12 червня 2024 року м. Чернівці
Справа № 713/1418/24
Провадження №22-ц/822/574/24
Чернівецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Литвинюк І. М.,
суддів: Височанської Н.К., Половінкіна Н.Ю.,
секретар - Факас А.В.
учасники справи:
заявники - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що діє в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 02 травня 2024 року, головуючий у І-й інстанції - ОСОБА_7 ,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту що має юридичне значення.
Просила встановити факт постійного спільного проживання однією сім'єю разом із її рідним братом ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з жовтня 2019 року по день його смерті.
Ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 02 травня 2024 року відмовлено у відкритті провадження.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що юридичний факт проживання однією сім'єю належить встановлювати у судовому порядку за правилами ЦПК України, та щодо нього не може бути прийняття рішення у позасудовому порядку; разом із тим, зважаючи на те, що даний юридичний факт установлюється лише з метою отримання одноразової грошової допомоги після смерті військовослужбовця, зазначена вимога містить спір про право щодо утримання відповідної допомоги, в зв'язку з чим вказана заява повинна розглядатися в позовному провадженні.
На підставі частини 4 статті 315 ЦПК України суд відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.
На вказану ухвалу суду заявник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження.
Посилається на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, невірного тлумачення та порушення норм матеріального права, а також істотного порушення норм процесуального права.
Вказує на те, що вона постійно проживала однією сім'єю з рідним братом ОСОБА_8 з жовтня 2019 року. Як член сім'ї загиблого військовослужбовця, вона має право на одноразову грошову допомогу, однак їй відмовлено, оскільки на час смерті брата вони були зареєстровані за різними адресами.
Іншим способом документально підтвердити факт того, що ОСОБА_8 дійсно проживав із ОСОБА_1 однією сім'єю і що вона є членом його сім'ї, немає можливості, тому виникла необхідність звернення до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю. Даний факт необхідний для отримання заявником компенсації у зв'язку із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_8 .
Зазначає, що із змісту заяви не вбачається жодного спору про право. Заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вже отримали належну їм частину одноразової матеріальної допомоги у зв'язку із загибеллю батька.
ОСОБА_9 , яка діє в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Вказує на те, що у порядку окремого провадження неможливо встановити чи прийняте рішення не вплине на право заінтересованих осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на отримання допомоги внаслідок встановлення факту. В даній справі наявний спір, оскільки діти загиблого претендують на частину коштів, які «заморожені» за заявою ОСОБА_1 . Тому питання «коли саме» та в «який саме період» покійний ОСОБА_8 проживав однією сім'єю із сестрою ОСОБА_1 є доволі спірним і повинен бути доведеним саме в позовному провадженні.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, де заінтересованими особами є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що діє в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Метою подання заяви про встановлення факту належності заявниці до члена сім'ї загиблого ОСОБА_8 є можливість подання заяви на отримання одноразової грошової допомоги від держави у разі смерті військовослужбовця члену його сім'ї.
Заявник вказувала на те, що з жовтня 2019 року вона проживала однією сім'єю з ОСОБА_8 за місцем її проживання.
31 січня 2022 року ОСОБА_8 уклав контракт на проходження служби у ЗСУ, і з того часу він постійно перебував на військовій службі до дня загибелі ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , загинув під час виконання бойового завдання, отримавши поранення не сумісні з життям.
Заявник вважає, що оскільки вони з ОСОБА_8 проживали однією сім'єю, вона є членом його сім'ї та має право на отримання грошової компенсації у зв'язку із загибеллю ОСОБА_8 , для отримання якої їй необхідно встановити факт, що вона є членом сім'ї загиблого.
З матеріалів справи вбачається, що померлий ОСОБА_8 має трьох дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Заперечуючи проти заяви, законний представник заінтересованих осіб ОСОБА_11 ( ОСОБА_4 ) вказувала на те, що із заяви вбачається спір про право, оскільки у померлого є неповнолітні діти, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю батька. Зазначала, що встановлення юридичного факту впливатиме на права і обов'язки його дітей щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, а саме розміру відповідної допомоги та нарахування згаданої виплати всім особам, хто має право на цю виплату.
Згідно зі статте 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порядок розгляду в окремому провадженні справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначений главами 1 та 6 розділу IV ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частиною 6 статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.
Отже, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Оскільки з матеріалів справи вбачається, що у померлого ОСОБА_8 є діти, встановлення факту, про який просить ОСОБА_1 у заяві, може вплинути на права, обов'язки чи інтереси його дітей, які також мають право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Встановивши наявність спору про право, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , подану в порядку окремого провадження, на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України.
Відмова у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, не позбавляє її права звернутися до суду для вирішення цього питання в порядку позовного провадження.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, в їх сукупності, зводяться до невірного розуміння скаржниками вимог чинного законодавства та власного його тлумачення, що не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду.
Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що ухвалу суду першої інстанції є законною та обґрунтованою. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 02 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 12 червня 2024 року.
Головуючий І.М. Литвинюк
Судді: Н.К. Височанська
Н.Ю. Половінкіна