Справа № 369/4024/23
Провадження № 2/369/3673/24
Іменем України
19.04.2024 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Волчка А.Я.,
за участі секретаря Лоу А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, пов'язаних з неналежним виконанням договору купівлі-продажу,-
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 13 квітня 2021 року між ОСОБА_2 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири.
Згідно п. 1 Договору у строк до 30 березня 2022 року Продавець зобов'язався передати у власність Покупця, з укладенням договору купівлі-продажу, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 32,7 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1038 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0030, що знаходиться в АДРЕСА_2 та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.
Вказує, що відповідач свої зобов'язання за попереднім договором не виконав, будинок не збудував, не ввів його в експлуатацію, та в строк до 30 березня 2022 року основний договір із ним не уклав. Натомість він свої зобов'язання за укладеним договором виконав, передавши продавцю передоплату у вигляді авансу в сумі 502 940,00 грн. Оскільки відповідач йому грошові кошти не повернув, тому на підставі ст. 525 ЦК України має повернути сплачені ним грошові кошти з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, починаючи з 01 травня 2022 року. З огляду на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за укладеним попереднім договором купівлі-продажу, не повернення їй коштів в добровільному порядку, вважає своє право порушеним та таким, що підлягає судовому захисту.
Просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
грошові кошти в сумі 502 940,00 грн - сума основного боргу;
інфляційні витрати і 3% річних, починаючи з 01 травня 2022 року по день ухвалення рішення;
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.03.2023 року відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.06.2023 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, пов'язаних з неналежним виконанням договору купівлі-продажу.
У судове засідання позивач та його представник не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав, просив задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, відзив на позов суду не подав. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Ухвалу про відкриття, позовну заяву з додатками направлено на адресу, зазначену в попередньому договорі, конверти повертались. Додатково виклик відповідача здійснювався через розміщення оголошення на сайті суду. Письмовий відзив до суду не надходив, причини неможливості його подати або заявити інші клопотання суду не повідомили.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
За згодою представника позивача, суд ухвалив, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст. ст. 280-281 ЦПК України.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).
Відповідно до вимог ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ста. 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 655, 657 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
При розгляді справи судом встановлено, що 13 квітня 2021 року між ОСОБА_2 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавець зобов'язується збудувати багатоквартирний житловий будинок на земельній ділянці площею 0,1038 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0030, що знаходиться в АДРЕСА_2 та передати у власність покупцю квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 32,7 кв.м..
Відповідно до п. 3 зазначеного, договору сторони домовились про те, що продавець зобов'язується збудувати на земельній ділянці, площею, 0,1038 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0030, що знаходиться в АДРЕСА_2 житловий будинок до 30 березня 2022 року, в якому буде розташоване вищевказані приміщення і буде передана покупцю по основному договору.
Крім того, сторони домовились про те, що основний договір купівлі-продажу має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30 березня 2022 року.
З матеріалів справи встановлено, що відповідач свої зобов'язання за попереднім договором не виконав, будинок не збудував, не ввів його в експлуатацію, та в строк до 30 березня 2022 року основний договір із ОСОБА_1 укладено не було, та доказів зворотному з боку відповідача суду надано не було.
Також встановлено, що ОСОБА_1 зобов'язання за укладеним попереднім договором виконав та передав ОСОБА_2 передоплату у вигляді авансу в сумі 502 940,00 грн, що підтверджується умовами укладеного між сторонами договору від 13 квітня 2021 року.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, суд приймає до уваги те, що відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Згідно з частиною другою статті 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Статтею 615 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання не звільнює винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Приписами частини першої статті 570 ЦК України встановлено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.
Частиною другою статті 570 ЦК України передбачено, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року по справі № 592/9068/17 зазначено про те, що суди попередніх інстанцій, встановивши, що основний договір в обумовлений сторонами строк укладено не було, а чинним законодавством не передбачено залишення авансу або його основної частини у сторони попереднього договору у випадку не укладення основного договору і така умова попереднього договору суперечить вимогам чинного законодавства, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для повернення забезпечувального платежу.
Вказаний висновок узгоджується також із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 25 вересня 2012 року у справі № 6-82цс13.
В ході розгляду справи було встановлено, та не спростовано стороною відповідача те, що позивачкою сплаченою нею сумою було забезпечено укладеного між сторонами зобов'язання про купівлю-продаж нерухомого майна, відповідач ухилився від виконання своїх зобов'язань.
Згідно із вимогами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своє вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Аналіз положень статті 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає обов'язок довести відсутність своєю вини саме на цю особу.
Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання, а тому саме відповідач повинен був довести суду причини не укладання ним із позивачем основного договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, що стороною відповідача у встановленому законом порядку зроблено не було. Оскільки доказів протилежного відповідач суду не надав, тому суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та з відповідача слід стягнути сплачені грошові кошти в розмірі 502 940,00 грн.
Щодо стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений зговором або законом.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 904/312/18, аналіз приписів частини 2 статті 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що відповідальність боржника за порушення виконання грошового зобов'язання у вигляді нарахування кредитором на суму грошового боргу індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми настає у разі невиконання або несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання перед кредитором.
Верховний Суд у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 922/175/18 вказав, що формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України і статті 230 Господарського кодексу України.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Ураховуючи те, що правовідносини, які склалися між сторонами є грошовими та містять зобов'язальний характер, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки інфляційних витрат та 3 % річних з моменту прострочення зобов'язання (01 травня 2022 року) по день ухвалення судового рішення (30 січня 2024 року). Період прострочення грошового зобов'язання 640 днів.
Розрахунок здійснюється за формулою:
ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )
ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період
IIc (102,70 : 100) x (103,10 : 100) x (100,70 : 100) x (101,10 : 100) x (101,90 : 100) x (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x (98,60 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (100,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,40 : 100) = 1.20458160
Інфляційне збільшення:
502 940,00 x 1.20458160 - 502 940,00 = 102 892,27 грн.
3% річних:
Період прострочення грошового зобов'язання:
з 01 травня 2022 року до 31 грудня 2023 року:
502 940,00 x 3 % x 610 : 365 : 100 = 25 215,90 грн;
з 01 січня 2024 року до 30 січня 2024 року:
502 940,00 x 3 % x 30 : 366 : 100 = 1 236,74 грн.
Загальна сума: 26 452,63 грн.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з частинами першої, другої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що відповідач свої зобов'язання за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу від 13 квітня 2021 року належним чином не виконав, основний договір купівлі-продажу квартири не було укладено до 30 березня 2022 року та нотаріально посвідчено до 30 березня 2022 року, та доказів протилежного матеріали справи не містять, а відтак наявні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача грошових кошти: 102 892,27 грн інфляційні витрати, 26 452,63 грн - 3% річних, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню у цій частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір пропорційно до задоволених вимог, а саме у розмірі 5 029,40 грн.
Керуючись ст. ст. 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, пов'язаних з неналежним виконанням договору купівлі-продажу - задовольнити повністю.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 632 284,90 грн (шістсот тридцять дві тисячі двісті вісімдесят чотири гривні 90 коп.), яка складається з: 502 940,00 грн (п'ятсот дві тисячі дев'ятсот сорок гривень 00 коп.) основного боргу, 102 892,27 грн (сто дві тисячі вісімсот дев'яносто дві гривні 27 коп.) - інфляційні витрати, 26 452,63 грн (двадцять шість тисяч чотириста п'ятдесят дві гривні 63 коп.) - три відсотки річних.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 5 029,40 грн (п'ять тисяч двадцять дев'ять гривень 40 коп.)
Інформація про сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Андрій ВОЛЧКО