12 червня 2024 року
м. Харків
справа № 646/1673/23
провадження № 22-ц/818/1603/24
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 січня 2024 року ухвалене у складі судді Гаврилюк С.М., -
В квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою в якій просила стягнути з відповідача заборгованість за договором позики № Х270521-21 від 27.05.2021 у сумі 182869,92 грн, з яких: 92289,60 грн - сума основного боргу; 1083,00 грн - інфляційні збитки; 150,21 грн - 3% річних, 89347,11 грн - пеня за несвоєчасне повернення позики, а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1828,70 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 41066,99 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.05.2021 між сторонами у справі укладено письмовий договір позики № Х270521-21, за яким передано у власність позичальника грошові кошти у сумі 135374,40 грн, що за курсом продажу доларів США в АТ КБ «Приватбанк» (1 долар = 27,11 грн) на день укладення цього договору було еквівалентно 6384 доларам США. Згідно п. 2 договору позики, сума позики отримана позичальником в повному обсязі до моменту підписання договору. Кінцевий строк повернення відповідачем грошових коштів, відповідно до п. 1 договору позики та графіку повернення позичальником грошових коштів, закріпленому у п. 5 Договору позики, становив 27.05.2022 включно. Пунктом 6 договору позики визначено, що позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, зазначеної в п. 1 договору, готівкою. Пунктом 7 договору позики сторони погодили, що у випадку зміни курсу гривні по відношенню до долару США, від зазначеного курсу у п. 1 цього Договору, позика підлягає поверненню таким чином, щоб розмір повернутої позики або її частини відповідав доларовому еквіваленту суми позики за комерційним курсом продажу доларів США в АТ КБ «Приватбанк» на день здійснення платежу за цим договором. Пунктом 8 Договору позики визначено, що у разі прострочення виконання зобов'язання позичальником за даним договором, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. За несвоєчасне повернення позики (її чергової частини) позичальник сплачує позикодавцю неустойку у розмірі 1% від суми займу за кожний календарний день існування простроченої заборгованості. Відповідно до п. 11 договору позики факт повернення позики або її частини підтверджується заявою позикодавця про одержання суми позики в повному обсязі або частково. Після повного виконання зобов'язання позичальником за даним договором позикодавець зобов'язується передати позичальнику розписку. Пунктом 13.4 договору визначено, що у разі невиконання позичальником умов договору позики, позичальник зобов'язаний повернути всю суму позики, сплатити нараховані пеню і штрафні санкції, а також виконати усі інші зобов'язання за договором позики. Факт отримання позики підтверджується написаною власноруч позичальником розпискою від 27.05.2021. Відповідач умови договору позики не виконала у повному обсязі, упродовж червня 2021 року - грудня 2021 року частково повернула позику у розмірі 2448 доларів США, а саме, 29.06.2021, 27.07.2021, 30.08.2021, 29.09.2021, 29.10.2021, 27.12.2021 - по 408 доларів США. Отже, відповідачем вказані чергові платежі здійснені нерегулярно, а у листопаді 2021 року, січні та лютому 2022 року взагалі не здійснювались. Оскільки позика не повернута, стягненню підлягає сума у гривнях, яка визначається еквівалентно за курсом продажів доларів США в АТ КБ «Приватбанк» на день подання позову (станом на 26.04.2023 1 долар США = 37,70), що становить 92289,60 грн. Окрім того, позивач просила стягнути з відповідача інфляційні втрати за лютий 2022 року у розмірі 1083,00 грн, три відсотки річних за період з 28.01.2022 по 23.02.2022 у розмірі 150,21 грн, що розраховані позивачем з суми заборгованості за договором позики станом на 28.01.2022 у розмірі 67687,20 грн (еквівалент 2448,00 доларів США); а також пеню у розмірі 1% від суми займу за кожний календарний день існування простроченої заборгованості за період з 29.06.2021 по 23.02.2023 включно у розмірі 89347,11 грн, яка розрахована позивачем з суми заборгованості у розмірі 135374,40 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 січня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики № Х270521-21 від 27.05.2021 у розмірі 128350 (сто двадцять вісім тисяч триста п'ятдесят) грн 28 коп., з яких: 76908,00 грн - сума основного боргу; 51442,28 грн - пеня за несвоєчасне повернення позики за період з 28.06.2021 по 23.02.2022. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1283 (одну тисячу двісті вісімдесят три) грн 56 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 18340 (вісімнадцять тисяч триста сорок) грн 65 коп.
Рішення мотивовано тим, що доказів на підтвердження повернення позивачу всіє суми позики відповідачем не надано, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню. Суд також зазначив, що зважаючи на принцип диспозитивності, розрахунок штрафних санкцій за неповернення позики здійснювався по 23 лютого 2022 року, тобто в межах заявлених позовних вимог, тому суд доходить висновку, що пеня підлягає стягненню з відповідача за період з 28.06.2021 року по 23 лютого 2022 року (як заявлено позивачем). Стосовно стягнення інфляційних втрат з урахуванням їх правової природи, суд зазначив, що зважаючи на те, що предметом договору позики були грошові кошти, виражені в іноземній валюті, то передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти - долара США, що узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19). Також суд зазначив, що законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) доповнено, серед іншого, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 18. Зокрема, наразі вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Отже, позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних задоволенню не підлягають.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду в частині стягнення з неї пені за несвоєчасне повернення позики за період з 28.06.2021 по 23.02.2022 в розмірі 51442,28 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Також апелянт просила зменшити розмір стягнутих з неї на користь позивача понесених судових витрат.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що з моменту укладання договору позики між відповідачем та ОСОБА_1 27 травня 2021 року та до початку введення воєнного стану в Україні (24.02.2022 року), на всій території України діяв карантин, який є підставою для звільнення позичальника від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за прострочення боргового зобов'язання, які виникли в період дії такого карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України. Апелянт також зазначив, що неправильне вирішення судом питання про стягнення пені, а відповідно і про розмір задоволених позовних вимог, вплинуло і на розмір стягнутих з неї на користь позивача понесених нею судових витрат. Апелянт наголосив, що розподіл понесених позивачем судових витрат, що підлягають стягненню повинен бути зменшений, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з рахуванням відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині стягнення пені та розміру витрат на правничу допомогу, а тому в іншій частині рішення суду першої інстанції колегією суддів не переглядалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Відповідно до вимогст.263 ЦПК України судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення в оскаржуваній частині не відповідає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 27.05.2021 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено письмовий договір позики № Х270521-21, про передання позикодавцем у власність позичальника грошових коштів у сумі 135374,40 грн, що є еквівалентом 4896 доларів США за курсом продажу доларів США в АТ КБ «Приватбанк» (1 долар = 27,650 грн), а позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк та за визначеними цим договором умовами. Сторони домовились, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню буде еквівалентом 4896 доларів США за курсом продажу в АТ КБ «Приватбанк» на дату здійснення платежу не пізніше ніж через 12 місяців з моменту укладення даного договору, тобто до 27.06.2022. За домовленістю сторін позика є безпроцентною.
Згідно п. 2 договору позики, сума позики отримана позичальником в повному обсязі до моменту підписання договору. Пунктом 5 Договору позики визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві суму позики відповідно до Графіка, а саме регулярними платежами по 11281,20 грн (еквівалент 408 доларів США) до 27.06.2021 включно, до 27.07.2021 включно, до 27.08.2021 включно, до 27.09.2021 включно, до 27.10.2021 включно, до 27.11.2021 включно, до 27.12.2021 включно, до 27.01.2022 включно, до 27.02.2022 включно, до 27.03.2022 включно, до 27.04.2022 включно, до 27.05.2022 включно. Пунктом 6 договору позики визначено, що позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, зазначеної в п. 1 договору, готівкою в м. Харкові.
Пунктом 7 договору позики сторони погодили, що у випадку зміни у бік збільшення курсу гривні по відношенню до долару США, від зазначеного курсу у п. 1 цього Договору, позика підлягає поверненню таким чином, щоб розмір повернутої позики або її частини відповідав доларовому еквіваленту суми позики за комерційним курсом продажу доларів США в АТ КБ «Приватбанк» на день здійснення кожного платежу за цим договором.
Пунктом 8 Договору позики визначено, що у разі прострочення виконання зобов'язання позичальником за даним договором, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. За несвоєчасне повернення позики (її чергової частини) позичальник сплачує позикодавцю неустойку у розмірі 1% від суми займу за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.
Згідно з п. 10 договору, забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за цим договором є передача в заставу рухомого майна - автомобіля Mitsubishi Golt 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , що належить позичальнику на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 05.11.2019.
Відповідно до п. 11 договору позики, у випадку повернення суми позики позичальником готівкою позикодавець зобов'язаний видати позичальнику розписку про одержання суми позики в повному обсязі або частково. Після повного виконання зобов'язання позичальником за даним договором позикодавець зобов'язується також передати позичальнику розписку. Факт повернення позики або її частини підтверджується заявою позикодавця, наявність якої у позичальника є єдиним належним підтвердженням виконання ним зобов'язання за цим договором щодо повернення позики або її частини належним чином.
Пунктом 13.4 договору визначено, що у разі невиконання позичальником умов договору позики, позичальник зобов'язаний повернути всю суму позики, сплатити нараховані пеню і штрафні санкції, а також виконати усі інші зобов'язання за договором позики (а.с.58-59).
Факт отримання відповідачем ОСОБА_2 позики у сумі 135374,40 грн, що є еквівалентом 4896 доларів США за курсом продажу доларів США в АТ КБ «Приватбанк» (1 долар = 27,650 грн) підтверджується оригіналом написаною власноруч позичальником розписки від 27.05.2021 та не заперечується відповідачем (а.с.60).
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язаній або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договорі або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, ще звичайно ставляться.
Статтею 629 цього Кодексу передбачено, що договір є обов'язковим для виконанні сторонами.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справ №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК Україні закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчиненні правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підстав рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодні здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позик частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частин позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, щ залишилася (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
Позивач свої обов'язки за договором позики виконав у повному обсязі.
Проте, відповідач свого обов'язку за договорами позики не виконав, позику не повернув.
Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язань (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушень зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина пери статті 549 Цивільного кодексу України). Штрафом є неустойка, що обчислюється відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаною грошової зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга га третя цієї статті).
За змістом приписів параграфу 2 глави 49 Цивільного кодексу України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
Такий правовий висновок викладено у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18), 04 липня 2018 року (справа№ 310/1 1534/13-ц, провадження № 14-154цс18).
Сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. З ст. 6 ЦК України) (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 червня 2017 р. у справі № 910/2031/16).
Отже враховуючи те, що порушення боржником зобов'язання є умовою нарахування неустойки, яка є заходом відповідальності за порушення зобов'язання, суд першої інстанції зробив висновок, що порушення позичальником умов договору щодо своєчасної сплати суми позики тягне за собою обов'язок позичальника сплатити позивачу пеню.
Разом з тим, сум першої інстанції не було враховано, що з урахуванням чинного законодавства та фактичних обставин, вимога про стягнення пені не підлягає задоволенню.
Так, згідно з пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцяти денний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем чи позикодавцем, позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Судом першої інстанції не було враховано зазначену обставину, а відтак посилання в апеляційній скарзі на неправильне визначення розміру боргу щодо включення пені, є слушним.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 було установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.
Строк карантину неодноразово продовжувався і тривав до 30 червня 2023 року. 30- денний строк після дня завершення дії цього карантину закінчився 30 липня 2023 року.
З огляду на приписи п. 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, наведені постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12 березня 2020 року установлено на всій території України карантин, що діяв протягом всього періоду, за який нараховується пеня, Верховний Суд вказує, що не застосування вказаної норми права є безпідставним та таким, що суперечить нормам матеріального права. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 922/4076/20 та 25 жовтня 2022 року у справі № 916/183/22. Наведене свідчить про необхідність відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення пені за прострочення виконання зобов'язань за договором позики».
Тлумачення п. 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК Українисвідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від обов'язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення. Законодавець на рівні акту цивільного законодавстві (п. 15Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов'язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню). Такий обов'язок припиняється без його виконання.
Відтак для застосування положень п.15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України має бути врахована не дата настання прострочення за договором позики, а період, за який нарахована пеня позивачем.
З огляду на викладене, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, щодо помилкового стягнення пені, адже позивачем нараховано пеню за період з 29.06.2021 по 23.02.2023 тобто в період дії карантину.
Вирішуючи питання щодо витрат професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.
За положеннями частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Водночас зі змісту частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Зокрема відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 12.09.2022 з копією додатку до договору про надання правової допомоги від 12.09.2022, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Гупалом Р.М., за яким вартість наданих послуг правової допомоги адвокатом за позовом до ОСОБА_2 складає 20000,00 грн (без урахування участі у судових засіданнях). За прийняття адвокатом участі у судових засіданнях клієнтом додатково сплачується 3350,00 грн за кожний судодень. До вартості послуг не входять витрати на відрядження та транспортні витрати, пов'язані з виїздом за межі м. Харкова. У разі прийняття рішення по справі на користь клієнта, адвокату сплачується додатковий гонорар у розмірі 10% від суми задоволених позовних вимог (а.с.23-26).
Згідно з Актом наданих послуг від 26.04.2023 та Рахунком - фактурою від 26.04.2023, адвокатом позивачу надані наступні послуги за позовом до ОСОБА_2 : консультація клієнта з вивченням відповідних документів - 2 години вартістю по 1340,00 грн за 1 годину, загальна сума 2680,00 грн; юридичний аналіз законодавства та судової практики 3 години вартістю по 1340,00 грн за 1 годину, загальна сума 4020 грн; підготовка та подача позовної заяви 7 годин вартістю 1340,00 грн за 1 годину, загальна сума 9380,00 грн. Загальна вартість послуг на день складання Акту - 16080 грн (а.с.30-31).
Згідно з Актом наданих послуг від 29.01.2024, складеного сторонами договору про надання правової допомоги № б/н від 12.09.2023 адвокатом Гупалом Р.М. та Барсук Є.А., адвокатом надані позивачу наступні послуги: додаткові письмові пояснення - 2 години вартістю по 1340,00 грн за 1 годину, загальна сума 2680,00 грн; участь у судових засіданнях - 3 години вартістю однієї години 3350 грн, загальна суму 10050,00 грн. Загальна вартість послуг на день складення акту - 12730,00 грн.
Посилання апелянта щодо неспівмірності стягнутих витрат на правничу допомогу є безпідставними, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи неспівмірності є необгрунтованими.
Згідно вимог ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені на 42% враховуючи вищевказане беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, часткове задоволення позовної заяви, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 10974,6 грн
Також оскільки апеляційний суд задовольнив позов лише на 42% то підлягає зменшенню судовий збір стягнений з відповідача на користь позивача в суді першої інстанції до 768,05 грн.
З огляду на викладене судове рішення в оскаржуваній частині не можна визнати законним та обґрунтованим, тому воно підлягають скасуванню.
Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена то з ОСОБА_1 на її користь підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1925,34 грн.
Колегія суддів вважає за можливе застосувати взаємозалік судового збору сплаченого в суді першої та апеляційної інстанції та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1157, 28 грн (1925,34 -768,05)
Керуючись ст. ст.367,368,369,376,381- 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 січня 2024 року - в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пені за несвоєчасне повернення позики за період з 28.06.2021 по 23.02.2022 у сумі 51442,28 грн - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позовних вимог в цій частині - відмовити.
Здійснити перерозподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10974 грн (десять тисяч дев'ятсот сімдесят чотири) 60 коп витрат на правничу допомогу понесених в суді першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1157( одну тисячу сто п'ятдесят сім) 28 коп судового збору сплаченого в суді апеляційної інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 12 червня 2024 року.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П.Пилипчук