Справа № 420/26528/23
17 травня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 в частині здійснення розрахунків сум складових грошового забезпечення ОСОБА_1 на підставі нечинної редакції пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати за період з 27.02.2022 по 26.07.2022 включно на підставі чинної редакції пункту 4 зазначеної Постанови оклад за військовим званням та посадовий оклад, надбавку за вислугу років; надбавку за особливості проходження військової служби, премію, що встановлена відповідними рішеннями Міністра оборони України, та виплатити на користь ОСОБА_1 всі складові грошового забезпечення за період з 27.02.2022 по 26.07.2022 в невиплачених сумах;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині нездійснення нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за лютий 2022 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду за лютий 2022 року в сумі 30000 грн;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині нездійснення нарахувань та виплат на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані вихідні, святкові та неробочі дні;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в подвійному розмірі за 44 невикористаних вихідних, святкових та неробочих днів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 27.02.2022 по 26.07.2022 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 26.07.2022 позивач направлений для проходження служби до військової частині НОМЕР_2 , з якої 11.07.2023 його звільнено у відставку за віком наказом Командувача Морських Сил ЗСУ від 05.07.2023.
29.06.2023 представником позивача за адвокатським запитом було запитано детальну інформацію щодо складових щомісячного грошового забезпечення позивача в період лютий-липень 2022 року, проте відповіді на неї на час звернення з цим позовом не надходило.
Позивач з наявних у нього відомостей з грошового атестату від 26.07.2023 та з виписки по картці за період 27.02.2022 - 01.08.2022 робить висновок, що відповідач під час служби позивача щомісячно порушував його право на отримання грошового забезпечення в належному розмірі.
Бездіяльність відповідача щодо не проведення виплати грошового забезпечення в повному обсязі позивач вважає протиправною, що стало підставою звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою від 06.10.2023 провадження у вказаній справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
24.10.2023 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній позов не визнає.
Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що пунктом 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14,
Згідно з п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 року, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються.
Так, до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови КМУ № 704 викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18, яка набрала законної сили 29.01.2020, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Таким чином, з 29.01.2020 з дня набрання законної сили рішення у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови КМ України № 103 втратив чинність та була відновлена дія п. 4 постанови КМ України № 704у первісній редакції.
Однак, з відновленням дії пункту 4 постанови КМУ №704 у його первісній редакції, слід врахувати, що нею визначено граничну нижню величину, яка береться для розрахунку розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, що складає 50% мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року, отже у випадку, коли у календарному році, в якому застосовуються положення пункту 4 постанови КМУ №704 в такій редакції, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року є меншим 50% розміру мінімальної заробітної плати, то розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року як розрахункова величина не застосовується та має бути застосована розрахункова величина 50 % розміру мінімальної заробітної плати.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ (з змінами та доповненнями), встановлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 01 січня 2020 року становить 2102,00 грн. При цьому, мінімальна заробітна плата з 01.01.2020 становила - 4723,00 грн.
Отже, при визначенні розміру посадового окладу з урахуванням тарифних коефіцієнтів згідно з додатками 1, 12, 13, 14 в якості розрахункової величини повинна застосовуватися мінімальна заробітна плата, оскільки 50% її розміру (2361,50 грн.) перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлений у 2020 році (2102,00 грн.).
Проте, згідно з п. 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
А тому, відповідач діяв правомірно, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року.
Позивач 27.02.2022 зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 та поставлений на всі види забезпечення згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.02.2023 № 43.
На момент виникнення правових відносин між позивачем та військовою частиною НОМЕР_1 на території України діяв правовий режим воєнного стану, відповідно, під час прийняття рішень щодо нарахування та виплати всіх видів грошового забезпечення позивачеві, командуванням військової частини НОМЕР_1 застосовувалось законодавство, що регулює порядок таких виплат під час проходження військової служби в умовах воєнного стану.
Позивачеві нараховано та виплачено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за лютий 2022 року в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби з 27.02.2023 по 28.02.2023 (2 дні) у розмірі 2142,86 грн.
Командування військової частини здійснило всі належні розрахунки та виплати позивачеві додаткової винагороди за лютий 2022 року.
Доказів, які б підтверджували наявність у позивача підстав для отримання будь-яких інших виплат окрім тих, що виплачені позивачеві у порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України № 168 за лютий позивачем не надано.
Щодо позовної вимоги позивача про нарахування та виплати йому грошової компенсації за 44 невикористаних вихідних, святкових та неробочих днів, відповідач зазначає, що статтею 10 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначена загальна тривалість службового часу військовослужбовців на тиждень, яка не може перевищувати нормальної тривалості робочого часу за відповідний період, визначеної законодавством України, за винятком випадків, передбачених пунктом 5 цієї статті.
Відповідно до частини 5 зазначеної статті військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби в добовому наряді та інші заходи, пов'язані із забезпеченням боєготовності військових частин, здійснюються без обмеження загальної тривалості службового часу.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Порядок № 260 розроблено відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704.
Згідно п. 1.5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 260 (яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), за виконання службових обов'язків понад установлений службовий час, у вихідні, святкові та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
Вказана норма кореспондується з пунктом 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (чинним на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
Розділом XXXI Порядку №260 визначено складові сум грошового забезпечення, яке виплачується військовослужбовцю у разі його звільнення з військової служби, і вказаними нормами також не передбачено виплату військовослужбовцю компенсації невикористаних днів відпочинку за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні.
Безпідставним є посилання позивача на ст.72 КЗпП України, у зв'язку з тим, що норми Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки питання оплати праці врегульоване спеціальними нормами, які не передбачають компенсації за виконання військових обов'язків понад встановлений службовий час.
З 24 лютого 2022 року, з набранням законної сили Постанови №168 позивачеві протягом періоду проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 з 28.02.2022 по 12.05.2022 виплачувалась додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно, та у збільшеному розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах
На виконання вимог зазначених нормативно-правових актів розрахунки з позивачем за період службі у військовій частині НОМЕР_1 під час дії воєнного стану, в умовах прийняття участі у заходах бойового залагодження підрозділів військової частини НОМЕР_1 , здійснені за кожен день його перебування на службі враховуючи вихідні, неробочі та святкові дні.
Сума виплаченого позивачеві грошового забезпечення, у тому числі з урахуванням додаткової винагороди, виплаченої за період перебування на службі у військовій частині НОМЕР_1 з 27.02.2022 по 26.07.2022 складає 519 261,34 грн.
Діючими нормами не передбачено виплату військовослужбовцям грошової компенсації за невикористані вихідні, святкові та неробочі дні, у які той чи інший військовослужбовець виконував обов'язки військової служби.
З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
03.11.2023 до суду надійшла відповідь на відзив. Позивач зазначає, що нарахування 2142, 86 грн вчинено відповідачем в порушення чинного порядку, причому з банківської виписки по картці про рух коштів по категорії «Зарплата» не вбачається здійснення такої виплати після 08.04.2022, і відповідачем не надано доказів її фактичного зарахування на користь позивача. Позивач наголошує, що за позовом він намагається стягнути не додаткові виплати за виконання ним службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні, а прямо передбачене трудовим законодавством грошове забезпечення (компенсаційну виплату) в рахунок невикористаних днів відпочинку, на які позивач мав право, але відповідач своїх зустрічних обов'язків не виконав (п. 3 наказу Міністерства оборони України № 27 від 19.01.2016). Позивач просить позов задовольнити.
03.11.2023 до суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, а саме пунктів 1, 2 позовної заяви, у якій просить:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 в частині здійснення розрахунків сум складових грошового забезпечення ОСОБА_1 на підставі нечинної редакції пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 донарахувати всі складові щомісячного грошового забезпечення за період з 27.02.2022 по 26.07.2022 включно на підставі чинної редакції пункту 4 зазначеної Постанови, за чим виплатити у встановленому порядку з врахуванням індексації та обов'язкових утримань на користь ОСОБА_1 заборгованість за окладом за військовим званням в сумі 2700,58 грн, за посадовим окладом в сумі 9918,48 грн, за надбавкою за вислугу років в сумі 21702,83 грн, за надбавкою за особливості проходження військової служби в сумі 30134,60 грн, за премію в сумі 17754 грн, а разом заборгованість за грошовим забезпеченням за період з 27.02.2022 по 26.07.2022 включно в загальній сумі 82210,58 грн;
визнати протиправним наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 08.04.2022 № 243 в частині, що стосується виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби з 24 лютого по 28 лютого 2022 року, визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення нарахування зазначеної додаткової грошової винагороди ОСОБА_1 за лютий 2022 року в передбаченому законодавством порядку та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду за лютий 2022 року в сумі 30000 грн. Ухвалою суду від 13.11.2022 прийнято до провадження заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог.
28.11.2023 до суду надійшли заперечення. Відповідач зазначає, що скасування пункту 6 Постанови №103 не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 не створює підстав для здійснення відповідного перерахунку.
Під час перебування позивача на службі у військовій частині НОМЕР_1 починаючи з 27.02.2022 по 26.07.2022 у командування військової частини НОМЕР_3 були відсутні підстави для проведення розрахунку та виплати позивачеві надбавки за вислугу років, у зв'язку з тим, що позивач прибув для проходження служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 за призивом по мобілізації без особової справи, та документів, що підтверджують проходження військової служби, які слугують підставою для обчислення вислуги років та подальшого нарахування та виплати надбавки за вислугу років. Протягом зазначеного періоду ІНФОРМАЦІЯ_1 так і не було надіслано на адресу військової частини НОМЕР_1 особову справу позивача. Незважаючи на спрямований на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 запит командуванням військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2022 за вих. № 182/1951 (запит додається) щодо направлення особової справи позивача на адресу військової частини, станом на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 26.07.2022, вищезазначена особова справа так і не була отримана відповідачем, у зв'язку з чим, не було підстав для перерахунку вислуги років позивачеві, нарахування та виплати надбавки за вислугу років.
Позивачеві на момент виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 станом на 26.07.2022 оголошено вислугу років наказом командирі військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.07.2022 № 192 .
Позивач не звертався до командування військової частини НОМЕР_1 щодо проведення розрахунку та виплати позивачеві надбавки за вислугу років за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 з 27.02.2022 по 26.07.2022 на підставі послужного списку з його особової справи та з копіями відповідних документів, що підтверджують окремі періоди військової служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах, та з копіями відповідний наказів, якими оголошено позивачеві вислугу років.
На момент проходження служби позивачем у військовій частині НОМЕР_1 з 27.02.2022 по 26.07.2022, так і на сьогоднішній день, у командування військової частини НОМЕР_1 відсутні законні підстави щодо проведення розрахунку та виплати позивачеві надбавки за вислугу років за вказаний період.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу відповідач зазначає, що сума є явно завищеною та такою, що не відповідає складності справи, часом витраченим адвокатом на надання послуг, їх обсягу та значення для сторони позивача.
27.11.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на заперечення. Позивач зазначає, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Таким чином, ураховуючи зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ, виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Позивач відхиляє посилання відповідача на правомірність неврахування дійсних відомостей про вислугу років під час нарахування та виплати йому щомісячної грошової винагороди через те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 не було надіслано особову справу позивача.
Позивач не повинен нести тягар негативних наслідків, які виникають завдяки неналежному виконанню суб'єктами власних повноважень своїх обов'язків.
Позивач впевнений, що відповідач зобов'язаний самостійно вчинити всі необхідні дії для встановлення та перевірки відомостей про його вислугу років, які у встановленому порядку внесені до військового квитку. Проте, як вбачається з наданих відповідачем доказів, незважаючи на відсутність особової справи позивача з дня зарахування його до складу відповідача 27.02.2022 відповідний запит до ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач зробив лише 11.07.2022.
Відповідачем не було надано доказів фактичної виплати на його користь передбаченої Постановою № 168 щомісячної додаткової грошової винагороди за лютий 2022 року.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивач зазначає, що незважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, вартість її правового супроводу фахівцем є повністю адекватною обсягу та складності виконаних ним робіт, що доводиться кількістю наданих доказів.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 27.02.2022 по 26.07.2022.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.07.2022 № 192 ОСОБА_1 направлений для подальшого провадження служби до військової частини НОМЕР_2 , 26.07.2022 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення через військову частину НОМЕР_1 за морською нормою № 3 з 27.07.2022.
Вислуга років станом на 26.07.2022 становить: календарна - 00 років 04 місяці, пільгова - 00 років 00 місяців, загальна - 00 років 4 місяців.
Відповідно до грошового атестату позивача виплачено такі види грошового забезпечення: оклад за військовим званням - 1340,00 грн, посадовий оклад за 23 тарифним розрядом - 4930,00 грн, оклад за вислугу років - 0,00 грн, премія 179 % - 7401,36 грн, НОПС 87,8 % - 4617,15 грн.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 08.04.2022 № 243 наказано помічнику командира військової частини з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби виплатити особовому складу військової частини додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби за період з 24 лютого по 28 лютого 2022 року, відповідно до додатку 1 до цього наказу, а саме ОСОБА_1 за період з 27.02.2022 по 28.02.2022 у сумі 2142,86 грн.
29.06.2023 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом, у якому просив:
повідомити, за яким розрядом тарифної сітки вчинялось застосування відповідних норм Постанови Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» під час розрахунків складових щомісячного грошового забезпечення;
визначити помісячно, які саме складові грошового забезпечення з нижчеперелічених та в яких сумах було включено до суми нарахованого щомісячного грошового забезпечення:
посадовий оклад; оклад за військовим званням; підвищення посадового окладу; надбавка за вислугу років; надбавка за особливості проходження військової служби; допомога на оздоровлення; інші доплати, винагороди, які мають постійний характер; премія, інші додаткові види грошового забезпечення тощо;
надати документальне підтвердження фактичних виплат нарахованих сум щомісячного грошового забезпечення;
надати відомості щодо кількості невикористаних військовослужбовцем ОСОБА_1 вихідних, святкових та неробочих днів та документальне підтвердження щодо нарахування та виплати йому відповідної компенсації за них;
надати документальне підтвердження щодо нарахування та виплати добових за час перебування зазначеного військовослужбовця у відрядженнях;
надати документальне підтвердження щодо нарахування та виплати компенсації за неотримане речове майно;
надати документальне підтвердження щодо доведення до військовослужбовця ОСОБА_1 відомостей про нараховане та фактично виплачене йому грошове забезпечення, у відповідь на його відповідні рапорти тощо.
Відповідь відповідача на адвокатський запит станом на дату розгляду справи до суду не надана.
Вважаючи, що під час військової служби неправильно нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 в частині здійснення розрахунків сум складових грошового забезпечення ОСОБА_1 на підставі нечинної редакції пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 донарахувати всі складові щомісячного грошового забезпечення за період з 27.02.2022 по 26.07.2022 включно на підставі чинної редакції пункту 4 зазначеної Постанови, за чим виплатити у встановленому порядку з врахуванням індексації та обов'язкових утримань на користь ОСОБА_1 заборгованість за окладом за військовим званням в сумі 2700,58 грн, за посадовим окладом в сумі 9918,48 грн, за надбавкою за вислугу років в сумі 21702,83 грн, за надбавкою за особливості проходження військової служби в сумі 30134,60 грн, за премію в сумі 17754 грн, а разом заборгованість за грошовим забезпеченням за період з 27.02.2022 по 26.07.2022 включно в загальній сумі 82210,58 грн суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту, гарантії в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ.
Відповідно до статті 1 Закон № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх з службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошеве та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим знанням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з п. 4 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядовою, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з п. 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
На момент набрання чинності Постанови №704 (01.03.2018) п.4 цього нормативно-правового акту було викладено в редакції п.6 постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 №103 (далі - постанова КМУ № 103), а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
При цьому, суд звертає увагу на те, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 постанови КМ України №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Водночас, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.
Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 втратив чинність та була відновлена дія п.4 постанови КМ України № 704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Суд зазначає, що частина друга статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним.
Суд наголошує на неможливості виконання положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, передбачені законом.
Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені постановою №103, зокрема, до п.4 Постанови № 704 були визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 діє редакція п.4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Судом встановлено, що при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення позивачу за період з 27.02.2022 по 26.07.2022 відповідачем застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, - 1762,00 грн.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що починаючи з 27.02.2022 по 26.07.2022 ОСОБА_1 має право на визначення розміру його посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на тарифні коефіцієнти, визначені Постановою № 704.
Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 27.02.2022 по 26.07.2022, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 27.02.2022 по 26.07.2022, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше проведених виплат.
Щодо зобов'язання відповідача виплатити у встановленому порядку з врахуванням індексації та обов'язкових утримань на користь ОСОБА_1 заборгованість за окладом за військовим званням в сумі 2700,58 грн, за посадовим окладом в сумі 9918,48 грн, за надбавкою за вислугу років в сумі 21702,83 грн, за надбавкою за особливості проходження військової служби в сумі 30134,60 грн, за премію в сумі 17754 грн, а разом заборгованість за грошовим забезпеченням за період з 27.02.2022 по 26.07.2022 включно в загальній сумі 82210,58 грн суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом.
Таким чином, захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Суд звертає увагу на те, що відповідачем ще не прийнято рішення щодо здійснення перерахунку грошового забезпечення на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача будуть порушені.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
За таких обставин, позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає як передчасна, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправним наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.04.2022 № 243 в частині, що стосується виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби з 24 лютого по 28 лютого 2022 року, визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення нарахування зазначеної додаткової грошової винагороди ОСОБА_1 за лютий 2022 року в передбаченому законодавством порядку та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду за лютий 2022 року в сумі 30000 грн суд зазначає наступне.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168).
Пунктом 1 Постанови № 168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
У спірний період діяла телеграма Міністра оборони України № 248/1298 від 25.03.2022 (далі - телеграма № 248/1298) яким було врегульовано питання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінетом Міністрів України від 28.02.2022 № 168.
Відповідно до пункту 2 телеграми № 248/1298 від 25.03.2022 на період дії воєнного стану військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти) встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах:
100 000 гривень - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах);
30 000 гривень - іншим військовослужбовцям (із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв'язку зі звільненням з військової служби).
У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 внесені наступні зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»:
« 1. У пункті 1:
1) в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінити словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;
2) доповнити пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту:
«Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.».
…
Доповнити постанову пунктом 2-1 такого змісту:
« 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.».
Абзац перший пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 217 від 07.03.2022 - застосовується з 24 лютого 2022 року, № 350 від 22.03.2022 - застосовується з 24 лютого 2022 року, № 754 від 01.07.2022 - застосовується з 1 червня 2022 року, № 793 від 07.07.2022 - застосовується з 24 лютого 2022 року.
Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.02.2022 № 43 ОСОБА_1 , признаного по мобілізації відповідно до Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022, який прибув з ТЦК та СП , з 27.02.2022 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, а на продовольче забезпечення за морською нормою № 3 з 28.02.2022.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 08.04.2022 № 243 наказано помічнику командира військової частини з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби виплатити особовому складу військової частини додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби за період з 24 лютого по 28 лютого 2022 року, відповідно до додатку 1 до цього наказу, а саме ОСОБА_1 за період з 27.02.2022 по 28.02.2022 у сумі 2142,86 грн.
Таким чином, за лютий 2022 року відповідачем вірно нараховано додаткову винагороду у сумах, пропорційних до часу несення позивачем військової служби, а відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 в частині нездійснення нарахувань та виплат на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані вихідні, святкові та неробочі дні та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в подвійному розмірі за 44 невикористаних вихідних, святкових та неробочих днів суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 4, ч. 6 ст. 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції чинній на час виключення позивача із списків особового складу зонального відділу та всіх видів забезпечення) для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, а для військовослужбовців строкової військової служби і курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів та курсантів вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, навчальних центрів (частин) - шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем
Вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов'язків. Ці дні згідно з планами, а також вільний від занять час відводяться для відпочинку, проведення культурно-освітньої роботи, спортивних заходів та ігор. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня. Військовослужбовцям строкової військової служби, курсантам (слухачам) вищих військових навчальних закладів при виконанні обов'язків військової служби у зазначені дні час відпочинку встановлюється відповідним командиром (начальником).
Разом з тим, питання роботи у вихідні та святкові дні регулюються також і Кодексом законів про працю України.
Статею 73 КЗпП України встановлено святкові дні: 1 січня - Новий рік; 8 березня - Міжнародний жіночий день; 1 травня - День праці; 8 травня - День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років; 28 червня - День Конституції України; 15 липня - День Української Державності; 24 серпня - День незалежності України; 1 жовтня - День захисників і захисниць України; 25 грудня - Різдво Христове; Робота також не провадиться в дні релігійних свят: один день (неділя) - Пасха (Великдень) один день (неділя) - Трійця; 25 грудня - Різдво Христове.
Відповідно до ч. 3 ст. 73 КЗпП України, робота у святкові (неробочі) дні допускається: на безперервно діючих підприємствах, де припинення роботи неможливе через виробничо-технічні умови; у зв'язку з необхідністю обслуговування населення; у випадках, передбачених ст.71 КЗпП України.
Разом з тим, у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 73 згідно із Законом № 2136-IX від 15.03.2022, з урахуванням змін, внесених Законом № 2352-IX від 01.07.2022.
Згідно зі ст. 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися за згодою сторін у грошовій формі в подвійному розмірі або наданням іншого дня відпочинку. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами ст.107 КЗпП України, зокрема у подвійному розмірі, але на бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 КЗпП України, Кодекс законів про працю України регулює відносини працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Таким чином, Кодекс законів про працю України є загальним нормативно правовим актом, положення якого мають застосовуватись у разі, коли спеціальним законом не врегульоване те чи інше питання.
Разом з тим, суд зазначає, що спеціальною нормою, якою врегульовані питання проходження військової служби є, зокрема, Статут внутрішньої служби Збройних Сил України затверджений законом України від 24.03.1999 року № 548-XIV.
Відповідно до абц. 1-2 ст. 203 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України від 24.03.1999 № 548-XIV вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов'язків. Ці дні згідно з планами, а також вільний від занять час відводяться для відпочинку, проведення культурологічної роботи, спортивних заходів та ігр. Офіцерам, військовослужбовцям військової служби за контрактом, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня.
Також, згідно з абц. 1 п. 7 розділу І наказу Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства Оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» № 260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 754/32197, (чинній на час виникнення спірних правовідносин), за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки виконання службових обов'язків понад установлений службовий час, у вихідні, святкові та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується, а тому, як наслідок, грошова компенсація за вихідні, святкові та неробочі дні, які не використані під час виконання службових обов'язків під час проходження військової служби не передбачена.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приписами ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Враховуючи те, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї позиції, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12000,00 грн, суд зазначає наступне.
За змістом статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатським об'єднанням «Мангуст» укладено договір № М-1(09) про надання правової допомоги від 01.09.2023.
Відповідно до пункту 4.1 договору № М-1(09) від 01.09.2023 розмір витрат за допомогу, надану клієнту в межах цього договору, в тому числі - гонорару адвоката за представництво та іншу професійну роботу, пов'язану зі справою, - визначаються у додатках до цього договору.
Відповідно до угоди про розмір витрат від 19.09.2023 розмір витрат за спір з військовою частиною НОМЕР_1 складає 12000,00 грн.
На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу позивачем надано рахунок-фактуру № 1 від 19.09.2023, платіжну інструкцію № @РL7292 від 20.09.2023 та акт виконаних робіт від 03.11.2023, відповідно до якого Об'єднання в особі адвоката Лисевича Сергія виконало роботи по замовленню № 1 в межах судової справи № 420/26528/23, а саме:
вивчення матеріалів, формування позиції, складання позовної заяви - 4000,00 грн;
складання заяви про витребування доказів - 2000,00 грн;
складання відповіді на відзив - 2000,00 грн;
складання заяви щодо уточнення позовних вимог, проведення додаткових підрахунків та їх оформлення - 4000,00 грн,
загальна вартість - 12000,00 грн.
Слід зазначити, що згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Такий самий висновок сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 січня 2023 року у справі №280/3242/19, від 19 січня 2023 року у справі №1.380.2019.003790, від 30 листопада 2022 року у справі №520/11678/21.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір був обґрунтованим. Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд, не може бути обов'язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.
Перевіривши обґрунтованість заявлених позивачем до відшкодування витрат у розрізі видів наданих адвокатом послуг, складність юридичних питань, які були предметом дослідження в суді, суд вважає заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги частково необґрунтованим та, як наслідок, завищеним, а, відтак, таким, що підлягає зменшенню. Розумно обґрунтованими, на думку суду, є витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача, оскільки дана сума є співмірною до предмету спору і ціни позову, складності даної справи та об'єму виконаних робіт.
Відтак, суд доходить висновку, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 27.02.2022 по 26.07.2022, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) грошового забезпечення з 27.02.2022 по 26.07.2022, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше проведених виплат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А.С. Пекний