21 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 915/1639/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Жайворонок Т.Є., Малашенкової Т.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1
на рішення господарського суду Миколаївської області від 16.01.2024
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024
у справі № 915/1639/23
за позовом комунального підприємства Миколаївської міської ради "Миколаївелектротранс"
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про стягнення 84 481,62 грн,
Комунальне підприємство Миколаївської міської ради "Миколаївелектротранс" (далі - КП "Миколаївелектротранс", позивач) звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про стягнення з останнього 84 481,62 грн витрат, пов'язаних з виплатою середнього заробітку військовозобов'язаним працівникам підприємства за період перебування на військових зборах у 2021 році.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 16.01.2024, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі № 915/1639/23 позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь КП "Миколаївелектротранс" витрати, пов'язані з виплатою середнього заробітку військовозобов'язаним працівникам підприємства за період перебування на військових зборах у 2021 році у розмірі 84 481,62 грн.
Оскаржувані судові рішення мотивовані тим, що саме відповідач є особою, відповідальною за відшкодування витрат позивачу на оплату середньої заробітної плати військовозобов'язаним працівникам, які проходили військові збори; позовні вимоги про стягнення витрат за період перебування на військових зборах у 2021 році у розмірі 84 481,62 грн є обґрунтованими, у зв'язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.
ІНФОРМАЦІЯ_2 06.05.2024, засобами поштового зв'язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 16.01.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі № 915/1639/23, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Дослідивши матеріали касаційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_3 , Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Відповідно до частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено у розмірі 2 684,00 грн.
Позов подано у 2023 році. Предметом позову у справі № 915/1639/23 є стягнення у розмірі 84 481,62 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (268 400,00 грн), тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у малозначних справах. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається саме на скаржника.
Зі змісту касаційної скарги убачається, що скаржник посилається на виключний випадок передбачений підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України; зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес і має для нього виняткове значення; зокрема, вказує, що предмет спору спрямований на збільшення видатків з державного бюджету, які за умови введеного на території України воєнного стану мають бути збережені для фінансування діючих військових; скаржник вважає, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень не були враховані пояснення да докази, які були надані відповідачем при розгляді справи, тому рішення господарського суду Миколаївської області від 16.01.2024 та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі № 915/1639/23 ухвалені з неправильним застосування норм матеріального та порушенням норм процесуального права; звертає увагу на те, що станом на момент звернення позивача з позовом виділені кошти та кошторисні призначення на 2021 рік по виплаті витрат на виплату середнього заробітку військовозобов'язаним за період перебування на навчальних зборах ІНФОРМАЦІЯ_2 були витрачені в повному обсязі; зауважує, що Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва, наявний фінансовий ресурс направляється на здійснення заходів щодо укріплення обороноздатності держави, також створення належної матеріально-технічної бази для лікування, реабілітації та оздоровлення військовослужбовців та інших осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції; відтак, заявки для вищевказаних виплат у 2021 році не фінансувалися, кошторисні призначення не надавалися.
Розглянувши доводи скаржника, у контексті наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.
Наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що справа № 915/1639/23 становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника, а зводяться до заперечення встановлених судами обставин справи з одночасним тлумаченням скаржником власного їх викладення, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Незгода скаржника із оскаржуваними судовими рішеннями не свідчить про їх незаконність і про винятковість справи для скаржника, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для нього внаслідок прийняття рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на його користь є звичайним передбачуваним процесом.
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, що вказані доводи були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції, також враховано межі, порядок та повноваження судів попередніх інстанцій щодо розгляду цієї справи.
Тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).
Отже, касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, належність справи до категорії малозначних була передбачуваною, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору, а наявність виключних випадків, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України колегією суддів не встановлена.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_3 на рішення господарського суду Миколаївської області від 16.01.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі № 915/1639/23, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, клопотання скаржника про відстрочення ІНФОРМАЦІЯ_4 сплати судового збору за подання касаційної скарги не розглядається.
Керуючись статтями 234, 287, 293 ГПК України, Касаційний господарський суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення господарського суду Миколаївської області від 16.01.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі № 915/1639/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя Т. Жайворонок
Суддя Т. Малашенкова