Справа № 577/2278/24
Провадження № 1-кп/577/295/24
23 травня 2024 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області
в складі:
головуючого-судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
з участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Конотопа кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024200450000448 від 16.04.2024 року, по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, освіта середня, не працюючого, неодруженого, раніше не судимого,-
за ознаками скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, -
16.04.2024 року близько 18:50 год. ОСОБА_4 , знаходячись в електропоїзді №6545 сполученням «Хутір-Михайлівський-Конотоп», який прибував до станції Конотоп, у стані алкогольного сп'яніння, побачив у вагоні № 3 раніше незнайому престарілу ОСОБА_6 , яка сиділа у вагоні В цей момент у ОСОБА_4 , виник злочинний корисливий умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, а саме грошових коштів потерпілої.
Реалізуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свої дій та їх наслідки, діючи умисно в умовах введеного Указом Президента України ОСОБА_7 №64/2022 від 24.02.2022 та продовженого до 13.05.2024 воєнного стану в Україні, ОСОБА_4 сів поряд з ОСОБА_6 з лівого боку та, розуміючи, що жінка сама і не зможе вчинити опір його протиправним діям, а також звернутися по допомогу до сторонніх , наказав віддати всі наявні у неї грошові кошти, а коли потерпіла йому відмовила, висмикнув з лівої кишені її куртки паперовий конверт з грошима в сумі 2500 грн.
Заволодівши чужим майном, ОСОБА_4 , ігноруючи крики потерпілої про повернення грошей, залишив місце скоєння злочину, вибіг з вагону електропоїзду, який у той час вже прибув на ст. Конотоп, а в подальшому розпорядився викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив ОСОБА_6 майнову шкоду в розмірі 2500 грн.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні вказаному правопорушенні визнав повністю, при обставинах, визначених в обвинувальному акті, вказавши, що події, а також час та спосіб скоєння ним кримінального правопорушення, зазначеного в обвинувальному акті, викладені вірно та відповідають дійсності, він їх в повному обсязі підтверджує. Щиро розкаявся у вчиненому та пояснив, що 16.04.2024 року він, разом з друзями, гуляли по Хутору- ОСОБА_8 та розпивали пиво. Ввечері, 16.04.2024 року близько 18:50 год. він повертався на електропоїзді сполученням «Хутір-Михайлівський-Конотоп» до станції ОСОБА_9 . Коли їхав у електропоїзді побачив у вагоні № 3 потерпілу ОСОБА_6 , яка сиділа сама і з кишені куртки у неї виглядав конверт. Він вирішив підійти до потерпілої та попросити грошей, на що вона відмовила. В цей момент він вирішив забрати у неї гроші та з цією метою сів поряд з потерпілою ОСОБА_6 з лівого боку та висмикнув з лівої кишені її куртки паперовий конверт з грошима в сумі 2500 грн., після чого вибіг з вагону електропоїзду, який у той час вже прибув на ст. Конотоп. Вказані гроші він потратив на власні потреби. Шкодує
Потерпіла ОСОБА_6 подала до суду заяву, про розгляд справи без її участі, від заявленого позову відмовляється, оскільки шкода відшкодована в повному обсязі, щодо міри покарання просить обрати більш м'яке покарання ніж передбачене санкцією статті.
Показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи і ним не оспорюються, у суду відсутні сумніви в правильності розуміння обвинуваченим змісту цих обставин, добровільності та істинності позиції обвинуваченого.
З'ясувавши думки учасників судового провадження про обсяг та порядок дослідження доказів по справі, враховуючи, що ОСОБА_4 визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого ним кримінального правопорушення, ніхто з учасників не піддає сумніву й не оспорює фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, вірно розуміють зміст цих обставин, у суду немає сумнівів у добровільності та істинності позиції учасників процесу, а тому, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд вважає за недоцільне проводити дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись лише допитом обвинуваченого ОСОБА_4 , дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого, стосуються речових доказів та судових витрат у провадженні. Крім того, судом роз'яснено, що у такому випадку учасники судового провадження будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
При цьому, з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22 березня 2018 року у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд вважає, встановленими всі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.
Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 року, відповідно до п. 113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у межах кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).
Судовий розгляд проведено стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і в межах висунутого обвинувачення за ч. 4 ст.186 КК України, відповідно до вимог ст. 337 КПК України.
За таких обставин суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_4 повністю доведена і його дії суд кваліфікує за ч. 4 ст. 186 КК України - відкрите викрадення чужого майна (грабіж) вчинений в умовах воєнного стану.
Така юридична оцінка дій обвинувачених відповідає фактичним обставинам, встановленим по справі.
Згідно ст. 12 КК України обвинувачені вчинили кримінальне правопорушення віднесене до тяжкої категорії.
Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд ураховує ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає - щире каяття, активне сприяння розкриттю та розслідуванню злочину, добровільне відшкодування завданих збитків.
Обставинами, що обтяжують покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 67 КК України суд визнає вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, щодо особи похилого віку.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Як особа обвинувачений ОСОБА_4 характеризується наступним чином: раніше не судимий, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання та з навчального закладу, в якому здобував освіту, є особою молодого віку, має сталі родинні стосунки, вину у скоєному кримінальному правопорушенні визнав повністю, сприяв розкриттю злочину, дійсно щиро розкаявся, усвідомив свій негативний вчинок і запевнив не повторювати протиправну поведінку в майбутньому.
Вирішуючи питання виду та розміру покарання суд виходить із такого.
Відповідно до ч.1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд умотивовуючи своє рішення, може крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього кодексу, або перейти до іншого більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (частини статті) Особливої частини цього кодексу за це кримінальне правопорушення. Таким чином, враховуючи наявність таких пом'якшуючих обставин як щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування завданих збитків, суд доходить висновку про можливість застосування при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 ч.1 ст. 69 КК України.
Як роз'яснено у п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або непризначення обов'язкового додаткового покарання (ст.69 КК) (2341-14) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч.1 ст.69 КК (2341-14). При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.
Покарання, призначене судом із застосуванням ст.69 КК (2341-14), не може бути нижчим від мінімальної межі відповідного виду покарання, встановленої у Загальній частині КК, тобто меншим, ніж один рік позбавлення чи обмеження волі, шість місяців виправних робіт, один місяць арешту тощо.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
КСУ у своєму рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що «справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
При визначенні виду і розміру покарання необхідно також враховувати й те, що одним із європейських стандартів кримінального судочинства є принцип «пропорційності», тобто коли призначене особі покарання є непропорційним втручанням держави у права людини (остаточне рішення ЄСПЛ від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12), а тому тяжкість вчиненого кримінального правопорушення не повинна бути основним визначальним фактором щодо покарання. При цьому колегія суддів дотримується автономної концепції поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98), хоча це не виключає, що покарання може спрямоване на досягнення кількох цілей, поряд з карою та запобіганням це може бути ще й відшкодування.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було «свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи»».
Отже суд, враховуючи наявність наведених вище декількох обставин, що пом'якшують покарання, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, відомості про особу ОСОБА_4 , відношення обвинуваченого до вчиненого злочину, так як останній не тільки критично оцінив свою злочинну поведінку, а несе кримінальну відповідальність не оспорюючи кваліфікацію дій, який своїми зізнавальними показаннями, сприяв органам досудового слідства у з'ясуванні обставин вчинення злочину, висловив щирий жаль з приводу злочину та осудив свою поведінку, що свідчить про дійсне його каяття, враховуючи поведінку обвинуваченого під час та після вчинення злочину, готовність нести відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, який усвідомив свій негативний вчинок і запевнив не повторювати протиправну поведінку в майбутньому, що в своїй сукупності та співвідношенні істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дискреційність повноважень суду, яка повинна відповідати принципу верховенства права, суд вважає можливим застосувати до обвинуваченого положення ст. 69 КК України та призначити покарання, нижче від найнижчої межі, ніж встановлено санкцією ч. 4 ст. 186 КК України, а саме у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років, яке буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження скоєння ним нових злочинів.
На думку суду, така міра покарання відповідає його меті, гуманності, справедливості, фактичним обставинам кримінального провадження, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головним є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу.
Таке покарання, на думку суду, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особами винних, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності та буде необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених і попередження скоєння ними нових злочинів.
Потерпілою ОСОБА_6 заявлено цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди на суму 6500 грн
Як встановлено ч. 1 та ч. 3 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому; у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 залишити без розгляду у зв'язку з її відмовою від позову (а.с.52).
Процесуальні витрати відсутні.
Долю речових доказів слід вирішити відповідно до статті 100 КПК України.
Керуючись статтями 126, 368, 370, 371 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та призначити йому покарання з застосуванням ст.69 КК України, у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
ОСОБА_4 міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу, залишити раніше встановлену - тримання під вартою, строк відбування покарання рахувати з 17.04.2024 року з часу його затримання, в строк відбування покарання за правилами, передбаченими ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати час попереднього ув'язнення з 17.04.2024 року до вступу вироку в законну силу, з розрахунку, що один такий день відповідає одному дню позбавлення волі.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 залишити без розгляду.
Арешт накладений ухвалою слідчого судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 18.04.2024 року на жіночу куртку червоного кольору з металевою блискавкою по середині та пошкодженою лівою НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканці АДРЕСА_2 . - скасувати (а.с.15-16).
Арешт накладений ухвалою слідчого судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 18.04.2024 року на грошові кошти в сумі 1000 грн. двома купюрами по 500 грн. АВ139835, ЄЄ0548434 - скасувати (а.с.15-16).
Речові докази:
- жіночу куртку червоного кольору з металевою блискавкою по середині та пошкодженою лівою кишенею, яка належить ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканці АДРЕСА_2 - повернути потерпілій ОСОБА_6 (а.с. 29);
- грошові кошти в сумі 1000 грн. двома купюрами по 500 грн. АВ139835, ЄЄ0548434 - (дві купюри номіналом 500 грн. АВ1639835, ЄЄ04548434) - повернути потерпілій ОСОБА_6 (а.с.33);
- мобільний телефон « Samsung J320 Galaxy J3», дві сім - картки НОМЕР_2 , НОМЕР_3 які зберігаються в камері зберігання речових доказів Конотопського РВП - повернути ОСОБА_4 (а.с.33);
Вирок може бути оскаржений в Сумський апеляційний суд через Конотопський міськрайсуд протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим - в той же строк з моменту вручення копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги на вирок, якщо його не скасовано, вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1