30 травня 2024 р. № 400/343/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Величка А.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з позовними вимогами про:
- визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійснені нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 02 лютого 2015 року по 29 грудня 2017 року;
- зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 02 лютого 2015 року по 29 грудня 2017 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 02.02.2015 по 29.12.2017 - січень 2008 року;
- визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійснені нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаної додаткової, як учаснику бойових дій, відпустки за 2015, 2016, 2017 роки;
- зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на день звільнення з військової служби - 29 грудня 2017 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період проходження позивачем військової служби, нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не у повному обсязі, а саме, у 2015 - 2017 роках не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення. Позивач звернувся до командира військової частини із заявою щодо проведення розрахунку та виплати індексації грошового забезпечення, однак йому було повідомлено, що індексація не виплачується у зв'язку з відсутністю механізму її нарахування та виплати за попередні періоди. Крім того, вказав, що при нарахуванні індексації грошового забезпечення відповідач повинен використати базовий період - 01.01.2008 року. Окрім того, станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" 2015, 2016, 2017 роки. Позивач вважає, що відповідачем були грубо порушенні його права та інтереси, що і стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Ухвалою від 23.01.2023 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/343/23 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у відповідності до ст. 262 КАС України.
До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Позивачу було відомо про наказ № 118-РС від 21.12.2017 про його звільнення та він був обізнаний з його змістом.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та перебував на грошовому забезпеченні відповідача.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.12.2017 року №309 (по стройовій частині) ОСОБА_1 виключено із списків військової частини НОМЕР_1 .
На думку позивача у період проходження військової служби, нарахування грошового забезпечення позивачу відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме у період з 02.02.2015 року по 29.12.2017 року неправильно нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.
Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 з заявою про виплату індексації грошового забезпечення.
Однак, відповіді на заяву позивача відповідачем не надано.
Вважаючи, що він має право на виплату сум індексації грошового забезпечення позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон № 2011) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.9 Закону №2011 до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до ст. 1 Закону №1282 індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону №1282 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Положеннями статті 4 Закону №1282 визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону №1282 визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до статті 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078), згідно з п.4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
В ході розгляду справи встановлено, що позивачу за період з 02.02.2015 року по 29.12.2017 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 02.02.2015 року по 29.12.2017 року.
Щодо позовних вимог про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 02.02.2015 року по 29.12.2017 року включно, врахувати базовий місяць січень 2008 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень пунктів 2, 5 Порядку № 1078, для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Згідно з пунктом 10-2 Порядку № 1078, для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.
Аналіз наведених норм законодавства України, дає підстави дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до пункту 13 вказаної Постанови вона набрала чинності з 01.01.2008 року.
Пунктом 3 Постанови № 1294 затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців та курсантів навчальних закладів.
Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01 березня 2018 року.
Тобто з 01.01.2008 року по 01.03.2018 року Постанова № 1294 була чинною, зміни до схеми посадових окладів військовослужбовців за весь цей період не вносились.
Отже, відповідно до положень Порядку № 1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 02.02.2015 року по 29.12.2017 року.
Окрім того, суд враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 27.01.2022 року у справі № 400/1118/21 та від 28.09.2022 року у справі № 400/1119/21: " ... Стосовно дискреційних повноважень, Верховний Суд уже зазначав, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Наведені висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 13.12.2018 у справі № 802/412/17-а, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17, від 09.06.2022 у справі № 600/524/21-а."
У вказаних постановах Верховний Суд також зауважив: " ... Верховний Суд у своїй практиці указував на те, що повноваження державних органів стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки.
Зазначені висновки Суд виклав у постановах від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а, від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 20.04.2022 у справі № 420/3593/20, від 09.06.2022 у справі № 600/524/21-а."
З огляду на вказане та з метою ефективного захисту порушеного права позивача на отримання в повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 02.02.2015 року по 29.12.2017 року, суд дійшов висновку про наявність підстав для визначення січня 2008 року базовим місяцем для обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів позивача за вказаний період.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійснені нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаної додаткової, як учаснику бойових дій, відпустки за 2015, 2016, 2017 роки та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на день звільнення з військової служби - 29 грудня 2017 року, суд зазначає наступне.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 15.12.2015 р.
У період з 02.02.2015 року по 21.12.2017 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 21.12.2017 року №118-РС позивач був звільнений з військової служби відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.12.2017 року №309 позивач з 29.12.2017 року виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення.
На момент звільнення позивачу компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, не нараховувалась та не виплачувалась. У наказі про виключення позивача із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення не зазначено про сплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Позивач у позові зазначив, що він звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та надання довідки про суму нарахованої грошової компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Однак, відповіді і довідки відповідачем не надано, компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій не виплачено.
Відповідно до ст. Закону України «Про відпустки» установлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 16 Закону України «Про відпустки» встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Разом з тим, ч. 8, 10, 17-19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (Закон № 2011) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Як вбачається з п. 17 статті 10-1 Закону № 2011 в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011 надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток (...), припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закону України «Про оборону України» (далі Закон № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Згідно зі ст. 1 Закону №1932-XII особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток.
Однак, Законом №2011-XII не передбачене припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку військовослужбовець - учасник бойових дій набув за період проходження ним військової служби. Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, особа не втрачає саме право на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізоване у один із таких способів:
1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;
2) грошова компенсація відпустки.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».
Відтак, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуте під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, а також за невикористані дні додаткової відпустки.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16.05.19 р. у зразковій справі № 620/4218/18, яке залишене в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.19 р. Також аналогічні висновки були зроблені у справі № 620/4218/18 Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.19 р.
Виплата компенсації повинна була бути здійснена під час остаточного розрахунку зі служби незалежно від того, чи звертався військовослужбовець з відповідною окремою заявою (рапортом) про виплату чи ні.
У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано до суду доказів виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, більш того у відзиві відповідач підтвердив її невиплату. Тому, відповідачем допущено бездіяльність.
Щодо періоду за який має відповідач виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, то оскільки позивачу видано посвідчення учасника бойових дій у 2015 р. і позивач проходив службу до 2017 р. включно, то відповідач має виплатити зазначену компенсацію за 2015 - 2017 роки.
Таким чином, суд доходить висновку про необхідність визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій а 2015, 2016, 2017 р. та зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 р., виходячи з місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.12.2017 р.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Згідно п. 1 ч. 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійснені нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 02 лютого 2015 року по 29 грудня 2017 року.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 02 лютого 2015 року по 29 грудня 2017 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 02.02.2015 по 29.12.2017 - січень 2008 року.
4. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійснені нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаної додаткової, як учаснику бойових дій, відпустки за 2015, 2016, 2017 роки.
5. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на день звільнення з військової служби - 29 грудня 2017 року.
6. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.В. Величко