Справа № 640/11870/21 Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко В.І.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
11 червня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Маринчак Н.Є., Штульман І.В.,
за участю секретаря
судового засідання Сулім А.В.,
позивача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Чугаєнко О.М.,
представника відповідача Пономаренка В.С. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Фонду державного майна України (далі - відповідач/апелянт/Фонд) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Фонду державного майна України № 341к від 05 квітня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- зобов'язати Фонд державного майна України (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, 18/9, ідентифікаційний код 00032945) поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього контролю апарату Фонду державного майна України або на іншій рівнозначній посаді (за згодою ОСОБА_1 ) з 06 квітня 2021 року;
- стягнути з Фонду державного майна України (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, 18/9, ідентифікаційний код 00032945) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Обґрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 зазначила, що звільнення із займаної посади головного спеціаліста відділу внутрішнього контролю Фонду державного майна України на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» є незаконним, спірний наказ про звільнення є протиправним, оскільки відповідач порушив порядок звільнення, не виконав положення частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» щодо пропонування одночасно із попередженням про вивільнення рівнозначної посади, в той час коли таке звільнення можливе лише у разі неможливості їх запропонувати, а також у разі відмови від переведення на запропоновану посаду. Позивач зауважив, що на момент пропозиції були наявні вакантні рівнозначні посади, які не запропоновані відповідачем.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року № 2825-ІХ дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Фонду державного майна України від 05 квітня 2021 року № 341к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього контролю Фонду державного майна України з 06 квітня 2021 року.
Стягнуто з Фонду державного майна України (ЄДРПОУ 00032945, місцезнаходження: 01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, 18/9) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06 квітня 2021 року по 13 березня 2024 року у розмірі 768 854, 25 грн (сімсот шістдесят вісім тисяч вісімсот п'ятдесят чотири грн 25 коп.) з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього контролю Фонду державного майна України з 06 квітня 2021 року.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 суми середнього середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 21 595, 34 грн (двадцять одна тисяча п'ятсот дев'яносто п'ять грн 34 коп.) з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Фонду державного майна України (ЄДРПОУ 00032945, місцезнаходження: 01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, 18/9) витрати на правову допомогу у сумі 5 000 грн (п'ять тисяч гривень).
В апеляційній скарзі Фонд, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. На думку Фонду, відповідно до правового регулювання, яке було чинне на момент звільнення позивача, за суб'єктом призначення або керівником державної служби закріплено не обов'язок, а право пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). На виконання вимог закону відповідачем було запропоновано наявну вакантну посаду, однак позивач свідомо відмовився від неї.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримала мотиви, за яких суд першої інстанції задовільнив позов, просила залишити рішення суду першої інстанції - без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що запропонована відповідачем посада не була рівнозначною з займаною позивачем посадою, в той же час, як починаючи з моменту повідомлення про майбутнє звільнення частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» з 06 березня 2021 року регламентовано обов'язок суб'єкта призначення запропонувати наявні рівнозначні посади та лише, як виняток, нижчу посаду державної служби.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 1999 року працювала у Фонді державного майна України, а з 01 лютого 2021 року обіймала посаду головного спеціаліста відділу внутрішнього контролю Фонду державного майна України, що підтверджується копією трудової книжки.
Вона закінчила вищий учбовий заклад, отримала повну вище освіту і згідно з дипломом спеціаліста від 17 лютого 2006 року здобула кваліфікацію економіста (т. 2, а.с. 40-42).
Згідно з новим штатним розписом апарату Фонду, введеним наказом Фонду від 03 березня 2021 року № 200к, чисельність відділу внутрішнього контролю скоротилась з 6 штатних посад до 5, також скорочено 3 посади головних спеціалістів та введено 2 посади спеціаліста. Таким чином, у відділі внутрішнього контролю залишалися вакантними посади начальника відділу та 2 посади спеціаліста.
04 березня 2021 року ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням про те, що у зв'язку із скороченням посад державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису апарату Фонду без скорочення чисельності, відповідно до наказу Фонду державного майна України з кадрових питань (особового складу) від 03 березня 2021 року № 200к «Про введення в дію структури та штатного розпису апарату Фонду державного майна України» скорочується посада, яку вона обіймала.
Під час повідомлення ОСОБА_1 про наступне звільнення відповідачем запропоновано вакантну посаду спеціаліста відділу внутрішнього контролю та повідомлено, що у разі відмови від запропонованої посади, позивача буде звільнено з державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
01 квітня 2021 року ОСОБА_1 виявила незгоду з запропонованою посадою шляхом зазначення про це в попередженні. Таку незгоду вона виявила у зв'язку з тим, що їй достеменно було відомо про наявність вакантних рівнозначних посад в апараті Фонду.
05 квітня 2021 року ОСОБА_1 ознайомлено з наказом Фонду від 05 квітня 2021 року № 341к «Про звільнення ОСОБА_1 », яким останню звільнено з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього контролю у зв'язку з відмовою від запропонованої посади.
Не погоджуючись з прийнятим наказом про звільнення, позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з не виконання відповідачем приписів закону в частині пропонування рівнозначної посади, що свідчить про протиправність наказу, яким позивача звільнено з посади.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує такі норми чинного законодавства та фактичні обставини справи.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначено Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889 VIII (далі - Закон № 889-VIII).
Частинами першою-третьою статті 5 Закону № 889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 83 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діяла на дату ознайомлення з попередженням про наступне звільнення) державна служба припиняється, зокрема: 4) за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-IX) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
На момент винесення попередження позивачу абзац 1 частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII діяв в редакції Закону № 440-IX від 14 січня 2020 року, відповідно до якої суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів та може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Абзац 1 частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» № 1285-IX від 23 лютого 2021 року, який набрав законної сили 06 березня 2021 року, викладено в наступній редакції: «одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.».
У контексті вказаних змін спірним є питання застосування редакції частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, зокрема у тій, яка викладена згідно із Законом № 440-IX та діяла на момент попередження позивача про наступне вивільнення (04 березня 2021 року), чи в тій, яка викладена згідно із Законом № 1285-ІХ та діяла на момент видання спірного наказу про звільнення позивача із займаної посади (05 квітня 2021 року).
Мотивуючи апеляційну скаргу, Фонд наполягає на тому, що стаття 87 Закону № 889-VIII має застосовуватися у редакції зі змінами, внесеними Законом № 440-IX, що була чинною на момент попередження позивача про наступне вивільнення, частина третя якої не передбачала обов'язку суб'єкта призначення пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду як передумови для припинення державної служби у зв'язку з реорганізацією державного органу.
Слід зазначити, що Верховний Суд, зокрема у постановах від 30 листопада 2022 року у справі № 640/15797/21, від 22 грудня 2022 року у справі № 640/17678/21, від 11 травня 2023 у справі №380/9574/21 вже вирішував питання застосування статті 87 Закону № 889-VIII у аналогічній спірній ситуації.
Виходячи з аналізу висновків, викладених у згаданих постановах Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що до спірних правовідносин належить застосовувати редакцію частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, в редакції Закону №1285-ІХ, яка набрала чинності 06 березня 2021 року після ознайомлення позивача з попередженням про майбутнє вивільнення, однак до звільнення позивача з займаної посади.
При цьому, очевидно, що частина третя статті 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону № 1285-ІХ передбачає для позивача як державного службовця певні гарантії при звільненні з публічної служби у порівнянні з попередньою редакцією цієї норми закону.
З матеріалів справи вбачається, що із попередженням про наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції Закону № 440-IX) позивача ознайомлено 04 березня 2021 року, проте його звільнення відбулося 05 квітня 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції Закону № 1285-ІХ).
Отже, враховуючи встановлені обставини, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що в спірній ситуації підлягає застосуванню приписи частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону № 1285-ІХ, за якими відповідач зобов'язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Враховується і переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про звільнення до дня розірвання трудового договору. У зв'язку з цим працівникові необхідно запропонувати всі вакантні посади (іншу роботу), які з'явились на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
Така думка висловлена в постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №813/5500/14, від 18 жовтня 2017 року № 6-1723цс17.
Як встановлено судом першої інстанції, позивачу перед тим, як видати оскаржуваний наказ про звільнення, не пропонували рівнозначної посади державної служби.
Так, у попередженні про наступне звільнення у зв'язку із скороченням посади державної служби від 04 березня 2021 позивачу запропоновано переведення на посаду спеціаліста відділу внутрішнього контролю.
Визначення рівнозначної посади міститься у пункті 6 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII та означає посаду державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів. Визначення підкатегорій посад державної служби та прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15 затверджено Перелік посад державної служби, що прирівнюється до відповідних категорій.
Згідно із вказаною постановою посада позивача (головний спеціаліст відділу внутрішнього контролю апарату Фонду державного майна України) належить до категорії посад державної служби В підкатегорії В1.
В той же час, запропонована позивачу посада спеціаліста відділу внутрішнього контролю відноситься до категорії посад державної служби В підкатегорії В3, тобто не є рівнозначною посадою, відноситься до іншої групи оплати праці та схеми посадових окладів державних службовців передбаченої статтею 51 Закону № 889-VIII.
Наявність вакантних посад, які мали бути запропоновані позивачу у період з 04 березня по 05 квітня 2021 року, підтверджується витребуваними судом першої інстанції у відповідача списками таких посад (т. 1, а.с. 121-230).
При цьому, матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовується, наявність більше 50-ти вакантних посад головного спеціаліста в різних відділах Фонду за вказаний період, частина з яких є рівнозначними для позивача та які не було запропоновано ОСОБА_1 (т. 1., а.с. 19-24, 121-230).
Ухвалою колегії суддів Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2024 року у відповідача витребувані відомості (інформація) про наявність у Фонду рівнозначних посад з 04 березня 2021 року по 05 квітня 2021 року з урахуванням кваліфікації, освіти та досвіду роботи позивача, у зв'язку з чим у справі оголошувалась перерва.
Вимоги ухвали суду Фондом не виконані.
Згідно з трудовою книжкою ОСОБА_1 вона з вищою освітою економіста працювала на таких посадах головного спеціаліста, зокрема:
- з 22 вересня 2017 року у відділі представництва у справах про банкрутство Управління юридичного супроводження банкрутства Департаменту планування і моніторингу фінансово-господарської діяльності;
- з 10 жовтня 2017 року у відділі по роботі внесення змін до договорів купівлі-продажу та післяприватизаційних продаж Управління менеджменту Юридичного департаменту;
- з 20 грудня 2017 року у відділі по роботі внесення змін до договорів купівлі-продажу та післяприватизаційних продаж та оскарження результатів перевірок Управління контролю постприватизаційних процесів Департаменту внутрішнього аудиту та контролю;
- з 19 серпня 2019 року у відділі по роботі внесення змін до договорів купівлі-продажу та післяприватизаційних продаж та оскарження результатів перевірок Департаменту внутрішнього аудиту та контролю;
- з 03 лютого 2020 року у відділі комплексного аналізу, моніторингу та планування Управління внутрішнього контролю;
- з 28 травня 2020 року у відділі комплексного аналізу, моніторингу та планування Управління внутрішнього контролю;
- з 01 вересня 2020 року до 01 лютого 2021 року у відділі аудиту функціональних процесів та операцій Департаменту внутрішнього аудиту;
- з 01 лютого 2021 року у відділі внутрішнього контролю.
Як вбачається із списків вакантних посад, у період з 04 березня 2021 року по 05 квітня 2021 року вакантними у Фонді були такі ж посади головного спеціаліста в зазначених відділах названих Управлінь та Департаментів (т. 1., а.с. 19-24, 121-230).
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що на момент звільнення позивача були вакантними посади, аналогічні до тих, які вже раніше обіймав позивач і відповідають його освіті, кваліфікації і досвіду.
Отже, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про невиконання в повній мірі відповідачем вимог статті 87 Закону України «Про державну службу» в частині пропонування позивачу рівнозначної посади державної служби, яку він міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Згідно з судовою практикою власник є таким, що належно виконав вимоги щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював (постанова від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15).
Вказаний правовий висновок було висловлено в постанові Верховного Суду у справі № 816/1232/17 від 11 липня 2018 року та відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України підлягають врахуванню в цій справі.
Таким чином, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що суб'єктом призначення під час розгляду питання про звільнення не дотримано вимоги статті 87 Закону № 889-VIII, що є підставою для визнання протиправним та скасування спірного наказу.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При цьому, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено, а суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про поновлення позивача на посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього контролю Фонду державного майна України.
Частиною третьою статті 235 КЗпП визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
При визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції правомірно керувався положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Доводів щодо неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судом першої інстанції в частині, що стосується поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування витрат на послуги адвоката, апеляційна скарга не містить.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки судом першої інстанції правильно і повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Черпак Ю.К.
Судді: Маринчак Н.Є.
Штульман І.В.
Повний текст постанови виготовлено 12.06.2024.