Постанова
Іменем України
12 червня 2024 року
м. Харків
Справа № 643/2941/23
Провадження № 22-ц/818/1452/24
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Пилипчук Н.П. ,
суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання : Львової С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення безпідставно набутих коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , на рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 січня 2024 року, ухвалене суддею Новіченко Н.В., -
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення 511 000грн.
В обгрунтування позову зазначає, що між сторонами було досягнуто згоди щодо надання відповідачем організаційних послуг з питань оформлення договірних відносин з підключення до електропостачання нежитлових об'єктів нерухомості. Шляхом листування у месенджерах сторони узгодили порядок дій, а саме відповідачем було надано розрахунок вартості, перелік послуг та вказано строки виконання, а позивачем вказані пропозиції були прийняті. У подальшому зі сторони позивача на виконання умов договору було здійснено ряд оплат шляхом перерахування на банківську картку відповідача. Фіксування зазначеного факту чітко прослідковується у листуванні та безпосередньо банківськими квитанціями. Так, ним на банківську картку відповідача було перераховано 271 000грн. Окрім цього ним також було передано певну грошову суму готівкою, про що також він зазначив у листуванні, а відповідач у свою чергу не заперечує цього факту. Загальна сума коштів, яка була передана відповідачу за підключення до електромережі будівель складає 14 000 доларів США, що в перерахунку на гривню за актуальним курсом складає 511 000грн.: нежитлова будівля за адресою АДРЕСА_1 - 223 800, 00 грн. (за курсом долару 27 складає 8 300, 00 доларів США), будівля у м. Ізюмі - 106 000, 00 грн. (за курсом долара 27 складає 3 936 доларів США). В порушення взятих на себе зобов'язань відповідач послуги йому так і не надав, з вересня 2022 року не відповідає на дзвінки та sms-повідомлення, сплачені позивачем кошти не повернув. У зв'язку з цим позивач просить суд розірвати укладений з відповідачем договір та стягнути з нього безпідставно набуті кошти на підставі ст.1212 ЦК України.
Просить суд:
розірвати укладений у простій усній формі між позивачем та відповідачем договір про надання послуг щодо оформлення договірних відносин з підключення до електропостачання нежитлових об'єктів нерухомості;
стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти у розмірі 511 000грн.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 січня 2024 року позов ОСОБА_1 - залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , просить суд рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача 511 000грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в цій частині, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом було встановлено факт отримання відповідачем грошових коштів без правової підстави. Вказує, що згідно практики Верховного Суду, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто правова підстава коштів у момент їх передачі відсутня, але містяться докази їх отримання стороною, до правовідносин застосовується положення ст.1212 ЦК України.
Оскільки, як було встановлено судом першої інстанції, та рішення суду в цій частині не оскаржується, договір між сторонами не укладався, факт отримання грошових коштів відповідачем не заперечується, наявні підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 511 000грн.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині відмови у стягненні з відповідача безпідставно набутих коштів в розмірі 511 000грн., тому в іншій частині рішення суду не переглядається.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно набутих коштів в розмірі 511 000грн. суд першої інстанції виходив з того, що зазначені грошові кошти можуть бути стягнуті з відповідача на підставі ст.1212 ЦК України лише у випадку розірвання договору, проте, судом не було встановлено підстав для задоволення позовної вимоги про розірвання договору.
Крім того, позивач зазначає, що частина грошових коштів надавалася відповідачу у борг. Разом з тим, позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики позивачем також не заявлялось.
Проте, погодитися із таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України щодо повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) ? це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Одночасно, стаття 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.
Таким чином, застосування у кожному конкретному випадку положень статей 1212 або 216 ЦК України залежить від обставин, за яких грошові кошти передавалися відповідачу.
Наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України. У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто правова підстава передачі коштів у момент їх передачі відсутня, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеної у постановах від20 березня 2019 року у справі №607/5422/16-ц, від 23 квітня 2020 року у справі №501/5213/13-ц
Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка, набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, у наслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.
Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов'язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 ЦК України.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 22 січня 2013 року у справі № 5006/18/13/2012, від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, від 25 лютого 2015 року у справі № 3-11гс15, від 25 березня 2015 року у справі № 3-5гс15, від 03 червня 2015 року у справі № 6-100цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15, від 07 червня 2017 року у справі № 923/1233/15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18).
Аналогічні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 726/707/16-ц (провадження № 61-12155св19), від 14 квітня 2020 року у справі № 495/2442/16-ц (провадження № 61-15428св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 522/19690/18 (провадження № 61-15125св19).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про розірвання договору про надання послуг щодо оформлення договірних відносин з підключення до електропостачання нежитлових об'єктів нерухомості суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, які могли б достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання у конкретних відносинах.
З наданих позивачем скриншотів неможливо встановити предмет договору, ціну та строк дії договору, що позбавляє суд можливості дійти однозначного та беззаперечного висновку про факт досягнення сторонами всіх істотних умов договору про надання послуг.
В цій частині рішення суду сторонами не оскаржується, ці обставини не оспорюються.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що між сторонами укладався договір про надання послуг щодо оформлення договірних відносин з підключення до електропостачання нежитлових об?єктів нерухомості, а отже грошові кошти отримані ОСОБА_2 від ОСОБА_1 безпідставно.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме платіжних квитанцій від 06 липня 2022 року на суму 30 000грн., від 06 липня 2022 року на суму 10 000грн., від 12 липня 2022 року на суму 10 000грн., від 13 липня 2022 року на суму 10 000грн., від 29 травня 2022 року на суму 34 000грн., від 30 травня 2022 року на суму 34 000грн., від 25 червня 2022 року на суму 30 000грн., від 24 червня 2022 року на суму 30 000грн., 01 червня 2022 року 34 000грн., від 29 травня 2022 року на суму 34 000грн., позивачем було перерахування коштів на банківську карту відповідача грошові кошти на загальну суму 256 000грн. (а.с.12-14, 16-22).
Здійснення вказаних платіжних операцій також підтверджується відповіддю АТ КБ «ПриватБанк», з якої вбачається, що вищевказані грошові кошти були перераховані позивачем на банківську карту відповідача (а.с.92-94).
Що ж стосується квитанції від 29 квітня 2022 року на суму 15 000грн. (а.с.15), то суд до неї ставиться критично, оскільки в ній зазначений інший рахунок (номер банківської картки) одержувача, належність якого відповідачу не підтверджена відповіддю АТ КБ «ПриватБанк».
Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів на загальну суму 256 000грн.
Як було встановлено рішенням суду першої інстанції, та в цій частині рішення суду не оскаржується, відсутні належні та допустимі докази укладання між сторонами договору про надання послуг щодо оформлення договірних відносин з підключення до електропостачання нежитлових об?єктів нерухомості, тому колегія суддів вважає, що відповідачем грошові кошти в розмірі 256 000грн. були отримані без належної правової підстави, а отже підлягають стягненню з останнього на користь позивача на підставі вимог ст.1212 ЦК України.
Що стосується доводів позивача про передачу відповідачу певної суми грошових коштів готівкою, то вони колегією суддів не приймаються, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин позивачем не надано та матеріали справи не містять.
Згідно п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно набутих коштів підлягає скасуванню, з ухвалення в цій частині нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 256 000грн.
Керуючись статтями 365, 366, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , - задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 січня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно набутих коштів - скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 256 000грн.
В іншій частині позовних вимог про стягнення безпідставно набутих коштів - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2 560грн., та апеляційної скарги в розмірі 3 840грн., а усього 6 400грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13 червня 2024 року.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова