Верховного Суду України у складі:
головуючого
Короткевича М.Є.,
суддів
Нікітіна Ю.І. та Кармазіна Ю.М.
за участю прокурора Колесниченка О.В.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 25 вересня 2007 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженої ОСОБА_2 на вирок Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2004 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 03 березня 2005 року.
Цим вироком ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,
громадянин України, такий, що відповідно до
ст. 55 КК України (1960 р.) судимості не має,
засуджений за ч. 3 ст. 149 КК України на вісім років позбавлення волі з конфіскацією майна.
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження,
громадянка України, несудима,
засуджена за ч. 3 ст. 149 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на чотири роки шість місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 03 березня 2005 року вирок щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишено без зміни.
Згідно з вироком ОСОБА_1 і ОСОБА_2 засуджено за злочин, який вони вчинили за таких обставин.
ОСОБА_2 з невстановленими слідством особами в 2003 році була залучена до складу організованої злочинної групи, члени якої займались систематичним вчиненням стосовно жінок незаконних угод, спрямованих з легальним, за їх згодою переміщенням через державний кордон України до Російської Федерації для подальшої їх сексуальної експлуатації. Крім ОСОБА_2 членами зазначеної злочинної групи були ОСОБА_1, а також невстановлені слідством особи, що мешкали в м. Москва Російської Федерації, діяльність яких була спланованою на тривалий період часу, а ролі - розподілені.
Діючи згідно відведених ролей, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 займались підбором жінок, які знаходились у скрутному матеріальному становищі; зовнішні і вікові дані котрих дозволяли їх використовувати для продажу з метою подальшої сексуальної експлуатації; агітували їх до зайняття проституцією. Жінкам, які погодились на такий вид діяльності, вони організовували та забезпечували виїзд потягом у м. Москву, де останніх зустрічали невстановлені слідством особи. За кожну жінку, відправлену в м. Москву для зайняття проституцією, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 одержували від невстановлених слідством осіб матеріальну винагороду в розмірі 150 доларів США.
ОСОБА_2 у період із зими до осені 2003 року на території Білогірського району Автономної Республіки Крим у складі організованої злочинної групи з метою реалізації своїх злочинних намірів за встановлених судом обставин організувала та забезпечила виїзд у м. Москву для зайняття проституцією неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_6 та за змовою з ОСОБА_1 - ОСОБА_7 і ОСОБА_8 Згідно з домовленістю невстановлені слідством особи сплачували ОСОБА_2 і ОСОБА_1 матеріальну винагороду в розмірі 150 доларів США, вони ж зустріли зазначених осіб у м. Москві, надали їм нелегальне житло на території Російської Федерації, забезпечили потерпілих харчуванням, поставивши їх у такий спосіб у матеріальну залежність і примусили під погрозою фізичного насильства та повернення боргу надавати сексуальні послуги за матеріальну винагороду.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_3. порушує питання про зміну судових рішень щодо ОСОБА_2 і пом'якшення покарання зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 79 КК України. Мотивує тим, що його підзахисна повністю визнала вину, щиро розкаялась, позитивно характеризувалась, раніше не судима, має на утриманні малолітню дитину та матір - інваліда 2 групи.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який вважав судові рішення законними і обгрунтованими та просив касаційну скаргу залишити без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який їх засуджено, підтверджується дослідженими судом доказами і в касаційній скарзі захисником не оспорюється.
Разом з тим, правильно встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов необгрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вчинили злочин у складі організованої групи, оскільки матеріали справи достатніх доказів на підтвердження такої обставини не містять.
Згідно з ч. 3 ст. 28 КК України злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувались у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
При розгляді справ про злочини, які вчинюються в організованих формах співучасті, суд має в однаковій мірі з'ясувати докази стосовно як конкретних злочинів, так і тих обов'язкових ознак, які вказують на їх вчинення саме стійким злочинним об'єднанням і дають чітке уявлення про його правову природу, а саме: різновид, час і мету його створення, кількісний склад учасників, їх ієрархію взаємостосунків тощо.
При цьому слід ураховувати, що конструктивною ознакою організованої групи, яка виділяє цю форму організованої співучасті, є не попередня змова співучасників, а стійкість, тобто набуття нею таких внутрішніх суб'єктивних взаємостосунків учасників, які забезпечують стабільність і безпеку свого існування з метою ефективної протидії факторам, що можуть її дезорганізувати.
Наявність зазначених механізмів проявляється через відповідні ознаки, які суд має досліджувати, а саме: стабільний склад учасників, їх централізоване підпорядкування, єдині правила поведінки, а також наявність як плану злочинної діяльності, з яким вони обізнані, так і чіткого розподілу функцій учасників, спрямованих на його виконання.
Із показань ОСОБА_2 вбачається, що вона з січня 2003 року за домовленістю з жінкою на ім'я ОСОБА_9, яка мешкала в м. Москві, знаходила жінок і для зайняття проституцією, оплачуючи їх проїзд, відправляла потягом у м. Москву та отримувала за це винагороду в розмірі 150 доларів США. Для зайняття цією діяльністю в лютому місяці 2003 року до неї приєднався ОСОБА_1, за змовою з яким вони організували і забезпечили виїзд у м. Москву ОСОБА_7 і ОСОБА_8 Крім того, ОСОБА_2 пояснювала, що ОСОБА_1 їй погрожував і тому вона погодилась діяти з ним спільно, але про наявну між ними домовленість ОСОБА_9 не повідомляла.
У показаннях як підозрюваного ОСОБА_1 визнав, що діючи за змовою з ОСОБА_2, для продажу з метою сексуальної експлуатації відправив ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у м. Москву та отримав від ОСОБА_2 винагороду в розмірі 30 доларів США і 400 гривень. Про відправку потерпілих у м. Москву ОСОБА_2 інформувала по телефону ОСОБА_9, яка зустрічала жінок і примушувала їх займатись проституцією.
Як вбачається із матеріалів справи, особи, які за висновками органу досудового слідства і суду також входили в цю групу, встановлені не були і з приводу вчинення даних злочинів не допитувались. Матеріали кримінальної справи щодо невстановлених осіб були виділені для проведення додаткової перевірки (т. 2 а.с. 120-124).
За таких обставин висновок суду про те, що торгівлю людьми ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вчинили у складі організованої групи є сумнівним, оскільки грунтується не на достовірних доказах, а на припущенні.
Тому колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 необхідно перекваліфікувати з ч. 3 на ч. 2 ст. 149 КК України (в редакції від 5.04.2001 р.), тобто як продаж, іншу оплатну передачу людини, пов'язаний із законним переміщенням за її згодою через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі з метою сексуальної експлуатації, вчинений щодо неповнолітніх, кількох осіб, особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, повторно, за попередньою змовою групою осіб.
Як видно із вироку, суд при призначенні покарання ОСОБА_2 визнав такими обставинами, що його пом'якшують та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, як щире каяття, явку з повинною, активне сприяння розкриттю злочину, знаходження на її утриманні малолітньої дитини і матері, яка є інвалідом другої групи, та обгрунтовано застосував ст. 69 КК України і призначив їй більш м'яке покарання, ніж передбачено законом.
У зв'язку з перекваліфікацією дій ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на менш тяжкий злочин засудженим має бути призначено покарання - ОСОБА_1 в межах санкції ч. 2 ст. 149 КК України, а ОСОБА_2 - із застосуванням ст. 69 КК України.
Підстав для звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання відповідно до ст. 79 КК України, як про це просить захисник у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Суд також помилково послався у вироку на те, що ОСОБА_1 є судимим за вироком Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим, від 23.11.1998 року, оскільки ця судимість згідно положень ст. 55 КК України (1960 р.) є погашеною.
Тому судові рішення щодо ОСОБА_1 в порядку ст. 395 КПК України підлягають зміні з виключенням із них посилання суду на наявність у нього судимості.
Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування постановлених у справі судових рішень, не встановлено.
Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів
касаційну скаргу захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженої ОСОБА_2 задовольнити частково.
Вирок Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2004 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 03 березня 2005 року щодо ОСОБА_2, а також в порядку ст. 395 КПК України щодо ОСОБА_1 змінити.
Виключити із судових рішень посилання суду на наявність у ОСОБА_1 судимості за вироком 23.11.1998 року Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зі ч. 3 ст. 149 на ч. 2 ст. 149 КК України (в редакції від 5.04.2001 р.) і призначити за цим законом ОСОБА_1 п'ять років позбавлення волі з конфіскацією майна, а ОСОБА_2 із застосуванням ст. 69 КК України - три роки позбавлення волі з конфіскацією майна.
М.Є. Короткевич Ю.І. Нікітін Ю.М. Кармазін