Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 травня 2024 року Справа№200/863/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
13 лютого 2024 року до Донецького окружного адміністративного суду, через систему «Електронний суд», надійшов позов адвоката Холостенка О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про:
- визнання неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.04.1991 року по 15.06.1994 року в Донбаському інженерно - будівельному інституті;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу період навчання в Донбаському інженерно - будівельному інституті з 01.04.1991 року по 15.06.1994 року та здійснити перерахунок пенсії з 13.08.2023 року (відповідно до уточнених позовних вимог)
В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що 07.11.2022 року звернувся до о ГУ ПФУ у Львівській області з питанням про врахування періоду навчання згідно із дипломом НОМЕР_1 від 15.06.1994 на що відповідач листом від 09.11.2022 року за № 16568-15724/Г-02/8-0500/22 про відсутність підстав для зарахування періоду навчання оскільки в дипломі не вказано повний період навчання (відсутня дата початку навчання), час навчання в Донбаському інженерно - будівельному інституті не враховано до страхового стажу при призначенні пенсії по інвалідності. Вважає відмову відповідача щодо зарахування періоду навчання до страхового стажу протиправною та такою, що порушує його право на належне пенсійне забезпечення.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 26 лютого 2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), витребувано копії та докази.
11 березня 2024 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, зі змісту якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обгрунтування своєї позиції зазначив, що відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, заява позивача від 24.10.2022 про призначення пенсії була розглянута Головним управління ПФУ в Дніпропетровській області. За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 24.10.2022, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивачу призначено пенсію по інвалідності. Питання щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання з 01.04.1991 по 15.06.1994 в Донбаському інженерно - будівельному інституті вирішувало Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області, а отже вважає, що вимоги саме до Головнлшл управління ПФУ в Донецькій області є безпідставними.
Ухвалою суду від 08 квітня 2024 року залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427) до участі у справі в якості другого відповідача.
Ухвалою суду від 26 квітня 2024 року витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 та розрахунок стажу. Встановлено строк для їх подання до суду до 30.04.2024 року.
У встановлений судом строк Головним управління ПФУ в Дніпропетровській області відзиву на позов не було подано.
Положеннями частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Таким чином, суд розцінює неподання відповідачем - суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин як визнання даного позову.
Ухвалою суду від 10 травня 2024 року застосовано до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заходи процесуального примусу у вигляді штрафу. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427) в дохід Державного бюджету України (стягувач Державна судова адміністрація України, отримувач коштів: УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/21081100, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA118999980313090106000026007, код класифікації доходів бюджету: 21081100) штраф в сумі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.
Ухвалою суду від 16 травня 2024 року ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року про застосування заходів процесуального примусу у вигляді штрафу, постановлену в даній справі скасовано.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 виданий Авдіївським МВ УМВС України у Донецькій області 19 серпня 1997 року.
ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , згідно з довідкою від 26.09.2022 року №1331-5002172013.
Судом встановлено, що рішенням Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 28.10.2022 року № 050130001977 ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 під час призначення пенсії не було зараховано до страхового стажу період навчання, останній 07.11.2022 року звернувся до Головного управління ПФУ у Львівській області із заявою в якій просив надати роз'яснення, щодо не зарахування період навчанян до страхового стажу, згідно з дипломом НОМЕР_1 .
Головне управління ПФУ в Донецькій області листом від 09.11.2022 року № 16568-15724/Г-02/8-0500/22 надало відповідь на запит позивача та повідомило, що в дипломі КЗ №000192 від 15.06.1994 не вказано повний період навчання (відсутня дата початку навчання), час навчання в Донбаському інженерно - будівельному інституті не враховано до страхового стажу при призначенні пенсії по інвалідності. Для врахування періоду навчання згідно із дипломом НОМЕР_1 від 15.06.1994 необхідно надати до органів, що призначають пенсію, крім диплому, виписку з оцінками, в якій зазначено повний період навчання, або довідку про навчання.
Не погодившись з діями Головного управління ПФУ в Донецькій області, щодо не зарахування періоду навчання до страхового стажу, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно із частинами 1, 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також, зокрема навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до записів у трудовій книжці позивача від 08.08.1994 року НОМЕР_3 , останній в період з 01.04.1991 року по 15.06.1994 року навчався в Донбаському інженерно - будівельному інституті.
З матеріалів справи, судом встановлено, що до загального страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період навчання з з 01.04.1991 року по 15.06.1994 року, оскільки в дипломі не вказано повний період навчання (відсутня дата початку навчання). Для зарахування вказаного періоду позивачу необхідно надати виписку з оцінками, в якій зазначено повний період навчання, або довідку про навчання
Суд звертає увагу, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).
Згідно з пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до пункту «е» статті 3 Закону № 1788-XII право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема, вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти.
Згідно з п. 8 Порядку № 637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція № 58) до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, запис про час навчання у вищих навчальних закладах.
Для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів (пункт 2.16 Інструкції № 58).
Статтею 53 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що студент (слухач) - особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.
Згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженим наказом Міністерства освіти України від 02.06.1993 № 161, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.11.1993 за № 173, студенту, який захистив дипломний проект (роботу), склав державні екзамени відповідно до вимог освітньо-професійної програми підготовки, рішенням державної комісії присвоюється відповідно освітній рівень (кваліфікація) та видається державний документ про освіту (кваліфікацію).
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 09 квітня 2024 року у справі № 380/15284/22, із змісту наведених норм видно, що навчанням у вищому навчальному закладі є період з дня зарахування особи до вищого навчального закладу на денну форму навчання до дня її відрахування у зв'язку із завершенням навчання та отриманням відповідного документа про вищу освіту державного зразка із внесенням записів про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в період з 01.04.1991 року по 15.06.1994 року навчання в Донбаському інженерно - будівельному інституті, що підтверджується записами з трудової книжки позивача. Дипломом НОМЕР_1 від 15.06.1994 року факт складення позивачем державних екзаменів та присвоєно кваліфікацію спеціаліста «інженера - будівельника».
Щодо надання до Пенсійного фонду інших документів, що містять відомості про періоди навчання, суд звертає увагу, що згідно ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, ч.1 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Таким чином суд зазначає, що при виникненні у відповідача сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однак, матеріали справи не містять доказів, щодо здійснення відповідачем перевірки достовірності відомостей про позивача, а саме періоду навчання з 01.04.1991 року по 15.06.1994 року.
Таким чином, в разі виявлення в записах трудової книжки неповних даних відповідач був уповноважений вжити заходів щодо витребування з відповідних підприємств, установ, організацій або архівних установ уточнюючих довідок про наявність у позивача наявного трудового стажу роботи для призначення пенсії.
Натомість таких дій відповідач не вчиняв, чим обмежив реалізацію позивачем права на соціальний захист.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:
-сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Враховуючи вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначенні пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у правовідносинах щодо розгляду заяви про призначення пенсії пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та не зарахував до страхового стажу пероід навчання позивача.
Суд звертає увагу, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про призначення пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.
Однак, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на обліку в якому знаходить позивач має виплачувати перераховану пенсію позивачу
Таким чином, не зарахування Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до страхового стажу позивача спірного періоду навчання є протиправним.
Право на судовий захист гарантовано статтею 55 Конституції України.
Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.
При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинствапри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо дати, з якої необхідно здійснити перерахунок пенсії, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи те, що позивач із даним позовом звернувся до суду 13 лютого 2024 року, суд вважає обгрунтованими вимоги позивача про здійснення перерахунку пенсії з 13.08.2023 року, тобто в межах передбаченого статтею 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 року по справі №200/115/21-а.
Враховуючи те, що саме рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області позивачу не зараховано періоди навчання до страхового стажу, суд з метою повного та ефективного захисту прав позивача частково задовольняє вимоги шляхом:
визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.04.1991 року по 15.06.1994 року в Донбаському інженерно - будівельному інституті;
зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання в Донбаському інженерно - будівельному інституті з 01.04.1991 року по 15.06.1994 року та здійснити перерахунок пенсії з 13.08.2023 року.
При прийнятті рішення суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Нормами частини першої статті 139 КАС встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн відповідно до квитанції №1351-3622-5674-3403 від 13.02.2024 року.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області треба стягнути належну суму судового збору у розмірі 968,96 грн.
Разом з цим, позивачем заявлена вимога про стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у розмірі 10 000 грн.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, фактично понесені стороною, на користь якої ухвалено судове рішення в адміністративній справі, витрати на правову допомогу у такій справі підлягають компенсації за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на підставі рішення суду.
На підтвердження понесених судових витрат в частині надання адвокатом правничої допомоги заявником надано Договір про надання правничої допомоги №8 від 13.02.2024 року, додаткова угода №1 від 13.02.2024 року до договору №8 від 13.02.2024 року відповідно до якої гонорар адвоката становить 10000 грн, ордер про надання правничої (правової) допомоги серії АН №1356492.
Позивач вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн має бути стягнутий з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Суд зазначає, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема ,заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Перевіривши зміст наведених документів, суд звертає увагу, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 10 000,00 грн. не є співмірними зі складністю справи (визнання протиправними дії, щодо не зарахування до страхового стажу періоду навчання та зобов'язання зарахувати такий період навчання), відтак, враховуючи те, що належним відповідачем у справі є саме Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви, а розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу за період розгляду справи в суді першої інстанції у співмірності до наданих послуг, на переконання суду, становить 1000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-76, 90, 132, 139, 143, 159, 193, 205, 241-246, 250, 251, 255, 291, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним дії та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.04.1991 року по 15.06.1994 року в Донбаському інженерно - будівельному інституті.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) період навчання в Донбаському інженерно - будівельному інституті з 01.04.1991 року по 15.06.1994 року та здійснити перерахунок пенсії з 13.08.2023 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя М.М. Крилова