П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/490/24
Перша інстанція: суддя Тарасишина О.М.,
повний текст судового рішення
складено 06.03.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової академії (м.Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м.Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової академії (м.Одеса) та просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової академії щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Військову академію нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 343,69 грн у день з 21.06.2020 по 21.12.2020 терміном 183 календарних днів, що складає 62895,27 грн, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 р. №44.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової академії (м.Одеси) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язано Військову академію (м.Одеса) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні у розмірі 68165,67 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи, а саме з прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому, з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 30.08.2016 р. по 20.06.2020 р. проходив військову службу у Військовій академії ( АДРЕСА_1 ).
У період проходження військової служби нарахування індексації грошового забезпечення здійснювалося не у повному обсязі
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2022 року у справі №420/22394/21 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 : визнано протиправною бездіяльність Військової академії щодо не нарахування та не виплати у повному обсязі позивачу індексації грошового забезпечення у період з 30.08.2016 р. по 28.02.2018 р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року; зобов'язано Військову академію нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 30.08.2016 р. по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період - січень 2008 року; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
На виконання вказаного рішення Одеського окружного адміністративного суду відповідачем 22.12.2023 р. виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 65458,24 (а.с.19).
Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 20.06.2020 року, а останню виплату відповідачем було здійснено 22.12.2023 року, то відповідачем порушено права позивача щодо несвоєчасного повного розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим він звернувся до суду з даною позовною заявою.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 21.06.2020 р. по 21.12.2023 р. (дати виплати індексації, однак враховуючи 6-місячний термін, встановлений ст.117 КЗпП України ) становить 68165,67 грн. (353,19 грн *193 дні).
Колегія суддів часткового погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що частково відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов Військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України Військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 р. у справі №П/811/276/16, від 31.10.2019 р. у справі №828/598/17, від 30.04.2020 р. у справі №140/2006/19.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Як вбачається з матеріалів справи, позивача з 21.06.2020 року було виключено зі списків особового складу Військової академії та знято із усіх видів забезпечення.
При цьому, у день звільнення відповідач не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення, а остаточну виплату на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2022 року у справі №420/22394/21, відповідачем здійснено, зокрема, 22.12.2023 року у сумі 65458,24, що підтверджується відповідною випискою з карткового рахунку позивача, та не заперечується відповідачем по справі.
Разом з тим, відповідачем не виплачено працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, як це передбачено ст.117 КЗпП, натомість, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 21.06.2020 року (в день виключенні зі списків), а лише 22.12.2023 р., що відповідно свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні.
При цьому, апеляційний суд враховує, що з 19.07.2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022 року, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Зазначена стаття зазнала змін до виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем (22.12.2023 року - день повного розрахунку з позивачем).
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню за період з 21.06.2020 року по 21.12.2020 року, включно.
При цьому, кількість днів за вказаний період складає 184 дні, а не 193 дні, як помилково зазначив суд 1-ї інстанції.
Матеріали справи містять довідку Військової академії (м.Одеса) про середнє грошове забезпечення ОСОБА_1 від 11.01.2024 р. №6/66/33, нараховане грошове забезпечення позивача у квітні 2020 року склало 10746,29 грн, травні 2020 року -10798,26 та відповідно середньоденне грошове забезпечення склало - 353,19 грн (а.с.42).
Таким чином, розмір середнього заробітку, у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за шість місяців складає 64986,96 грн. (184 х 353,19 грн.).
Отже, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно спірних правовідносин, проте помилково обчислив кількість днів за спірний період та, як наслідок, і загальну суму, яка підлягає виплаті позивачу, що призвело до частково неправильного вирішення справи, тому оскаржуване рішення підлягає зміні в частині суми середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції -
Апеляційну скаргу Військової академії (м.Одеса) - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини у наступній редакції:
«Зобов'язати Військову академію (м.Одеса) (код ЄДРПОУ 24983020, вул.Фонтанська дорога 10, м.Одеса) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні у розмірі 64986,96 грн.»
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді А.В. Бойко О.А. Шевчук