Справа № 2а-3906/10/1770
22 вересня 2010 року 17год. 48хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Пушкової О.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник не прибув,
відповідача: представник Троянчук Д.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
до Державної податкової інспекції у м.Рівне
про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення
Позивач -фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання нечинним податкового повідомлення №0102041744 від 08.07.2010 року, згідно якого визначено суму податкового зобов'язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" в сумі 11723,22 грн.
Представник позивача в судове засідання не прибув, подав клопотання про розгляд справи у його відсутність. Представник відповідача проти розгляду справи у відсутності позивача не заперечив. Враховуючи наявне клопотання сторони позивача, думку сторони відповідача, суд не вбачає перешкод для розгляду справи.
Позовні вимоги ґрунтуються на тих обставинах, що позивач є зареєстрованим суб'єктом господарювання, що провадить свою діяльність на спрощеній системі обліку та звітності, а тому в силу вимог п.4 ч. 1 ст.6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року не є платником земельного податку. З врахуванням тієї обставини, що належна позивачу на праві власності земельна ділянка по вул.Бічна, 22 в м.Рівне, використовувалась ним для провадження підприємницької діяльності, позивач вважає себе звільненим від сплати земельного податку за вказану ділянку відповідно до п.6 Постанови Кабінету Міністрів України "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року №727/98" №507 від 16.03.2000 року.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив, вказавши, що земельна ділянка, податок на яку нараховано спірним податковим повідомленням, відповідно до Державного акту належить на праві власності позивачу, як фізичній особі, а не як суб'єкту підприємницької діяльності, тому доводи про її використання в рамках провадження господарської діяльності суб'єктом малого підприємництва не відповідають фактичним обставинам справи. За наведеного вважає, що сума податкового зобов'язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" визначена позивачу правомірно і обґрунтовано.
Заслухавши пояснення представника відповідача, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення. Судом встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрований фізичною особою -підприємцем з 22.05.2003 року (а.с.7). На 2010 рік йому було видано свідоцтво про сплату єдиного податку серії Ж №140255 (а.с.8). Вказаним свідоцтвом визначено такі види діяльності позивача, як: здавання в найм нежитлового приміщення, площею понад 100 м2, здійснення вантажних перевезень, надання експедиційних послуг. Місце провадження діяльності визначено, як: м.Рівне, вул. Бічна,22. За даною адресою розташована складська адміністративно-побутова будівля, яка на підставі рішення третейського суду у справі 31/60-2007 від 30.10.2007 року та відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.12.2007 року (а.с.33-35) належить позивачу. Також за даною адресою розташована будівля котельні, що придбана позивачем з прилюдних торгів 09.12.2002 року (а.с.36-37).
11.04.2007 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, укладеного між Управлінням комунальною власністю Рівненської міської ради та суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_3, останній для будівництва та обслуговування адміністративного будинку та реконструкції будівлі котельні під цех з виробництва запчастин до автомобілів та сільськогосподарських машин і складське приміщення, набув у власність земельну ділянку площею 1800 м2, по вул.Бічній, 22 в м.Рівне (а.с.9-10).
19.07.2007 року позивачу видано Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ЯЕ №246124 (а.с.11).
Отримавши інформацію з Державного земельного кадастру та враховуючи ту обставину, що Державним актом посвідчено право власності на земельну ділянку ОСОБА_3, саме як фізичної особи, 08.07.2010 року Державна податкова інспекція у м. Рівне прийняла податкове повідомлення №0102041744, згідно якого, на підставі пп."г" пп.4.2.2 п.4.2. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року та відповідно до ст.ст.7, 13 Закону України "Про плату за землю" №2535-XII від 03.07.1992 року, визначила позивачу суму податкового зобов'язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" в сумі 11723,22 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення оцінюється судом як протиправне з огляду на наступне.
В силу вимог ст.2 Закону України "Про плату за землю" №2535-XII від 03.07.1992 року, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Обов'язок по сплаті земельного податку покладено на власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів.
Разом з тим, абзац п'ятий частини першої ст.6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року звільняє від сплати ряду податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі земельного податку, суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок.
У пункті 6 Постанови Кабінету Міністрів України "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року №727/98" №507 від 16.03.2000 року визначено, що суб'єкт малого підприємництва звільняється від плати (податку) на землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.
Таким чином, законодавством встановлені дві обов'язкові умови, за яких суб'єкт підприємницької діяльності не є платником плати (податку) за землю:
- перебування на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку, про що отримано свідоцтво про сплату єдиного податку;
- земельні ділянки, які є об'єктом плати за землю, мають використовуватися для провадження підприємницької діяльності.
Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Аналогічне визначення містить Державний класифікатор України "Класифікація організаційно-правових форм господарювання", затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №97 від 28.05.2004 року. Підприємницька діяльність визначається, як самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Як вбачається зі свідоцтва про сплату єдиного податку, позивачу у 2010 році надано право провадити такі види діяльності, як: здавання в найм нежитлового приміщення, площею понад 100 м2, здійснення вантажних перевезень, надання експедиційних послуг, і місце провадження такої діяльності визначено, як: м.Рівне, вул.Бічна,22. Доказів того, що позивач за вказаною адресою не здійснював таких чи інших видів підприємницької діяльності відповідачем не здобуто і суду не надано.
Згідно з укладеними договорами оренди від 01.03.2008 року, від 01.12.2008 року, від 04.01.2010 року та актами прийому-передачі за ці ж дати, частина площ приміщення по вул.Бічна,22 в м.Рівне передавалася фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 в тимчасове платне користування (в оренду строком на 2 роки 11 місяців - в перших двох випадках та на 12 місяців -в третьому випадку) ТОВ "ТВК Рамос", ПП "Техзапчастина" та ТОВ "АРМ-ЕКО", відповідно (а.с.13-22).
Оскільки операції з оренди є за своєю суттю операціями з надання послуг, а орендна плата включає в себе не тільки компенсацію витрат, але й відповідний прибуток орендодавця, операції з оренди підпадають під визначення підприємницької діяльності.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.796 Цивільного кодексу України, одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець.
Оскільки у договорах оренди площ приміщення, укладених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 з ТОВ "ТВК Рамос", ПП "Техзапчастина", ТОВ "АРМ-ЕКО", розмір земельної ділянки, яка була передана орендарям не визначений, то вони разом з правом користування площами приміщення за адресою: м.Рівне, вул. Бічна,22 отримали право користування усією земельною ділянкою, яка знаходиться за даною адресою і належить позивачу.
Враховуючи ту обставину, що нежитлове приміщення за вказаною адресою, яке передавалось позивачем в оренду, є невіддільним від земельної ділянки, на якій це приміщення розташоване, вважається, що така земельна ділянка використовується позивачем безпосередньо для здійснення його підприємницької діяльності.
Відповідно, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 згідно з Указом Президента України "Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року та з врахуванням Постанови Кабінету Міністрів України "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року №727/98" №507 від 16.03.2000 року, звільняється від сплати земельного податку за земельну ділянку площею 0,1800 га за адресою: м.Рівне, вул. Бічна, 22.
Оскільки позивач є платником єдиного податку і здійснює підприємницьку діяльність, здаючи в оренду належні йому площі нежитлових приміщень, нарахування йому податковим органом земельного податку за земельну ділянку, що розташована за місцезнаходженням даних невиробничих площ і призначена для їх обслуговування, є неправомірним та суперечить вимогам чинного законодавства.
Доводи податкового органу про те, що земельна ділянка згідно з Державним актом належить на праві власності позивачу, як фізичній особі, а не як суб'єкту підприємницької діяльності, що вказує на відсутність зв'язку володіння такою земельною ділянкою з господарською діяльністю позивача, суд відхиляє як алогічні.
Так, стаття 80 Земельного кодексу України обмежує коло суб'єктів права власності на землю, визначаючи, що такими на землі приватної є громадяни та юридичні.
Враховуючи вказане обмеження та вимоги до документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №449 від 02.04.2002 року, реєстрація права власності на земельну ділянку за суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою, або фізичною особою - підприємцем, не передбачена.
Разом з тим, для використання земельної ділянки у власній господарській діяльності фізичною особою не вимагається, щоб така ділянка була зареєстрована на праві власності саме за нею, і саме як за суб'єктом підприємницької діяльності чи приватним підприємцем.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
ДПІ м.Рівне є органом державної влади, і відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та вимогам Закону України "Про державну податкову службу в Україні" №509-XII від 04.12.1990 року. Обов'язок самостійного визначення суми податкового зобов'язання окремих платників податків, який покладено на податкові органи нормами Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року, повинен реалізовуватись з дотриманням вимог іншого чинного законодавства, зокрема і Указу Президента України "Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року.
Оскільки сума податкового зобов'язання з земельного податку від сплати якого позивач звільнений в силу поширення на нього дії Указу Президента України "Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року, самостійно визначена відповідачем спірним податковим повідомленням, таке податкове повідомлення є незаконним.
З огляду на викладене, та враховуючи вимоги п.1) ч.2 ст. 162 КАС України, згідно з якою у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання нечинним рішення, та норми матеріального права, що визначають порядок набрання та втрати чинності лише стосовно нормативно-правових актів, що кореспондується з нормою ч.11 ст.171 КАС України, а позивачем фактично оскаржується правовий акт індивідуальної дії, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в спосіб визнання податкового повідомлення протиправним та його скасування.
Судові витрати по справі згідно ч.1 ст.94 КАС України стягуються на користь позивача з Державного бюджету.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Податкове повідомлення Державної податкової інспекції у м.Рівне №0102041744 від 08.07.2010 року, згідно якого ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" в сумі 11723,22 грн., визнати протиправним та скасувати.
Присудити на користь позивача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 із Державного бюджету судовий збір у розмірі 3,40 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частин постанови, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя < Підпис > Друзенко Н.В.