Справа № 369/6681/23
Провадження № 2/369/4192/23
Іменем України
22.03.2024 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Волчка А. Я.,
при секретарі Лоу А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, -
У травні 2023 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувавав тим, що 18 лютого 2020 року між ним як покупцем та відповідачем як продавцем було укладено Попередній договір про укладення договору купівліпродажу квартири (далі - Попередній договір). Попередній договір засвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. та зареєстровано в реєстрі під номером 130 (нотаріальний бланк НОК 952210).
Згідно пункту 1 Попереднього договору, Продавець у строк до 31 грудня 2020 року зобов'язувався передати у власність Покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 22,1 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1010 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0032, що знаходиться в АДРЕСА_2 .
Згідно пункту 4 Попереднього договору, на підтвердження намірів сторін Покупець передав, а Продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 573380 (п'ятсот сімдесят три тисячі триста вісімдесят) гривень.
Згідно пункту 5 Попереднього договору, Сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) Продавця від продажу квартири у строк, передбачений Попереднім договором, Продавець повинен повернути Покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Всупереч умовам Попереднього договору, Продавець не передав у власність Покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.12.2020 року, так і станом на день подання цієї заяви. Більш того, багатоквартирний житловий будинок, в якій має знаходитися вказана квартира, не побудований та не введений в експлуатацію досі.
Крім того, всупереч умовам Попереднього договору Продавцем не повернуто Покупцю одержану від нього суму авансу як протягом одного місяця, так і станом на день подання цієї заяви. При цьому розшукати Продавця для вручення вимоги про повернення авансу не вдається можливим, оскільки остання за місцем реєстрації не перебуває, на зв'язок не виходить, працівники офісу продажів відповідного житлового комплексу його контактів не надають.
Вказав, що відповідач отримавши грошові кошти будинок не збудував, кошти не повертає, чим порушив свої зобов'язання та завдав моральної шкоди. Укладаючи попередній договір вона мала на меті отримати у власність нову квартиру для власного проживання. Через такі неправомірні дії відповідача, вона вимушена витрачати час та кошти для нормалізації життя. Розмір моральної шкоди оцінює в розмірі 10 000 грн.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.05.2023 відкрито провадження у справі
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.07.2023 закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.
З урахуванням зазначеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь:
авансовий платіж за попереднім договором купівлі-продажу в розмірі 573380 грн.;
три проценти річних за боргом, які обчислюються з дня його виникнення до дня прийняття рішення у справі, які станом на день подання позову складають 40136,60 грн.;
інфляційні витрати за боргом, які обчислюються з дня його виникнення до дня прийняття рішення у справі, які станом на день подання позову складають 227058,48 грн.;
моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.;
судові витрати у розмірі 17042,55 грн.
Представник відповідача подав суду письмові заперечення проти позову. Просив відмовити у задоволенні позову та вказував на те, що ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_2 , не передавав будь-які кошти останньому. Укладений попередній договір викликає сумніви, оскільки до матеріалів справи не долучено довіреність, на підставі якої діяв ОСОБА_3 ..
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача у судовому засідання заперечував проти задоволення позовних вимог.
Дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.202 ЦК України).
Відповідно до вимог ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ста. 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Згідно з ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України).
При розгляді справи судом встановлено, що 18 лютого 2020 року між позивачем та відповідачем через його довірену особу було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, який засвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. та зареєстровано в реєстрі під номером 130.
Згідно із ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства (ст.526 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
У пункті 1 попереднього договору, сторони погодились, що за цим договором у строк до 31 грудня 2020 року зобов'язувався передати у власність Покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 22,1 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1010 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0032, що знаходиться в АДРЕСА_2 .
Таким чином, за умовами договору відповідач зобов'язувався збудувати житловий будинок до 31 грудня 2020 року, та договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше цього строку (пункт 3 Попереднього договору).
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Встановлено, що основний договір між сторонами не був укладений, будинок не збудований. Суд приймає до уваги, що за іншими попередніми договорами (в Єдиному реєстрі судових рішень наявні рішення про стягнення з ОСОБА_2 , сплачених позивачами за попередніми договорами), основні договори також не були укладені, та вони стосуються одного житлового будинку.
Згідно пункту 4 Попереднього договору, на підтвердження намірів сторін Покупець передав, а Продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 573380 гривень.
Згідно пункту 5 Попереднього договору, Сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) Продавця від продажу квартири у строк, передбачений Попереднім договором, Продавець повинен повернути Покупцю одержану від нього суму авансових платежів протягом одного місяця.
Всупереч умовам попереднього договору, відповідач не передав у власність позивача з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 31 грудня 2020 року, так і станом на день подання позовної заяви. Більш того, багатоквартирний житловий будинок, в якій має знаходитися вказана квартира, не побудований та не введений в експлуатацію.
Крім того, всупереч умовам попереднього договору відповідачем не повернуто позивачу одержану від нього суму авансу як протягом одного місяця, так і станом на день подання позовної заяви.
Так, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку не виконання зобов'язання.
Враховуючи викладене, суд встановив, що між сторонами була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу квартири, позивач у рахунок попередньої оплати вартості зазначеного нерухомого майна передав відповідачу грошову суму в розмірі сукупно 573380 гривень, як авансові платежі в рахунок сплати вартості об'єкту нерухомого майна, однак основний договір купівлі-продажу не був укладений, тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача внесених позивачем авансових платежів.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 13 лютого 2013 року в справі № 6-176цс12, від 25 вересня 2012 року в справі № 6-82цс13 та підтриманий Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27 травня 2020 року в справі № 757/76875/17-ц, від 30 жовтня 2019 року в справі № 523/15764/16-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 461/5297/16-ц, від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18, від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14.
При цьому, відсутність вини у неукладенні договору купівлі-продажу правового значення не мають та не можуть бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку повернути сплачений за попереднім договором аванс, оскільки чинним законодавством не передбачено залишення авансу або його частини у сторони попереднього договору у випадку неукладення основного договору.
В силу положень частини третьої статті 635 ЦК України припиняються зобов'язання сторін укласти основний договір, що унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов'язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов'язання як правової підстави для виникнення у набувача права власності на майно. Проте припинення зобов'язання за попереднім договором не звільняє сторін від відповідальності, зокрема, передбаченої умовами попереднього договору, за порушення, вчинене під час його дії.
Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2021 року в справі № 551/980/19 та від 15 липня 2020 року в справі № 205/5667/16-ц.
Враховуючи наведене суд вважає, що сума, яка названа в попередньому договорі є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти, а тому, порушене право позивача на повернення коштів (авансу) за будь-яких умов підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на його користь переданих/отриманих грошових коштів в тому розмірі та сумі, в яких вони передавалися, у розмірі 573380 гривень.
Вказане також узгоджується із правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 7 липня 2020 року в справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).
Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача вказує на те, що ОСОБА_2 не отримував кошти від повіреного ОСОБА_3 , тобто, заперечує факт передачі йому коштів за попереднім договором.
Проте, пунктом 4 Попереднього договору визначено, що при його укладенні на підтвердження намірів сторін Покупець передав, а Продавець прийняв грошові кошти.
У той же час, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2- 383/2010.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами невиконання відповідачем умов попереднього договору купівлі-продажу квартир, та відповідно, не повернення грошової суми на його вимогу.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, в установлених частиною другою цієї статті.
Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При вирішенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди суд враховує, що позивачем не було надано доказів на підтвердження заподіяння йому душевних страждань неправомірними діями відповідача, не зазначено у чому саме вони полягали, не підтверджено їх обсяг та тривалість. По суті позивач обмежився наведеннями лише загальними фразами, без їх конкретизації, без зазначення в чому саме полягало порушення життєвого ритму. Тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем було сплачено судовий збір за подачу позовних вимог, які були задоволені, у розмірі - 5733,80 гривень.
Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений аванс в розмірі 573380 (п'ятсот сімдесят три тисячі триста вісімдесят) гривень.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат сплачений судовий збір у розмірі 5733,80 (п'ять тисяч сімсот тридцять три гривні 80 копійок).
Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 ., РНОКПП НОМЕР_1 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивн частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) бе повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дн складення повного судового рішення.
Суддя Андрій ВОЛЧКО