"23" вересня 2010 р. Справа № 10/22-10
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , суддя Барбашова С.В. , суддя Плужник О.В.
при секретарі Пироженко І.В.
за участю представників сторін:
позивача - Мельничук В.В. (дов. № 14-2009 від 26.10.2009р.)
відповідача - Ященко В.В. (дов. № б/н від 01.01.2010р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компрессормаш" (м. Суми) (вх. № 1851 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 07.05.10 р. по справі № 10/22-10
за позовом Закритого акціонерного товариства "HOERBIGER VIENYBE" (м. Укмярге, Литовська республіка)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компрессормаш" (м. Суми)
про стягнення 62 507,88 євро,-
У лютому 2010 року позивач - Закрите акціонерне товариство "HOERBIGER VIENYBE" (м. Укмярге, Литовська республіка) звернувся до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просив стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компрессормаш" (м. Суми) 62507,88 євро, у тому числі: основний борг у сумі 37 000,00 євро, три проценти річних у сумі 2 374,72 євро, упущену вигоду в сумі 12 550,15 євро, реальні збитки в сумі 3 964,01 євро, витрати на послуги адвоката в сумі 6 646,00 євро, витрати по держмиту в сумі 625,07 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.
Рішенням господарського суду Сумської області від 07.05.2010р. по справі № 10/22-10 (суддя Левченко П.І.) позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 37 000,00 євро, три проценти річних у сумі 386,22 євро, упущену вигоду в сумі 12 550,15 євро, реальні збитки в сумі 3 964,01 євро, витрати на послуги адвоката в сумі 6 409,54 євро, витрати по держмиту в сумі 539,00 євро, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 227,60 грн. В іншій частині позову - відмовлено.
Відповідач з даним рішення суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, а також порушення та неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду в частині стягнення упущеної вигоди в сумі 12550,15 євро, реальних збитків в сумі 3964,01 євро та витрат на послуги адвоката в сумі 6646,00 євро скасувати. Судові витрати, пов'язані із розглядом справи покласти на позивача.
Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, відповідно до яких просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, як необґрунтовану. Крім того, позивач на підставі ч. 2 ст. 83 НПК України просить суд апеляційної інстанції вийти за межі позовних вимог та додатково стягнути з відповідача на його користь 3 % річних в сумі 386,22 євро за період з 01.01.2010р. по 07.05.2010р., тобто на день прийняття рішення, а також 3% річних станом на день прийняття рішення апеляційним господарським судом. У своєму додатку до заперечень на апеляційну скаргу відповідач наводить правові підстави та обґрунтування стягнутих судом витрат на послуги адвоката та просить рішення суду в цій частині залишити в силі.
14.09.2010р. позивачем заявлено клопотання на підставі ч. 2 ст. 83 ГПК України, в якому позивач просив суд вийти за межі позовних вимог, та стягнути 3% річних за період з 01.01.2010 року по 14.09.2010 року, в сумі 781,56 євро.
Розглянувши дане клопотання та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки вимоги про стягнення 3% річних заявлені поза межами рішення суду та не були предметом розгляду у суді першої інстанції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги частково, виходячи з наступних обставин.
Як свідчать матеріали справи, 21 вересня 2007 року між позивачем та відповідачем укладено контракт № 07-04 (далі - Контракт), відповідно до умов якого відповідач (Постачальник) зобов'язався виготовити та продати, а позивач (Покупець) купити та оплатити продукцію (штоки) в номенклатурі та кількості відповідно до специфікації № 1 (додаток № 1 до контракту), що є невід'ємною частиною контракту. Відповідно до пункту 2.1. Контракту його загальна вартість складає 37000,00 євро.
Відповідно до пункту 3.1. Контракту позивач 26.09.2007 року сплатив аванс в сумі 18 500,00 євро та, отримавши повідомлення від відповідача за № ПК -707-462 від 13.11.2007 року про готовність продукції, сплатив іншу частину авансового платежу (попередньої оплати) 23.11.2007 року в сумі 18500,00 євро (том 1 аркуші справи 17-23).
Пунктом 4.1. Контракту сторони визначили, що строк поставки продукції складає 105 днів з моменту отримання авансового платежу на рахунок відповідача.
Проте відповідач поставку продукції позивачеві не здійснив, в зв'язку з чим 31.07.2008 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до контракту № 07-04 від 21.09.2007 року, відповідно до пункту 2 якої відповідач зобов'язався повернути на розрахунковий рахунок позивача авансовий платіж у повному обсязі (37000,00 євро) та сплатити штраф по виставленому рахунку згідно пунктом 9.2. Контракту (том 1 аркуш справи 27).
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи те, що термін виконання відповідачем грошового зобов'язання між сторонами в додатковій угоді не узгоджений, позивач неодноразово звертався до відповідача із претензіями (направлені 23.12.2009 року та 22.01.2010 року) які містили вимогу про перерахування суми 37000,00 євро (претензія № 1 від 22.12.2009 року (том 1 аркуші справи 33-36, 89-93).
Однак відповідач вимогу позивача залишив без реагування та грошове зобов'язання щодо сплати 37 000,00 євро у семиденний строк від дня пред'явлення первісної вимоги, тобто, у строк до 31.12.2009 року, не виконав.
Згідно з частинами 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Приймаючи оскаржене рішення господарський суд правильно встановив, що станом на момент розгляду справи по суті відповідач грошове зобов'язання щодо сплати позивачеві 37000,00 євро не виконав та в порушення вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обов'язок доказування законодавчо покладений на сторони, не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості.
З урахуванням всіх обставин справи колегія суддів вважає, що господарський суд з достатньою повнотою дослідив та проаналізував надані сторонами докази в їх сукупності, в зв'язку з чим дійшов цілком правильного висновку про задоволення позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача 37000,00 євро.
Згідно з пунктом 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що момент настання строку виконання грошового зобов'язання між сторонами не був узгоджений, а згідно з претензією № 1 від 22.12.2009 року, що направлена 23.12.2009 року, відповідач повинен погасити її протягом 7 днів з дня пред'явлення такої вимоги, колегія суддів погоджуючись із висновками господарського суду також вважає, що відповідач є таким, що прострочив виконання грошового обов'язку з 01 січня 2010 року. Саме з цієї дати у позивача виникли правові підстави для нарахування відповідачу 3% річних.
Перевіривши правильність нарахування 3% процентів річних на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, господарський суд цілком правомірно визначився, що стягненню підлягає сума річних в розмірі 386,22 євро за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 01.01.2010 року по дату прийняття рішення по суті - 07.05.2010 року. В іншій частині позову про стягнення 1988,50 євро 3 % річних відмовлено.
З даними висновками суду повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки вони відповідають наявним у справі матеріалам та нормам чинного законодавства.
Окрім цього, позивачем заявлено до стягнення 3964,01 євро реальних збитків та 12550,15 євро упущеної вигоди, що заподіяні йому в результаті неналежного виконання відповідачем свої зобов'язань.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
За приписами статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України).
Приймаючи оскаржене рішення, господарський суд Сумської області виходив з того, що 3964,01 євро, які були компенсовані позивачем своєму контрагенту - АТ «Мажейкю нафта», є реальними збитками позивача, в зв'язку з чим підлягають відшкодуванню на підставі вищезазначених норм. Рішення суду в цій частині обґрунтовано наявністю вини відповідача у понесенні позивачем реальних збитків, оскільки матеріалами справи підтверджується, що в результаті невиконання відповідачем зобов'язань за Контрактом позивач компенсував (платіжне доручення № 4416 від 26.02.2009 року - том 1 аркуш справи 52, 53) витрати АТ «Мажейкю нафта»у розмірі 13675,84 литовських літ на підставі пункту 2 угоди № 3652/1 від 23.12.2008 року, що складає 3 964,01 євро по курсу Національного банку Литви на день подання позову (том 1 аркуш справи 47-51). Крім цього, судом з'ясовано, що понесення позивачем цих витрат було безпосередньо пов'язано з невиконанням позивачем замовлення № 158791 від 24.09.2007 АТ «Мажейкю нафта»з винної поведінки відповідача у даній справі, який не виконав свої зобов'язання за Контрактом № 07-04 від 21.04.2007 року щодо поставки продукції позивачеві.
Під час розгляду справи по суті господарським судом також було встановлено, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на свою користь збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 12550,15 євро також є правомірними і підлягають задоволенню. Рішення суду в цій частині мотивовано тим, що виконуючи умови пункту 3.1. Контракту позивач 26.09.2007 року та 13.11.2007 року сплатив відповідачу 37000,00 євро, а відповідач повинен був виготовити та поставити продукцію - штоки 317-8-26-12 у кількості 12 штук та 317-12БС-26-02 у кількості 8 штук. У свою чергу позивач зобов'язаний був поставити вищезгадану продукцію (штоки) Акціонерному товариству «Мажейкю нафта»згідно замовлення № 158791 (том 1 аркуші справи 37- 45) від 24.09.2007 року на суму 170 948,02 литовських літ, яка відповідно до курсу Національного банку Литви на день подання позову 170 948,02 литовських літ складає 49550,16 євро (том 1 аркуш справи 46). В даному випадку відповідач повинен був поставити позивачеві продукцію на суму 37000,00 євро, а позивач -поставити АТ «Мажейкю нафта»ту ж саму продукцію на суму 49 550,15 євро. З цих обставин, суд першої інстанції визначився, що упущена вигода позивача складає 12550,15 євро та заподіяна саме з вини відповідача, в зв'язку з невиконанням останнім своїх зобов'язань перед позивачем, а тому підлягає відшкодуванню.
Однак з висновками суду першої інстанції в частині стягнення реальних збитків та упущеної вигоди не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки вони не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства і на правильній юридичній оцінці фактичних обставин справи.
Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України відшкодування збитків є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. Відшкодування збитків як санкція може бути застосовано в усіх випадках порушення цивільно-правових зобов'язань, коли внаслідок такого порушення потерпіла сторона несе збитки.
Відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків (шкоди). Наявність усіх цих елементів складу цивільного правопорушення є підставою для стягнення збитків. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Проте місцевий господарський суд, задовольняючи заявлену позивачем вимогу про стягнення реальних збитків у вигляді сплачених позивачем сум своєму контрагенту - Акціонерному товариству «Мажейкю нафта», вказав лише на наявність вини відповідача у порушенні позивачем зобов'язання перед цим контрагентом, не врахувавши те, що для виникнення відповідальності відповідача позивачу належало довести, що саме протиправна поведінка відповідача була причиною виникнення реальних збитків, які заявлені в даному спорі. Однак таких даних в матеріалах справи не міститься. Не з'ясовані судом і обставини щодо вжиття позивачем будь-яких заходів, спрямованих на уникнення цих збитків.
В свою чергу відсутність вини у заподіянні збитків доводиться особою, що вчинила порушення; винна поведінка порушника має місце тоді, якщо він усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх діянь, передбачав його негативні наслідки, бажав їх настання, або коли порушник, передбачаючи настання негативних наслідків, розраховував на їх відвернення, чи не передбачав настання таких наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити.
За наявними у справі матеріалами колегією суддів з'ясовано, що відповідач аргументував відсутність своєї вини у заподіянні збитків позивачеві. Прямої залежності витрат, здійснених позивачем від бездіяльності відповідача, із матеріалів справи також не вбачається.
Вказане на думку колегії суддів виключає застосування до відповідача відповідальності у вигляді відшкодування позивачу суми реальної шкоди.
У розумінні статті 22 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання відповідачем.
Звертаючись до господарського суду з даним позовом позивач під збитками в даному випадку визначає саме неодержаний прибуток (упущену вигоду).
В свою чергу, неодержаний прибуток - це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на даних бухгалтерського та податкового обліку, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум чи інших цінностей, якщо інший учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.
Слід зазначити, що відповідно до ч.4 ст.623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Із наявних у справі матеріалів вбачається, що позивач не вжив жодних заходів, які б могли усунути можливість неотримання ним упущеної вигоди, однак господарський суд не дав цим обставинам належної правової оцінки.
Більше того, при обрахуванні розміру упущеної вигоди позивач повинен був враховувати тільки ті точні дані, які б безспірно підтверджували реальну можливість отримання грошових сум, якби зобов'язання було ним виконане. На думку колегії суддів, сума збитків у вигляді упущеної вигоди, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання ним прибутку в результаті випадкового збігу обставин. Водночас, стягуючи вказану суму збитків, господарський суд не врахував, що наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення. За загальним правилом, нездатність кредитора обґрунтувати вимоги про відшкодування упущеної вигоди є підставою для відмови в задоволенні таких вимог.
Статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи, те, що позивачем не було доведено наявності та реальності можливості одержання прибутку та його достовірного розміру, не обґрунтований причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та неодержаною позивачем вигодою, а відтак, і складу цивільного правопорушення, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення позовних вимог і в цій частині.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача збитків (реальних збитків та упущеної вигоди) слід скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові в цій частині слід відмовити, оскільки висновки суду щодо стягнення збитків не відповідають обставинам справи, і при його прийнятті судом було порушено норми матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі відповідачем ставиться питання про скасування рішення господарського суду також і в частині задоволення позову про стягнення витрат на послуги адвоката в розмірі 6405 євро 54 центів, так як вважає, що позивачем не надано суду розрахунку реальних витрат адвоката в даній справі.
Колегія суддів зауважує, що відшкодування витрат на оплату послуг адвоката здійснюється господарським судом насамперед за наявності документального підтвердження цих витрат, зокрема наданням заінтересованою стороною відповідного договору про надання послуг адвоката щодо ведення справи у суді, належно оформленої довіреності на ім'я представника, а також платіжного документу про сплату адвокатських послуг.
В позовні заяві було визначено підстави до відшкодування витрат на послуги адвоката та надано докази на їх підтвердження, які були взяті судом до уваги та прийнято відповідне рішення. Такими доказами у справі є договір №15/10/2009/1 про надання юридичних (адвокатських) послуг від 26.10.2009 року, додаток №1 до договору № 15/10/2009/1 про надання юридичних (адвокатських) послуг від 07.12.2009 року, заява на міжнародне платіжне доручення про перерахування 6646 євро за послуги адвоката відповідно до договору №15/10/2009/1, виписка за особовим рахунком від 11.12.2009 рік, тарифи на послуги АО «Міжнародна Правнича Асоціація», ордер, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, довіреність.
Між цим, з огляду на: неправомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення збитків та скасування рішення господарського суду в цій частині, загальний принцип співрозмірності витрат на послуги адвоката задоволеним вимогам, а також враховуючи згоду відповідача з сумою коштів, що підлягають поверненню, колегія суддів дійшла висновку про зменшення суми адвокатських витрат, покладених на відповідача оскарженим рішенням суду, на 3405,54 євро.
Враховуючи часткове задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним здійснити перерозподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -
Клопотання Закритого акціонерного товариства "HOERBIGER VIENYBE" (м. Укмярге, Литовська республіка) про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за період з 01.01.2010 року по 14.09.2010 року в сумі 781,56 євро залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компрессормаш" (м. Суми) задовольнити частково.
Рішення господарського суду Сумської області від 07.05.2010 р. по справі № 10/22-10 скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача упущеної вигоди в сумі 12550,15 євро, реальних збитків в сумі 3964,01 євро, витрат на послуги адвоката в сумі 3405, 54 євро та державного мита в сумі 251,57 євро і в цій частині прийняти нове рішення, яким у позові в цій частині відмовити.
Рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 37000,00 євро, 3% річних в сумі 386,22 євро, витрат на послуги адвоката в сумі 3004,00 євро, витрат по держмиту в сумі 287,43 євро та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 227,60 грн. залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в двадцятиденний термін.
Головуючий суддя
Суддя Барбашова С.В.
Суддя Плужник О.В.
Повний текст постанови підписаний 24 вересня 2010 року.