Верховного Суду України у складі:
головуючого - судді
Федченка О.С.,
суддів
Косарєва В.І. і Нікітіна Ю.І.,
з участю прокурора потерпілого засудженого
ОСОБА_5, ОСОБА_4 ОСОБА_1
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 13 листопада 2007 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого і законного представника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_3 - ОСОБА_4, на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 5 травня 2006 року, яким
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,
громадянина України, раніше не судимого,
засуджено
- за ч.2 ст. 286 КК України на 3 роки позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами;
- за ч.3 ст.135 КК України на 3 роки позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України остаточно за сукупністю злочинів визначено покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 2 роки та покладено на нього певні обов'язки відповідно до ст.76 КК України.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - 13 000 грн. на відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_3 - 150 грн. щомісячно до досягнення нею повноліття або до дня зняття з неї інвалідності.
В апеляційному порядку справа не переглядалася.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він 30.10.2005р., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем “Фольксваген-Гольф» НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 і рухаючись по вул. Радянська в м. Лубни Полтавської області в напрямку залізничного вокзалу, на порушення вимог п. п. 2.9 “а», 2.10, 11.2, 12.2, 12.3, 12.4, 12.9 “б» та п. 1.1 розділу 34 Правил дорожнього руху, здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_6, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 Внаслідок ДТП потерпіла ОСОБА_6 загинула, а ОСОБА_3 і ОСОБА_2 отримали тяжкі тілесні ушкодження.
Крім того, ОСОБА_1 засуджено за те, що він після вчинення ДТП, завідомо залишив потерпілих без допомоги, які знаходилися у небезпечному для життя стані та позбавлені можливості вжити заходів для самозбереження через безпорадний стан.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 як потерпілий та законний представник неповнолітньої потерпілої ОСОБА_3 просить вирок щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з м'якістю призначеного засудженому покарання. Вважає, що суд повинен був призначити більш суворіше покарання, передбачене санкціями ч.2 ст.286 і ч.3 ст.135 КК України. Звільняючи ОСОБА_1 як від основного так і від додаткового покарання суд не навів відповідних мотивів прийняття такого рішення. Посилається на те, що засуджений не відшкодував ні моральну, а ні матеріальну шкоду, повністю відсторонився від вирішення проблем лікування потерпілої ОСОБА_3 Вважає, що засудженому необхідно призначити покарання без застосування ст.75 КК України та з позбавленням права керувати транспортними засобами.
Заслухавши доповідача, потерпілого ОСОБА_4, який підтримав свою касаційну скаргу в повному обсязі, засудженого ОСОБА_1, який просив вирок залишити без зміни, думку прокурора, який вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд правильно встановив фактичні обставини вчинених засудженим злочинів.
Кваліфікація дій засудженого відповідає встановленим обставинам і у скарзі не оспорюєься.
Разом з тим, призначаючи засудженому покарання із застосуванням ст.75 КК України, суд послався на те, що ОСОБА_1 раніше не судимий, щиро розкаявся, є особою молодого віку, має намір найближчим часом створити сім¢ю, злочин вчинив з необережності, за місцем проживання характеризується позитивно, повністю відшкодував усім потерпілим заподіяну матеріальну шкоду і частково моральну шкоду.
Проте, з такими висновками суду погодитись не можна.
Так, висновки суду щодо позитивної характеристики ОСОБА_1 не відповідають дійсності, оскільки характеристика за місцем проживання, яка є у справі має побутовий характер і у ній про будь-які позитивні дані щодо його особи не зазначено (а.с.192).
Суд не достатньо врахував те, що ОСОБА_1 вчинив злочини перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, які відповідно до ст.12 КК України є тяжкими.
Крім того, суд не врахував того, що ОСОБА_1 ніде не працює, завдані потерпілому ОСОБА_4 збитки повністю не відшкодував, не виконує зобов'язання по виплаті матеріальної допомоги на користь ОСОБА_3
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд без достатніх підстав дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст.75 КК України.
Тому вирок відповідно до вимог ст. 372 КПК України підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.
Якщо при новому розгляді справи буде доведено винуватість ОСОБА_1 у вчинені злочинів за які його засуджено, то призначене йому із застосуванням ст.75 КК України покарання слід визнати м'яким.
Враховуючи наведене, керуючись ст. 394-396 КПК України, колегія суддів
Касаційну скаргу потерпілого і законного представника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.
Вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 5 травня 2006 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі.
Федченко О.С. Косарєв В.І. Нікітін Ю.С.