Справа № 620/10995/23 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Лариса ЖИТНЯК
Іменем України
24 травня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Єгорової Н.М.,
Коротких А.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності і зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо проведення розрахунку індексації-різниці у місяці підвищення грошових доходів - березні 2018 року позивачу в частині встановлення розміру підвищення доходу позивача у березні 2018 року, що не відповідає положенням абзаців 3, 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та буквальному тлумаченню цих норм, закріпленому пунктом 106 висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 23.03.2023 та ухвалі від 30.03.2023 у справі №400/3826/21;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку, нарахування та виплати позивачу індексації-різниці за період з 01.03.2018 по день звернення в розмірі 4038,88 грн щомісячно, з правильним застосуванням абзаців 3, 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та з буквальним тлумаченням цих норм, закріпленим пунктами 105-109 висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 23.03.2023 та ухвалі від 30.03.2023 у справі №400/3826/21;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по день ухвалення рішення суду в розмірі 4038,88 грн щомісячно, з правильним застосуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та з буквальним тлумаченням цих норм, закріпленим пунктами 105-109 висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 23.03.2023 та ухвалі від 30.03.2023 у справі №400/3826/21, у тому числі шляхом встановлення розміру підвищення доходу позивача у березні 2018 року (без урахування складових разового характеру) як різниці між сумою грошового забезпечення, виплаченого за березень 2018 року та сумою грошового забезпечення, виплаченого за лютий 2018 року на підставі наказів командира Військової частини НОМЕР_1 та які фактично підтверджені карткою особового рахунку й розрахункового-платіжними відомостями на виплату грошового забезпечення за лютий 2018 року і за березень 2018 року.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населеній» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.03.2018 по 26.07.2023.
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 26.07.2023, із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі просить змінити рішення суду та викласти резолютивну його частину у такій редакції:
« 1. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо проведення розрахунку індексації-різниці у місяці підвищення грошових доходів - березні 2018 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) в частині встановлення розміру підвищення доходу ОСОБА_1 у березні 2018 року, що не відповідає положенням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та буквальному тлумаченню цих норм, закріпленому пунктом 106 висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 23.03.2023 та ухвалі від 30.03.2023 по справі №400/3826/21.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не проведення перерахунку, нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексації-різниці за період з 01.03.2018 по день звернення в розмірі 4038 гривень 33 копійок щомісячно, з правильним застосуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та з буквальним тлумаченням цих норм, закріпленим пунктами 105-109 висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 23.03.2023 та ухвалі від 30.03.2023 по справі №400/3826/21.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по день ухвалення рішення суду в розмірі 4038 гривень 88 копійок щомісячно, з правильним застосуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та з буквальним тлумаченням цих норм, закріпленим пунктами 105-109 висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 23.03.2023 та ухвалі від 30.03.2023 по справі №400/3826/21, у тому числі шляхом встановлення розміру підвищення доходу ОСОБА_1 у березні 2018 року (без урахування складових разового характеру) як різниці між сумою грошового забезпечення, виплаченого за березень 2018 року та сумою грошового забезпечення, виплаченого за лютий 2018 року на підставі наказів командира Військової частини НОМЕР_1 та які фактично підтверджені карткою особового рахунку й розрахункового-платіжними відомостями на виплату грошового забезпечення за лютий 2018 року і за березень 2018 року.».
Апелянт вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, які регламентують порядок нарахування та виплати індексації-різниці, судом не було перевірено обґрунтованість розрахованої позивачем суми індексації, не здійснено її обчислення, а відтак не вказано конкретну суму останньої, яку відповідач повинен нарахувати та виплатити.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Матеріали справи свідчать, що прапорщик військової служби за контрактом ОСОБА_1 , призначений наказом командира в/ч НОМЕР_4 (по особовому складу) від 06.08.2016 №36-РС на посаду головного сержанта - командира відділення начального тактичного поля, наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 26.08.2016 №14 (по стройовій частині) з 26.08.2016 зараховано до списків особового складу, на всі види грошового забезпечення.
Згідно довідки в/ч НОМЕР_1 від 10.07.2023 №5389 штаб-сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 з 26.08.2016 по теперішній час.
У травні 2023 року представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом, в якому просив, зокрема, провести розрахунок, нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по теперішній час в частині застосування положень абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з обов'язковим урахуванням висновків, викладених Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.03.2023 та в ухвалі від 30.03.2023 по справі №400/3826/21.
У відповідь відповідач листом від 11.07.2023 №1311 надав представнику позивача, зокрема, довідку про виплачену індексацію за період з 28.06.2016 по теперішній час №4739, розрахунок суми індексації №4741 від 18.02.2022 по справі №620/15456/21, довідку №4738 про розміри грошового забезпечення.
Вважаючи, що відповідачем неправильно обраховано суму належної до виплати індексації грошового забезпечення за спірний період, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що у період з 01.03.2018 по 26.07.2023 відповідач не нараховував та не виплачував позивачу індексацію-різницю, яка передбачена положеннями п. 5 Порядку №1078, а відтак допустив протиправну бездіяльність, пов'язану з невирішенням питання про наявність у позивача права на її отримання, що має своїм наслідком покладення на відповідача обов'язку вчинити відповідні дії. Щодо індексації за 2023 рік суд зазначив, що дія Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» зупинена на цей рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон).
Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг, а поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно абз. 4 ч. 1 ст. 2 Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Приписи ч. 6 ст. 2 Закону визначають, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
За правилами ч. 1 ст. 4 Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно ч. 2 ст. 6 Закону порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Приписи п. 1-1 Порядку №1078 визначають, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно абз. 5 п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення військовослужбовців.
При цьому підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню - підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Із змісту наведеного вбачається, що пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, а отже поширюється і на військовослужбовців.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції в частині наявності правових підстав для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 26.07.2023 із урахуванням вимог 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Як правильно зазначено Чернігівським окружним адміністративним судом, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.
Абзацом 1 пункту 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Суд першої інстанції правильно підкреслив, що, визначаючи розмір індексації грошового забезпечення, що була виплачена позивачу за спірний період, відповідач не врахував вимоги абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Указаними нормами передбачено, що якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Матеріали справи свідчать, що у березні 2018 року грошове забезпечення ОСОБА_1 у порівнянні з лютим 2018 року збільшилося на 424,27 грн, що підтверджується довідкою про розміри грошового забезпечення від 06.07.2023 №4738 (а.с. 24).
Таким чином, у березні 2018 року підвищення грошового доходу позивача у зв'язку із зміною посадових окладів не перевищило суму індексації, що склалась у березні 2018 року (4 463,15 грн), розрахованої відповідно до абз. 5 п. 4 Порядку № 1078 як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 відсотків (1762,00 грн х 253,30% / 100).
Тому, відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації у березні 2018 року має розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу та складає у спірному випадку 4 038,88 грн (4 463,15 грн - 424,27 грн).
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21, від 22.06.2023 у справі №520/6243/22.
Разом з тим, вищевказані обставини не були враховані відповідачем при визначенні розміру індексації грошового забезпечення, що підлягало виплаті позивачу у період з 01.11.2021 по 31.12.2022, оскільки зміст довідки від 06.07.2023 №1739 свідчить, що протягом згаданого періоду нарахування та виплата позивачу індексації-різниці у згаданій сумі відповідачем не здійснювалася (а.с. 21-22).
Як правильно зауважено апелянтом, Чернігівським окружним адміністративним судом не було враховано, що згідно позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, для належного та ефективного захисту прав та інтересів позивача судам необхідно було перевірити обґрунтованість нарахованих позивачем сум індексації, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов'язаний нарахувати й виплатити.
На необхідності розрахунку сум індексації грошового забезпечення наголосив Верховний Суд, зокрема, й у постанові від 31.01.2024 у справі № 320/9152/21.
За встановлених обставин, нормативної регламентації спірних правовідносин та позиції Верховного Суду щодо застосування згаданих вище норм права колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у спосіб:
- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення перерахунку, нарахування та виплати позивачу індексації-різниці за період з 01.11.2021 по 31.12.2022 у розмірі 4038,88 грн щомісячно з урахуванням 4, 6 пункту 5 Порядку №1078;
- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю за період з 01.11.2021 по 31.12.2022 в розмірі 4038,88 грн щомісячно з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача, то колегія суддів зазначає, що незабезпечення останнім обчислення індексації грошового забезпечення позивача за спірний період з урахування вимог абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 свідчить про пасивну поведінку суб'єкта владних повноважень, що отримала свій вияв у формі бездіяльності. Відтак підстави для визнання протиправними саме дій відповідача з огляду на встановлені вище обставини справи відсутні.
Також не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині покладення на відповідача обов'язку з перерахунку та виплати позивачу індексації з буквальним тлумаченням норм Порядку №1078, закріпленим пунктами 105-109 висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 23.03.2023 та ухвалі від 30.03.2023 у справі №400/3826/21, у тому числі шляхом встановлення розміру підвищення доходу позивача у березні 2018 року (без урахування складових разового характеру) як різниці між сумою грошового забезпечення, виплаченого за березень 2018 року та сумою грошового забезпечення, виплаченого за лютий 2018 року на підставі наказів командира Військової частини НОМЕР_1 та які фактично підтверджені карткою особового рахунку й розрахункового-платіжними відомостями на виплату грошового забезпечення за лютий 2018 року і за березень 2018 року.
Так, на переконання колегії суддів, указана частина позовних вимог спрямована на визначення способу та алгоритму виконання рішення суду в указаній справі. Разом з тим, з огляду на мотивувальну частину цієї постанови відсутні підстави вважати, що обраний судом апеляційної інстанції спосіб захисту порушених прав позивача потребує додаткового роз'яснення судового рішення.
З приводу позовних вимог за період з 01.01.2023 по день ухвалення рішення суду першої інстанції у цій справі (05.10.2023) колегія суддів зауважує, що пунктом 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено дію на 2023 рік, зокрема, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Указаний припис Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» є чинним та неконституційним не визнавався. Відтак, у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення протягом 2023 року.
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині, що стосуються індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 05.10.2023.
Щодо позовних вимог за період з 01.03.2018 по 31.10.2021 колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно ч. 2 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Положеннями ст. 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо.
Крім того, приписами ч. 1 ст. 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
У постанові від 29.07.2021 у справі № 460/350/19 Верховний Суд підкреслив, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Таким чином, не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем проводився розрахунок індексації позивача на виконання рішення суду у справі №620/15456/21.
Так, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.02.2022 у справі №620/15456/21, яке набрало законної сили 08.08.2022, зокрема, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведения в повному обсязі нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2017 по 31.10.2021 включно та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.10.2021 в частині виконання вимог абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
Аналіз змісту підстав позову свідчить, що за своєю суттю спір у частині позовних вимог за період з 01.03.2018 по 31.10.2021 виник у зв'язку з протиправним невиконанням відповідачем, на думку позивача, рішення суду від 17.02.2022 у справі №620/15456/21, що виявилося у неправильному обчисленні Військовою частиною НОМЕР_1 належної до виплати ОСОБА_1 індексації-різниці з урахуванням вимог абзаців 4, 6 п. 5 Порядку №1078.
Отже, той факт, що позивач вважає протиправними дії відповідача щодо способу обчислення індексації-різниці за згаданий період, не свідчить про те, що між цими сторонами виник новий спір.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту в частині позовних вимог за період з 01.03.2018 по 31.10.2021 не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічна за змістом правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, від 06.02.2019 у справі № 816/2016/17, а також постановах Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 460/350/19, від 11.02.2021 у справі № 420/5234/19, від 26.05.2022 у справі №520/11343/18.
Як вже було неодноразово підкреслено вище, із змісту предмету спору у цій справі вбачається, що позовні вимоги, що стосуються періоду з 01.03.2018 по 31.10.2021, спрямовані на виконання іншого судового рішення, а саме рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.02.2022 у справі №620/15456/21.
Отже, хоча ОСОБА_1 у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій та бездіяльності відповідача і зобов'язання вчинити дії, фактично спрямовані на виконання рішення суду щодо періоду з 01.03.2018 по 31.10.2021, проте спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення, що в силу вже згаданих приписів ст. ст. 382, 383 КАС України пов'язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відтак, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
Таким чином, на переконання судової колегії, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються, що, у свою чергу, унеможливлює здійснення по суті перегляду в апеляційному порядку оскаржуваного судового рішення із наданням оцінки доводам апеляційної скарги щодо суті спірних правовідносин за період з 01.03.2018 по 31.10.2021.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України провадження в справі закривається, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Отже, оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду з того самого спору і між тими самим сторонами, то наявні підстави для закриття провадження у справі щодо позовних вимог за період з 01.03.2018 по 31.10.2021 згідно п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України, що помилково було залишено поза увагою суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що строк, передбачений частиною 4 статті 383 КАС України, за наявності причин, які можуть бути визнані судом у справі №620/15456/21 поважними, підлягає поновленню.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС України.
Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при постановленні рішення порушено норми матеріального і процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати.
Керуючись ст. ст. 238, 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.10.2023.
Ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності і зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку, нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації-різниці за період з 01.11.2021 по 31.12.2022 у розмірі 4038,88 грн щомісячно з урахуванням 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю за період з 01.11.2021 по 31.12.2022 в розмірі 4038,88 грн щомісячно з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Закрити провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності і зобов'язання вчинити дії за період з 01.03.2018 по 31.10.2021.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Єгорова
Суддя А.Ю. Коротких