Справа № 703/5485/23
2/703/238/24
24 травня 2024 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого-судді Криви Ю.В.
секретаря судового засідання Холодняк Л.П.
розглянувши у порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
встановив:
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Лозинський Д.С., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з вищевказаною позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 9700 доларів США та три проценти річних за період з 25 жовтня 2021 року по 23 лютого 2022 року включно в розмірі 97,26 доларів США, а також просив стягнути з відповідача понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3563 грн. 26 коп. та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 15000 грн.
Вимоги мотивує тим, що 20 жовтня 2021 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , було укладено договір позики грошових коштів, який був складений у простій письмовій формі та оформлений розпискою від 20 жовтня 2021 року, у відповідності до умов якого відповідач отримав від позивача у борг суму коштів у розмірі 9700 доларів США на умовах позики на строк до 24 жовтня 2021 року
Згідно умов означеного договору, відповідач зобов'язався повернути позичені кошти в строк, обумовлений у розписці, однак, вказані вище умови щодо терміну повернення коштів, відповідач не виконав та станом на день звернення позивача до суду з означеним позовом не повернув позику.
З огляду на викладені обставини, оскільки відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань за договором позики, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 07 грудня 2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання. Відповідачу визначено строк для надіслання до суду відзиву на позовну заяву, позивачу - для надання відповіді на відзив.
Правом для надання відзиву відповідач не скористався.
Ухвалою суду від 29 січня 2024 року по справі було закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Позивач в судове засідання не з'явився, однак звернувся до суду із заявою, згідно якої просив справу розглядати без його участі та без участі його представника, проти винесення заочного рішення не заперечував.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відповідно до вимог ст.128 ЦПК України, шляхом направлення судової повістки на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача та шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті судової влади, відзиву на позовну заяву та заперечень щодо позовних вимог до суду не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи, що розгляд справи відбувався за відсутності учасників судового процесу, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.
З урахуванням положень ч. 4 ст.223 та ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити, за результатами її розгляду, заочне рішення.
Суд, врахувавши позицію позивача, яка викладена в його заяві про розгляд справи без участі сторони позивача, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи вважає позовну заяву обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. ( ст. 5 ЦПК України).
Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності з наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
У силу положень ч. 4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що 20 жовтня 2021 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 , було укладено договір позики грошових коштів, складений у простій письмовій формі та оформлений розпискою від 20 жовтня 2021 року, у відповідності до умов якого відповідач отримав від позивача у борг суму коштів у розмірі 9700 доларів США на умовах позики. Вищевказане підтверджується оригіналом розписки від 20 жовтня 2021 року (а.с. 27).
Вказана розписка від 20 жовтня 2021 року містить рукописний текст наступного змісту: «Я, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 , рахунок в Приватбанку 5363ххххххххх7210 позичив у ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , (зазначено дані паспорту громадянина України) грошові кошти к сумі 9700 (дев'ять тисяч сімсот) доларів США. Зобов'язуюсь повернути вищезазначену суму до 24.10.2021 року. Розписка написана мною власноручно без фізичного та психологічного насилля.» (а.с. 27 - зворот).
На звороті означеної розписки зазначено, що розписка написана власноручно в присутності свідків двох свідків та викладені у розписці обставини засвідчені підписами свідків. Дата складання розписки - 20 жовтня 2021 року (а.с. 27).
Таким чином, вищевказана розписка від 20 жовтня 2021 року містить у собі інформацію щодо отримання позичальником ОСОБА_2 коштів в сумі 9700 доларів США на умовах позики та зобов'язання щодо повернення боргу у визначений строк - до 24 жовтня 2021 року.
Як зазначив позивач, відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань за договором позики, у зв'язку із чим сума позики повернута не була.
Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного Кодексу України (надалі за текстом - ЦК України), договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання Сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим с зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності із ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України, Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною другою статті 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Таким чином, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Згідно ст.1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Відповідно до ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Аналізуючи вищевказаному норму чинного ЦК України, суд вважає, що доказом повернення позики є факт передачі позикодавцем оригінала боргового документа позичальникові, або зазначення кредитором відомостей у розписці про повернення боргу щодо неможливості повернення боргового документа.
Зазначені висновки суду у повній мірі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 25 березня 2019 року у справі №183/2689/17 та від 23 вересня 2019 року у справі №385/850/16-ц.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи, оригінал боргової розписки від 20 жовтня 2021 року перебуває у позивача та не повернутий відповідачу.
Відтак, наявність оригіналу розписки у позивача ОСОБА_1 (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України вказує на те, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
Належних та допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 76, 77 ЦПК України, на підтвердження погашення заборгованості, доказів правомірності відмови у здійсненні такої виплати позивачу (невиконання умов договору тощо) матеріали справи не містять та відповідачем не надано.
Отже, позивач обґрунтовано звертається до відповідача із вимогами, що ґрунтується на договірному зобов'язанні виконати умови договору позики та повернути суму позики, в розмірі 9700 доларів США, при цьому позивач просив суд про стягнення із відповідача на його користь суми боргу в іноземній валюті (у валюті зобов'язання згідно умов договору позики), тобто без визначення її еквіваленту у гривні.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
При цьому, заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Це вбачається із позиції Верховного Суду України у справі № 373/2054/16, в якій зазначено, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Висновки щодо можливості ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті і порядку визначення у рішенні еквівалента суми боргу в національній валюті містяться також у постанові ВП ВС від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц.
Так, у разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення боргу в іноземній валюті не суперечать чинному законодавству та є обґрунтованою.
Проаналізувавши встановлені фактичні обставини у справі, оцінивши надані в силу статті 81 ЦПК України докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за договором позики достовірно встановлений судом, відповідач належним чином не виконує зобов'язання за договором позики згідно розпискою від 20 жовтня 2021 року, таким чином вимоги про стягнення боргу за договором позики у розмірі 9700 доларів США є доведеними та такими, що підлягають до задоволення.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми нарахованих на суму позики в розмірі 9700 доларів США за період з 25 жовтня 2021 року по 23 лютого 2022 року включно в розмірі 97,26 доларів США, суд зазначає наступне.
Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно частини першої ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Згідно ст. 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У п.54 постанови від 04.06.2019 (справа №916/190/18) Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку зроблений позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок це процесуальний обов'язок суду.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц.
Враховуючи те, що спірні правовідносини за своєю суттю є грошовим зобов'язанням, а отже на них поширюється дія ст.625 ЦК України.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, наведеного в позовній заяві, вбачається, що 3% річних від простроченої суми нарахованих на суму позики в розмірі 9700 доларів США за період з 25 жовтня 2021 року по 23 лютого 2022 року включно становить 97,26 доларів США (а.с. 2-зворот).
Оцінюючи вказаний поданий позивачем розрахунок заборгованості з точки зору допустимості та належності, суд враховує, що такий був проведений із застосуванням відповідних формул розрахунків, нарахування 3 відсотків річних здійснено до початку введення в Україні військового стану, у урахуванням приписів пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного Кодексу України, відтак є належним чином обґрунтований та мотивований.
Таким чином, суд вважає, що з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути на користь позивача 3% річних, що становить 97,26 доларів США.
Відтак, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача боргу за договором позики у сумі 9700 доларів США та 3% річних від простроченої суми нарахованих на суму позики в розмірі 9700 доларів США за період з 25 жовтня 2021 року по 23 лютого 2022 року включно в розмірі 97,26 доларів США.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.
Так, згідно ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Оскільки позовні вимоги позивача задоволено в повному обсязі, відтак відповідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на корить позивача також підлягає стягненню сплачений ним судовий збір в сумі 3563 грн. 26 коп. за подачу позовної заяви.
Щодо компенсації судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
У відповідності до ч.3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов'язані з розглядом справи.
Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як передбачено ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до п.48 постанови Пленуму ВССУ №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат, які поніс позивач на правничу допомогу суду надано:
- угода про надання правової (юридичної) допомоги б/н від 01 жовтня 2023 року укладена між адвокатом Лозинським Д.С. та позивачем ОСОБА_1 (а.с. 13-13а);
- додаток № 1 від 01.10.2023 року до угоди про надання правової (юридичної) допомоги б/н від 01 жовтня 2023 року №1 (а.с.14);
- копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 31 липня 2015 року серії ЛВ №000232 (а.с. 15);
- ордер серії ВС №1122593 від 11 жовтня 2023 року (а.с. 16);
Статтею 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05 липня 2012 року визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування витрат за надання правничої допомоги, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються тільки витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до постанов від 29 жовтня 2020 року (справа № 686/5064/20), від 5 березня 2021 року (справа № 200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа №520/12065/19), постанови Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року (справа №922/445/19), у яких сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Тому, беручи до уваги вищенаведені висновки Верховного Суду, витрати позивача на професійну правничу допомогу мають бути розподілені судом, незважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів їх фактичної оплати Клієнтом.
За таких обставин та враховуючи відсутність у справі обґрунтованих заперечень відповідача щодо неспівмірності заявленого розміру витрат на оплату правничої допомоги, документальне підтвердження зазначених витрат, суд вважає заявлені витрати обґрунтованими та такими, що підлягають відшкодуванню в розмірі 15000 грн. Саме така сума коштів, на думку суду, відповідає обсягу виконаних робіт адвокатом
На підставі зазначеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 23, 524, 526, 625, 1046,1047, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12-13, 76-77, 81, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 268, 280-284, 289 ЦПК України, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 20 жовтня 2021 року в розмірі 9700 доларів США та три проценти річних за період з 25 жовтня 2021 року по 23 лютого 2022 року включно в розмірі 97,26 доларів США., а всього 9797,26 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 3563 грн. 26 коп. та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 15000 грн., а всього - 18563 (вісімнадцять тисяч п'ятсот шістдесят три) грн. 26 (двадцять шість) коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене позивачем до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_2 .
Головуючий: Ю. В. Крива