21 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/4982/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Жайворонок Т.Є., Малашенкової Т.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
на рішення господарського суду Житомирської області від 09.01.2024
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2024
у справі № 910/4982/23
за позовом військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
до фізичної особи-підприємця Ісько Аліни Йосипівни
про стягнення 276 150,00 грн,
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - Військова частина) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Ісько Аліни Йосипівни (далі - ФОП Ісько А. Й.) про стягнення заборгованості за договором поставки товару від 28.09.2022 № 566/ВЗЗ у загальному розмірі 276 150,00 грн (з них: 155 400,00 грн - пеня та 120 750,00 грн - штраф за порушення строків поставки товару).
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.04.2023 у справі № 910/4982/23 матеріали позовної заяви Військової частини з вимогою про стягнення 276 150,00 грн передано за підсудністю до господарського суду Житомирської області.
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 05.06.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено розгляд справи по суті.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.01.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 у справі № 910/4982/23 у задоволенні позову Військової частини відмовлено; стягнуто з позивача на користь відповідача 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 5 000,00 грн витрат, пов'язаних із проведенням судової експертизи.
Судові рішення мотивовані відсутністю доказів отримання відповідачем особисто або уповноваженою ним особою заявок від 30.09.2022 № 78/8/2-1698 та від 07.11.2022 № 78/8/2-2078, що унеможливлює встановлення строку виконання зобов'язання за договором, його порушення відповідачем та підстави для притягнення постачальника до відповідальності у вигляді сплати пені та штрафу.
Військова частина 10.05.2024 (підтверджується відміткою на поштовому конверті) звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 09.01.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 у справі № 910/4982/23 скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Військової частини у справі № 910/4982/23, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено у розмірі 2 684,00 грн.
Позов подано у 2023 році. Предметом позову у справі № 910/4982/23 є стягнення 276 150,00 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 2 684,00 грн = 1 342 000,00 грн).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Суд звертає увагу, що норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки, за умови доведення скаржником їх наявності, посиланням на відповідні обставини, судове рішення у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути предметом касаційного оскарження. При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Зі змісту касаційної скарги убачається, що скаржник посилається на виключний випадок передбачений підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України; зазначає про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки закупівля предметів продовольчого майна здійснювалась за кошти державного бюджету за неконкурентною процедурою без використання електронної системи "Прозорро", враховуючи нагальну потребу у товарі, роботах чи послугах оборонного призначення; спірні правовідносини у справі стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії правового режиму воєнного стану; вказує на те, що: оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам процесуального законодавства; суди попередніх інстанцій у справі № 910/4982/23 неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, зокрема, приписи статей 74, 78, 86, 236 ГПК України щодо відповідальності за порушення зобов'язання, відмови у задоволенні позовних вимог, необхідності оцінки судом першої інстанції винятковості випадку, суб'єктного складу сторін спору, ступеню виконання зобов'язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, доказування сторонами переваги більш вагомих доказів, з урахуванням поданих доказів.
Розглянувши міркування наведені у касаційній скарзі та зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність виключного випадку для відкриття касаційного провадження.
Суд зауважує, що використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що справа № 910/4982/23 становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника, а зводяться до заперечення встановлених судами обставин справи з одночасним тлумаченням скаржником власного їх викладення, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Незгода скаржника із оскаржуваними судовими рішеннями не свідчить про їх незаконність і про винятковість справи для скаржника, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для нього внаслідок прийняття рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на його користь є звичайним передбачуваним процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, також враховано межі, порядок та повноваження судів щодо розгляду цієї справи.
Тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів.
Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення.
Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини на рішення господарського суду Житомирської області від 09.01.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 у справі № 910/4982/23, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення господарського суду Житомирської області від 09.01.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 у справі № 910/4982/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя Т. Жайворонок
Суддя Т. Малашенкова