03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження № 22-ц/824/9282/2023
20 вересня 2023 року м. Київ
Справа № 359/5541/22
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Рейнарт І.М.
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс», які подані представником Стратілатовим Костянтином Геннадійовичем, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2023 року та додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2023 року, ухвалені у складі судді Семенюти О.Ю.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення пені за неналежне виконання грошових зобов'язань по поверненню кредиту та сплати процентів за користування ним, суми інфляції за час прострочення та трьох процентів річних від прострочених сум,
встановив:
У серпні 2022 року позивач ТОВ «ФК «Централ Фінанс» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення пені за неналежне виконання грошових зобов'язань по поверненню кредиту та сплати процентів за користування ним, суми інфляції за час прострочення та трьох процентів річних від прострочених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 лютого 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» уклав з ОСОБА_1 кредитний договір №014/81-1-0-00/14052, за яким ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» зобов'язався надати кредит у розмірі 1060289 грн. 12 коп., а ОСОБА_1 зобов'язався щомісячно до 2 травня 2038 року повертати кредит по частинам та сплачувати проценти за користування ним в розмірі 17% річних. У випадку неналежного виконання вказаних грошових зобов'язань ОСОБА_1 зобов'язався сплачувати пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожен календарний день прострочення.
28 січня 2021 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» уклав з ТОВ «ФК «Централ Фінанс» договір відступлення права вимоги, за яким АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступив позивачу право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №014/81-1-0-00/14052 від 27 лютого 2015 року. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 7 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Централ Фінанс» був стягнутий борг за кредитним договором №014/81-1-0-00/14052 від 27 лютого 2015 року в загальному розмірі 502 439 грн. 55 коп., що складається з боргу по поверненню кредиту в розмірі 475 479 грн. 26 коп. та боргу по сплаті процентів за користування ним в розмірі 26960 грн. 29 коп. Позивач посилається на те, що, незважаючи на набрання судовим рішенням законної сили, ОСОБА_1 продовжує ухилятись від повернення кредиту та сплати процентів за користування ним.
Посилаючись на викладене, ТОВ «ФК «Централ Фінанс» просив суд стягнути з відповідача пеню за період часу з 1 вересня 2019 року до 23 лютого 2020 року в розмірі 480 000 грн., суму інфляції за час прострочення виконання грошових зобов'язань по поверненню кредиту та сплати процентів за користування ним за період часу з січня 2020 року по лютий 2022 року в розмірі 89936 грн. 68 коп., а також три проценти річних від прострочених сум за період часу з 1 вересня 2019 року до 23 лютого 2022 року в розмірі 37473 грн. 99 коп.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Централ Фінанс» суму інфляції за час прострочення виконання грошових зобов'язань по поверненню кредиту та сплати процентів за користування ним у загальному розмірі 89 936, 68 грн., а також три проценти річних від прострочених сум у загальному розмірі 37 414 ,54 грн.
У задоволенні позову в частині вимог про стягнення трьох процентів річних від прострочених сум в більшому розмірі та пені ТОВ «Фінансова компанія «Централ Фінанс» відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2023 року заяву представника відповідача Савчака Я.О. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ Фінансова компанія «Централ Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 806 грн.
У задоволенні заяви в частині вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в більшому розмірі відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, представник ТОВ «Фінансова компанія «Централ Фінанс» - Стратілатов К.Г. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та ухвалити постанову, якою стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Централ Фінанс» частину пені, що нарахована за період з 01.09.2019 року по 23.02.2020 року в сумі 480 000 грн., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вказує, що позивачем заявлено до стягнення частину пені, що нарахована за період з 01.09.2019 року по 23.02.2020 року, в сумі 480 000 грн. Перебіг строків позовної давності на стягнення цієї пені розпочався в період з 01.09.2019 року по 23.02.2020 року (щодня на відповідну суму пені, що нарахована за такий день прострочення виконання грошових зобов'язань). У зв'язку з цим строки позовної давності мали закінчуватись щодня в період з 01.09.2020 року по 23.02.2021 року.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України був доповнений, зокрема пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений Закон України набрав чинності 02 квітня 2020 року. Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК, були продовжені. Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.02.2023 року у справі № 916/2767/21, від 24.01.2023 року у справі № 907/566/21, від 07.09.2022 року у справі № 679/1136/21.
Наголошує, що на момент набрання чинності зазначеним законом (02.04.2020 року) строки позовної давності на стягнення пені, нарахованої в період з 01.09.2019 року по 23.02.2020 року, ще не закінчились. У зв'язку з цим ці строки було продовжено щонайменше до 30.04.2023 року. Позов у даній справі було подано до суду 25.08.2022 року, тобто в межах строку позовної давності.
Не погоджуючись з додатковим рішенням, представник ТОВ «Фінансова компанія «Централ Фінанс» - Стратілатов К.Г. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення та прийняти постанову про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Зазначає, що додаткове рішення не відповідає положенням cт. 134, 174 ЦПК України, оскільки відповідач разом з першою заявою по суті спору не подав до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що призвело до порушення принципу змагальності; не відповідає положенням ст. 141, 246 ЦПК України, оскільки відповідач не подав до суду письмових заяв про докази, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, та не навів поважних причин неможливості своєчасного подання договору про надання професійних правничих, послуг адвоката; не відповідає положенням cт. 76, 79, 95 ЦПК України, оскільки ґрунтується на недостовірних доказах, оскільки витяг з договору про надання професійних правничих послуг, що доданий до відзиву на позов, та у копії цього договору, що додана до заяви про ухвалення додаткового рішення, містять істотні відмінності у ст. 2 «предметі договору», та абсолютно різні, що свідчить про недостовірність наданого відповідачем письмового доказу - копії договору про надання професійних правничих послуг адвоката № 15-11 /2022 від 15.11.2022 року; не відповідає положенням cт. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», cт. 141 ЦПК України, оскільки частина заявлених відповідачем до відшкодування робіт не можуть бути відшкодовані, як витрати на професійну правничу допомогу.
Звертає увагу, що встановлення вартості години роботи адвоката відповідача у цій справі в розмірі 3000 грн. у 4 рази перевищує середню вартість години роботи адвоката у м. Бориспіль та у 6 разів перевищує вартість години роботи судді Бориспільського міськрайонного суду. У зв'язку з цим така вартість (3000 грн. за годину) є явно неспівмірною та завищеною. Отже, додаткове рішення не відповідає положенням ст. 137 ЦПК України, оскільки визначена договором, вартість години роботи адвоката не є співмірною, а сума відшкодування підлягає зменшенню.
Суд першої інстанції у додатковому рішенні зменшив розмір витрат на правову допомогу з 67500 грн. до 20 000 грн. В той же час роботи, вказані в п. 2, 3, 4, 10, 11, 13 на загальну суму 24000 грн. не підлягають врахуванню, оскільки не відносяться до переліку адвокатських послуг, а роботи, вказані в п. 5, 8, 11, 12 на загальну суму 10 500 грн. не підлягають врахуванню, оскільки були відхилені судом протягом розгляду справи через їх безпідставність. На решту виконаних адвокатом робіт (п. 1, 6, 7, 9, 14, 15, 16, 17), згідно з розрахунком було витрачено 12,5 годин. Виходячи із середнього розміру вартості години роботи адвоката по м. Бориспіль (800 грн.) витрати відповідача мали б складати 10 000 грн. (12,5 * 800), а виходячи із окладу судді місцевого суду (500 грн. на годину) - 6250 грн. Тобто визначений судом розмір витрат на правову допомогу в розмірі 20 000 грн. є явно неспівмірним та завищеним.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - Савчак Я.О. просить у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «ФК «Централ Фінанс» відмовити та залишити рішення першої інстанції без змін. У разі встановлення судом висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги ТОВ «ФК «Централ Фінанс» - задовольнити її тільки частково, скасувавши рішення попередньої інстанції та ухваливши нове рішення, яким відмовити ТОВ «ФК «Централ Фінанс» у стягнення пені/штрафів/неустойки.
Вказує, що до вимог ТОВ «ФК «Централ Фінанс» в частині стягнення пені дійсно має бути застосовано наслідки спливу строків позовної давності. Представник позивача не подав жодного доказу на підтвердження обставин, які об'єктивно перешкодили його довірителю пред'явити позов в період часу з 28 січня 2021 року до 28 січня 2022 року. Тобто, позивач не заперечував у ході доказування проти позиції відповідача у цій частині
Зазначає, що ТОВ «ФК «Централ Фінанс» втратив право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, оскільки банк пред'явив вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18), постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).
Посилається на те, що якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Отже, кредитор втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Факт дострокового стягнення заборгованості із відповідача підтверджується копією рішення суду по справі №359/10488/18, що міститься у матеріалах справи.
В судовому засіданні представник позивача - ТОВ ФК «Централ Фінанс» - Ополонець І.В. підтримала апеляційні скарги та просила задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_1 - Савчак Я.О. вважав доводи апеляційних скарг необґрунтованими та просив залишити рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга на рішення суду підлягає частковому задоволенню, апеляційну скаргу на додаткове рішення - слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27 лютого 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» уклав з ОСОБА_1 кредитний договір №014/81-1-0-00/14052, за яким ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» зобов'язався надати кредит у розмірі 1060289 грн. 12 коп., а ОСОБА_1 зобов'язався щомісячно до 2 травня 2038 року повертати кредит по частинам та сплачувати проценти за користування ним в розмірі 17% річних. У випадку неналежного виконання вказаних грошових зобов'язань ОСОБА_1 зобов'язався сплачувати пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожен календарний день прострочення. ( а.с. 5-12, т. 1)
28 січня 2021 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» уклав з ТОВ «ФК «Централ Фінанс» договір відступлення права вимоги, за яким АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступив позивачу право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №014/81-1-0-00/14052 від 27 лютого 2015 року. Ця обставина встановлена рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 07 травня 2021 року (а.с.13-14, т. 1).
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 07 травня 2021 року (а.с.13-14), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року у справі № 359/10488/13 (а.с.162-167, т. 1), з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Централ Фінанс» був стягнутий борг за кредитним договором №014/81-1-0-00/14052 від 27 лютого 2015 року в загальному розмірі 502 439 грн. 55 коп., що складається з боргу по поверненню кредиту в розмірі 475479 грн. 26 коп. та боргу по сплаті процентів за користування ним в розмірі 26960 грн. 29 коп.
Ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив з того, що набрання законної сили рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 7 травня 2021 року не припинило кредитний договір №014/81-1-0-00/14052 від 27 лютого 2015 року, тому на підставі ч.2 ст.625 ЦК України у відповідача виникло зобов'язання сплатити ТОВ «ФК «Централ Фінанс» суму інфляції за час прострочення виконання грошових зобов'язань по поверненню кредиту та сплати процентів за користування ним у загальному розмірі 89 936 грн. 68 коп.
Також на підставі ч.2 ст.625 ЦК України у ОСОБА_1 виникло зобов'язання сплатити позивачу три проценти річних від простроченої суми повернення кредиту за період часу з 1 вересня 2019 року до 23 лютого 2022 року в розмірі 35406 гривень 92 копійки та три проценти річних від простроченої суми сплати процентів за користування кредитом за період часу з 1 вересня 2019 року до 23 лютого 2022 року в розмірі 2007 гривень 62 копійки . Загальний розмір трьох процентів річних від прострочених сум склав 37414 грн. 54 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції у вищевказаній частині позивач не оскаржує, то суд апеляційної інстанції не переглядає рішення суду щодо вирішення позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Ухвалюючи оскаржуване рішення в частині позовних вимог про стягнення неустойки, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки грошові зобов'язання по поверненню кредиту та сплати процентів за користування ним залишаються не виконаними ОСОБА_1 , на підставі ст.549 ЦК України та п.13.3 кредитного договору №014/81-1-0-00/14052 від 27 лютого 2015 року у відповідача виникла пеня за період часу з 1 вересня 2019 року до 23 лютого 2020 року в розмірі 884 293 грн. 61 коп. ((475479,26 x 1 x 176 : 100) + (26960,29 x 1 x 176 : 100)).
Відмовляючи у задоволенні зазначених позовних вимог, суд виходив з того, що річний строк позовної давності для стягнення пені за вказаний період часу розпочався у ТОВ «ФК «Централ Фінанс» ще 28 січня 2021 року, тобто в день укладення договору про відступлення права вимоги. Перебіг цього строку закінчився 28 січня 2022 року, тоді як зі штампу, розміщеному на конверті, в якому був надісланий позов (а.с.17), вбачається, що ТОВ «ФК «Централ Фінанс» звернулось до суду лише 19 серпня 2022 року, тобто вже після закінчення строку позовної давності. Всупереч ч.1 ст. 84 ЦПК України представник позивача не подав жодного доказу на підтвердження обставин, які об'єктивно перешкодили його довірителю пред'явити позов в період часу з 28 січня 2021 року до 28 січня 2022 року, тому підстави для поновлення пропущеного строку позовної давності відсутні. Отже, у задоволенні позову в частині вимоги про стягнення з ОСОБА_1 пені за період часу з 1 вересня 2019 року до 23 лютого 2020 року суд першої інстанції відмовив у зв'язку із пропуском ТОВ «ФК «Централ Фінанс» строку позовної давності.
З висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені колегія суддів погоджується, проте вважає, що суд помилився щодо мотивів такої відмови, неправильно застосувавши норми матеріального права, виходячи з наступного.
З матеріалів справи встановлено, що 27 лютого 2015 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №014/81-1-0-00/14052. За умовами якого АТ «Райффайзен Банк Аваль» зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 1060 289 грн. 12 коп. В свою чергу, ОСОБА_1 зобов'язався до 02 травня 2038 року повернути суму отриманого кредиту шляхом сплати щомісячних ануїтетних платежів, що розраховуються за формулою: сума кредиту за договором ? (1 + процентна ставка за місяць) строк кредитування (міс.) ? процентна ставка за місяць / (1+ процентна ставка за місяць) строк кредитування (міс.) - 1) та становить 15 327 грн. 72 коп., а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 17% річних .
Як встановлено рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року у справі №359/10488/13, у грудні 2018 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому посилався на те, у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, несплатою періодичних платежів на погашення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, на його адресу було направлено вимогу про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором № 114/5-130912 від 05 жовтня 2018 року, надавши можливість добровільно врегулювати заборгованість.
Однак, вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» не були виконані, заборгованість не погашена, та станом на 31 жовтня 2018 року становила 502439 грн. 55 коп., з яких: 475 479 грн. 26 коп. - заборгованість за кредитом, в тому числі прострочена заборгованість за кредитом - 1014 грн. 21 коп.; 26 960 грн. 29 коп. - заборгованість за відсотками, в тому числі прострочена заборгованість за відсотками - 20538 грн. 06 коп.
Таким чином, ухвалюючи рішення від 07 травня 2021 року про задоволення позову у повному обсязі, Бориспільський міськрайонний суд Київської області виходив з того, що в АТ «Райффайзен Банк Аваль», а з 28 січня 2021 року - у його правонаступника ТОВ «ФК «Централ Фінанс» виникло право достроково вимагати погашення заборгованості ОСОБА_1 у зв'язку з невиконанням ним умов кредитного договору, несплатою періодичних платежів на погашення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами. Банком було направлено вимогу про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором № 114/5-130912 від 05 жовтня 2018 року. Відповідно до наведеного у рішенні суду розрахунку, сума кредиту, яка підлягає стягненню достроково, станом на 31 жовтня 2018 року, становить : 474 465 грн. 05 коп.
Звертаючись до суду з даним позовом про стягнення пені за період з 01 вересня 2019 року по 23 лютого 2020 року, представник позивача посилався на п. 13.3 кредитного договору.
Відповідно до п. 13.3 кредитного договору, за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим договором позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 1% від простроченої до оплати суми за кожний календарний день прострочення. Нарахування пені здійснюється починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним, і по день виконання позичальником простроченого зобов'язання включно. Сплата пені здійснюється в порядку та в строки, передбачені для здійснення ануїтетних платежів за кредитом або в будь-який інший день за згодою або на вимогу кредитора. Сплата пені не звільняє позичальника від виконання простроченого грошового зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 , від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц , зроблено висновок, відповідно до якого, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення, судом першої інстанції не було враховано, що пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов'язання. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц зазначено, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 442/7773/17 вказано, що звернення банку з позовом, вимогою про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
Отже, як встановлено рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2021 року у справі № 359/10488/18, банком було направлено вимогу про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором № 114/5-130912 від 05 жовтня 2018 року.
Згідно з п. 9.3.2 кредитного договору, у випадку, якщо письмове повідомлення кредитора містить вимогу про дострокове погашення заборгованості позичальника за цим договором, позичальник повинен здійснити відповідне дострокове погашення заборгованості за цим договором відповідно до умов, зазначених у такому повідомленні кредитора. У разі невиконання позичальником зазначеної вимоги, кредитор має право звернути стягнення за договорами забезпечення, пред'явити вимогу поручителям/майновим поручителям та вжити інші заходи для стягнення заборгованості позичальника за цим договором, які не суперечать чинному законодавству України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що станом на день звернення АТ «Райффайзен Банк Аваль» з позовом до суду про дострокове стягнення заборгованості з ОСОБА_1 у грудні 2018 року, після невиконання позичальником вимоги від 05 жовтня 2018 року про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків, настав строк повернення кредиту у повному обсязі, оскільки кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
Отже, право кредитора нараховувати передбачену п. 13.3 кредитного договору пеню завершилось у грудні 2018 року, станом на день звернення АТ «Райффайзен Банк Аваль» з позовом до суду до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості, а тому вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Централ Фінанс» про стягнення передбаченої п. 13.3. договору пені за період з 01 вересня 2019 року по 23 лютого 2020 року є безпідставними.
За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Згідно із ч. ч. 3 - 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Таким чином, оскільки позовні вимоги ТОВ Фінансова компанія «Централ Фінанс» в частині стягнення пеніза період з 01 вересня 2019 року по 23 лютого 2020 року є необґрунтованими та безпідставними, оскільки кредитор втратив право нараховувати передбачену у договорі неустойку ( пеню) у зв'язку з пред'явленням вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України станом на час звернення до суду у грудні 2018 року з позовом про дострокове стягнення заборгованості, то у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити саме з викладених підстав, не вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строків позовної давності.
З огляду на викладене, оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення пені за їх необґрунтованістю, тому доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК, були продовжені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», не мають правового значення для вирішення даного спору та не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом.
Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у цій частині, проте помилився щодо мотивів такої відмови, то оскаржуване рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши мотивувальну частину рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в редакції цієї постанови.
Перевіривши доводи апеляційної скарги представника позивача щодо законності та обґрунтованості додаткового рішення від 27 березня 2023 року, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу представника позивача слід відхилити з наступних підстав.
Звертаючись із заявою про ухвалення додаткового рішення, представник відповідача ОСОБА_1 Савчак Я.О. зазначав, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 9 березня 2023 року позов ТОВ «ФК «Централ Фінанс» до ОСОБА_1 було задоволено частково. Так, позивач просив суд стягнути з його довірителя грошові кошти в загальному розмірі 607 410 грн. 67 коп., судовим рішенням з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Централ Фінанс» були стягнуті грошові кошти в загальному розмірі 127 351 грн. 22 коп., тобто позов задоволено лише на 20,97%. Відповідач на підставі укладеного з адвокатським бюро «Савчак» договору від 15 листопада 2022 року поніс витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 67 500 гривень. Тому представник відповідача Савчак Я.О. просить суд ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути з позивача понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 67 500 гривень.
Ухвалюючи додаткове рішення та частково задовольняючи заяву представника відповідача, суд першої інстанції враховував обсяг процесуальних заходів, вжитих представником відповідача Савчаком Я.О. , тривалість його участі у судових засіданнях, складність справи, а також дотримуючись критеріїв дійсності, необхідності, співмірності та розумності, з урахуванням заперечень представника позивача Стратілатова К.Г. щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, тому суд вважав за необхідне зменшити розмір таких витрат до 20 000 гривень. Оскільки судом встановлено, що позов, пред'явлений ТОВ «ФК «Централ Фінанс» був задоволений на 20,97% ((89936,68 + 37414,54) : 607410,67 х 100%), то розмір незадоволених вимог становить 79,03% (100% - 20,97%).
Тому суд дійшов висновку, що з ТОВ «ФК «Централ Фінанс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню лише 79,03% від присудженого судом розміру витрат на професійну правничу допомогу 20 000 грн., що становить 15806 грн. (20000 грн. х 79,03%).
Частинами 2-4 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин 5, 6 статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За висновком, викладеним у п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов'язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).
За висновком, викладеним у п. 43,44 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов'язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).
У п. 135 постанови від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що «не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.»
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15 листопада 2022 року між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Савчак» був укладений договір про надання професійних правничих послуг адвоката №15-11/2022 (а.с.207-216 т.1), в якому зазначено, що вартість 1 години роботи адвоката становить 3000 гривень, загальна вартість усіх наданих послуг становить 87000 гривень за 29 годин роботи адвоката. Сторони погодили, що протягом 30 днів з дня проголошення рішення Бориспільського міськрайонного суду в справі №359/5541/22 ОСОБА_1 сплатить бюро гонорар в розмірі 27000 гривень, протягом 180 днів з дня проголошення цього ж судового рішення - 60000 гривень.
10 березня 2023 року ОСОБА_1 та адвокатське бюро «Савчак» склали акт щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт приймання-передачі професійних правничих послуг адвоката №1 (а.с.201-203 т.1), відповідно до якого адвокатське бюро «Савчак» надало відповідачу такі види робіт в межах цивільної справи №359/5541/22: 1) 15 листопада 2022 року - пошук інформації, підготовка заяви про відкладення судового засідання, вартість 3000 гривень; 2) 16 листопада 2022 року - ознайомлення з матеріалами справи шляхом отримання копії позовної заяви з додатками, вартість 4500 гривень; 3) 25 листопада 2022 року - ознайомлення з позовною заявою з додатками, вартість 4500 гривень; 4) 25 листопада 2022 року - пошук та аналіз судової практики, вартість 4500 гривень; 5) 14 грудня 2022 року - складання відзиву, вартість 3000 гривень; 6) 19 січня 2023 року - представництво в судовому засіданні, складання та подання заяви про відкладення розгляду справи, вартість 3000 гривень; 7) 27 січня 2023 року - представництво в судовому засіданні, вартість 6000 гривень, 8) складання та подання заяви про зупинення провадження у справі, вартість 1500 грн., 9) складання та подання заяви відносно витрат на правничу допомогу, вартість 1500 гривень; 10) 7 лютого 2023 року - ознайомлення з поясненнями ТОВ «ФК «Централ Фінанс», складання та подання пояснень на позовну заяву та на письмові пояснення позивача, вартість 4500 гривень, 11) ознайомлення з запереченнями ТОВ «ФК «Централ Фінанс», пошук судової практики, складання та подання пояснення-заяви на заперечення, вартість 4500 гривень; 12) 2 березня 2023 року - складання та подання заяви про зупинення провадження у справі, вартість 1500 гривень; 13) ознайомлення з запереченнями ТОВ «ФК «Централ Фінанс», вартість 1500 грн.; 14) 9 лютого 2023 року - представництво в судовому засіданні, вартість 6000 грн.; 15) 3 березня 2023 року - представництво в судовому засіданні, вартість 6000 грн., 16) 09 березня 2023 року - складання та подання пояснень, вартість 6000 грн., 17) 9 березня 2023 року - представництво в судовому засіданні, вартість 6000 грн. Всього надано робіт на загальну вартість 67 500 гривень.
Таким чином, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також з урахуванням наявності заперечень представника позивача щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд дійшов висновку, що визначений судом розмір витрат на правову допомогу є співмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг відповідачу, а також з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог, виходячи із ціни позову, суд першої інстанції обґрунтовано визначив суму витрат на правову допомогу, що підлягає відшкодуванню позивачу, пропорційно розміру вимог, у задоволенні яких позивачу було відмовлено - 79,03%, на суму 15 806 грн.
Доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що роботи, вказані в п. 2, 3, 4, 10, 11, 13 акту щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт на загальну суму 24000 грн., (тобто ознайомлення із матеріалами справи, ознайомлення з позовної заявою, ознайомлення з поясненнями, із запереченнями) не підлягають врахуванню, оскільки не відносяться до переліку адвокатських послуг, - колегія суддів відхиляє, оскільки такі зауваження були враховані судом першої інстанції при ухваленні додаткового рішення, адже із заявленої відповідачем до стягнення суми витрат 67 500 грн. судом було визнано обґрунтованою лише суму в розмірі 20 000 грн.
З тих самих підстав суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що роботи, вказані в п. 8, 11, 12 на загальну суму 10 500 грн. не підлягають врахуванню, оскільки були відхилені судом протягом розгляду справи через їх безпідставність.
Доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що на решту виконаних адвокатом робіт (п. 1, 6, 7, 9, 14, 15, 16, 17), згідно з розрахунком було витрачено 12,5 годин, а виходячи із середнього розміру вартості години роботи адвоката по м. Бориспіль (800 грн.) витрати відповідача мали б складати 10 000 грн. - колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, виходячи із складності справи, обсягу вчинених процесуальних дій адвокатом відповідача, суд першої інстанції правильно визначив, що розмір витрат на правову допомогу, яка полягала у складанні відзиву на позовну заяву, пояснень по суті позовних вимог, підготовці підсумкових пояснень, а також представництво відповідача в судових засіданнях 19 січня 2023 року, 27 січня 2023 року, 09 лютого 2023 року, 03 березня 2023 року, повинен становити 20 000 грн.
Разом з тим, враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, та позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог на 79,03 %, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із принципу пропорційності та визначив суму судових витрат, що підлягає відшкодуванню на користь позивача, у розмірі 15 806 грн.
Доводи апеляційної скарги представника позивача про необхідність відмовити у повному обсязі у стягненні витрат на правову допомогу з огляду на те, що відповідач разом з першою заявою по суті спору не подав до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що призвело до порушення принципу змагальності, колегія суддів також відхиляє.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 14 грудня 2021 року у справі № 922/676/21, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19 та від 31 березня 2021 року у справі № 916/2087/18, «подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат. З огляду на викладене вище колегія суддів зазначає, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат».
Оскільки заява представника відповідача від 14.03.2023 року про ухвалення додаткового рішення, разом з доданими копіями документів - договору про надання правничої допомоги, акту щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт від 10.03.2023 року, розрахунку від 10.03.2023 року згідно з договором були своєчасно отримані представником позивача; 23 березня 2023 року представник позивача подав обґрунтовані заперечення на вказану заяву, які частково були враховані судом при ухваленні додаткового рішення від 27 березня 2023 року, то судом першої інстанції належним чином враховано, що неподання попереднього ( орієнтовного) розрахунку суми витрат на правову допомогу представником відповідача не порушило принципу змагальності та не завадило стороні позивача належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.
Отже, вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу у справі, що переглядається, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини та підстави для такого стягнення, надав оцінку критерію співмірності та пропорційності, обсягу виконаних робіт, на підставі чого дійшов правомірного висновку про часткове задоволення вимог представника відповідача щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
Доводи апеляційної скарги представника позивача висновків суду у додатковому рішенні не спростовують, додаткове рішення ухвалене з дотриманням норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу представника позивача слід відхилити, а додаткове рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс», яка подана представником Стратілатовим Костянтином Геннадійовичем, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2023 року - задовольнити частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2023 року - змінити, виклавши мотивувальну частину рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в редакції цієї постанови.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс», яка подана представником Стратілатовим Костянтином Геннадійовичем, на додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2023 року - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 13 червня 2024 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Рейнарт І.М.