Справа № 149/16/24
Провадження № 22-ц/801/1320/2024
Категорія: 69
Головуючий у суді 1-ї інстанції Олійник І. В.
Доповідач:Медвецький С. К.
13 червня 2024 рокуСправа № 149/16/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Медвецького С. К. (суддя-доповідач),
суддів: Голоти Л. О., Оніщука В. В.,
за участю секретаря судового засідання - Литвина С. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмільницької міської ради Вінницької області,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 149/126/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Олійника І. В. у залі суду,
встановив:
Короткий зміст вимог
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Позов мотивований тим, що 10 жовтня 2020 року він зареєстрував шлюб з відповідачем.
Від шлюбу у них є дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Указує, що вони проживають окремо, не підтримують сімейних стосунків, шлюбні відносини між ними фактично припинились, а спільне життя та збереження сім'ї є неможливим.
Дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з ним, спір про місце проживання дитини відсутній.
Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив суд:
розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2 , зареєстрований 10 жовтня 2020 року Хмільницьким міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), актовий запис № 111;
малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити проживати з ним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня 2024 року позов задоволено частково.
Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , зареєстрований 10 жовтня 2020 року Хмільницьким міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), актовий запис № 111.
У решті позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
сторони не підтримують подружніх стосунків, шлюб існує формально, подальше сумісне життя подружжя і збереження сім'ї неможливе;
позовна вимога щодо визначення місця проживання дитини задоволенню не підлягає, незважаючи на її визнання відповідачем;
суд не прийняв визнання позову відповідачем у частині визначення місця проживання малолітньої дитини.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У травні 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду в частині відмови у залишенні проживання дитини з батьком скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення указаної вимоги.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 06 травня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Голота Л. О., Оніщук В. В.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2024 року відкрито провадження у справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 червня 2024 року призначено справу до апеляційного розгляду на 13 червня 2024 року о 08:45 год з повідомленням сторін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що у позові заявлено вимогу про визначення місця проживання дитини;
за відсутності спору щодо того з ким з батьків будуть проживати неповнолітні діти суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу;
залишення дитини проживати разом з батьком не є вирішенням спору про визначення місця проживання дитини та не позбавляє батьків у майбутньому звернутися до суду з самостійним позовом.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача впродовж установленого апеляційним судом строку не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що 10 жовтня 2020 року Хмільницьким міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб, актовий запис № 111.
Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно довідки Відділу ведення реєстру територіальної громади Хмільницької міської ради № 08-66/717 від 27 грудня 2023 року ОСОБА_1 разом з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживають у АДРЕСА_1 .
З інформації центру надання адміністративних послуг ведення реєстру територіальної громади Війтівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області № 3 від 03 січня 2024 року слідує, що відповідач ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині вирішення питання щодо залишення проживання дитини разом з батьком, в іншій частині рішення не оскаржується, тому апеляційним судом не переглядається.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Статтею 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частини четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 зроблено висновок, що:
«за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини».
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У справі, що переглядається, позивач звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу просив одночасно вирішити питання про залишення проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком, при цьому вимога про визначення місця проживання дитини ним не заявлялась.
Позивач наголошував на тому, що на час подання позову дочка ОСОБА_3 проживає разом з ним, спір між сторонами щодо визначення місця проживання дитини відсутній.
З матеріалів справи слідує, що після припинення шлюбних відносин малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишилась проживати разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
25 березня 2024 року відповідач подала до місцевого суду заяву про визнання позову у повному обсязі.
Апеляційний суд ураховує, що ОСОБА_2 не подала до суду першої інстанції заперечень проти залишення малолітньої дитини проживати разом з батьком, не доводила, що місцем проживання дитини після припинення фактичних шлюбних відносин подружжя є місце проживання матері.
Відтак між сторонами, на момент розгляду справи, відсутній спір між батьками щодо місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У постанові Верховного Суду від 18 липня 2022 року у справі № 405/4659/21 зроблено висновок, що:
«ураховуючи, що сторони не зверталися до суду при розгляді цієї справи із вимогами про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, суд, враховуючи принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обґрунтовано в межах доводів та вимог позову про розірвання шлюбу та залишення проживати дитини з матір'ю, встановивши, що дитина до розірвання шлюбу після припинення фактичних шлюбних відносин батьків проживала разом з матір'ю, залишив проживати дитину з нею, чим лише констатував місце проживання дитини, не визначаючи та не змінюючи його».
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вимога про залишення дитини на проживання з батьком чи матір'ю та вимога про визначення місця проживання дитини не є тотожними.
Статтею 2 ЦПК України визначено завдання та основні засади цивільного судочинства, зокрема змагальність та диспозитивність.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини другої статті 264 ЦПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення» роз'яснено, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Ураховуючи, що ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом про розірвання шлюбу позовної вимоги про визначення місця проживання дитини не заявляв, колегія суддів дійшла висновку, що ухваливши судове рішення про визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог та, як наслідок, порушив цим норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті в частині вирішення питання про залишення проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з батьком.
Матеріали справи не містять доказів того, що залишення проживання дитини разом з батьком суперечить інтересам сторін та малолітньої дитини, а подання відповідачем заяви про визнання позову свідчить про добровільні, договірні відносини між сторонами щодо подальшого проживання їх спільної дитини з батьком.
Ураховуючи викладене апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати разом з батьком, що не свідчить про вирішення судом позову про визначення місця проживання дитини, оскільки судом лише констатується з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її місце проживання.
Установивши відсутність спору між сторонами щодо місця проживання малолітньої ОСОБА_3 суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість вирішення питання про залишення проживання останньої разом з батьком ОСОБА_3 одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.
Апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Отже вирішуючи позовну вимогу про визначення місця проживання ОСОБА_3 , суд першої інстанції допустив помилку у застосуванні норм процесуального права при визначенні предмета спору, оскільки така вимога позивачем не заявлялась, а питання щодо залишення дитини проживати разом з позивачем не є окремою позовною вимогою, оскільки таке питання, за відсутності спору між батьками щодо місця проживання дитини, вирішується одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, тому колегія суддів вважає, що судове рішення в оскаржуваній частині слід змінити в частині мотивів, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, та доповнити резолютивну частину абзацом такого змісту:
«Залишити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати разом з батьком ОСОБА_1 ».
В іншій частині рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня 2024 року слід залишити без змін.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, з урахуванням меж апеляційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, дають підстави для висновку, що судове рішення в оскаржуваній частині ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, судове рішення в оскаржуваній частині змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, та доповнити резолютивну частину абзацом такого змісту:
«Залишити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати разом з батьком ОСОБА_1 ».
В іншій частині рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня 2024 року слід залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З огляду на те, що апеляційний суд не вирішує окрему позовну вимогу та змінює рішення суду першої інстанції в частині викладення мотивів щодо вирішення питання про залишення проживання дитини з батьком, одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 381, 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визначення місця проживання ОСОБА_3 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Доповнити резолютивну частину рішення абзацом такого змісту:
«Залишити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати разом з батьком ОСОБА_1 ».
В іншій частині рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня 2024 року слід залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції залишити за позивачем.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий Сергій МЕДВЕЦЬКИЙ
судді: Людмила ГОЛОТА
Віталій ОНІЩУК