27 травня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6
підозрюваного ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києвіапеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 з доповненнями на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2024 року,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 02.04.2024 задоволено клопотання старшого слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_10 , та продовжено строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_7 до 13.05.2024 включно.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник ОСОБА_9 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді, та відмовити у задоволенні клопотання слідчого.
23.05.2024 від підозрюваного ОСОБА_7 надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких він просив скасувати ухвалу слідчого судді, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого.
У доповненнях підозрюваний зазначав, що за період досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, стороною
Справа № 757/14525/24 Слідчий суддя - ОСОБА_11
Апеляційне провадження № 11-сс/824/3110/2024 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
обвинувачення не зібрано жодних належних та допустимих доказів винуватості у вчиненні інкримінованих йому злочинів, а вручена йому підозра є необгрунтованою.
Зокрема, сторона обвинувачення підозрює його в участі у злочинній організації, однак при цьому не встановила зв'язок учасників злочинної організації, шляхи та способи комунікації організаторів та її членів із ОСОБА_12 , а також його відповідну роль як співучасника в розумінні ст. 27 КК України.
У повідомленні про підозру не наведено жодного доказу на підтвердження мети поїздки ОСОБА_7 до російської федерації, окрім надуманих показів засудженого свідка ОСОБА_13 .
При цьому, існують суттєві розбіжності між показами, які надавав ОСОБА_13 у даному кримінальному провадженні № 42020000000002261, та у кримінальних провадженнях №2022000000000227, №2022000000000676, у яких розслідуються ідентичні епізоди діяльності злочинної організації, та покази вказаного свідка щодо ОСОБА_7 є показами з чужих слів.
ОСОБА_14 не створював жодних злочинних організацій чи спільнот для вчинення злочину, не погоджувався на участь у будь-яких злочинних організаціях чи спільнотах та не має відношення до вчинення даного злочину, а томупідозра за ч. 1 ст. 255 КК України базується виключно на припущеннях слідства і не підтверджена жодними доказами.
Підозрюючи ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, органом досудового розслідування не зазначено, які саме передбачені цією статтею підривні дії були вчинені і яким чином вони вплинули на обороноздатність, державну та економічну безпеку України. Не зазначено, які суспільно небезпечні наслідки наступили внаслідок виступів на конференції ОСОБА_15 , і причинний зв'язок між виступом та цими наслідками.
Крім того, стороною обвинувачення дії ОСОБА_15 кваліфіковані за ч. 1 ст. 111 КК України в редакції, яка почала діяти з 03.03.2022, тобто через півтора роки після інкримінованих йому дій.
Апелянт зазначав, що сторона захисту отримала додатковий доказ -відеозапис допиту свідка ОСОБА_13 у 2022 році в межах іншого кримінального провадження №2022000000000676, який достеменно підтверджує очевидну надуманість викладених у фабулі повідомлення про підозру фактичних обставин. Зокрема, на вказаному відеозаписі ОСОБА_13 чітко дає покази щодо діяльності Деркача, а також ствердно говорить про те, що під словом «Буратіно» мається на увазі не особа, а процес. Крім того, згідно протоколів допиту свідка ОСОБА_13 в рамках провадження № 2022000000000227 (протоколи допиту від 12.03.2022 та від 13.03.2022), останній називає позивні, та не згадує ані «буратіно» ані ОСОБА_7 .
Сторона захисту неодноразово подавала клопотання про проведення одночасного допиту підозрюваного ОСОБА_15 та свідка ОСОБА_13 , а також відомості про розбіжності у його попередніх показах, однак сторона обвинувачення відмовляє у задоволенні вказаних клопотань.
Також, підозрюваний посилався на неналежність та недопустимість як доказів проведених у кримінальному провадженні експертиз, з підстав неналежної компетенції та упередженості експерта, та не врахування експертом інформаційних джерел, які стосуються предмета досліджень.
Крім того, апелянт зазначав, що слідство не надало будь-яких доказів, які б вказували на реальну можливість настання ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
На переконання підозрюваного, факт бездоганного виконання ним покладених на нього обов'язків в інших кримінальних провадженнях повністю спростовує аргументи сторони обвинувачення про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
На даний час виїзд народного депутата за межі території України є обмеженим, та ОСОБА_14 правлінням російської федерації внесений до санкційного списку, що спростовує можливість останнього виїзду на окуповану територію. До того ж, ОСОБА_7 не володіє документами для виїзду за кордон.
На даний час слідчими проведено низку обшуків, які в повній мірі позбавили можливості ОСОБА_15 здійснити знищення будь-яких речей чи документів.
Основний свідок, який надав покази проти ОСОБА_15 , засуджений та повинен більше 4 років відбувати покарання у колонії, що на думку захисника, спростовує ризик впливу на свідків.
Ризик можливості вчинення іншого кримінального правопорушення не обгрунтований слідчим.
ОСОБА_14 раніше не судимий, позитивно характеризується як народний депутат, є волонтером, та відсутні жодні підстави вважати, що ним може бути вчинений інший злочин.
У судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_14 підтримав подану апеляційну скаргу з доповненнями, та зазначив, що кримінальне провадження побудоване на основі домислів, з метою утримання його під вартою, а колегія суддів є упередженою.
Захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , просив задовольнити подану апеляційну скаргу з доповненнями, та пояснив, що клопотання слідчого Державного бюро розслідувань розглянуто не компетентним судом, оскільки слідчі Центрального апарату ГСУ ДБР знаходяться за адресою по вул. Симона Петлюри в м. Києві, тобто в межах юрисдикції Шевченківського районного суду міста Києва.
Крім того, захисник зазначив, що у межах іншого кримінального провадження ОСОБА_7 перебував під дією запобіжного заходу у виді домашнього арешту, та жодного разу не порушував покладені на нього обов'язки.
Присутні під час апеляційного розгляду прокурори ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заперечували проти задоволення апеляційної скарги з доповненнями.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги із поданими доповненнями, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга з доповненнями не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається із матеріалів судового провадження, слідчими Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42020000000002261 від 24.11.2020 за підозрою ОСОБА_16 та ОСОБА_17 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 111 КК України, ОСОБА_18 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК України, ОСОБА_7 та ОСОБА_19 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 1 ст. 111 КК України.
13.11.2023 ОСОБА_7 вручено письмове повідомлення про підозру в участі у злочинній організації, створеній з метою вчинення особливо тяжкого злочину, та участі у злочинах, вчинюваних такою організацією, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 1 ст. 255 КК України (в редакції закону № 2341-III від 05.04.2001), а також у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду обороноздатності, державній та економічній безпеці України: наданні представникам іноземної організації допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 1 ст. 111 КК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.11.2023 щодо підозрюваного ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування, строком на 60 днів, тобто до 12.01.2024 включно.
Постановою Генерального прокурора ОСОБА_20 від 05.01.2024 строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42020000000002261 від 24.11.2020 продовжено до трьох місяців, тобто до 13.02.2024.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11.01. продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_7 до 13.02.2024 включно.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07.02.2024 продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42020000000002261 до 13.05.2024.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09.02.2024 продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_7 , до 08.04.2024 включно.
02.04.2024 старший слідчий Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_10 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва із клопотанням, погодженим Генеральним прокурором ОСОБА_20 , в якому просив продовжити строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_7 до 13.05.2024 включно, без визначення розміру застави.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 02.04.2024 задоволено клопотання слідчого та продовжено строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_7 до 13.05.2024, без визначення розміру застави.
З висновками слідчого судді, викладеними в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення в порядку ст. 199 КПК України, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе.
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:
1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання колегії суддів, при прийнятті рішення про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_7 , слідчий суддя дійшов вірного висновку про доведеність наявності обставин, які свідчать про обґрунтованість підозри останнього у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255 та ч. 1 ст. 111 КК України, що підтверджується фактичним даними, наданими суду та наведеними у рішенні слідчого судді.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Як вважає колегія суддів, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього матеріали, оцінюючи їх достатність для висновку про причетність ОСОБА_7 до інкримінованих йому кримінальних правопорушень, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність у кримінальному провадженні достатньої сукупності доказів, які свідчать про обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень,передбачених ч. 1 ст. 255 та ч. 1 ст. 111 КК України.
Слідчим суддею також досліджено доводи клопотання слідчого щодо обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попереднього судового рішення про продовження тримання ОСОБА_7 під вартою та встановлено, що необхідно провести ряд слідчих (розшукових) та процесуальних дій, зокрема завершити проведення судових експертиз звукозаписів, завершити проведення судово-психологічної експертизи за участю підозрюваного ОСОБА_7 , провести огляди трафіків телефонних з'єднань підозрюваних, їх аналіз, здійснити тимчасовий доступ до окремих матеріалів кримінального провадження № 42022000000000676 від 07.06.2022, що знаходяться у володінні Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, встановити та допитати як свідків осіб, яким відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, завершити проведення додаткових процесуальних дій та негласних слідчих (розшукових) дій, спрямованих на встановлення можливих співучасників, та виконати ряд інших слідчих (розшукових) та процесуальних дій, без проведення яких закінчення досудового розслідування є неможливим.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про продовження їх існування, з огляду на конкретні обставини інкримінованих підозрюваному дій, тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, а також з огляду на характер та суспільну небезпеку кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він підозрюється.
Зокрема, викладені у клопотанні відомості і обставини, на які посилається слідчий, дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, в сукупності із вищезазначеними обставинами, слідчий суддя врахував дані про особу підозрюваного, його вік та стан здоров'я, майновий та сімейний стан, репутацію, спосіб життя, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не здатні запобігти ризикам, які зазначені у клопотанні детектива.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
У справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», колегія суддів вважає обґрунтованим висновок слідчого судді про необхідність продовження на даній стадії досудового розслідування підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів може виявитися не достатнім для забезпечення існуючих ризиків, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону і правовими позиціями ЄСПЛ.
На переконання колегії суддів, таке обмеження права ОСОБА_7 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
З урахуванням вказаного, на думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність продовження ОСОБА_7 застосованого щодо нього запобіжного заходу, оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшилися з часу застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти таким ризикам.
Наявність обставин, які б давали підстави вважати про достатність застосування більш м'якого запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 , ніж тримання під вартою, колегією суддів не встановлено під час перегляду оскаржуваної ухвали.
При цьому, продовживши підозрюваному ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, слідчий суддя обгрунтовано не визначив розмір застави, враховуючи фактичні обставини та кваліфікацію інкримінованих йому злочинів, зміст підозри та положення п. 4 ч. 4 ст. 183 КПК України, а також абзацу 8 ч. 4 ст. 183 КПК України.
З наведеного убачається, що слідчим суддею враховано обставини справи в сукупності з даними про особу підозрюваного, які вказують на можливість останнього вчиняти дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, у зв'язку з чим ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою, який, на думку колегії суддів, в сукупності з існуючими ризиками, особою підозрюваного, тяжкістю кримінальних правопорушень та їх наслідками, є обґрунтованим, та підстав для застосування до підозрюваного ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, або визначення розміру застави, колегія суддів не вбачає.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наведені у клопотанні дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, на даному етапі досудового розслідування свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255 та ч. 1 ст. 111 КК України.
Враховуючи, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на вищенаведені дані, у колегії суддів наявні підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №№12244/86,12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити це правопорушення.
Більш того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07- Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, у тому числі наявності або відсутності умислу в діях особи, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
З наведених підстав, доводи захисника в апеляційній скарзі з доповненнями підозрюваного про недостатність доказів наявності складу інкримінованих ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, невірну кваліфікацію його дій, неналежність та недопустимість зібраних у справі доказів, зокрема проведених експертиз, неправдивість показань свідка, посилання на наявні у сторони захисту докази на спростування повідомленої підозри, є передчасними та такими, що підлягають вирішенню під час розгляду кримінального провадження по суті.
Сукупність зібраних доказів та матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для продовження щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що органом досудового розслідування не доведено продовження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними.
Так, враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_7 , характер та обставини інкримінованих йому дій, дані про особу підозрюваного у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим у клопотанні доведено продовження існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
При цьому, посилання захисника на те, що підозрюваний не має наміру ухилитися від органу досудового розслідування, та належним чином виконував обов'язки, покладені на нього в межах інших кримінальних проваджень під час дії щодо нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту, самі по собі не забезпечують впевненості у подальшій належній процесуальній поведінці підозрюваного, та не свідчать про відсутність існування ризику переховування підозрюваного на наступних етапах досудового розслідування у даному кримінальному провадженні.
Оцінюючи наявність ризику незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, слідчий суддя дійшов правильного висновку про продовження його існування, оскільки такийризик існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом, з чим погоджується і колегія суддів.
Крім того, згідно практики Європейського суду з прав людини, ризик того, що затриманий, якщо його звільнять, може чинити тиск на свідків чи інших підозрюваних або іншим чином перешкоджати провадженню часто є особливо високим у справах, що стосуються організованої злочинної діяльності чи злочинних угруповань («Штвртецький проти Словаччини» (Stvrtecky v. Slovakia), § 61; «Подескі проти Сан Маріно» (Podeschi v. San Marino), § 149).
Наведені в апеляційній скарзі відомості про особу підозрюваного, який раніше не судимий, позитивно характеризується як народний депутат, є волонтером, не спростовують висновків про продовження існування ризиків у кримінальному провадженні та не є достатніми підставами для застосування щодо підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу.
Оцінивши доводи сторони захисту у цій частині, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у справі належних доказів, які б підтверджували, що встановлені слідчим суддею ризики на день апеляційного розгляду клопотання втратили свою актуальність.
Доводи підозрюваного та його захисника про те, що клопотання слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_10 розглянуто слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва з порушенням правил підсудності з тих підстав, що Головне слідче управління Державного бюро розслідувань фактично знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Семена Петлюри, 15, що територіально відноситься до юрисдикції Шевченківського районного суду міста Києва, колегія суддів вважає безпідставними.
Як убачається із матеріалів судового провадження, постановою Генерального прокурора ОСОБА_21 про доручення проведення досудового розслідування від 11.12.2020, проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42020000000002261 від 24.11.2020 року доручено слідчим Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань.
Законодавець у більшості випадків прямо зазначає, що судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування здійснюється слідчим суддею суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (ч. 7 ст. 100, ч. 2 ст. 132, ч. 1 ст. 184, ч. 1 ст. 192, ч. 2 ст. 199, ч. 1 ст. 201, ч. 3 ст. 244, ч. 10 ст. 290 КПК України).
Відтак, з урахуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК України, правильним є застосування зазначеного правила й до розгляду клопотань, територіальна підсудність яких прямо не визначена процесуальним законом (наприклад, ч. 1 ст. 306 КПК України).
Згідно положень ст. 38 КПК України органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є: 1) слідчі підрозділи: а) органів Національної поліції; б) органів безпеки; в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; г) органів Державного бюро розслідувань; 2) підрозділи детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України.
Як убачається з даних наявних у справі процесуальних документів Державного бюро розслідувань, адресою місцезнаходження вказаного органу зазначено: м. Київ, вул. Панаса Мирного, 28, що знаходиться у межах територіальної юрисдикції Печерського районного суду міста Києва.
Наведене узгоджується і з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та даними офіційного сайту Державного бюро розслідувань.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів не убачає підстав для висновку про розгляд слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва клопотання старшого слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_10 з порушенням правил підсудності.
Інші доводи апеляційної скарги з доповненнями висновків слідчого судді не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 176-178, 183, 193, 199, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 з доповненнями залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києвавід 02 квітня 2024 року,- без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3