12 червня 2024 року
м. Харків
справа № 612/864/23
провадження № 22-ц/818/1731/24
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
сторони справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА»
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на заочне рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 22 лютого 2024 року ухвалене у складі судді Масло С.П.,-
В листопаді 2023 року ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором № 278910-КС-003 про надання кредиту від 12.02.2022 в розмірі 130715,87 грн з яких: 50000 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту; 73215,87 грн - сума прострочених платежів по процентах; 7500 грн - сума прострочених платежів за комісією.
В обґрунтування позову зазначала, що 12.02.2022 між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 , укладено Договір № 278910-КС-003 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». А саме, ТОВ «Бізнес позика» 12.02.2022 направлено відповідачу пропозицію укласти Договір № 278910-КС-003 про надання кредиту. 12.02.2022 ОСОБА_1 прийняв пропозицію щодо укладення Договору № 278910-КС-003 про надання кредиту, на умовах визначених Банком. Зі своєї сторони позивач направив відповідачу через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-9522 , на номер телефону 380 (99) 732-60-77 (що зазначено Позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий Боржником було введено/відправлено. Таким чином, 12.02.2022 між сторонами у справі було укладено Договір № 278910-КС-003 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до п. 1 Договору кредиту, ТОВ «БІЗПОЗИКА» надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 50 000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит (надалі - Правила, а разом - Договір). Згідно з умовами Договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування Кредитом є фіксованою та становить 0.86645542 процентів за кожен день користування Кредитом. Пунктом 2 Кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі - Проценти за користування Кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення Кредиту згідно Графіку платежів. Пунктом 3. Кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати Позичальник для належного виконання умов Кредитного договору. ТОВ «БІЗПОЗИКА» свої зобов'язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 50 000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 (котрий Позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням). Зважаючи на ті обставини, що відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання за Кредитним договором, у Боржника станом на 02.11.2023 утворилась заборгованість за Договором № 278910-КС-003 про надання кредиту, в розмірі 130715,87 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 50 000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах - 73 215,87 грн; суми прострочених платежів за комісією - 7 500,00 грн. Відповідач не виконав свого обов'язку та не повернув наданий йому кредит в строки, передбачені наведеним Договором.
Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 22 лютого 2024 року задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за кредитним договором № 278910-КС-003 від 12.02.2022 у розмірі 123215 грн 87 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2023 грн. 95 коп. В іншій частині у задоволені позову відмовлено.
Рішення обґрунтовано тим, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження позову про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 50000 грн, та заборгованості за відсотками у розмірі 73215,87 грн. Проте кредитор не зазначив та не надав доказів наявності, переліку послуг з обслуговування кредиту, їх погодження зі споживачем при укладенні кредитного договору. Умови укладеного між сторонами договору кредиту не містять розмежування платних та безоплатних послуг, як і не містять найменування цих послуг, тому передбачають виключно платні послуги стосовно обслуговування кредиту в тому числі, і послуги на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць повідомляти йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надання виписки з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформації про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншої інформації, що суперечить вимогам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», за яким надання таких послуг передбачено безоплатно. З урахуванням положень ч. 5 ст. 12 Закону України « Про споживче кредитування», суд дійшов висновку, що умови кредитного договору № 278910-КС-003 від 12.02.2022 про встановлення комісії за обслуговування кредиту у розмірі 7500,00 грн є нікчемними, а тому вимоги Банку про стягнення заборгованості з комісії за обслуговування кредиту за кредитним договором № 278910-КС-003 від 12.02.2022 у розмірі 7500,00 грн., є необгрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Не погодившись з рішенням суду ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за комісією за надання кредиту у сумі 7500,00 грн скасувати та ухвалити в ціи? частині нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до ч.2 ст.8 Закону Украі?ни «Про споживче кредитування», для цілеи? обчислення реальноі? річноі? процентноі? ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: - доходи кредитодавця у вигляді процентів; - комісіі? кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісіі? за обслуговування кредитноі? заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства Украі?ни та/або умовами договору про споживчии? кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсіи?не страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). Як вбачається Закон чітко передбачає право кредитодавця на встановлення «комісіі? за надання кредиту».
Апелянт зауважив, що Національнии? банк Украі?ни, якии? є державним регулятором ринку фінансових послуг в Украі?ні, своєю Постановою від 11.02.2021 №16 затвердив «Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами Украі?ни загальноі? вартості кредиту для споживача та реальноі? процентноі? ставки за договором про споживчии? кредит». Дані правила передбачають правомірність встановлення Кредитодавцем супровідних послуг за кредитом в тому числі і комісіі? за надання кредиту. Також, комісія за надання кредиту вказана в кредитному договорі та паспорті споживчого кредиту, які підписані Позивачем, що свідчить про обізнаність останнього щодо включення комісіі? «за надання кредиту» до загальних витрат за споживчим кредитом. Скаржник також зауважив, що суд першоі? інстанціі? в оскаржуваному рішенні неодноразово вживає термін Банк, однак, кредитором у даних правовідносинах є Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», яка не є банківською установою. Що черговии? раз свідчить про неналежне та недостатнє з'ясування судом усіх обставин справи та не встановлення судом правового статуту учасників справи.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Рішення суду в частині задоволення позову щодо стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом апелянтом не оскаржується, тому апеляційним судом в цій частині не переглядається.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи що ОСОБА_1 12.02.2022 з метою отримання кредиту підписав Договір №278910-КС-003 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма.) з ТОВ «Бізнес позика» електронним підписом одноразовим ідентифікатором G-9522, згідно якого отримав кредит у розмірі 50000,00 грн. на 24 тижні до 30.07.2022, процентна ставка за кредитом в день 0,86645542 фіксована, комісія за надання кредиту - 7500,00 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту - 110040,00 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка - 3606,32 %. Також, в даному договорі зазначено, що примірник цього договору відповідач просить направити йому на електронну пошту, вказану як електронний засіб зв'язку з позичальником та погоджується, що додаткове підтвердження одержання Договору не вимагається, такий документ вважається одержавим позичальником з часу відправлення кредитодавцем. За відсутності повідомлення від позичальника про неотримання примірника Договору, примірник Договору вважається наданим кредитодавцем позичальнику.
Матеріали позову містять Пропозицію (оферта) укласти Договір №278910-КС-003 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма.) від 12.02.2022 та Прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) укласти Договір №278910-КС-003 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма.) від 12.02.2022, в яких зазначено, що примірник цього договору відповідач просить направити йому на електронну пошту, вказану як електронний засіб зв'язку з позичальником та погоджується, що додаткове підтвердження одержання Договору не вимагається, такий документ вважається одержавим позичальником з часу відправлення кредитодавцем. За відсутності повідомлення від позичальника про неотримання примірника Договору, примірник Договору вважається наданим кредитодавцем позичальнику.
Також, відповідачем 12.02.2022 підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором Паспорт споживчого кредиту на отримання кредиту.
З Довідок ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» від 10.11.2023, вбачається, що ОСОБА_1 12.02.2022 від ТОВ «Бізнез позика» були проведенні платежі на суму 50000 грн.
З виписки по рахунку № НОМЕР_2 , який відкритий на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 12.02.2022 по 02.11.2023, вбачається, що 12.02.2022 ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 50000 грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов'язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок: «Так, за змістом частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній станом на 08 травня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.»
Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволені вимоги про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту, оскільки надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов'язком банку.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).
Колегія суддів звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду та переоцінки доказів у справі.
За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у зв'язку з тим, що умови кредитного договору № 278910-КС-003 від 12.02.2022 про встановлення комісії за обслуговування кредиту у розмірі 7500,00 грн є нікчемним і доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування даного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 22 лютого 2024 року -залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 12 червня 2024 року.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П.Пилипчук