12 червня 2024 року
м. Харків
справа № 643/11862/21
провадження № 22-ц/818/1676/24
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Приватне акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2024 року ухвалене у складі судді Благої І.С-
В липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким з урахуванням заяви від 05.10.2023 про зменшення розміру позовних вимог, просив стягнути на його користь з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (надалі - відповідач або ПрАТ «СК «ПЗУ Україна») недоплачене страхове відшкодування в сумі 16667 (шістнадцять тисяч шістсот шістдесят сім) грн 34 коп.
В обгрунтування позовних вимог зазначав, що 11.02.2020 о 06 год. 50 хв. в м. Харкові, на перехресті вул. Валдайській та вул. Достоєвського сталась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу I-VAN А07А-30, державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, завдані матеріальні збитки. Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02.03.2020 по справі про адміністративне правопорушення № 646/1051/20 ОСОБА_3 було визнано винним у скоєнні вказаної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Оскільки цивільно-правова відповідальність водія автомобіля I-VAN А07А-30, державний номер НОМЕР_2 , на момент ДТП була застрахована в ПрАТ СК "ПЗУ Україна", то ОСОБА_1 звернувся саме до ПрАТ СК "ПЗУ Україна" з повідомленням про настання ДТП та заявою про страхове відшкодування. 27.04.2020 між ОСОБА_1 та СОД ФОП ОСОБА_4 було укладено Договір на проведення експертної оцінки № 174/04-20 щодо визначення матеріального збитку, завданого власнику автомобілю Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_1 . Згідно звіту про оцінку розміру матеріального збитку, завданого пошкодженням транспорт: - засобу № 174/04-20 від 07.05.2020 вартість відновлювального ремонту автомобіля Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_1 , складає 161 242,09 грн; вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди складає 137 096,10 грн; вартість транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди складає 36 660,00 грн. Відповідно до Договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ліміт відповідальності. на момент дорожньо-транспортної пригоди, складав 100 000,00 грн франшиза - 2000, 00 грн. ПрАТ СК "ПЗУ Україна" було виплачено страхове відшкодування ОСОБА_1 розмірі 36 022,10 грн. Визначений ПрАТ “СК “ПЗУ Україна” розмір страхового відшкодування не відповідає дійсності, а висновки, викладені у Звіті №SOS_-200214-194382 від 09.04.2020 складеному ФОП ОСОБА_5 , є необ'єктивними, оскільки вартість збитків явно занижена. Звіт складено з порушенням вимог Методики товарознавчої експертизи й оцінки колісних транспортних засобів. Розмір страхового відшкодування повинен бути визначений на підставі звіту про оцінку розміру матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу № 174/04-20 від 07.05.2020 складеного ФОП СОД ОСОБА_6 , в межах ліміту відповідальності страховика та за вирахуванням франшизи встановленої договором страхування. Згідно з висновком експерта від 31.07.2023 №30923 вартість матеріального збитку, завданого власнику вищевказаного автомобілю Chevrolet внаслідок його пошкодження під час ДТП 11.02.2020, приймається у розмірі його ринкової вартості на момент пошкодження та складає 105'982,51 грн; ринкова вартість автомобілю після його пошкодження в ДТП складає 51293,07 грн. З огляду на положення ст.30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб позивача вважається фізично знищеним. Тому має бути відшкодована різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а саме 54'689,44 грн (105'982,51 грн. - 51'293,07 грн.) Таким чином, не відшкодованими позивачу залишаються 61 977,90 грн. За умовами договору страхування ліміт відповідальності становить 100'000 грн., франшиза - 2000 грн. Відповідач виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 36'022,10 грн. Таким чином сума недоплаченого страхового відшкодування становить 16'667,34 грн. (54'689,44 грн. - 36'022,10 грн. - 2000 грн.)
Рішенням Червонозаводського районного суду м.Харкова від 09 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення обгрунтовано тим, що у постанові від 14.06.2023р. у справі № 125/1216/20 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що у разі, коли автомобіль вважається фізично знищеним, порядок відшкодування завданої позивачу шкоди має відбуватися в порядку, визначеному статтею 30 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», і позивач має передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП. Проте, під час розгляду справи суду не було надано докази того, що позивач передав залишки свого автомобілю відповідачу, який на підставі договору про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортний засобів несе відповідальність за шкоду, завдану страхувальником.
Не погодившись з рішенням суду скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що стаття 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», як і будь-які інші норми вказаного Закону, який є спеціальним для спірних правовідносин, не містять такої умови для отримання відшкодування, як обов'язок позивача передати залишки свого автомобілю відповідачу, який на підставі договору про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортний засобів несе відповідальність за шкоду, завдану страхувальником. В рішенні судом не неведено жодного посилання на норму діючого законодавства, яка б передбачала подібний обов'язок позивача. Апелянт зазначив, що суд помилково та безпідставно посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №125/1216/20, оскільки 1) предметом позову у даній справі було відшкодування шкоди особою, яка її завдала та не застрахувала свою відповідальність; 2) позивач просив стягнути з завдавача шкоди повну ринкову вартість транспортного засобу до ДТП, за вирахуванням відшкодування отриманого від МТСБУ, а також інші витрати, зокрема на оренду транспортного засобу; 3) Великою Палатою Верховного Суду розглядалося питання щодо необхідності нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу, укладеного між ФОП, а не питання відшкодування шкоди у разі фізичного знищення транспортного засобу. Наведена судом конструкція відшкодування шкоди не може бути застосована до страховика, а може використовуватися лише у випадку стягнення ринкової вартості транспортного засобу визнаного фізично знищеним із завдавача шкоди (особи, яка в повному обсязі відповідає за нього), що відповідно тягне за собою перехід права на пошкоджене майно до завдавача шкоди. Скаржник наголосив, що правова позиція, яка є усталенною, фактично цитує положення ст. 30 Закону та не підлягає будь-якому іншому тлумаченню, полягає в тому, що у випадку фізичного знищення транспортного засобу потерпілому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, підтверджується судовою практикою. Зокрема до таких правових висновків прийшов Верховний Суд у постановах: No753/11069/16 від 17.02.2021 року; No 910/17947/15 від 03.02.2021 року; No753/11069/16 від 17.02.2021 року; No910/17947/15 від 03.02.2021 року; від 14.04.2022 No 205/7747/18.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02.03.2020 у справі №646/1051/20 у ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, за наступних обставин.
Так, 11.02.2020 о 06 год. 50 хв. в м. Харкові, на перехресті вул. Валдайській та вул. Достоєвського сталась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу I-VAN А07А-30, державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, чим було завдано матеріальних збитків.
Згідно зі Звітом №SOS_-200214-194382 від 09.04.2020, який складено ФОП ОСОБА_5 , за результатами проведеної на замовлення відповідача оцінки, вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу Chevrolet Aveo SF69Y, державний номер НОМЕР_1 , становить 40 873, 04 грн.
ПрАТ СК «ПЗУ Україна» було виплачено страхове відшкодування ОСОБА_1 в розмірі 36022,10 грн. на підставі платіжного доручення №42746 від 22.04.2020.
Згідно з висновками щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу, №174/04-20, складеними ФОП ОСОБА_4 , ринкова вартість вищевказаного автомобілю Chevrolet становить 137 096,10 грн, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу - 161 242,09 грн, вартість автомобілю з урахуванням пошкоджень після ДТП - 36 660,00 грн, вартість матеріального збитку - 137 096,10 грн.
Ці висновки складені на підставі Звіту суб'єкту оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу, №174/04-20, на замовлення позивача.
14.05.2020 ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ СК "ПЗУ Україна" з заявою про доплату суми страхового відшкодування в розмірі 64414,00 грн.
Листом №3067/31 відповідач надав позивачу відповідь про відсутність підстав для перегляду рішення відповідача та проведення доплати.
ОСОБА_1 було отримано відповідь на звернення від Національного банку України, відповідно до якої розрахунок страхового відшкодування здійснено страховиком на підставі звіту № SOS_-200214-194382 від 09.04.2020 про оцінку вартості збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, виконаного ФОП ОСОБА_5 , згідно якого вартість відновлюваного ремонту транспортного засобу Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_3 , з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу складає 40873,04 грн.
Згідно з висновком експерта №30923, складеним 31.07.2023 за результатами проведеної судової транспортно-товарознавчої експертизи, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Chevrolet Aveo SF69Y», д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 11.02.2020, приймається у розмірі його ринкової вартості на момент пошкодження та складає: 105982,51 грн 51 коп. Ринкова вартість автомобіля «Chevrolet Aveo SF69Y», д.н.з. НОМЕР_1 після пошкодження в ДТП, що мало місце 11.02.2020, складає 51293,07 грн.
Відповідно до договору на проведення експертної оцінки № 174/04-20 від 27.04.2020р. вартість робіт склала 3500,00 грн.
Згідно акту № 30923 провідного судового експерту ТЕДДОІВ Кір'якова С.О. від 31.07.2023 загальна вартість проведення експертизи склала 7722,45 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що суду не було надано докази того, що позивач передав залишки свого автомобілю відповідачу, який на підставі договору про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортний засобів несе відповідальність за шкоду, завдану страхувальником
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом указаної норми, за загальним правилом, шкода підлягає відшкодуванню, по-перше, в повному обсязі, по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.
Проте, крім загального правила, є спеціальні, передбачені законом. Одним із таких спеціальних правил є норми про страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
Відповідно до статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором (пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України).
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон №1961-IV.
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон №1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно зі статтею 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 указаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону №1961-IV).
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону №1961-IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц, провадження №14-316цс18, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17, провадження №14-95цс20).
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону №1961-IV).
Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (пункт 9.1 статті 9 Закону №1961-IV).
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 28 даного Закону до шкоди, заподіяної в результаті ДТП майну потерпілого, належить, зокрема, шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Абзацами першим-третім пункту 36. 2 статті 36 Закону передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 цього Закону, відповідно до якої транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП.
Диспозитивність цивільного судочинства виявляється в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 13 ЦПК України).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 (провадження № 14-25цс23) зазначила: «... за змістом статі 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Таким чином, ремонт автомобіля марки «Renault Kadjar», державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , вважається економічно необґрунтованим, а отже, автомобіль вважається фізично знищеним. Порядок відшкодування завданої позивачу шкоди мав відбуватися в порядку, визначеному статтею 30 Закону № 1961-IV, і позивач мав передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП...».
Матеріали справи не містять даних про те, що позивач передав залишки свого автомобілю відповідачу, який на підставі договору про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортний засобів несе відповідальність за шкоду, завдану страхувальником, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду та переоцінки доказів у справі.
За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог і доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування даного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2024 року -залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 12 червня 2024 року.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П.Пилипчук