П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/36129/23
Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.,
повний текст судового рішення
складено 26.02.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії, -
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ) та просив:
- визнати протиправними дії ВЧ щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року.
- зобов'язати ВЧ здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 року №44;
- визнати протиправними дії ВЧ щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року;
- зобов'язати ВЧ здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 року №44;
- визнати протиправними дії ВЧ щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року;
- зобов'язати ВЧ здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 року №44;
- визнати протиправними дії ВЧ щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року;
- зобов'язати ВЧ здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 року №44.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира ВЧ від 22.11.2023 року №336 (по стройовій частині) майора юстиції ОСОБА_1 , помічника командира бригади з правової роботи - начальника юридичної групи, призначеного наказом директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 10.11.2023 року №309 на посаду помічника начальника управління замовника робіт м.Одеса, виключено із списків особового складу ВЧ та всіх видів забезпечення.
У наказі зазначено, що щорічна основна відпустка за 2020 рік не надавалася, щорічна основна відпустка за 2023 рік використана тривалістю 30 діб, грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік отримав, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 7 червня 2018 року № 260 отримав.
Представник позивача направив командиру ВЧ адвокатський запит від 08 грудня 2023 року, в якому просив надати інформацію про те, який розмір прожиткового мінімуму застосовано при встановленні позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт у період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та який розмір тарифного коефіцієнту застосовано; довідку про розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та копії карток особового рахунку про нараховане та виплачене грошове забезпечення за вказаний період, розрахунок грошової допомоги на оздоровлення позивача за 2020 - 2023 роки та розрахунок матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 - 2023 роки.
Відповідач листом від 13.12.2023 року №608/ф зазначив, що при розрахунку щомісячного грошового забезпечення застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, який складав 1762,00 грн. У додатках до відповіді відповідач надав адвокату запитувані документи.
Згідно довідки про розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року від 13.12.2023 року №605/ф, копії карток особового рахунку про нараховане та виплачене грошове забезпечення за вказаний період, розрахунок грошової допомоги на оздоровлення позивача за 2020 - 2023 роки та розрахунок матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 - 2023 роки.
Вважаючи таке нарахування грошового забезпечення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що використання відповідачем для розрахунку позивачу розміру посадового окладу та окладу за військовим званням такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня відповідного календарного року, є протиправним.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі -Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення, окрім іншого, входять посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Частиною 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року КМУ прийнято Постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка передбачала з 01.03.2018 р. збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців (далі - Постанова №704).
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21 лютого 2018 року КМУ прийняв Постанову №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103).
Пунктом 6 Постанови №103 внесено зміни до Постанови №704, внаслідок яких пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, станом на 01.01.2018 р. та 01.01.2019 р. пункт 4 Постанови №704, визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови №704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, саме з 29.01.2020 р. - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка існувала до зазначених змін.
Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 р. діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка існувала до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р., а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
При вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, в даному випадку не менше її 50 відсотків, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, суд враховує, що пунктом 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Норми пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття Постанови №704, так і станом після 29.01.2020 р., та неконституційними не визнавалися.
Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є Постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 року у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, суд доходить висновку, що п.4 Постанови №704 з 29.01.2020 року має застосовуватись в наступній редакції: «Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.».
За таких встановлених обставин, судом відхиляються доводи відповідача щодо незастосування до спірних правовідносин п.4 Постанови №704 в чинній редакції через заборону використання як розрахованої величини мінімальної заробітної плати, оскільки пункт 4 Постанови №704 передбачає застосування також як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, що не заборонено чинним законодавством.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у 2020 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року - 2102 гривні, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", у 2021 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2021 року, - 2270 грн, у 2022 році з 01 січня 2022 року - 2481 грн, у 2023 році з 01 січня 2023 року 2684 грн, в той час коли Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", прожитковий мінімум встановлювався у розмірі 1762 грн.
Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для підвищення посадового окладу та окладу за військовим звання позивача, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Разом з цим, відповідно до довідки про розміри основних та додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 та листа відповідача від 13.12.2023 року №608/ф, суд встановив, що при здійсненні нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу за 2020-2023 роки застосовувався прожитковий мінімум станом на 01 січня 2018 року.
Постановою КМУ від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов КМУ, затверджених Постановою №103, та внесення зміни до пункту 4 Постанови №704», яка набрала чинності 20.05.2023 р., було скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов КМУ, затверджених Постановою №103, та внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Разом із цим, зазначені зміни були відсутні на час виникнення спірних правовідносин, не стосуються спірних правовідносин та жодним із положень Постанови КМУ від 12.05.2023 №481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів.
Отже, порушене право позивача на отримання грошового забезпечення в належному розмірі має бути відновлено до дати внесення змін у п.4 Постанови №704, тобто до 19.05.2023 року.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що відповідачем була допущена протиправна дія при обчисленні та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року.
Щодо частини позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, колегія суддів зазначає наступне.
Частинами 1, 2 статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до вимог ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п.1, 2 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Відповідно до п.1 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Як вбачається з карток особового рахунку позивача за період 2020 -2023 роки та розрахунок нарахованої та виплаченої допомоги на оздоровлення майора юстиції Щербини за 2020-2023 роки від 13.12.2023 року № 606/ф та розрахунку нарахованої та виплаченої матеріальної допомоги майора юстиції Щербини за 2020-2023 роки від 13.12.2023 року №607/ф, у 2020, 2021, 2022, 2023 роках позивачу була нарахована та виплачена матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Отже, з огляду на те, що матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань має бути обчислена з грошового забезпечення позивача, який за вказаний період відповідачем був обчислений неправильно, з вище наведених судом обґрунтувань, суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наведені позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню.
Щодо частини позовних вимог про виплату сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 року №44, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 року №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно п.3 цього Порядку виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у
зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пп. 4, 5 цього Порядку).
З урахуванням вищенаведених правових норм, апеляційний суд вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача щодо зобов'язання нарахувати та виплатити присуджені судом розміри грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 року №44, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді А.В. Бойко О.А. Шевчук