Житомирський апеляційний суд
Справа №296/7350/16-к Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ч.2 ст.286 КК України Доповідач ОСОБА_2
13 травня 2024 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретарів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12016060020003055 за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_11 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 17 червня 2022 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чернівці, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, працюючого водієм ТДВ «Житомирське АТП 11827», інваліда 3 групи, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -
В апеляційній скарзі захисники ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не оспорюючи даний вирок суду у частині виправдання ОСОБА_8 , просять вирок в частині оцінки наданих прокурором доказів змінити, доповнити його мотивувальну частину визнанням їх недопустимими з наведеним у відповідних письмових клопотаннях сторони захисту підстав, а також змінити резолютивну частину даного вироку в частині підстав виправдання ОСОБА_8 , зазначивши п.3 ч.1 ст.373 КПК України. Вказують, що суд не перевірив і не спростував наведених стороною захисту доводів про недопустимість наданих прокурором доказів, тобто не виконав вказівки Апеляційного суду Житомирської області, викладені в ухвалі від 19.12.2017 в даній справі, а також відсутності в матеріалах провадження витягу із ЄРДР від 05.05.2016, який би підтверджував той факт, що саме в цей день за даним фактом були внесені відомості про кримінальне правопорушення.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_11 просить провести часткове судове слідство, у ході якого дослідити надані стороною обвинувачення докази, а саме: протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 05.05.2016 року, протокол слідчого експерименту від 30.05.2017 за участю обвинуваченого ОСОБА_8 , висновок експертизи механізму та обставин дорожньо-транспортної пригоди №3/611 від 26.07.2016, висновок експерта №КСЕ-19/106-21/808 від 22.03.2021 за результатами комплексної судової фототехнічної експертизи та експертизи обставин і механізму дорожньо-транспортної пригоди, висновок експерта №1230 від 15.07.2016 за результатами проведення судово-медичної експертизи, висновок повторної комісійної судово-медичної експертизи №39 від 06.04.2017.
Вирок суду скасувати з підстав невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватим у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши дворічний іспитовий строк.
Покласти на ОСОБА_8 обов'язки передбачені ч.1 ст. 76 КК України, а саме:
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати в сумі 1407 гривень 36 копійок.
Зазначає, що вирок суду ґрунтується виключно на показаннях обвинуваченого, які на думку суду, узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 про те, що потерпіла рухалася по проїзній частині вулиці Шевченка та впала перед автобусом внаслідок того, що ручний візок, який вона везла, потрапив під колеса транспортного засобу та затягнув її за собою. Вказує, що судом безпідставно не взято до уваги як докази сторони обвинувачення висновки експертів за результатами експертизи механізму і обставин дорожньо-транспортної пригоди №3/611 від 26.07.2016 та комплексної судової фототехнічної експертизи та експертизи обставин і механізму дорожньо-транспортної пригоди №КСЕ- 19/106-21/808 від 22.03.2021.
Від прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_11 надійшло заперечення на апеляційну скаргу захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , в якому він просить апеляційну скаргу захисників залишити без задоволення та задовольнити апеляційну скаргу прокурора на цей же вирок.
Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 17 червня 2022 року ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України виправдано за відсутністю в його діях складу вказаного кримінального правопорушення.
Судові витрати в сумі 1407,36 грн. віднесено на рахунок держави.
Вирішено питання щодо речових доказів.
У вироку суду зазначено, що органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується в тому, що 05 травня 2016 року о 16 год. 15 хв., він керував технічно - справним автомобілем I-VAN А07А-331 реєстраційний номер НОМЕР_1 та здійснював рух по ділянці проїзної частини, що за адресою: АДРЕСА_2 , де перед перехрестям вказаних вулиць здійснив повну зупинку та в подальшому з метою проїхати перехрестя вказаних вулиць, порушуючи вимоги п. 2.3 (б) Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 не був уважним, не слідкував за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, порушивши вимоги п. 16.3 зазначених Правил, не зупинив транспортний засіб перед світлофором так, щоб бачити його сигнал та створив перешкоду для руху пішоходів. Порушивши вимоги п. 10.1 зазначених Правил перед початком руху ОСОБА_8 не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху та відновив рух керованого останнім транспортного засобу I-VAN А07А-331 реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Порушивши вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України при виникненні небезпеки для руху, яку ОСОБА_8 об'єктивно був здатний виявити, останній не вжив заходів для зниження швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, та як наслідок допустив наїзд на пішохода ОСОБА_16 , яка перетинала проїзну частину вул. Шевченка на дозволяючий (зелений) сигнал світлофора.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_16 отримала тілесні ушкодження, що входять до комплексу поєднаної травми голови, тулуба та кінцівок, супроводжуються розвитком травматичного шоку та утворились від дії тупого предмета незадовго до моменту смерті, мають прямий причинний зв'язок з настанням смерті та ознаки тяжких тілесних ушкоджень при житті за ознакою небезпеки для життя.
Таким чином, необережні дії, які виразились в порушенні водієм ОСОБА_8 вимог пунктів 2.3 (б), 10.1, 12.3, 16.3 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, перебувають у прямому причинному зв'язку із створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної події та її наслідками у вигляді смерті потерпілої ОСОБА_16 .
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_16 .
Дослідивши обставини кримінального провадження, оцінивши кожний доказ наданий сторонами провадження з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку відповідно до вимог ст.94 КПК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що за результатами судового розгляду не доведено в діях обвинуваченого ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Під час апеляційного розгляду сторонами заявлено клопотання про повторне дослідження письмових доказів, а саме: протоколу огляду місця події від 05.05.2016 року (т.1 а.п.60-65), протоколу про надання доступу до матеріалів кримінального провадження (т.1 а.п.72), постанови про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 05.05.2016 (т.1 а.п.73), даних, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_8 (т.1 а.п.80-82), висновку повторної комісійної судово-медичної експертизи №39 від 06.04.2017 року (т.1 а.п.134-137), витягу з ЄРДР (т.2 а.п.155), висновку експерта №3/472 від 24.06.2016 (т.2 а.п.164-177), постанови про призначення експертизи від 06.05.2016 (т.2 а.п. 193), протоколу огляду предметів від 07.05.2016, а саме накопичувача інформації з відеозаписом події з долученим до нього CD-диском (т.2 а.п.208-209), протоколу проведення слідчого експерименту від 24.05.2016 за участі свідка ОСОБА_13 (т.2 а.п.214-216), протоколу проведення слідчого експерименту від 24.05.2016 за участі свідка ОСОБА_12 (т.2 а.п.217-219), висновку експерта №3/611 від 26.07.2016 (т.2 а.п.228-233), протоколу проведення слідчого експерименту від 30.05.2017 за участі ОСОБА_8 (т.2 а.п.255-263), довідки Житомирського обласного центру з гідрометеорології №24-04-16/1-541 від 12.05.2016 (т.3 а.п.4), висновку експерта №1230 від 15.07.2016 (т.3 а.п.13-14), постанови про визначення групи прокурорів від 05.05.2016 (т.3 а.п.27), постанови слідчого про призначення судово-медичної експертизи (т.3 а.п.28), постанови слідчого про призначення додаткової судово-медичної експертизи від 06.05.2016 (т.3 а.п.29), постанови про призначення експертизи механізму та обставин ДТП від 17.06.2016 (т.3 а.п.30), постанови про визначення групи прокурорів від 05.05.2016 року (т.3 а.п.31), доручення про проведення досудового розслідування від 05.05.2016 (т.3 а.п.32), повідомлення про підозру ОСОБА_8 від 29.08.2016 (т.3 а.п.34-35), ухвали Корольовського районного суду м. Житомира від 12.01.2021 про призначення експертизи (т.3 а.п.80-82) висновку експерта №КСЕ-19/106-21/808 від 18.03.2021 (т.3 а.п.98-111) у зв'язку з тим, що вони були досліджені судом неповністю.
Відповідно до ч.3 ст.404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
З'ясувавши думку сторін, які підтримали вказані клопотання щодо повторного дослідження зазначених доказів, колегія суддів вважає, що такі клопотання підлягають задоволенню, оскільки належним чином обґрунтовані сторонами.
Заслухавши доповідача, доводи захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та обвинуваченого ОСОБА_8 в підтримання апеляційної скарги захисників та в заперечення апеляційної скарги прокурора, доводи прокурора ОСОБА_7 в підтримання апеляційної скарги прокурора та в заперечення апеляційної скарги захисників, провівши часткове судове слідство, перевіривши доводи апеляційних скарг, матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі ст. 368 КПК України, суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у його вчиненні.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, ухвалюється виправдувальний вирок.
У разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку відповідно до ст.374 КПК України зазначаються: формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Згідно з п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
На переконання колегії суддів, вказаних вимог закону під час розгляду кримінального провадження суд першої інстанції дотримався в повному обсязі, та з врахуванням встановлених фактичних обставин кримінального провадження, об'єктивного з'ясування всіх обставин перевірених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до ст.94 КПК України, навівши аналіз складу інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Так, судом першої інстанції було допитано обвинуваченого ОСОБА_8 , який винним себе у вчиненні вищевказаного злочину не визнав та пояснив, що він працює водієм маршрутного таксі № НОМЕР_2 в ТОВ «СавТранс». 05 травня 2016 року близько 17 год. 00 хв., ввечері, будучи за кермом службового автомобіля, він виконував рейс на автобусі по маршруту АДРЕСА_3 , зробив зупинку на зупинці, а коли люди вийшли, рушив далі. Відстань від зупинки до перехрестя 10 м. На світлофорі ніхто з людей дорогу не переходив, проїжджа частина була мокра, моросив дощ. Дочекавшись жовтого світла світлофора він почав рух на зелене світло світлофора, який знаходився в зоні його видимості. Виїхавши на перехрестя вулиць Східна-Шевченка, рухаючись в правому ряду, він зупинився та впевнившись в тому, що всі автомобілі стоять, відновив рух на зелене світло світлофора і одразу почув незрозумілий скрегіт. Зупинившись, він не зміг зрозуміти що сталося, а коли вийшов з автомобіля, то побачив, що біля переднього правого колеса автомобіля лежить людина, знаходилася вона на відстані десь 50 см. від колеса. Вона наполовину знаходилася під автобусом, а саме під бампером, вона лежала на правому боці. Підійшовши до постраждалої, він побачив, що вона жива і при свідомості, на голові її була кров, а також у неї був візок. Контакту автомобіля з людиною не було, а скрегіт був від візка, який закотився під машину. Сам візок він не переїжджав, візок знаходився за переднім колесом під автомобілем. В подальшому хтось з людей викликав швидку допомогу, в автомобілі швидкої допомоги жінка ще була жива, поліція приїхала раніше. Також вказав, що автобус високий та габаритний там є «мертва зона» 1.5-2 м. коли людину неможливо побачити, тому коли він почав рух, жінку неможливо було побачити. Звідки взялася ця жінка він не знає, він її не бачив, вона переходила дорогу на червоний сигнал світлофора за межами пішохідного переходу, оскільки для нього горів зелений сигнал світлофора. Видимість перехрестя була нормальна, а перед перехрестям високі кущі і там є обмеженість.
Аналогічні пояснення ОСОБА_8 надав і під час апеляційного розгляду.
Потерпіла ОСОБА_17 , в судовому засіданні вказала, що вона є донькою померлої ОСОБА_16 05 травня 2016 року близько 19 год. 00 хв., повернувшись з роботи додому, побачила, що її мами дома немає. Почекавши її ще десь годину, почала дзвонити на 102, де їй повідомили, що сталося ДТП і її мати в морзі. Приїхавши до моргу їй повідомили, що морг закритий і що її мати в травматології. По приїзду в травматологію їм повідомили, що її мати вже мертва і померла вона в лікарні. Вона бачила лише на лівій руці матері гематому. Приїхавши на наступний день о восьмій годині ранку в травматологію їй повідомили, що маму забрали в морг, потім її викликали до слідчого, де в документах вона побачила, що її матері зробили укол і це призвело до клінічної смерті. Очевидцем ДТП вона не була, на місце події не їздила. Зріст матері був десь 170 см., вона була сутула, тому зріст міг зменшитися десь максимально на 10 см., ходила вона з палицею, скаржилася на головні болі, були запаморочення, але не часто, проте чи була в її матері алергія їй не відомо. Візок бачила біля мами в лікарні, він не був пошкоджений. Вважає, що таких ушкоджень, які зазначені в обвинувальному акті в її матері не було. Претензій до обвинуваченого ні матеріальних ні моральних вона не має, вважає, що він не винний.
Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні суду першої інстанції показала, що подія була в 2016 році, вона йшла гуляти зі своїм хлопцем та побачила як бабуся потрапила під маршрутку. Як рухалася маршрутка вона не пам'ятає, бабусю вона побачила вже коли вона лежала під правим переднім колесом, але колесо на неї не наїхало. Бабуся була маленького зросту і в неї був візок.
Свідок ОСОБА_13 , в судовому засіданні суду першої інстанції показав, що близько трьох років назад, він йшов з дівчиною та бачив, що бабуся хотіла вийти на бордюр, спіткнулася та впала назад так як візок її потягнув назад, вона впала під передне праве колесо автобуса. Бабуся рухалася паралельно маршрутці по проїзній частині. Слідчий експеримент з ним проводився, але автобуса при цьому не було.
Свідок ОСОБА_15 в суді першої інстанції показав, що 05.05.2016 року вдень, він рухався водієм маршрутного таксі №58 та проїжджав перехрестя вулиць Шевченка та Східної в м. Житомирі у напрямку вокзалу. Коли Поливанюку загорілося зелене світло світлофору, він побачив, що під автобус останнього з бордюра впала жінка невеликого зросту, він почав сигналити та ОСОБА_8 зупинив свій автобус, а він на своєму автобусі продовжив рух за маршрутом.
Свідок ОСОБА_14 , в судовому засіданні суду першої інстанції показала, що подія відбувалася 05 травня 2016 року, після обіду, на перехресті вулиць Східна-Шевченка. Йшов невеликий дощ, асфальт був мокрий. Вона вийшла з роботи та бачила як їхала маршрутка-автобус на зелений сигнал світлофора, а бабуся йшла вздовж руху автобуса, була геть зігнута, приблизно метр зросту, та хотіла перейти на іншу частину дороги на червоний сигнал світлофора, у неї була палиця та тяжкий візок, якого затягло під автобус, цей візок її потягнув і вона поїхала назад та впала. Після чого, водій вийшов з автобуса, бабуся була при свідомості, вона кричала, стогнала. Через 15 хвилин приїхала швидка допомога, працівники швидкої допомоги виймали бабусю з-під бампера, саме ж колесо автобуса не доїхало до бабусі сантиметрів 30. Після чого її під руки заводили до швидкої. Сама ж бабуся рухалась по проїжджій частині, контакту між бабусею та автобусом не було, бабуся не могла отримати такі тілесні ушкодження, які зазначені у висновку. Крові на місці ДТП не було.
Крім того, суд першої інстанції дослідив і належним чином оцінив із дотриманням вимог статей 23, 94 письмові докази у кримінальному провадженні, серед яких:
- протокол огляду місця дорожньо - транспортної пригоди від 05.05.2016 та схему до нього, згідно якого оглянуто регульоване перехрестя вулиць Шевченка - Східної у м. Житомирі, де мала місце ДТП за участю водія автобуса I-VAN д.н. НОМЕР_1 ОСОБА_8 та пішохода ОСОБА_16 (т.1 .а.п.60-65);
- висновок судово - медичної експертизи № 1230 від 15.07.2016, згідно якого на основі даних судово - медичної експертизи трупа ОСОБА_16 , 1933 р.н., даних додаткових методів досліджень, з урахуванням обставин справи, ОСОБА_16 поступила в травматологічне відділення КУ ЦМЛ № 1 05.05.2016 року о 16.25 год. 05.05.2016 року о 17.00 констатовано її біологічну смерть. Діагноз заключний клінічний: а) основний: політравма. ЗЧМТ. Внутрішньочерепна гематома.? Закрита травма грудної клітини. Множинні переломи ребер. Закриті переломи кісток тазу. ЗЧМТ. Внутрішньочерепна гематома.? б) ускладнення основного: травматичний шок IV ст. Гостра серцево - судинна недостатність. Набряк мозку, набряк легень. При експертизі трупа ОСОБА_16 виявлено такі тілесні ушкодження: перелом тіла 9 грудного хребця з розривом зв'язок та вивихом між 9 та 10 грудними хребцями з розчавленням спинного мозку, переломи 9-12 ребер справа, перелом правої тазової кістки, розриви крижово - клубових з'єднань, крововиливи в клітковину середостіння, корені легенів, наднирники, обширні крововиливи в м'які тканини тіла, синці на лівому стегні, правій сідниці, в попереково - крижовій ділянці, правій лопатковій ділянці, тім'яно - потиличній ділянці справа, садно на лівій гомілці та коліні, що входить до комплексу поєднаної травми голови, тулуба та кінцівок, супроводжувались розвитком травматичного шоку, утворились від дії тупого(их) предмета(ів) незадовго до моменту смерті, мають прямий причинний зв'язок з настанням смерті та ознаки тяжких тілесних ушкоджень при житті за ознакою небезпеки для життя. Смерть ОСОБА_16 настала від поєднаної травми голови, тулуба та кінцівок у вигляді перелому тіла 9 грудного хребця з розривом зв'язок та вивихом між 9 та 10 грудними хребцями з розчавленням спинного мозку, переломів 9-12 ребер справа, перелома правої тазової кістки, розривів крижово - клубових з'єднань, крововиливів в клітковину середостіння, корені легенів, наднирники, обширних крововиливів в м'які тканини тіла, яка ускладнилась розвитком важкого травматичного шоку, що підтверджується даними медичних документів та такими патоморфологічними ознаками: малокрів'я та нерівномірне кровонаповнення внутрішніх органів, рідкий стан крові, вогнищеві крововиливи під епікард та легеневу плевру. При судово - токсикологічній експертизі в крові трупа ОСОБА_16 етиловий та інші спирти не виявлено. Групу крові трупа ОСОБА_16 не встановлено через не виявлення групових антигенів. Приймаючи до уваги характер та локалізацію тілесних ушкоджень, виявлених при експертизі трупа ОСОБА_16 , вважаю, що в момент контакту з автомобілем вона знаходилась у вертикальному, чи близькому до нього положенні, при цьому контакт відбувся в ділянці задньої поверхні тіла. Відповідь на запитання про можливість врятування життя ОСОБА_16 входить в компетенцію комісійної судово - медичної експертизи (т.3.а.п.13-14);
- висновок судово - автотехнічної експертизи №3/472 від 24.06.2016 року, згідно якого на момент ДТП зовнішні світлові прилади, гальмова система, рульове керування, ходова частина автобуса I-VAN д.н.з. НОМЕР_1 знаходилися в технічно працездатному стані. В процесі дослідження автобуса I-VAN д.н.з. НОМЕР_1 не встановлено яких - небудь характерних ознак раптової відмови або технічних несправностей систем, вузлів, агрегатів і деталей, що впливають на безпеку дорожнього руху, які могли б знаходитися в прямому причинному зв'язку з виникненням аварійної обстановки і даної дорожньо - транспортної пригоди (т.2.а.п.164-177);
- протокол огляду предметів від 07.05.2016 року, згідно якого оглянуто оптичний диск «Transcend-32 GB micro», наданий ОСОБА_8 06.05.2016 року, який знаходився у відеореєстраторі автомобіля I-VAN н.з. НОМЕР_1 , який був учасником ДТП, що мала місце на перехресті вул. Східна та Шевченка у м. Житомирі 05.05.2016 року (т.2 а.п.208-209);
- висновок експертизи механізму та обставин дорожньо - транспортної пригоди № 3\611 від 26.07.2016 року, згідно якого в наведених дорожніх умовах ( при заданих вихідних даних), водій автобуса I-VAN р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_8 - мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_16 шляхом застосування своєчасного термінового гальмування, з моменту виникнення небезпеки для руху. Технічна можливість запобігти наїзду на пішохода шляхом застосування маневру об'їзду, з моменту виникнення небезпеки для руху, у даному випадку не визначалась, з причини вказаної в дослідницькій частині. Для оцінки дії пішохода ОСОБА_16 не потрібно спеціальних технічних пізнань з області судової автотехніки. Дане питання може бути вирішене органами слідства (судом) самостійно на основі юридичного аналізу всіх зібраних у справі матеріалів, стосовно до вимог Розділу 4 ПДР України. У даній дорожній обстановці водієві автобуса I-VAN р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_8 необхідно було діяти відповідно до вимог пп.1.10 «пішохідний перехід»; 12.3; 16.3. ПДР України, зміст яких зазначено в дослідницькій частині. Враховуючи результати дослідження по питанню № 1, при заданих вихідних даних, дії водія автобуса I-VAN р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_8 не відповідали вимогам п. 12.3 ПДР України. Для оцінки дій водія автобуса ОСОБА_8 відповідно до вимог пп. 1.10 «пішохідний перехід»; 16.3 ПДР України не потрібно спеціальних технічних пізнань з області судової автотехніки. Дане питання може бути вирішено органами слідства ( судом) самостійно на основі юридичного аналізу всіх зібраних у справі матеріалів, стосовно до наведених вимог ПДР України. Враховуючи результати дослідження по питанню № 1, необхідно зробити висновок, що з технічної точки зору, при заданих вихідних даних, в причинному зв'язку з виникненням аварійної обстановки і даних дорожньо - транспортної пригоди - є невідповідність дій водія автобуса I-VAN р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_8 вимогам п.12.3 ПДР України (т.2. а.п.228-233);
- протокол проведення слідчого експерименту від 24.05.2016 року та схему до протоколу проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_13 , згідно якого свідок пояснив та показав на місці про розміщення автобуса I-VAN до ДТП, подальший його рух та місце наїзду на пішохода (т.2.а.п.214-216);
- протокол проведення слідчого експерименту від 24.05.2016 року та схему до нього за участю свідка ОСОБА_12 , згідно якого свідок пояснив та показав на місці про розміщення автобуса I-VAN до ДТП, подальший його рух та місце ДТП (т.2 а.п.217-219);
- висновок №226, щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння від 05.05.2016 року, згідно якого у ОСОБА_8 , ознак сп'яніння не виявлено.
- висновок експерта № КСЕ-19/106-21/808 від 18.03.2021 року, з якого вбачається: з технічної точки зору місце наїзду автобуса «I-VAN» р.н.з. НОМЕР_1 на пішохода ОСОБА_16 розташовується на смузі руху по АДРЕСА_4 перед у повздовжньому напрямку розташуванням полімерного уламку та розливу білої речовини на проїзній частині (позначення 2 та 3 на схемі), більш точніше встановити розташування місця наїзду на пішохода не представляється можливим. Виходячи з даних файлу з відеозаписом «201-03-160214-163214.avi» середня швидкість руху автобуса «I-VAN» р.н.з. НОМЕР_1 в обраний проміжок часу, становила близько 6 ± 1 км/год. У варіанті №1, водію автобуса «I-VAN» р.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_18 , необхідно було діяти відповідно до вимог п. 1.10 «Пішохідний перехід», 12.3 та 16.3 Правил дорожнього руху України, зміст яких наведено в дослідницькій частині. У варіанті №2, водію автобуса «I-VAN» р.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_18 , необхідно було діяти відповідно до вимог п. 1.10 «Дорожні умови», «Дорожня обстановка», «Пішохідний перехід», 8.1, 8.7.3(е, є) та 8.10.3 Правил дорожнього руху України, зміст яких наведено в дослідницькій частині. В наведеній дорожній обстановці для оцінки дій пішохода ОСОБА_16 не потрібно спеціальних технічних пізнань з області судової автотехніки. У варіанті №1 для оцінки дій водія автобуса «I-VAN» р.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_18 вимогам п. 1.10 «Пішохідний перехід» та 16.3 ПДР України не потрібно спеціальних технічних пізнань з області судової автотехніки.
Вказати про відповідність або невідповідність дій водія автобуса «I-VAN» р.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_18 технічним вимогам п. 12.3 ПДР України не представляється можливим, по причині зазначеній в дослідницькій частині.
У варіанті №2 для оцінки дій водія автобуса «I-VAN» р.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_18 вимогам п. 1.10 «Дорожні умови», «Дорожня обстановка», «Пішохідний перехід», 8.1, 8.7.3(е, є) та 8.10. 3 ПДР України не потрібно спеціальних технічних пізнань з області судової автотехніки.
В наведеній дорожній обстановці для оцінки дій пішохода ОСОБА_16 не потрібно спеціальних технічних пізнань з області судової автотехніки. Відповісти на дане запитання не представилося можливим по причині зазначеній в дослідницькій частині (т.3.а.п.98-111);
Судом було допитано судового експерта ОСОБА_19 , який в судовому засіданні повністю підтвердив висновок експертизи та вказав, що сталі орієнтири на дорозі дають можливість визначити швидкість руху автобуса, але прив'язати автобус до дороги чи місцевості неможливо, це можливо зробити експериментально;
- протокол проведення слідчого експерименту від 30.05.2017 року та схему до нього за участю обвинуваченого ОСОБА_8 , згідно якого останній показав на місці та розповів про обставини ДТП, що мала місце 05.05.2016 року близько 16.00 години на перехресті вул. Східної - Шевченка у м. Житомирі, в ході якої постраждала пішохід ОСОБА_16 (т.2 а.п.255-263);
- висновок повторної комісійної судово - медичної експертизи № 39 від 06.04.2017 року, згідно якого виявлені при судово - медичній експертизі трупа ОСОБА_20 тілесні ушкодження могли утворитися в результаті удару виступаючих частин автобусу, що рухався, при наїзді його на пішохода, передачі тілу значеної кількості кінетичної енергії, загального струсу тіла та подальшого падіння тіла на дорожнє покриття, за обставин, що вказані в описовій частині ухвали. Спричинені в результаті дорожньо - транспортної пригоди ОСОБА_16 тілесні ушкодження, які складають тупу поєднану травму тіла, знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням смерті. Безпосередньою причиною смерті став травматичний шок як ускладнення спричинених тілесних ушкоджень. Виходячи з характеру та масивності спричинених тілесних ушкоджень, утворення їх при падінні з положення стоячи без прикладання до тіла значної травмуючої сили не можливе (т.1 .а.п.134-137).
Оцінюючи досліджені докази у відповідності до ст.94 КПК України, з врахуванням того, що жоден доказ не має наперед встановленої сили, суд першої інстанції дійшов переконливих висновків, що обвинуваченням не доведено того, що ОСОБА_8 діючи з необережності порушив вимоги пунктів 2.3 (б), 10.1, 12.3, 16.3 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, та ці порушення перебувають у прямому причинному зв'язку із створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної події та її наслідками у вигляді смерті потерпілої ОСОБА_16 , а тому в його діянні відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
З таким висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, та вважає доводи апеляційних скарг захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_11 про те, що судом першої інстанції дана неправильна оцінка наведеним доказам - безпідставними, оскільки досліджені судом першої інстанції та апеляційним судом докази не доводять «поза розумним сумнівом» винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки висновку експертизи механізму і обставин дорожньо-транспортної пригоди №3/611 від 26.07.2016 року, висновку експерта № КСЕ-19/106-21/808 від 18.03.2021 року, висновку повторної комісійної судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_16 та висновку судово-медичної експертизи №1230 від 15.07.2016 року, які містять суперечності з показами свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , а також не зазначив у вироку суду підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки вони суперечать змісту вироку суду, в якому надано належну оцінку вказаним письмовим доказам та показам свідків, надано відповідь на аналогічні доводи прокурора, а також чітко зазначені обставини, мотиви та підстави виправдання обвинуваченого.
Так виправдовуючи ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України суд першої інстанції зазначив, що згідно показань обвинуваченого, які повністю узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 вбачається, що потерпіла намагалася перетнути зазначене перехрестя на червоний (заборонений) сигнал світлофора, при цьому свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 категорично вказують на те, що потерпіла рухалася до моменту ДТП по проїзній частині паралельно руху автобуса та в неї був візок, при цьому вона мала намір чи перетнути перехрестя чи вийти на бордюр, але в обох випадках свідки вказують на те, що потерпіла ОСОБА_16 впала під автобус через візок, який вона везла. На думку суду, дані покази свідків, доводять те, що саме необережна поведінка потерпілої стала наслідком вказаного ДТП та подальших її наслідків, та наявність в її діях порушень розділу 4 ПДР України.
Вказаний висновок також узгоджується з протоколом проведення слідчого експерименту від 30.05.2017 року та схемою до нього за участю обвинуваченого ОСОБА_8 , згідно якого останній показав на місці та розповів про обставини ДТП, яка мала місце 05.05.2016 року близько 16.00 години на перехресті вул. Східної - Шевченка у м. Житомирі за участю його як водія автобуса та пішохода ОСОБА_16 . При цьому було встановлено, що обвинувачений не був спроможний об'єктивно виявити перешкоду, оскільки потерпіла перетинала перехрестя у зігнутому стані, а саме: наявність сліпих зон у водія автобуса.
Вказане свідчить про відсутність у водія ОСОБА_8 спроможності об'єктивно виявити перешкоду, а саме, пішохода, яка рухалася з порушенням ПДР, була низького зросту та йшла зігнута згідно показів свідків, що на думку суду спростовує твердження сторони обвинувачення про порушення водієм п.2.3 (б), п.12.3 ПДР України. Крім того, жодним висновком експерта не встановлено момент виникнення небезпеки для водія ОСОБА_8 , що на переконання колегії суддів, також свідчить про відсутність в його діях причинного зв'язку з наслідками ДТП.
Доводи прокурора про те, що вина обвинуваченого підтверджується висновком експерта №КСЕ-19/106-21/808 від 18.03.2021 року, а саме, що керований обвинуваченим транспортний засіб розпочав свій рух, а пізніше, після зупинки, відновив його та в'їхав в межі перехрестя вулиць Шевченка та Східної на заборонене червоне світло світлофору (сторінки 15-22 висновку експерта), суперечить висновку експерта, оскільки експерт в п.2 свого висновку вказав, що неможливо встановити на який сигнал світлофора автобус перетнув стійку світлофора, що на переконання колегії суддів спростовує наявність в діях водія ОСОБА_8 порушення п.п. 10.1, 16.3 ПДР України.
Крім того, суд не може прийняти як доказ вини обвинуваченого ОСОБА_8 висновок експертизи № 3\611 від 26.07.2016 року щодо механізму та обставин дорожньо - транспортної пригоди, так як при призначенні вказаної експертизи, слідчим в вихідних даних вказано, що автобус зупинився за стійкою світлофора, що суперечить висновкам комплексної експертизи №КСЕ-19/106-21/808 від 18.03.2021 року та спростовує наявність у водія ОСОБА_8 . порушень вимог пунктів 10.1, 12.3, 16.3 Правил дорожнього руху України, оскільки експертом зазначено, що для оцінки дій водія автобуса «I-VAN» р.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_18 вимогам п. 1.10 «Пішохідний перехід» та 16.3 ПДР України не потрібно спеціальних технічних пізнань з області судової автотехніки. Вказати про відповідність або невідповідність дій водія автобуса «I-VAN» р.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_18 технічним вимогам п. 12.3 ПДР України не представляється можливим, по причині зазначеній в дослідницькій частині.
Таким чином, оцінюючи письмові докази, надані суду стороною обвинувачення, на підтвердження винуватості обвинуваченого, які були досліджені в судовому засіданні, суд першої інстанції дійшов висновку, що вони за своїм змістом не підтверджують вину ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
Провівши часткове судове слідство та дослідивши вказані письмові докази в судовому засіданні апеляційного суду, колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції.
Більш того, колегія суддів звертає увагу сторони обвинувачення на те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, оскільки це буде суперечити ч.4 ст.17 КПК України, відповідно до якої усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що ОСОБА_8 мав можливість виявити небезпеку для руху транспортного засобу, що на його думку підтверджується результатами слідчого експерименту проведеного 30.05.2017 року за участі обвинуваченого, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки про відсутність у водія ОСОБА_8 спроможності об'єктивно виявити перешкоду свідчить відеозапис з відеореєстратора транспортного засобу I-VAN н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_8 під час ДТП, що мала місце на перехресті вул. Східна та Шевченка у м. Житомирі 05.05.2016 року, з якого вбачається що до зупинки транспортного засобу на перехресті вул. Східна та Шевченка у м. Житомирі, а також під час відновлення руху транспортного засобу після перемикання сигналу світлофора, потерпілу ОСОБА_16 видно не було (т.2 а.п.208-209).
Отже, потерпіла ОСОБА_16 перебувала у сліпій зоні водія транспортного засобу I-VAN н.з. НОМЕР_1 , яким на момент ДТП 05.05.2016 року керував ОСОБА_8 , а тому він об'єктивно не міг виявити момент виникнення небезпеки для руху.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням вимог закону, роз'яснень п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя», згідно якого визнання особи винною у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її вини, дійшов вірного висновку щодо наявності підстав, для виправдання ОСОБА_8 за недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Доводи апеляційної скарги захисників про те, що суд першої інстанції під час судового розгляду проігнорував клопотання сторони захисту про визнання недопустимими наданих стороною обвинувачення письмових доказів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані клопотання у відповідності до вимог ч.1 ст.89 КПК України суд вирішує в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Таким чином, судом першої інстанції повністю дотримані вимоги кримінального процесуального закону, оскільки з вироку вбачається, що під час знаходження в нарадчій кімнаті суд першої інстанції не знайшов підстав для визнання недопустимими доказів, які просила у своїх клопотаннях сторона захисту.
Відповідно до ч.1 ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Так, розглянувши клопотання сторони захисту про визнання недопустимими усіх наданих стороною обвинувачення письмових доказів, суд першої зазначив, що порушення норм КПК України, які на думку сторони захисту було допущено при отриманні вказаних в клопотанні доказів, не є істотними, а тому підстав для визнання вказаних доказів недопустимими не має, про що зазначено у вироку суду.
Посилання захисників в апеляційній скарзі на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутній витяг із ЄРДР від 05.05.2016р., який би підтверджував той факт, що саме в цей же самий день, і саме за фактом скоєння водієм ОСОБА_8 інкримінованого йому кримінального правопорушення відповідні відомості були внесені до ЄРДР, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки в матеріалах кримінального провадження наявний витяг із ЄРДР за №12016060020003055 від 05.05.2016 саме за фактом дорожньо - транспортної пригоди за участю водія транспортного засобу ОСОБА_8 та пішохода ОСОБА_16 , яка відбулася 05.05.2016 року близько 16 години 15 хвилин на перехресті вул. Східна та Шевченка у м. Житомирі (т.2 а.п.155).
Вказання захисників на те, що ОСОБА_8 було повідомлено про підозру в межах кримінального провадження, яке було розпочате за фактом іншого кримінального правопорушення, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки всі надані прокурором письмові докази (протоколи, висновки експертів та інші джерела доказів) містять вказівку про те, що вони складалися у межах кримінального провадження №12016060020003055 (за винятком протоколу огляду місця ДТП від 05.05.2016 року, який було складено до внесення відповідних відомостей в ЄРДР).
Доводи апеляційної скарги захисників про те, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні проводилось неуповноваженим слідчим СВ Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_21 , якого не було призначено відповідним рішенням начальника слідчого відділу (у формі постанови), колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, слідчий СВ Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_21 проводив досудове розслідування у даному кримінальному провадженні №12016060020003055 від 05.05.2016 року на підставі доручення начальника СВ Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_22 від 05 травня 2016 року, винесеного відповідно до вимог ст.39 та ст.214 КПК України (т.3 а.п.32-33).
Так, у ст. 110 КПК України, на яку посилаються захисники, дійсно зазначено, що рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови.
Однак, за змістом пунктів 8, 17 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу керівник органу досудового розслідування і слідчий є самостійними суб'єктами, повноваження яких визначені в окремих статтях КПК 39 та 40. Положення ст. 110 КПК не містять імперативних приписів про те, що керівник органу досудового розслідування приймає своє рішення у формі постанов.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово вказував, що повноваження керівника органу досудового розслідування визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, у формі письмового «доручення», яке містить ті самі реквізити, що й постанова, зокрема: посада особи керівника органу досудового розслідування, час і місце складання доручення, підстави для його винесення (статті 39, 214 КПК), номер кримінального провадження, внесеного до ЄРДР, попередню правову кваліфікацію та вказівки щодо проведення якісного, ефективного і оперативного досудового розслідування (як у цій справі), не суперечить вимогам ст. 39 КПК і є достатнім документом для наділення такого слідчого повноваженнями здійснювати досудове розслідування у конкретному кримінальному провадженні (справи № 991/722/21, № 461/7741/16-к, № 663/3293/20).
Прийняття рішення саме у такій письмовій формі (а не у формі постанови) не свідчить, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою.
Відтак, встановлені в ході апеляційного розгляду вищенаведені обставини, на переконання колегії суддів, свідчать про безпідставність доводів апеляційної скарги захисників з цього приводу.
Вказання захисників на те, що доручення про проведення досудового розслідування від 05.05.2016 року було підписано невідомою особою, а не начальником СВ Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_22 , колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки жодних доказів на підтвердження вказаного факту стороною захисту надано не було.
З огляду на наведене, необґрунтованими є й відповідно доводи апеляційної скарги захисників про те, що всі докази отримані слідчим СВ Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_21 , призначеним слідчим у даному кримінальному провадженні дорученням начальника СВ Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_22 від 05 травня 2016 року, є недопустимими.
Таким чином, істотних порушень кримінально-процесуального закону, які були б підставами для скасування судового рішення, колегією суддів за матеріалами провадження не виявлено.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги захисників про те, що виправдовуючи ОСОБА_8 за недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, суд першої інстанції помилково не послався на п.3 ч.1 ст.373 КПК України, як на підставу для ухвалення виправдувального вироку, а тому вважає, що вирок суду в частині формулювання підстав виправдання підлягає зміні.
Також колегія суддів вважає за необхідне в порядку ч.2 ст.404 КПК України зазначити в резолютивній частині вироку про визнання невинуватим ОСОБА_8 у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.286 КК України.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_11 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Корольовського районного суду м.Житомира від 17 червня 2022 року щодо ОСОБА_8 змінити в частині формулювання підстав виправдання.
В порядку ч.2 ст.404 КПК України зазначити в резолютивній частині вироку: ОСОБА_8 визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
На підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України виправдати ОСОБА_8 у зв'язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
В іншій частині вирок суду залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: