Провадження № 22-ц/803/5501/24 Справа № 204/13523/23 Суддя у 1-й інстанції - Приваліхіна А. І. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
21 травня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Гапонова А.В.
суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у м. Дніпро цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
- за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»
на заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2024 року ,-
26 вересня 2023 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовною заявою до відповідачки ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути заборгованість за кредитним договором № б/н від 03 жовтня 2013 року, у сумі 35850 гривень 13 копійок (а. с. 5 на звороті - 8).
В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідачка звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 03 жовтня 2013 року. При підписанні анкети-заяви відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг. На підставі договору про надання банківських послуг 03 жовтня 2013 року відповідачці відкрито картковий рахунок із початковим лімітом, розмір якого у подальшому було збільшено до 35000 гривень. Позивач свої зобов'язання виконав, надавши відповідачці можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Однак відповідачка своїх обов'язків за угодою не виконує, оскільки не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом. Внаслідок цього, станом на 13 березня 2023 року, за нею утворилася заборгованість у сумі 35850 гривень 13 копійок, яка складається із заборгованості: за тілом кредиту у сумі 29324 гривні 73 копійки та заборгованості за відсотками у сумі 6525 гривень 40 копійок, яку позивач прохає стягнути із ОСОБА_1 разом із судовими витратами у сумі 2684 гривні (а. с. 5 на звороті - 8).
Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2024 року позов Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 03 жовтня 2013 року (за тілом кредиту) у розмірі 16908 (шістнадцять тисяч дев'ятсот вісім) гривень 39 (тридцять дев'ять) копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» сплачений судовий збір у сумі 1265 (одна тисяча двісті шістдесят п'ять) гривень 88 (вісімдесят вісім) копійок.
12.04.2024 року від Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться вимога про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12416,34 грн. та за простроченими відсотками в розмірі 6525, 40 грн. та просить ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга аргументована тим, що всі істотні умови кредитування (розмір відсотків та неустойки) узгоджено у заяві про приєднання до у мов та правил надання послуг від 07.05.2020 року, розрахунок відсотків з дати погодження здійснено відповідно до погоджених умов кредитування.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст.360 ЦПК України не надходило.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, ціна позову складає 35850 гривні 13 копійок, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено.
03 жовтня 2013 року відповідачка підписала заяву позивача № б/н від 03 жовтня 2013 року про отримання банківських послуг. Відповідно до анкети-заяви, відповідачка погодилася з тим, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості, станом на 13 березня 2023 року, за нею утворилася заборгованість у сумі 35850 гривень 13 копійок, яка складається із заборгованості: за тілом кредиту у сумі 29324 гривні 73 копійки та заборгованості за відсотками у сумі 6525 гривень 40 копійок (а. с. 9-14 та на звороті).
На підтвердження того, що між банком і відповідачкою було укладено договір про надання кредиту, позивачем надано в якості письмового доказу анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», яка разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, становлять договір про надання банківських послуг від 03 жовтня 2013 року. Вказана Анкета-заява підписана 03 жовтня 2013 року від імені ОСОБА_1 (а. с. 25 та на звороті).
Як вбачається із Анкети-заяви (а. с. 25 та на звороті), у ній зазначені персональні дані відповідачки щодо дати народження, місця проживання, реквізитів паспорту громадянина України, РНОКПП, місця роботи, розміру доходу. У вказаній заяві міститься інформація про те, що позичальниця ознайомилася з договором про надання банківських послуг та погодилася з ними, а екземпляр договору про надання банківських послуг згодна отримати шляхом самостійної роздруківки його з офіційного сайту www.privatbank.ua. Також зазначено, що позичальниця, зобов'язується виконувати Умови та Привила надання банківських послуг та регулярно знайомитися з їх змінами на вказаному сайті банку. Також позичальниця висловила свою згоду, що дана заява, разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», яка разом з пам'яткою клієнта, становлять договір про надання банківських послуг. Вказана Анкета-заява підписана позичальницею 03 жовтня 2013 року (а. с. 25 та на звороті).
Крім того, позивачем надано Анкету-заяву «Про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку» від 07 травня 2020 року (а. с. 17-24), однак, не зрозуміло, яким чином вказані Анкета-заява від 03 жовтня 2013 року, а тим більше, заява про приєднання від 07 травня 2020 року, стосується кредитного договору б/н від 03 жовтня 2013 року, заборгованість за яким позивач прохає суд стягнути з останньої, оскільки вони не містить жодних даних про те, яку саме картку отримала відповідачка, строк її дії, та розмір наданого кредиту, номеру карткового рахунку, дати вручення картки відповідачці, повідомлення їй пін-коду саме за цим позовом (за кредитним договором б/н від 03 жовтня 2013 року та наданим розрахунком заборгованості).
Про вид картки не вказано ані в Анкеті-заяви від 03 жовтня 2013 року, ані в заяві-приєднання від 07 травня 2020 року, тому, не зрозуміло, яким чином вони стосуються кредитного договору № б/н від 03 жовтня 2013 року. Крім того, із даних Анкет-заяв вбачається, що договір про надання банківських послуг відповідачці не видавався, ані 03 жовтня 2013 року, ані 07 травня 2020 року.
Також, на підтвердження того, що між банком і відповідачкою було укладено договір про надання кредиту б/н від 03 жовтня 2013 року, позивачем надано в якості письмового доказу паспорт споживчого кредиту від 07 травня 2020 року (а. с. 26-28), однак не зрозуміло, яким чином він стосується саме цього кредитного договору та Анкети-заяви від 03 жовтня 2013 року.
Разом з цим, суд зазначає про те, що паспорт споживчого кредиту від 07 травня 2020 року не підтверджує жодних домовленостей між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 про істотні умови кредитного договору від 03 жовтня 2013 року, оскільки містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, відсутні дані щодо фактичного ліміту, річна процентна ставка обчислена на основі припущення, тим більше, що його інформація зберігає чинність та є актуальною до 22 травня 2020 року.
Крім того, зі змісту цього паспорту слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.
Таким чином, даний документ неможливо визнати належним доказом досягнення між сторонами згоди на укладення кредитного договору та погодження всіх його істотних умов, зокрема стосовно розміру отриманого кредиту, розміру відсоткової ставки за користування кредитом, порядок погашення кредиту, розмір щомісячного платежу, оскільки наявна у ньому інформація є попередньою та містить сім типів кредитного продукту без зазначення, який саме з них обирає позичальник.
Більше того, потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, яка викладена у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків, пені і штрафів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», розміщений на сайті www.privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору (а. с. 30-60 та на звороті), які не містять підпису позичальника.
У справі, що розглядається, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період із часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів (а. с. 29 та на звороті) й Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин та не містять підпису позичальнику про ознайомлення з ними під час укладення кредитного договору.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальниці, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальницею запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Крім того, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більш співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Такий висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачкою АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, а тому Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» розміщений на сайті www.privatbank.ua/terms не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 03 жовтня 2013 року шляхом підписання заяви.
Крім того, роздруківка із сайту банку позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Так, позивачем надано суду розрахунок заборгованості відповідача за два різні періоди: з 28 січня 2017 року по 30 червня 2019 року та з 01 липня 2019 року по 13 березня 2023 року, в яких зазначені різні відсоткові ставки, у порівнянні з іншими періодами (зокрема за період часу з 28 січня 2017 року по 30 червня 2019 року - процентна ставка (поточна) -3,5-3,6 %, коефіцієнт - 0-1; з 01 липня 2019 року по 13 березня 2023 року - процентна ставка (поточна) - 0-3,5%, процентна ставка при порушенні умов кредитування - 0-7 %, процентна ставка на прострочений кредит - 0-84%, коефіцієнт - 0-2).
Крім того, судом встановлено, що вказаний розрахунок заборгованості не охоплює весь період відносин між сторонами, оскільки він наданий за період з 28 січня 2017 року по 13 березня 2023 року, тоді як стягнути заборгованість позивач прохає станом на 13 березня 2023 року та за договором від 03 жовтня 2013 року. Тобто, вказаними розрахунком заборгованості не охоплено більше 4 років, що позбавляє суд достовірно встановити суми використаних кредитних коштів відповідачкою за вказаним кредитним договором та суми внесених нею коштів в рахунок погашення заборгованості.
Також, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем у період часу, зокрема, у період часу з липня 2022 року по грудень 2022 року, здійснювалося нарахування відповідачці штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що розрахунок заборгованості, що наданий позивачем на обґрунтування позовних вимог, є неналежним та недостатнім доказом для підтвердження позовних вимог, а тому суд не приймає його до уваги.
Тобто, докази, якими позивач підтверджує обставини щодо погодження між сторонами розміру відсотків, якими обґрунтовує свої вимоги, викладені в позовній заяві щодо стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, у сумі 6525 гривень 40 копійок, в розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними та недостатніми для підтвердження позовних вимог.
Позивачем на підтвердження своїх вимог, щодо користування відповідачкою кредитними коштами позивача за договором № б/н від 03 жовтня 2013 року та наявності у останньої заборгованості за ним, в тому числі і за відсотками, надано суду виписку по карткових рахунках відповідачки (а. с. 70-81 та на звороті). Вказана виписка є первинним банківським документом, а тому може бути належним доказом у справі. Однак надана позивачем виписка по карткових рахунках відповідачки, не береться судом до уваги, оскільки вона надана за період часу з 03 лютого 2016 року по 01 січня 2023 року, а стягнути заборгованість позивач прохає станом на 13 березня 2023 року та за договором від 03 жовтня 2013 року, а отже вказаною випискою не охоплено більше 3 років спірних правовідносин сторін.
Тобто вказана виписка не охоплює весь період заборгованості, а відтак у суду відсутня можливість перевірити рух коштів по вказаним у ній рахункам, а також достовірно встановити суми використаних кредитних коштів відповідачкою за вказаним кредитним договором та суми внесених ним коштів в рахунок погашення заборгованості.
Також, з вказаної виписки вбачається, що позивачем списувалися грошові кошти з розрахункового рахунку відповідачки в рахунок «Комісії за обслуговування» на загальну суму 420 гривень, що є незаконним в силу вимог ч. ч. 1. 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до виписки з рахунків відповідачки, вказана вище сума, є платою за управління кредитом.
Разом з цим, в умовах кредитного договору відсутнє будь-яке погодження між сторонами плати за управління кредитом.
Отже, відповідно до приписів ст. 215 ЦК та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», списання «комісії за обслуговування» є нікчемним в силу закону з моменту його укладення, а отже такими, що не створюють юридичних наслідків для сторін, тому не потребує визнання його недійсним.
Разом з тим, з вказаної виписки по картковому рахунку відповідачки вбачається, що остання користувалася кредитними коштами та нею витрачено 237290 гривень 49 копійок, з останню транзакцією 14 квітня 2022 року, після чого фактичне користування кредитними коштами банку відповідачкою не здійснювалося, а тіло кредиту збільшувалося за рахунок стягнення відсотків за користування кредитом. При цьому, розмір кредитного ліміту розширявся за рахунок списання відсотків, нарахування яких здійснювалося на суму фактично наданої відповідачці позики та розміру відсотків за попередній місяць, а також суми комісії та пені, тобто сума відсотків нараховувалася на суму позики + розмір відсотків за попередні місяці + розмір пені та комісії.
Крім того, з наданої позивачем виписки по картковому рахунку відповідачки вбачається, що останньою у зазначений період часу з 02 лютого 2016 року по 01 січня 2023 року внесено грошові кошти на загальну суму 219962 гривні 10 копійок.
З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично відповідачкою використано кредитних коштів на суму 237290 гривень 49 копійок, а повернуто банку кошти в розмірі 219962 гривні 10 копійок, при цьому, позивачем з відповідачки безпідставно було стягнуто грошові кошти у сумі 420 гривень, у вигляді комісії за обслуговування, суд доходить висновку, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню різниця залишку заборгованості за кредитом та безпідставно стягнутих коштів у розмірі 16908 гривень 39 копійок.
Виходячи із наведеного вище, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, в частині стягнення на користь АТ «КБ «Приватбанк»» із ОСОБА_1 на підставі кредитного договору від 03 жовтня 2013 року заборгованості (за тілом кредиту) фактично отриманого позичальницею кредиту станом на 13 березня 2023 року в розмірі 16908 гривень 39 копійок.
Встановивши вказані обставини судом першої інстанції зроблений обґрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог.
Доводи, що містяться в апеляційній скарзі спростовуються тим, що фактично відповідачкою використано кредитних коштів на суму 237290 гривень 49 копійок, а повернуто банку кошти в розмірі 219962 гривні 10 копійок, при цьому, позивачем з відповідачки безпідставно було стягнуто грошові кошти у сумі 420 гривень, у вигляді комісії за обслуговування, а тому з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню різниця залишку заборгованості за кредитом та безпідставно стягнутих коштів у розмірі 16908 гривень 39 копійок.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
При таких обставинах, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Згідно з ч.1 ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»залишити без задоволення.
Заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: