Справа № 2-6/11
2/703/4/24
15 травня 2024 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Биченка І.Я.,
за участю секретаря судового засідання Литвин Г.Т.,
представника позивачів ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сміла в режимі відеоконференції справу за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Стеблівської селищної ради Корсунь-Шевченківського району, як правонаступник Дацьківської сільської ради, ОСОБА_4 , як правонаступника ОСОБА_5 , про повернення земельних ділянок та стягнення моральної шкоди,
за позовом ОСОБА_3 до Стеблівської селищної ради Корсунь-Шевченківського району, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , про визнання недійними та скасування рішень Дацьківської сільської ради та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно,
за позовом ОСОБА_1 до Стеблівської селищної ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , про визнання недійними та скасування рішень Дацьківської сільської ради і внесення відомостей до правовстановлюючого документу,
установив:
ОСОБА_5 звернулася до Корсунь-Шуууевченківського районного суду Черкаської області з позовом до Стеблівської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, як правонаступника Дацьківської сільської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 , про визнання недійсними рішень Дацьківської сільської ради, відновлення меж і відшкодування шкоди.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_5 станом на 1992 рік володіла та користувалася земельною ділянкою в с. Яблунівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області загальною площею 0,61 га. Рішенням виконкому Дацьківської сільської ради б/н від 15 квітня 1992 року їй додатково було наділено земельну ділянку 0,20 га в с. Яблунівка за вказаною вище адресою. За рахунок земельної ділянки, яка знаходилася в користуванні позивача - 0,06 га було наділено під забудову ОСОБА_6 . Відтак, загальна площа земельної ділянки ОСОБА_5 склала 0,75 га.
Земельна ділянка, якою позивача складається із трьох земельних ділянок, а саме площею 0,3084 га з кадастровим номером 7122586307:01:01:002, площею 0,0867 з кадастровим номером 7122586307:01:01:06 та площею 0,3549 га з кадастровим номером 71225863307:01:01:005. Втім, земельна ділянка площею 0,3549 га з кадастровим номером 71225863307:01:01:005 зменшена в результаті прийняття незаконних рішень Дацьківською сільського радою щодо передачі земельних ділянок громадянам ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та в подальшому відповідачам по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_10 . В результаті чого земельна ділянка зменшена на 0,05 га.
Крім того, рішенням Дацьківської сільської ради земельну ділянку ОСОБА_11 - сусіда позивача, площею 0,51 га, було надано в тимчасове користування для ведення особистого підсобного господарства ОСОБА_2 , однак площею уже 0,53 га, а не 0,51 га. Земельна ділянка ОСОБА_2 межує із земельною ділянкою позивача площею 0,3549 га та за рахунок збільшення земельної ділянки ОСОБА_2 на 0,02 га, її, позивача, земельна ділянка була зменшена на вказаний розмір.
Рішення про вилучення у позивача земельної ділянки площею 0,05 га та площею 0,02 га сільською радою не приймалося. Отже, Дацьківська сільська рада, порушуючи вимоги закону, самовільно позбавила позивача права користування земельною ділянкою загальною площею 0,07 га.
За період фактичного користування суміжними земельними ділянками із земельною ділянкою позивача, ОСОБА_2 та ОСОБА_10 самовільно зайняли частину її земельної ділянки, яка зменшилася на 0,0516 га, що стало причиною недоотримання позивачем врожаю, зокрема доходів в розмірі 504 грн 60 коп.
Враховуючи викладене ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом в якому просить визнати недійсним рішення Дацьківської сільської ради про вилучення у неї земельної ділянки площею 0,05 га і передачі її ОСОБА_10 ; визнати недійсним рішення Дацьківської сільської ради про вилучення земельної ділянки площею 0,02 га і передачі її ОСОБА_2 ; визнати недійсним рішення Дацьківської сільської ради №9-6 від 08.09.2003 року в частині надання земельної ділянки площею 0,15 га ОСОБА_10 в с. Яблуніка Корсунь-Шевченківського району; визнати недійсним рішення Дацьківської сільської ради № 11-5/5 від 15 серпня 2007 року в частині надання дозволу на виготовлення технічної документації на виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку розміром 0,15 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_10 в с. Яблунівка Корсунь-Шевченківського району; визнати недійсним рішення Дацьківської сільської ради №25 від 07 квітня 2001 року в частині надання безкоштовно у приватну власність присадибної ділянки для ведення особистого підсобного господарства ОСОБА_2 площею 0,53 га в с. Яблунівка Корсунь-Шевченківського району; визнати недійсним рішення Дацьківської сільської ради №57 від 27 грудня 2000 року в частині надання у користування для ведення особистого підсобного господарства земельної ділянки площею 0,53 га ОСОБА_2 ; зобов'язати Дацьківську сільську раду відновити межі її, позивача, земельної ділянки до загальної площі 0,3549 га; зобов'язати ОСОБА_10 та ОСОБА_2 повернути самовільно зайняті земельні ділянки та стягнути з них завдані збитки в розмірі 504 грн 60 коп. Також, стягнути з Дацьківської сільської ради збитки в розмірі 684 грн 54 коп. та моральну шкоду в сумі 5000 грн.
Ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 21 липня 2009 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2014 року у зв'язку із смертю ОСОБА_5 до участі у справі залучено її правонаступника- ОСОБА_4
09 лютого 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до Дацьківської сільської ради Черкаської області та ОСОБА_4 .
Ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 09 лютого 2015 року залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 .
Ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 09 лютого 2015 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_12 та ОСОБА_1 до Дацьківської сільської ради, ОСОБА_4 про повернення земельних ділянок та стягнення моральної шкоди.
20 лютого 2015 року ОСОБА_4 надала суду заперечення проти зустрічного позову посилаючись на ту обставину, що рішення, на які посилаються позивачі за зустрічним позовом про надання їм відповідних земельних ділянок в матеріалах справи відсутні, відтак відсутнє і порушене право позивачів яке підлягає захисту. Також просила застосувати до вказаних правовідносин строк позовної давності.
20 лютого 2015 року голова Дацьківської сільської ради надав суду заперечення проти зустрічного позову в яких зазначив, що позивачі за зустрічним позовом фактично ставлять вимоги про надання їм у власність додаткових земельних ділянок, однак до органу місцевого самоврядування із відповідними заявами про надання їм земельних ділянок не зверталися. Відтак відповідачем - Дацьківською сільською радою права позивачів порушено не було. Також зазначив, що рішення, на які посилаються позивачі за зустрічним позовом, крім рішення №29 Дацьківської сільської ради, в матеріалах справи відсутні. Просив у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити в повному обсязі та застосувати строки позовної давності.
Після задоволення відводів суддям Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області справу передано до Городищенського районного суду Черкаської області.
Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 13 жовтня 2015 року заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову задоволено. Заборонено ОСОБА_3 та його довіреним особам, Дацьківській сільській раді Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, державному кадастровому реєстратору відділу Держземагенства у Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області вчиняти будь які дії щодо оформлення, погодження, затвердження, надання у власність та державної реєстрації земельної ділянки до часу вступу рішення суду в законну силу.
Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 01 лютого 2017 року до участі у справі залучено Стеблівську селищну раду Корсунь-Шевченківського району Черкаської області як правонаступника Дацьківської сільської ради.
02 січня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до Стеблівської селищної ради, третя особа - ОСОБА_4 про визнання недійсними та скасування рішень, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 19 січня 2018 року об'єднано в одне провадження цивільні справи №2-6/11, номер провадження 2/691/8/18, за позовом ОСОБА_4 , як правонаступника ОСОБА_5 до Стеблівської селищної ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, як правонаступника Дацьківської сільської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , за участю третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 про визнання недійсними рішень Дацьківської сільської ради, відновлення меж і відшкодування шкоди, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Стеблівської селищної ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, як правонаступника Дацьківської сільської ради, ОСОБА_4 , як правонаступника ОСОБА_5 про повернення земельних ділянок та стягнення моральної шкоди, із матеріалами цивільної справи №699/7/18, номер провадження 2/699/158/18, за позовною заявою ОСОБА_3 до Стеблівської селищної ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (на стороні відповідача) ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування рішень Дацьківської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Після задоволення відводів суддям Городищенського районного суду Черкаської області справу передано до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.
23 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Стеблівської селищної ради, третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсним та відміни рішення виконкому Дацьківської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 січня 2020 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 про визнання недійсним та відміни рішення виконкому Дацьківської сільської ради Корсунь-Шевченівського району Черкаської області.
У зв'язку із заявленням відводу суддям Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Опалинській О.П., ОСОБА_13 та ОСОБА_14 справу передано в провадження судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Биченка І.Я.
Ухвалою суду від 19 жовтня 2021 року справа прийнята в провадження судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Биченка І.Я.
Розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження.
Під час розгляду справи позивач за первісним позовом ОСОБА_4 неодноразово змінювала позовні вимоги та остаточно, 05 травня 2022 року надала заяву про уточнення позовних вимог у справі, а саме, просила усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться в с. Яблунівка Корсунь-Шевченківського району в урочищі «Хоменки» та належить позивачу на праві приватної власності шляхом встановлення її первинних меж. Відновлення вказаних меж слід провести згідно схеми, яка є додатком до висновку №83 будівельно-технічної експертизи від 31 грудня 2013 року.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05 травня 2022 року закрито підготовче провадження по справі. Справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 лютого 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_4 , як правонаступник ОСОБА_5 , до Стеблівської селищної ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, як правонаступника Дацьківської сільської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_1 , про визнання недійсним рішень Дацьківської сільської ради, відновлення меж і відшкодування шкоди закрито.
Продовжено розгляд справи за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Стеблівської селищної ради Корсунь-Шевченківського району, як правонаступник Дацьківської сільської ради, ОСОБА_4 , як правонаступника ОСОБА_5 , про повернення земельних ділянок та стягнення моральної шкоди, за позовом ОСОБА_15 до Стеблівської селищної ради Корсунь-Шевченківського району, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , про визнання недійними та скасування рішень Дацьківської сільської ради та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та за позовом ОСОБА_16 до Стеблівської селищної ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , про визнання недійними та скасування рішень Дацьківської сільської ради і внесення відомостей до правовстановлюючого документу.
В судовому засіданні позивач та представник позивачів ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги за поданими позовами підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовних заявах.
Представник Стеблівської селищної ради Корсунь-Шевченківського району, як правонаступник Дацьківської сільської ради в судове засідання не з'явився. Селищний голова надав суду заяву в якій розгляд справи просив проводити без участі представника селищної ради, рішення по справі просив прийняти відповідно до вимог чинного законодавства.
ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, у наданій суду заяві розгляд справи просила проводити без її участі.
Суд, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , як позивача та представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Щодо вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за зустрічним позовом.
Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_16 у 1995 році придбав у ОСОБА_17 житловий будинок в с. Яблунівка Корсунь-Шевченківського району який був розміщений на земельній ділянці розміром 0,17 га. Земельну ділянку за вказаним розміром ОСОБА_17 було передано у приватну власність рішенням сесії Дацьківської сільської ради №29 від 24 травня 1997 року. При виготовленні державного акту в 2001 році ОСОБА_1 було оформлено у власність 0,1558 га та видано державний акт. З метою отримання відповіді про підстави зменшення розміру земельної ділянки позивачі звернулися до державного районного архіву та отримали відповідь, що ОСОБА_17 рішенням Дацьківської сільської ради від 15 квітня 1992 року без номера було наділено 0,25 га землі. Цим же рішенням ОСОБА_5 було доділено земельну ділянку 0,20 га біля її садибної ділянки. Рішень Дацьківської сільської ради про подальший рух землі ОСОБА_17 в архіві не виявлено. Тобто, жодних законних підстав для зменшення переданої у приватну власність рішенням Дацьківської сільської ради №29 від 24 травня 1997 року ОСОБА_1 земельної ділянки 0,17 га до 0,1558 га не було.
27 грудня 2000 року рішенням Дацьківської сільської ради №57 ОСОБА_2 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,60 га, яка до цього часу обліковувалася за ОСОБА_11 і згідно земельно-облікової документації сільської ради мала площу 0,61 га. При виготовленні державного акту на право власності на землю в 2001 році для ОСОБА_2 заміри ділянки показали, що вона зменшилася до 0,5275 га. Вказана земельна ділянка межує із земельною ділянкою ОСОБА_5 і саме вона, за твердженням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 незаконно захопила частину земельної ділянки площею 0,0725 га.
В подальшому позивачі дізналися, що в Дацьківській сільській раді наявні рішення №25 від 17 квітня 2001 року яким були відмінені попередні рішення сесії Дацьківської сільської ради відносно позивачів №29 від 24 травня 1997 року та №57 від 27 грудня 2000 року. Прийняття вказаних рішень є, на думку позивачів, незаконним та суперечить законодавству України.
Рішенням №9-6 та №9-7 від 08 вересня 2003 року ОСОБА_3 та ОСОБА_10 були надані у приватну власність земельні ділянки площею по 0,15 га кожному, яку до цього були вилучені у ОСОБА_9 . Рішенням №11-5/5 від 15 серпня 2007 року ОСОБА_3 було доділено ще 0,15 га суміжної земельної ділянки, яка до цього обліковувалася за ОСОБА_18 .
Вказаним рішенням Дацьківської сільської ради був наданий дозвіл на виготовлення технічної документації для отримання державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,30 га ОСОБА_3 та земельну ділянку площею 0,15 га ОСОБА_10 . Оскільки вказані земельні ділянки суміжні їх загальна площа становила 0,45 га. Однак при виготовленні технічної документації на земельну ділянку було встановлено, що плаща земельної ділянки становить 0,399 га.
Таким чином, ОСОБА_5 незаконно захопила з двох сторін частину земельних ділянок у ОСОБА_3 та ОСОБА_10 .
Враховуючи викладене, із урахуванням уточнення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом в якому просять зобов'язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0725 га, яка обліковувалась за ОСОБА_11 ; зобов'язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,051 га що йому належить згідно рішення сесії Дацьківської сільської ради №9-6, №9-7 від 08 вересня 2003 року, що обліковувалася за ОСОБА_9 ; зобов'язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0142 га що йому належить згідно рішення сесії Дацьківської сільської ради №29 від 24 травня 1997 року, що обліковувалася за ОСОБА_17 ; зобов'язати Стеблівську селищну раду виконати рішення №29 від 24.05.1997, №57 від 27.12.2000, №9-6, 9-7 від 08.09.2003, №11-5/5 від 15.08.2007, та доділити, погодити та надати дозвіл на виготовлення технічної документації на приватизацію земельних ділянок площею 0,0142 га, 0,0725 га та 0,051 га за рахунок самовільно захопленої землі ОСОБА_4 та стягнути з ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 10000 грн.
Як вбачається з постанови Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 15 лютого 2007 року зобов'язано Дацьківську сільську раду прийняти рішення про надання ОСОБА_5 дозволу на виготовлення технічної документації на приватизацію земельної ділянки площею 0,75 га.
Постанова набрала законної сили 26 лютого 2007 року.
Рішенням Дацьківської сільської ради №8-6 від 21 лютого 2007 року «Про внесення змін в земельно-кадастрову книгу та надання дозволу на виготовлення технічної документації на приватизацію земельної ділянки ОСОБА_5 » вирішено, зокрема, надати ОСОБА_5 дозвіл на виготовлення технічної документації на приватизацію земельної ділянки площею 0,75 га.
Рішенням виконавчого комітету Дацьківської сільської ради №49 від 25 листопада 2000 року «Про вилучення та надання земельних ділянок під розширення особистих підсобних господарств» вирішено надати 0,53 га земельної ділянки в тимчасове користування для ведення особистого підсобного господарвства ОСОБА_2 в с. Яблунівка.
Рішенням виконавчого комітету Дацьківської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області №25 від 07 квітня 2001 року «Про розгляд заяв громадян про приватизацію земельних ділянок» вирішено, зокрема, згідно інвентаризації земельної ділянки ОСОБА_2 внести зміни в рішення №57 від 27 грудня 2000 року, яке втратило чинність. Передано безкоштовно у приватну власність присадибну ділянку для ведення особистого підсобного господарства ОСОБА_2 - 0,53 га в с. Яблунівка.
Згідно державного акту на право приватної власності на землю видано громадянину України від 24 квітня 2001 року, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,5275 га для ведення особистого підсобного господарства, розташованої на території с. Яблунівка Дацьківської сільської ради Черкаської області. Кадастровий номер земельної ділянки 7122586307:01:01:006.
ОСОБА_2 стверджує, що відповідно до рішення Дацьківської сільської ради №57 від 27.12.2000 їй належала земельна ділянка площею 0,60 га, яка обліковувалася за ОСОБА_11 .
На підтвердження вказаних обставин позивач надала суду копію паспорта де на сторінці 7 зазначено, що розмір земельної ділянки, яку передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 становить 0,60 га, довідку №784 від 10 серпня 2009 року про те, що за ОСОБА_11 обліковувалася земельна ділянка площею 0,61 га та довідку №827 від 03.05.2007 про сплату податку за земельну ділянку розміром 0,65 га.
Також, судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Дацьківської сільської ради народних депутатів від 08 вересня 2003 року №9-6 вирішено надати земельну ділянку розміром 0,15 га ОСОБА_3 в с. Яблунівка урочище «Хоменки».
Надано земельну ділянку розміром 0,15 га ОСОБА_10 в с. Яблунівка.
Припинено право користування земельною ділянкою розміром 0,60 га ОСОБА_9 .
Рішенням виконавчого комітету Дацьківської сільської ради від 08 вересня 2003 року №9-7 вирішено передати в приватну власність земельну ділянку ОСОБА_19 0,15 га для обслуговування житлового будинку в с. Яблунівка.
ОСОБА_10 0,15 га в с. Яблунівка для обслуговування житлового будинку.
Рішенням Дацьківської сільської ради №11-5/5 від 15 серпня 2007 року надано у власність земельну ділянку в розмірі 0,15 га ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в с. Яблунівка.
Надано дозвіл на виготовлення технічної документації на виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку розміром 0,15 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_10 в с. Яблунівка.
Надано дозвіл на виготовлення технічної документації на виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку розміром 0,30 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 в с. Яблунівка.
ОСОБА_15 стверджує, що ОСОБА_4 самовільно захопила 0,051 га земельної ділянки загальною площею 0,45 га, з яких 0,30 га, що належать йому, позивачу, та 0,15 га, які належать ОСОБА_10 .
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном.
За змістом ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.1, 2 ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Частиною першою статті 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Правилами ч.1 ст.81 ЗК України визначено такі способи набуття права власності на земельні ділянки: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Відповідно до ч.2 ст.116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно зі ст.90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.1 ст.91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства.
Відповідно до ст.103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).
Статтею 106 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновлення межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
З метою усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, а також звільнення самовільно зайнятої ділянки законний власник земельної ділянки може звернутися до відповідної особи, що здійснює такі перешкоди чи самовільно зайняла ділянку, з проханням про припинення здійснення неправомірних дій.
У частинах другій, третій статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ч. 2 та ч. 5 ст. 158 ЗК України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
Як вбачається з поданої зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стверджують, що ОСОБА_4 самовільно зайняла частини належних їм та ОСОБА_1 земельних ділянок площею 0,0725 га, 0,051 га та 0,0142 га відповідно. Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що їй у власність була передана саме земельна ділянка площею 0,60 га, що належала ОСОБА_11 .
Суд зазначає, що ОСОБА_2 доказів, на предмет надання їй у користування, а в подальшому у власність земельної ділянки, площею 0,60 га та яка належала саме ОСОБА_11 матеріали справи не містять.
Ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 08 листопада 2012 року по справі було призначено повторну судову будівельно-технічну експертизу. На вирішення експертизи поставлені наступні питання:
1. який фактичний розмір земельних ділянок в с.Яблунівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, якими користуються ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ?
2. чи відповідає площа і конфігурація зазначених земельних ділянок правовстановлюючим документам вказаних осіб?
3. чи існує з технічної точки зору накладення земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_5 на земельні ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і навпаки? Якщо так, то в яких розмірах?
4. яким чином з технічної точки зору мають бути відновлені межі вказаних спірних земельних ділянок в с.Яблунівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області?
Як вбачається з висновку експерта №83 від 31.12.2013, загальна площа земельних ділянок, які знаходяться у користуванні ОСОБА_5 становить 0,3085 га, 0,1043 га та 0,2661 га, а повинна складати 0,7500 га; земельна ділянка, якою користується ОСОБА_2 становить 0,5318 га, а повинна складати 0,5275 га; земельна ділянка, якою користується ОСОБА_3 та ОСОБА_10 становить 0,44717 га, а повинна складати 0,4500 га; накладення земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_20 , на земельну ділянку, яка знаходиться в користування ОСОБА_5 відбулося за рахунок збільшення межі земельної ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_20 на 1,09 м по фактичному користуванню в порівнянні з розміром, що зазначений в державному акті ОСОБА_1 ; площа земельної ділянки, утвореної за рахунок накладення земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_20 на земельну ділянку, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_5 обчислена графічно становить 0,0109 га; накладення земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_12 , на земельну ділянку, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_5 відбулося за рахунок збільшення межі земельної ділянки ОСОБА_2 на 0,78 м по фактичному користуванню зі сторони берега р. Рось в порівнянні з розміром, що зазначений в державному акті ОСОБА_2 , площа земельної ділянки, утвореної за рахунок накладення земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_2 на земельну ділянку, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_5 обчислена графічно становить 0,0043 га.
У висновку експерта зазначено, що площа земельних ділянок якими фактично користується ОСОБА_5 , що становить 0,6789 га не відповідає площі, яка визначена правовстановлюючими документами, що повинна складати 0,7500 га, тобто по фактичному користуванню площа земельних ділянок зменшена на 0,0711 га.
Також суд звертає увагу на той факт, що в справі відсутні докази того, що земельні ділянки, які виділялися ОСОБА_3 та ОСОБА_10 знаходяться в урочищі «Хоменки» єдином масивом.
Як вбачається з наданих рішень сільської ради земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_10 наділялися з різним цільовим призначенням та місцем розташування. Відтак суд вважає твердження ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_4 зайняла 0,061 га від загальної площі 0,45 га хибним.
Відповідно дост. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно дост. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно дост. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
За змістомст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оскільки позивачами за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не доведено належними та допустимими доказами їх право власності та право користування на земельні ділянки площею 0,60 га та 0,45 га відповідно та що саме ОСОБА_4 було здійснено порушення їх права на вказані земельні ділянки, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову за недоведеністю.
Що стосується вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині зобов'язання повернути ОСОБА_1 самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0142 га, суд зазначає наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст. 20 ЦК України).
Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Як вбачається з поданої зустрічної позовної заяви за захистом своїх прав до суду звернулися лише ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 , як позивач за зустрічним позовом до суду не звертався, відтак суд приходить до висновку про безпідставність заявлених вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що стосуються відновлення, на їх думку, порушених прав ОСОБА_1 .
Оскільки судом не встановлено факту порушення прав позивачів за зустрічним позовом в частині незаконного зайняття ОСОБА_4 земельних ділянок, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог і в частині стягнення з ОСОБА_4 на їх користь моральної шкоди.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 суд зазначає наступне.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 придбав у 1995 році у ОСОБА_17 житловий будинок в с. Яблунівка Корсунь-Шевченківського району який був розміщений на земельній ділянці розміром 0,17 га. Земельну ділянку за вказаним розміром ОСОБА_17 було передано у приватну власність рішенням сесії Дацьківської сільської ради №29 від 24 травня 1997 року. При виготовленні державного акту в 2001 році ОСОБА_1 було оформлено у власність 0,1558 га та видано державний акт. З метою отримання відповіді про підстави зменшення розміру земельної ділянки позивачі звернулися до державного районного архіву та отримали відповідь, що ОСОБА_17 рішенням Дацьківської сільської ради від 15 квітня 1992 року без номера було наділено 0,25 га землі. Цим же рішенням ОСОБА_5 було доділено земельну ділянку 0,20 га біля її садибної ділянки. Рішень Дацьківської сільської ради про подальший рух землі ОСОБА_17 в архіві не виявлено. Тобто, жодних законних підстав для зменшення переданої у приватну власність рішенням Дацьківської сільської ради №29 від 24 травня 1997 року ОСОБА_1 земельної ділянки 0,17 га до 0,1558 га не було.
В подальшому позивач дізнався, що в Дацьківській сільській раді наявні рішення №25 від 17 квітня 2001 року яким були відмінені попередні рішення сесії Дацьківської сільської ради відносно, зокрема, позивача №29 від 24 травня 1997 року та №57 від 27 грудня 2000 року. Прийняття вказаних рішень є, на думку позивачів, незаконним та суперечить законодавству України. Жодних рішень за поданими ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 01.10.2012 №136,137 про доділення земельних ділянок до первинних розмірів сільською радою не приймалися.
Враховуючи викладене, з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом в якому просить поновити строки звернення до суду із вказаним позовом та визнати недійсним та скасувати рішення виконкому Дацьківської сільської ради №24 та №25 від 17 квітня 2001 року відносно ОСОБА_1 та внести у правовстановлюючі документи відносно ОСОБА_1 чинне рішення сесії Дацьківської сільської ради №29 від 24 травня 1997 року.
Судом встановлено, що згідно договору від 30 серпня 1995 року ОСОБА_17 продав а ОСОБА_1 купив житловий будинок в с. Яблунівка Корсунь-Шевченківського району на земельній ділянці розміром 0,17 га.
Рішенням виконавчого комітету Дацьківської сільської ради №29 від 24 травня 1997 року було вирішено передати безкоштовно у приватну власність присадибну ділянку громадянам, в т.ч. ОСОБА_1 розміром 0,17 га в с. Яблунівка.
Згідно державного акту на право приватної власності на землю видано громадянину України від 24 квітня 2001 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1558 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташованої на території с. Яблунівка Дацьківської сільської ради Черкаської області.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав про порушення його прав, як власника земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства площею 0,1558 га, що розташована на території с. Яблунівка Дацьківської сільської ради Черкаської області, відповідачем у справі. При цьому, вказав, що законних підстав для зменшення переданої у приватну власність рішенням Дацьківської сільської ради №29 від 24 травня 1997 року ОСОБА_1 земельної ділянки з 0,17 га до 0,1558 га у селищної ради не було.
Предметом оскарження у цій справі є рішення виконкому Дацьківської сільської ради №24 та №25 від 17 квітня 2001 року відносно ОСОБА_1 .
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 ЦК України із урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Європейський суд з прав людини неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine, заява № 61406/00, § 59); «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоби його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення від 10 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey, заява № 100/1995/606/694, § 95); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland, заява № 30210/96, § 158) (§ 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine, заява № 20390/07).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
Таку правову позицію Верховний Суд виклав в постанові 22 травня 2019 року у цивільній справі №310/7353/13-ц.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Суд вважає, що визнання недійсним та скасувати рішення виконкому Дацьківської сільської ради №24 та №25 від 17 квітня 2001 року відносно ОСОБА_1 та внесення у правовстановлюючі документи відносно ОСОБА_1 чинного рішення сесії Дацьківської сільської ради №29 від 24 травня 1997 року є неефективним способом захисту прав позивача, оскільки не забезпечить поновлення такого права у разі задоволення позову.
Разом з цим суд зазначає, що рішення сільської ради є правовим актом, який вичерпав свою дію моментом видачі на підставі нього правовстановлюючого документу - державного акту.
Верховний Суд у постанові від 19 травня 2021 року у справі №723/2196/19 зазначив, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому відсутня необхідність надавати оцінку іншим аргументам позову.
Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування рішень, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, суд зазначає наступне.
У поданій позовній заяві ОСОБА_3 зазначив, що рішенням Дацьківської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області №9-7 від 08 вересня 2003 року «Про приватизацію та розприватизацію земельних ділянок громадянам» та №11-5 від 15 серпня 2007 року «Про надання і вилучення земельних ділянок громадянам» у приватну власність ОСОБА_3 було передано земельні ділянки у с. Яблунівка для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства. У визначеному законом порядку позивач звернувся до Дацьківської сільської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які передані у його власність. Подана заява була отримана секретарем Дацьківської сільської ради 14 листопада 2014 року. Оскільки в місячний строк відповіді від Дацьківської сільської ради позивач не отримав, він, відповідно до положень ч.7 ст.118 Земельного кодексу України замовив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу. Черкаською регіональною філією ДП «Центр ДЗК» було розроблено проекти землеустрою на виділені позивачеві земельні ділянки, виконано плани/геодезичні роботи на користь позивача, а між сторонами підписано відповідні акти виконаних робіт. Проект землеустрою здійснено щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,2500 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Позивач повідомив орган місцевого самоврядування про самостійне замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу відповідною радою. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року визнано незаконною бездіяльність Дацьківської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області щодо не розгляду в місячний строк клопотань ОСОБА_10 та ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в с. Яблунівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області.
Після отримання довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізнався про те, що земельні ділянки, які йому передані у власність рішенням Дацьківської сільської ради №9-7 від 08 вересня 2003 року та №11-5/5 від 15 серпня 2007 року та щодо яких було розроблено проект землеустрою - передані у власність ОСОБА_4 . Підставою реєстрації зазначено рішення Дацьківської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області №9-4/VIІ від 16 вересня 2016 року. Оскільки фактично передані ОСОБА_4 земельні ділянки накладаються на земельні ділянки, які раніше були передані у власність ОСОБА_3 , він звернувся до суду з позовом, та з урахуванням уточнення позовних вимог, просить визнати недійсним та скасувати рішення Дацьківської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області №9-4/VІІ від 16 вересня 2016 року; визнати недійсним та скасувати рішення Дацьківської сільської ради Корсунь Шевченківського району Черкапскьої області №41-5/VІ від 24 квітня 2015 року; скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, запис №16545846 від 19 вересня 2016 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,3216 га кадастровий номер 7122586300:01:001:0385, що розташована в с. Яблунівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області.
Судом встановлено, що рішенням Дацьківської сільської ради №9-7 від 08 вересня 2003 року «Про приватизацію та роз приватизацію земельних ділянок громадянам» вирішено передати в приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га в с. Яблунівка для обслуговування житлового будинку ОСОБА_10 та 0,15 га для обслуговування житлового будинку в с. Яблунівка ОСОБА_3 .
Рішенням виконавчого комітету Дацьківської сільської ради народних депутатів від 08 вересня 2003 року №9-6 вирішено надати земельну ділянку розміром 0,15 га ОСОБА_3 в с. Яблунівка урочище «Хоменки».
Надано земельну ділянку розміром 0,15 га ОСОБА_10 в с. Яблунівка.
Припинено право користування земельною ділянкою розміром 0,60 га ОСОБА_9 .
Рішенням виконавчого комітету Дацьківської сільської ради від 08 вересня 2003 року №9-7 вирішено передати в приватну власність земельну ділянку ОСОБА_19 0,15 га для обслуговування житлового будинку в с. Яблунівка.
ОСОБА_10 0,15 га в с. Яблунівка для обслуговування житлового будинку.
Рішенням Дацьківської сільської ради №11-5/5 від 15 серпня 2007 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації», ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо оформлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку орієнтовною площею 0,30 га по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства.
Надано дозвіл на виготовлення технічної документації на виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку розміром 0,15 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_10 в с. Яблунівка.
Надано дозвіл на виготовлення технічної документації на виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку розміром 0,30 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 в с. Яблунівка.
Як вбачається з витягу з Згідно витягу з рішення Дацьківської сільської ради №11-5/5 від 15 серпня 2007 року, ОСОБА_3 надано дозвіл на збір технічної документації на приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства саме розміром 0,30 га.
10 листопада 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Дацьківської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення йому у приватну власність земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розташованої по АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 12, ч. 1 та ч. 2 ст. 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст.1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 78 ЗК України встановлено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Частиною першою статті 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Положеннями ч.1,3 та 4 ст. 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за проектами землеустрою із впорядкування існуючих землеволодінь.
Статтею 2 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» визначено, що Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, зокрема при регулюванні земельних відносин і здійсненні землеустрою.
Відповідно до ст.21 ЗУ «Про Державний земельний кадастр», відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками; на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель.
У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.
Згідно з абз. 1 ч.1, ч. 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.
Відповідно до ч.1 ст.118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Відповідно до ч. 7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , замовлено та виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у приватну власність за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач стверджує, що земельна ділянка, яка йому передана у власність рішеннями Дацьківської сільської ради №9-7 від 08 вересня 2003 року та №11-5/5 від 15 серпня 2007 року та щодо яких було розроблено проект землеустрою - передані у власність ОСОБА_4 , яка набула на неї право власності, що підтверджено інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 04.10.2016 року.
Згідно правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Тому, судам при вирішенні аналогічних спорів слід враховувати, що подати позов до суду про захист свого законного інтересу може будь яка особа, яка звернулася до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду, залежно від істотних ознак кожної конкретної правової ситуації (зокрема, від добросовісності поведінки усіх зацікавлених осіб, обізнаності їх про інтереси інших осіб щодо цієї земельної ділянки тощо).
Згідно вимог ч.1 та 2 ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно із ч. 3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
На підставі ч.2 ст.155 ЗК Україниу разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
ОСОБА_3 оспорює рішення Дацьківської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області №9-4/VІІ від 16 вересня 2016 року та рішення Дацьківської сільської ради Корсунь Шевченківського району Черкаскьої області №41-5/VІ від 24 квітня 2015 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_4 » та «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою та встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі відносно ОСОБА_4 » до якого він не має жодного відношення, оскільки не є безпосереднім учасником відносин, які фактично виникли між Дацьківської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області та ОСОБА_4 з приводу реалізації права на отримання у власність земельної ділянки.
Позивачем суду не надано жодних документів, які б достовірністю вказували, що йому надавалась саме спірна земельна ділянка, що свідчить про недоведеність позову в частині зазначення законності користування земельною ділянкою площею 0,2500 га.
Крім того суд зазначає, що у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.
Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл здійснити певні дії на землі, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати земельну ділянку, яку особа бажає отримати в оренду в майбутньому.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що надання позивачу згоди на розроблення технічної документації не свідчить про надання йому цієї земельної ділянки в користування.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Інші, заявлені позивачем позовні вимоги є похідними від вимоги про визнання незаконними наказів про передачу у власність відповідачам земельних ділянок, тому такі вимоги також задоволенню не підлягають.
Суд також зазначає, що вимоги за поданою позовною заявою ОСОБА_1 від 31 березня 2016 року суд не розглядає, оскільки провадження за вказаною позовною заявою судом не відкрито.
Підстав для застосування позовної давності як просили відповідачі відсутні у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
Також суд не приймає до уваги покази свідка ОСОБА_21 оскільки нею не повідомлено суду жодних обставин, що стосуються підстав поданих позовів.
Інші доводи позивача не спростовують встановлених судом обставин та не свідчать про обґрунтованість позовів.
Відповідно до вимог ст.157 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
На підставі наведеного, керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 141, 247, 263, 265, 268, 280-282 ЦПК України суд
вирішив:
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Стеблівської селищної ради Корсунь-Шевченківського району, як правонаступник Дацьківської сільської ради, ОСОБА_4 , як правонаступника ОСОБА_5 , про повернення земельних ділянок та стягнення моральної шкоди - відмовити повністю.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до Стеблівської селищної ради Корсунь-Шевченківського району, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , про визнання недійними та скасування рішень Дацьківської сільської ради та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно - відмовити повністю.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Стеблівської селищної ради Корсунь-Шевченківського району, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , про визнання недійними та скасування рішень Дацьківської сільської ради і внесення відомостей до правовстановлюючого документу - відмовити повністю.
Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 13 жовтня 2015 року у виді заборони ОСОБА_3 та його довіреним особам, Дацьківській сільській раді Черкаської області, державному кадастровому реєстратору відділу Держземагенства у Звенигородському районі Черкаської області вчиняти будь-які дії щодо оформлення, погодження, затвердження, надання у власність та державної реєстрації земельної ділянки в с. Яблунівка Звенигородського району Черкаської області.
Рішення може бути оскаржене сторонами до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту.
Рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове складено 23 травня 2024 року.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
позивач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;
позивач - ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;
відповідач - Стеблівська селищна рада Звенигородського району Черкаської області, місцезнаходження: вул. Партизанська, 4, смт. Стеблів, Звенигородський район, Черкаська область, ЄДРПОУ 04410976;
відповідач, третя особа - ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя І.Я. Биченко