23 травня 2024 року Справа № 480/12718/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/12718/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення заборгованості,-
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення заборгованості, і просить:
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , заборгованість по заробітній платі в розмірі 56 743,91 грн (п'ятдесят шість тисяч сімсот сорок три гривні 91 коп.);
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку в розмірі 203 746,71 грн (двісті три тисячі сімсот сорок шість гривень 71 коп.).
Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що в період служби та при звільненні позивачу було нараховано, але не виплачено грошове забезпечення. Також, оскільки відповідач не виплатив у строк, зазначений статтею 116 КЗпП України, належні йому суми, позивач вважає, що відповідно до положень статті 117 Кодексу Законів про працю України підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду відкрито провадження в даній справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.
На виконання вимог зазначеної ухвали, відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зокрема зазначивши, що відповідно до довідки про розміри грошового забезпечення (витяг з карток особових рахунків) від 29.12.2023 № 7193 позивачу 26.12.2023 виплачена заборгованість по заробітній платі в розмірі 56 743,91 грн.
Також зазначив, що відповідач є установою, що фінансується з державного бюджету і як розпорядник бюджетних коштів, відповідно до ст. ст. 48, 51 Бюджетного Кодексу України може брати бюджетні зобов'язання та провадити видатки на утримання персоналу лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. На момент звільнення Позивача у запас відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.04.2023 № 115 відповідні кошти були відсутні. Відповідачем була надіслана заявка відповідному органу щодо отримання коштів для виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно з запізненням в зв'язку з постійним переміщенням військової частини НОМЕР_1 , що зумовлене входженням до складу сил і засобів, на які покладено здійснення заходів з забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, з метою виконання бойових завдань у складі відповідного оперативно-стратегічного угрупування.
Позивачем було подано відповідь на відзив, якою просив задовольнити позов у повному обсязі, в той же час не заперечував, що відповідачем 26.12.2023 виплачена заборгованість по заробітній платі в розмірі 56 743,91 грн.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №115 від 23.04.2023 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 4).
Проте, при звільненні з військової служби з позивачем не було проведено в повному обсязі остаточний розрахунок, а саме: не буловиплачено заборгованість по заробітній платі в розмірі 56 743,91 грн.
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з відповідним позовом.
Відповідно до довідки про розміри грошового забезпечення (витяг з карток особових рахунків) від 29.12.2023 № 7193 позивачу 26.12.2023 виплачена заборгованість по заробітній платі в розмірі 56 743,91 грн (а.с. 41).
Проте виплата середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені здійснена не була.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Щодо позовних вимог про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , заборгованість по заробітній платі в розмірі 56 743,91 грн, суд відмовляє в їх задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до довідки про розміри грошового забезпечення (витяг з карток особових рахунків) від 29.12.2023 № 7193 позивачу 26.12.2023 виплачена заборгованість по заробітній платі в розмірі 56 743,91 грн (а.с. 41).
Вказана інформація також не заперечується позивачем у поданій відповіді на відзив.
Щодо позовних вимог про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку в розмірі 203 746,71 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більше ніж за 6 місяців.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 (дата набрання чинності Закону № 2352-IX ) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.
Суд враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
Судом встановлено, що при звільненні позивача зі служби, відповідачем не було виплачено заборгованість по заробітній платі.
Відповідно до довідки про розміри грошового забезпечення (витяг з карток особових рахунків) від 29.12.2023 № 7193 позивачу 26.12.2023 виплачена заборгованість по заробітній платі в розмірі 56 743,91 грн (а.с. 41).
Дана інформація підтверджувалась позивачем у поданій відповіді на відзив
Позивач звернувся до суду з цим позовом, оскільки несвоєчасне проведення виплати йому середнього заробітку за весь час затримки з 24.04.2023 (наступний день після звільнення з військової служби) по день фактичного розрахунку (26.12.2023), є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові відшкодування за несвоєчасне отримання всіх належних його коштів (заробітної плати) на дату звільнення.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
З наявної в матеріалах справи довідки про доходи позивача вбачається, що розмір його середньоденного грошового забезпечення становить 716,00 грн.
Як вже зазначалося судом вище, позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 23.04.2023. При цьому належні позивачу виплати було перераховано на картковий рахунок позивача лише 26.12.2023.
Тобто час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні зі служби включає період з 24.04.2023 (наступний день після звільнення з військової служби) по 26.12.2023 (включно).
Разом з цим, суд враховує, що згідно ст. 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022) відповідач має виплатити середній заробіток за весь час затримки, але не більш як за шість місяців.
Таким чином середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить - 716,00 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 183 календарних днів (кількість днів затримки розрахунку 6 місяців) = 131028,00 грн.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
З наявної в матеріалах справи довідки судом встановлено, що загальний розмір виплачених позивачеві сум при звільненні склав 56743,91 грн - заборгованість по заробітній платі.
Таким чином, заборгованість по заробітній платі (56743,91) у процентному виразі дорівнює 43,31 % від 131028,00 грн.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 24.10.2011 № 6-39цс11, від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 524/1714/16-а, від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Беручи до уваги розмір суми недоплаченої індексації грошового забезпечення, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у зазначеній вище постанові, суд вважає необхідним застосувати принцип співмірності та зменшити суму відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за 183 дні затримки виплати недоплаченої індексації грошового забезпечення складає 131028,00 грн, та враховуючи принцип справедливості та співмірності, стягненню підлягають кошти в сумі 56748,23 грн (43,31 % від 131028,00 грн), що відповідає положенням ст. 117 КЗпП України та свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Дана позиція також відображена в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024 по справі № 480/3513/23.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи встановлену судом протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені у сумі 56748,23 грн.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно ст. 139 КАС України судові витрати в тому числі і судовий збір підлягають відшкодуванню в разі задоволення позову, або пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційну задоволеним позовним вимогам суму судового збору в розмірі 567,44 грн (27,85% від 2037,47 грн).
Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 56748,23 грн.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) суму судового збору у розмірі 567,44 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.В. Савицька