м. Вінниця
30 травня 2024 р. Справа № 120/2516/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовуються протиправним протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 31.08.2023 № 204150006139 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
01.04.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області подано відзив, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.
Так, за результатами розгляду заяви позивача було винесено рішення від 31.08.2023 № 204150006139 про відмову в призначені пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення (7 років 5 місяців 22 дні) для призначення пенсії у віці 54 роки.
Також вказано, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви позивача не зараховано страховий стаж зазначений у трудовій книжці НОМЕР_1 за період з 18.02.1993 по 13.09.1995, оскільки записи містять виправлення в даті звільнення та в підставі звільнення, що є порушенням Інструкції ведення трудових книжок. Не враховано до страхового стажу також період з 16.02.2001 по 28.02.2002, оскільки відсутні дані в Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування про періоди роботи позивача. Окрім того, до страхового стажу не було зараховано періоди роботи з 01.09.2009 по 06.09.2010 - відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб, з 14.01.2013 по 22.05.2015 частково зараховано до стажу за умови сплати страхових внесків.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.
ОСОБА_1 є громадянкою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується посвідченням Серії Б НОМЕР_2 (категорія 3).
24.08.2023 ОСОБА_1 звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії згідно статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішенням від 31.08.2023 № 204150006139 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області області відмовив позивачу у призначенні пенсії з зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У рішенні зазначено про відсутність необхідного періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення (7 років 5 місяців 22 дні) для призначення пенсії у віці 54 роки.
Крім того, не зараховано до страхового стажу періоди роботи позивача зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 з 18.02.1993 по 13.09.1995 - оскільки запис №11 про звільнення з роботи містить виправлення в даті звільнення та в підставі звільнення; з 16.02.2001 по 28.02.2002 - згідно записів №21-22 в підприємстві «Нива», оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про роботу заявниці в зазначеному підприємстві; з 18.08.2004 по 22.12.2004 - в записі №28 є виправлення в підставі припинення виплати допомоги по безробіттю.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернулася до суду із відповідним позовом.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'я, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Приписами статті 55 вказаного Закону передбачені умови призначення пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 статті 55 Закону № 796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з пунктом 13 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали в зоні гарантованого добровільного відселення, провадиться у разі вибору цих осіб згідно з нормами Закону № 1058-IV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII.
Отже, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка постійно проживала або постійно працювала в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01 січня 1993 року протягом не менше 3-х років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
При цьому постійне проживання такої особи або постійна робота у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні два повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років.
Відповідно до частини 2 статті 55 Закону № 796-ХІІ пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.
Період збільшення віку виходу на пенсію передбачений статтею 26 Закону №1058-IV, згідно з якою особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону № 1058, з урахуванням положень ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи " становить 54 роки, вік заявниці 55 роки 03 місяці 26 дні.
Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону №1058", з урахуванням положень ст. 55 Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи " з 01.01.2022 по 31.12.2022, становить для потерпілих 3 категорії - 23 роки.
Стосовно підтвердження періоду проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, то суд зазначає наступне.
Так, право на пенсію зі зниженням пенсійного віку мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють в зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років (частина 1 статті 55 Закону № 796-XII).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_3 (категорія 3).
Частинами 3, 4 статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, що підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення здійснюється органами місцевого самоврядування.
Згідно з положенням частини 3 статті 65 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Відповідно до пункту 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51 (далі Порядок №51), потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Пунктом 10 Порядку №51 передбачено, що видача посвідчень провадиться, зокрема, обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи.
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 31 липня 2018 року у справі №751/2050/17, від 22.01.2019 у справі №129/1535/17, від 21 листопада 2019 року у справі №572/47/17 та в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішення даної справи.
Судом встановлено, що позивачу видано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорія 3 Серії НОМЕР_3 , відповідно до якого позивач має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для осіб, які постійно проживають та постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення.
Отже, наявне у позивача посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання останнього у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відтак суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькі області від 31.08.2023 № 204150006139 в цій частині є протиправним.
Що стосується не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи зазначених в трудовій книжці НОМЕР_1 з 18.02.1993 по 13.09.1995, з 16.02.2001 по 28.02.2002; з 18.08.2004 по 22.12.2004, суд зазначає наступне.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника, а в разі відсутності трудової книжки або ж якщо в останній відсутні певні записи або вони є неточними, підтвердження трудового стажу здійснюється за допомогою інших даних та документів.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 року у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 року у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 року у справі № 242/2536/16-а.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок у спірний період роботи позивача регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 4.1 Інструкції № 58 визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Дослідивши копію трудової книжки позивача НОМЕР_1 судом встановлено, що дійсно записи № 11, 30 виконані з порушенням вимог чинного на той момент законодавства, яким визначено порядок заповнення трудової книжки. Однак, такі порушення допущено роботодавцем при веденні трудової книжки ОСОБА_1 , відтак, на останню не може покладатись відповідальність за порушення вимог, зокрема, Інструкції №58.
Окрім того, суд зауважує, що записи про спірні періоди роботи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені в супереч Інструкції) перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст.
Отже, наявність деяких виправлень, які не змінюють суть записів не може бути підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів роботи та позбавлення позивача її конституційного права на пенсійне забезпечення.
Таким чином, періоди роботи ОСОБА_1 зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 з 18.02.1993 по 13.09.1995 та з 18.08.2004 по 22.12.2004 слід зарахувати до її страхового стражу.
Оцінюючи правомірність не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 16.02.2001 по 28.02.2002 - згідно записів №21-22 в підприємстві «Нива», суд зазначає таке.
Відповідно до статті 24 Закону №1058-VI страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Обов'язок сплати страхових внесків по Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (частини шоста та дванадцята статті 20) та обов'язок сплати єдиного внеску по Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (пункт 10 частини першої статті 1, частини першої статті 4) покладений на страхувальників (підприємців-роботодавців), які є платниками таких внесків.
Виходячи з положень вказаних Законів найнятий працівник не є самостійним платником таких внесків.
Отже, періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні.
Працівник же не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене роботодавцемплатником страхових внесків (єдиного внеску).
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особузаявника (форма Ок-5)) відомостей про сплату підприємством-роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення особи права на пенсію.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 в справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 в справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 в справі № 482/434/17, Великої Палати Верховного Суду від 10.02.2021 в справі № 805/3362/17-а, які відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний період роботи з 16.02.2001 по 28.02.2002 не зарахований позивачу до страхового стажу, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування не прослідковується робота за вказаний період.
Суд ще раз зазначає, що згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно трудової книжки позивача, остання у період роботи з 16.02.2001 по 28.02.2002 працювала на підприємстві "Нива".
Суд зазначає, що записи № 21-22 в трудовій книжці позивача містять посилання на відповідні документи, на основі яких вони вчинені (накази) та не містять помилок, неточностей, підтирань чи виправлень, а тому не викликають сумнівів.
Посилання відповідача на те, що за період роботи з 16.02.2001 по 28.02.2002 відсутній в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд зазначає, що позивач жодним чином не має впливу на формування такого реєстру, а відповідно не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на пенсійне забезпечення у зв'язку із невиконанням роботодавцем обов'язків щодо подання звітності та/або сплати єдиного внеску.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17.07.2019 по справі №144/669/17 та від 20.03.2019 по справі №668/947/17.
Отже, орган Пенсійного фонду України неправомірно не врахував позивачу до стажу роботи, який дає право на отримання пенсії за віком, періоди роботи з 16.02.2001 по 28.02.2002, оскільки наявний трудовий стаж позивача підтверджено записами в трудовій книжці, яка є основним документом. Отже такий має бути зарахований позивачу.
Відтак суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 31.08.2023 № 204150006139 щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи є протиправним, а тому таке рішення належить скасувати.
Разом із тим, у оскаржуваному рішенні не надавалася оцінка підставам не зарахування до стажу роботи, який дає право на отримання пенсії за віком періодів з 01.09.2009 по 06.09.2010 та з 14.01.2013 по 22.05.2015, тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити, як передчасних.
З огляду на те, що суд дійшов висновку щодо протиправності рішення від 31.08.2023 № 204150006139 про відмову в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, а також встановивши наявність усіх передумов для призначення позивачу пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", тому задоволенню підлягає і похідна від основної вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити позивачці пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» 24.08.2023.
При цьому слід врахувати, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 31.08.2023 № 204150006139 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькі області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 24.08.2023 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 18.02.1993 по 13.09.1995, з 16.02.2001 по 28.02.2002 та з 18.08.2004 по 22.12.2004.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Суддя Мультян Марина Бондівна