печерський районний суд міста києва
Справа № 757/9804/23-ц
пр. 2-7504/23
20 вересня 2023 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Головко Ю.Г.,
за участю секретаря судових засідань Солонухи Д.Л.,
представника відповідача Яндульського Д. В. ,
представника відповідача Булгакова С. В. ,
представника відповідача Щеглової Л. В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Держави України в особі Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Державної податкової служби України, Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів,
У березні 2023 ОСОБА_4 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовом до Держави України в особі Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Державної податкової служби України, Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 06.05.2005 року між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір №KILO GK 01460163, відповідно до якого банк надав позивачу кредит у розмірі 50 940 доларів США на строк 03.05.2018 включно. Згідно з умовами договору позивач повинен був отримати кредит у сумі 50940,00 доларів США, з яких на придбання квартири 44500,00 доларів США і на оплату страхових платежів 6440,00 доларів США. 44500,00 доларів США ЗАТ КБ «Приватбанк» видав позивачу для передачі позивачем продавцю квартири, а 6440,00 доларів США залишили в банку для оплати з них щорічних страхових платежів.
06.05.2005 з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами укладено іпотечний договір № 2915, за яким передано в іпотеку належну ОСОБА_4 на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вказує, що усю суму заборгованості сплатив на рахунок відповідача ще 20.08.2007. Згідно повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» від 08.03.2023, заборгованість за кредитним договором № KIL0GK01460163 від 06.05.2005 відсутня, дата закриття кредиту - 20.08.2007.
Таким чином, позивач зазначає, що у зв'язку із виконанням ним умов кредитного договору та повною сплатою боргу за основним зобов'язанням, договір іпотеки № 2915 від 06.05.2005 припинив свою дію.
Разом з тим, АТ КБ «ПриватБанк» не зробив відмітки про виконання зобов'язань на кредитних та договорах іпотеки № KILO GK 01460163 від 06.05.2005. Відтак, на думку позивача, він може залишатися боржником перед невідомою іноземною компанією, при повному виконанні своїх зобов'язань перед АТ КБ «ПриватБанком».
Позивач вказує, що Держава в особі Національного банку України та Державної податкової служби України не контролює виконання зобов'язань та сплату податків після отримання коштів за кредитними договорами, в тому числі і з кредитним договором № KILO GK 01460163 від 06.05.2005, що є протиправною бездіяльністю, та порушує права позивача, як споживача фінансових послуг.
Крім того, позивач зазначає, що суму 6440,00 доларів США, яка була залишена в банку для оплати щорічних страхових платежів з розрахунку до травня 2018 АТ КБ «ПриватБанк» не повернув, договорів чи будь які платіжні доручень про сплату від імені позивача страховим компаніям за кожен рік не надано.
Також, позивач зазначає, що 19.02.2007 ЗАТ КБ «Приватбанк» продав (відступив) право вимоги за кредитним договором № №KILO GK 01460163 від 06.05.2005, а також за договором іпотеки 06.05.2005 іноземній компанії під назвою « Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ », про що не було повідомлено позивача. На офіційному веб-сайті Національного банку України відсутня будь-яка інформація щодо компанії під назвою « Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ » (Ukraine mortgage loan finance No.1 PLC), а відтак зазначена компанія не має права на отримання будь-яких процентів чи комісій за користування позиченими коштами, оскільки такий вид діяльності, як фінансовий кредит фізичним особам в Україні підлягає обов'язковому ліцензуванню Національним Банком України. Відтак, цими діями позивачу нанесена моральна шкода у розмірі 2500000,00 грн.
З урахуванням усього вищевикладеного, позивач, вказуючи на порушенні своїх прав, звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.03.2023 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд без його участі, просив суд задовольнити позовні вимоги.
Представник АТ КБ «ПриватБанк» у судовому засіданні зазначав, що проти задоволення вимог позовної заяви заперечує у повній мірі, просить відмовити на підставі доводів викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник Національного Банку України у судовому засіданні заперечував проти задоволення вимог позовної заяви, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник ДПС України у судовому засіданні заперечував проти задоволення вимог позовної заяви, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву до суду не подав, своїх позицій щодо заявлених позовних вимог не висловили.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
06.05.2005 року між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір №KILO GK 01460163, відповідно до якого банк надав позивачу кредит у розмірі 50 940 доларів США на строк 03.05.2018 включно. Згідно із умовами договору позивач отримав кредит у сумі 50940,00 доларів США, з яких на придбання квартири 44500,00 доларів США і на оплату страхових платежів 6440,00 доларів США.
06.05.2005 з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами укладено іпотечний договір № 2915, за яким передано в іпотеку належну ОСОБА_4 на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Умовами договору передбачена плата за користування кредитом у вигляді відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісія у розмірі 0,13%, згідно до даного договору. Періодом сплати вважається період з 14 по 21 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється у наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 627,00 доларів США, для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам та комісії.
Відповідно до умов договору, за кожний день прострочення зобо'язання по сплаті відсотків та комісії за користування кредитом, позичальник зобов'язується сплатити банку пеню, у розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше ніж 1 грн за кожний день прострочки.
19.02.2007 ЗАТ КБ «Приватбанк» продав (відступив) право вимоги за кредитним договором № №KILO GK 01460163 від 06.05.2005, а також за договором іпотеки 06.05.2005 іноземній компанії під назвою «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ».
Згідно повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» від 08.03.2023 року, заборгованість за кредитним договором № KIL0GK01460163 від 06.05.2005 року відсутня, дата закриття кредиту - 20.08.2007.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зазначено, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (стаття 517 ЦК України).
Суд установив, що 19.02.2007 ЗАТ КБ «Приватбанк» продав (відступив) право вимоги за кредитним договором № №KILO GK 01460163 від 06.05.2005, а також за договором іпотеки 06.05.2005 іноземній компанії під назвою « Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ » (UKRAINE MORTGAGE LOAN FINANCE № 1 PLC).
Отже, права кредитора та іпотекодержателя за укладеними між банком та позивачем договорами набула компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ (UKRAINE MORTGAGE LOAN FINANCE № 1 PLC).
Таким чином, внаслідок відступлення прав вимоги до нового кредитора - компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ (UKRAINE MORTGAGE LOAN FINANCE № 1 PLC), починаючи з 19.02.2007 перейшли всі права кредитора за основними договорами у повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення права вимоги, що не заборонено законом.
Відтак, посилання позивача про порушення його прав, як споживача фінансових-банківських послуг щодо передачі персональних даних позивача стороннім особам за межі України, які є немайновою власністю позивача, без згоди на таку передачу персональних даних позивача, є безпідставними, оскільки право укладення договору відступлення права вимоги відповідає ст. 512, 514, 516 ЦК України.
21.02.2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ укладений договір про обслуговування іпотечних активів, за умовами якого ЗАТ КБ «Приватбанк», як Обслуговуюча установа, докладає усіх обґрунтованих зусиль з метою стягнення усіх платежів, згідно п.5.2. договору та несе відповідальність за всі судові провадження, що стосуються кредитів на тих рахунках, де баланс залишається непогашеним згідно п.5.3. договору, у Додатку № 1 до договору ЗАТ КБ «Приватбанк», як Обслуговуюча установа, подає позов у компетентний суд та розпочинає судове провадження з правом ведення справи в суді апеляційної та касаційної інстанцій п.4 договору.
Згідно довіреності від 10.03.2010 року, компаніями «Юкрейн Мортгейдж лоун файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» та «Ті -Ем-Еф Трасті Лімітед» уповноважено ПАТ КБ «Приватбанк» діяти в якості їх довіреної особи та уповноважено довірену особу доручати повноваження, покладені на довірену особу цією довіреністю, нижчезазначеним представникам довіреної особи, які діють спільно та кожен окремо, а також від імені довірителя або іншим чином, та замість нього, зокрема, користуватися будь-якими та всіма правами позивача, відповідача або третьої особи в українських загальних, господарських або адміністративних судах будь-якої інстанції, а також у будь-якому українському або іноземному арбітражному провадженні; стягувати будь-які кошти або інші активи, що підлягають сплаті емітенту в якості кредитора та іпотекодержателя за кредитними договорами або договорами іпотеки.
Довіреністю від 10.03.2010 Банку (в особі зазначених представників) надане право звертатися до суду від імені компанії Ukraine Mortgage Loan Finance № 1 PLC, в якості позивача, відповідача та третьої особи в той період часу, коли права вимоги були відступлені зазначеній компанії та вона була кредитором у зобов'язанні. Довіреність автоматично припиняє свою дію у випадку припинення юридичної особи, яка її видала (п.4. ч.І. ст. 248 Цивільного кодексу України). Тобто з дати ліквідації компанії Ukraine Mortgage Loan Finance № 1 PLC, з 3.10.2017 року.
П. 1.2.(b) Довіреності передбачено, право Банку як довіреної особи, користуватися будь-якими та всіма правами позивача, відповідача, третьої особи в українських загальних, господарських або адміністративних судах будь-якої інстанції, а також у будь-якому Українському або іноземному арбітражному провадженні.
14.04.2016 року відповідно до договору викупу (відступлення) прав вимоги, який міститься в матеріалах справи, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк», «Ukraine Mortgage Loan Finance № 1 PLC» відбулось зворотнє відступлення права вимоги на користь ПАТ КБ «ПриватБанк».
Кредитний договір, укладений із ОСОБА_4 , не знаходиться у списку активів, які було повернуто (переуступлено договором переуступки від 14.04.2016 року) тому, «Ukraine Mortgage Loan Finance № 1 PLC» не відступило свої права за спірним кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк».
Водночас, як встановлено, заборгованість за кредитним договором № KIL0GK01460163 від 06.05.2005 року відсутня, дата закриття кредиту - 20.08.2007. Погашення позивачем в повному обсязі заборгованості за кредитним договором не заперечується учасниками справи. Обтяження за іпотечним договором № 2915, за яким передано в іпотеку належну ОСОБА_4 на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , наразі знято про що вказує і сам позивач.
Звертаючись до суду, позивач визначив відповідачами Державу Україна в особі Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Державної податкової служби України, Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк».
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором. Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.
Вклади фізичних осіб банків гарантуються в порядку і розмірах, передбачених законодавством України. Вклади фізичних осіб Державного ощадного банку України гарантуються державою (стаття 57 «Про банки і банківську діяльність»).
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.
За своїми зобов'язаннями перед вкладниками банк відповідає всім своїм майном відповідно до законодавств, а тому відсутня цивільно-правова відповідальність держави за зобов'язаннями банку.
Разом із тим, відповідно до Закону України «Про Національний банк України» регулятором безпеки банківської діяльності є Національний банк України.
Окрім того, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до частини першої-другої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
У справі, що розглядається, позивач просить визнати неправомірні дії відповідачів та стягнути з Держави Україна моральну шкоду у відносинах, які виникли на підставі укладення договорів кредиту та іпотеки.
Вимоги про визнання протиправною бездіяльності Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Державної податкової служби України обґрунтовані в здійсненні контрольних функцій які не передбачені законодавством та не містять відповідного законодавчого обґрунтування.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного право уповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. На відміну від позивача, відповідач - це особа, яка, на думку позивача порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позивач пред'явив безпідставний позов до держави Україна в особі Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Державної податкової служби України, Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», оскільки позовна заява не містить обгрунтування того, у чому саме полягає бездіяльність відповідачів та яким положенням законодавчих, нормативно-правових актів така бездіяльність суперечить або визначена, як протиправна.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Тобто, кожна особа звертаючись до суду має довести факт порушення відповідачем її прав і охоронюваних законом інтересів.
Як вбачається із позовної заяви у частині, що стосується купівлі-продажу (відступлення) ПриватБанком компанії Ukraine Mortgage Finance № 1 PLC прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, позивачем не надано жодних доказів наявності для нього негативних наслідків, зокрема, щодо наявності у нього кредитної заборгованості, негативних наслідків, які настали внаслідок її наявності, або вчинення будь-якими особами дій, спрямованих на її стягнення.
Крім того, відповідно до Глави 47 Цивільного кодексу, суд зазначає, що позовні вимоги щодо визнання незаконними дії Держави в особі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та протиправною бездіяльність Держави в особі Національного банку України, Державної податкової служби України, такими, що порушили права позивача, як споживача фінансових-банківських послуг щодо незаконної передачі персональних даних позивача стороннім особам за межі України, які є немайновою власністю позивача, без згоди на таку передачу персональних даних позивача, не підлягають задоволенню і є безпідставними.
В судовому засіданні встановлено, що позивачу було видано кредит готівкою у сумі 44500 доларів США, а сума на сплату страхових платежів 6440 доларів США, готівкою не видавались та в початкову суму тіла кредиту не враховувались. Так, відповідно до умов договору, сторони погодили, що іпотекодавець доручає відповідачу сплачувати страхові платежі, а позивач в свою чергу зобов'язується в рамках виконання доручення повернути страхові платежі відповідачу-4 в перший з періодів сплати, наступний за датою перерахування коштів. Сплата страхових платежів, проводиться Банком щорічно, з розрахунку 6440 доларів на весь період користування кредитом з 06.05.2005 року по 03.05.2018 року, пропорційно за кожний рік, починаючи з першого дня видачі коштів та відкриття рахунку, тобто 6440 доларів США на 14 платежів по 460 доларів США щорічно, зараховуючи 460 доларів кожний поточний рік на рахунок позивача.
Як вбачається з виписок по рахунку позивача, в травні 2005 року, в травні 2006 року та в травні 2007 року, на рахунок позивача нараховувались поточні страхові платежі та сплачувались позивачем, а в подальшому, у зв'язку з повним погашенням кредиту 20.08.2007, страхові платежі в подальшому не нараховувались на рахунок позивача, особисто йому через касу банку не видавались та позивачем банку не повертались.
Відтак, позовні вимоги щодо стягнення 6440 доларів США невиплаченої позивачу суми кредиту, яка не була надана позивачу, не була перерахована ПАТ КБ «Приватбанк» страховим компаніям від імені позивача за страхування квартири на час дії кредитних зобов'язань за договором іпотеки № KILO GK 01460163 від 06.05.2005, інфляційних збільшень з 06.05.2005 по 08.03.2023 суми 6 440,00 дол. США, нарахованих відсотків ПАТ КБ «Приватбанк» позивачу за період з 06.05.2005 по 20.08.2007 на неотриману позивачем суму кредиту 6 440,00 дол. США для страхування квартири на час дії кредитних зобов'язань за договором іпотеки № KILO GK 01460163 від 06.05.2005, 3% річних, згідно ст. 625 ЦК України з 06.05.2005 по 08.03.2023 за період 6514 днів прострочення повернення грошового зобов'язання суми 6440 дол США; 3% річних, згідно ст. 625 ЦК України з 20.08.2007 по 08.03.2023 за період 5679 днів прострочення грошового зобов'язання на суму 1018 дол. США нарахованих відсотків Приватбанком позивачу за період з 06.05.2005 по 20.08.2007 на неотриману позивачем суму кредиту 6 440,00 дол США для страхування квартири на час дії кредитних зобов'язань за договором іпотеки № KILO GK 01460163 від 06.05.2005 - не підлягають задоволенню.
Крім того, позивач визначає розмір відшкодування моральної шкоди у 2 500 000,00 грн. Щодо вказаних вимог позивача про стягнення моральної шкоди, суд зауважує про наступне.
Згідно роз'яснень Верховного Суду України, що містяться в п.п. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умови порушення права цієї особи, наявність такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою.
Позивачем не доведено належними доказами наявності та існування обставин, які б свідчили про можливість задоволення вимоги відшкодування моральної шкоди, зокрема, факту порушення відповідачами прав позивача, факт спричинення саме відповідачами моральної шкоди, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана, розміру моральної шкоди.
Лише констатація факту про завдання моральної шкоди позивачу не може бути беззаперечною підставою для її відшкодування без доведеності її заподіяння та наявного причинного зв'язку між діями відповідача та наслідками.
Таким чином, відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача виключає наявність підстав для відшкодування йому моральної шкоди, наявність та розмір якої не доведені.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можнавстановити дійсні обставини справи. На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, внаслідок їх необґрунтованості та безпідставності.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Керуючись ст. ст. 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_4 до Держави України в особі Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Державної податкової служби України, Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Суддя Головко Ю. Г.