печерський районний суд міста києва
Справа № 703/1346/23-ц
пр. 2-3406/24
02 квітня 2024 року
Печерський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Головко Ю.Г.,
за участю секретаря судових засідань Солонухи Д.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про захист прав споживачів,
У березні 2023 до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про захист прав споживачів.
31.03.2023 ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області матеріали вказаної цивільної справи передано до Печерського районного суду м. Києва за підсудністю.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2023 матеріали цивільної справи передано судді Головко Ю. Г.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.07.2019 між позивачкою та АТ «Райффайзен Банк» було укладено Договір № 014/1160/82/0506151, відповідно до якого позивачці було надано кредит у розмірі 25 177,46 грн. Позивачка звертає увагу на те, що відповідно до виписки АТ «Райффайзен Банк» по рахунку, вона здійснила платежі з 04.07.2019 по 04.07.2020 в рахунок погашення тіла кредита у сумі 9232,71 грн, з 04.07.2020 по 04.07.2021 - 10856,59 грн, з 04.07.2021 - 04.07.2022 у сумі 8210,18; з 04.07.2022 по 01.03.2023 у сумі 2364,04. На момент подачі позову ОСОБА_1 сплатила відповідачу 30 663,88, але на її думку не всі кошти зараховані в рахунок погашення тіла кредита за Договором №014/1160/82/0506151. Позивачка просить здійснити зарахування грошових коштів сплачених за Договором №014/1160/82/0506151 в рахунок погашення суми тіла кредиту.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.05.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Позивачка про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, у судове засідання не з'явилася, до суду подала заяву про розгляд справи без її участі.
Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву суду не надав.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16 січня 2003 р. (далі по тексту - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Останні встановлені ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України.
Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Так, 04.07.2019 між позивачкою та АТ «Райффайзен Банк» було укладено Договір №014/1160/82/0506151, відповідно до якого позивачці було надано кредит у розмірі 25 177,46 грн. Відповідно до виписки АТ «Райффайзен Банк» по рахунку, ОСОБА_1 здійснила операції (платежі) з 04.07.2019 по 04.07.2020 в рахунок погашення тіла кредита у сумі 9232,71 грн, з 04.07.2020 по 04.07.2021 - 10856,59 грн, з 04.07.2021 - 04.07.2022 у сумі 8210,18; з 04.07.2022 по 01.03.2023 у сумі 2364,04.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У свою чергу, вчинення особами дій щодо виконання досягнутих домовленостей, тобто виконання прийнятих на себе прав і покладених обов'язків за угодою, є виконанням угоди.
Відповідно до ст. ст. 215 - 235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти
За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи,договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Підписання кредитного договору є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом договору.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд ( ч. 3 ст. 6 ЦК України ).
Звертаючись до суду з вищезазначеним позовом, позивачка наголошувала, що укладений між сторонами кредитний договір слід визнати недійсним з підстав його невідповідності ст.4,15 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Так, на підтвердження заявлених позовних вимог, здійснити зарахування грошових сплачених за Договором № 014/1160/82/0506151 від 04.07.2019 в рахунок погашення суми тіла кредиту, позивачка надала суду копії паспорту ОСОБА_1 , копія картки фізичної особи - платника податків, копія історії по картковому рахунку НОМЕР_1 за період з 26.02.2019 по 03.03.2023, копію рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29.07.2019 р. у справі № 761/12130/19.
Частиною восьмою статті 279 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Частиною першою статті 1068 ЦК України визначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно частини другої статті 1069 ЦК України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.
Водночас, сторони на підставі статей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України визначили за договором № 014/1160/82/0506151 від 04.07.2019 розмір та порядок погашення кредиту, сплати відсотків за користування коштами.
З огляду на укладення між сторонами у справі кредитного договору, в якому узгоджені всі істотні умови кредитування, в тому числі і сплата відсотків за користування кредитними коштами та порядок їх сплати чи списання з карткового рахунку, а також на презумпцію правочину, встановлену статтею 204 ЦК України, підстав для задоволення позовних вимог суд не вбачає.
Кредитний договір № 014/1160/82/0506151 від 04.07.2019, укладений між сторонами, є дійсним (чинним), позивачкою не оспорюється та підлягає виконанню, відтак нарахування та списання відповідачем процентів здійснено на законних підставах і банк не допускав порушення умов договору та прав позивачки, як споживача фінансових послуг.
Таким чином доводи позивача ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні стороною спірних правовідносин та положень законодавства.
За таких обставин, вбачається, що вимоги позивачки не знайшли свого підтвердження, отже у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про захист прав споживачів - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Суддя Ю. Г. Головко