14 травня 2024 року
м. Київ
справа № 639/3072/23
провадження № 51-2283 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 липня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 31 січня 2024 року щодо останньої,
установив:
за вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 липня 2023 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, уродженку та жительку м. Куп'янськ Харківської області (фактично проживаючу як ВПО у АДРЕСА_1 ), раніше судиму вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2023 року за ч. 1 ст. 369, ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців,
визнано винуватою та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 71 КК України, до покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2023 року та остаточно, за сукупністю вироків, призначено засудженій покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Також вироком вирішені питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, за результатами розгляду апеляційної скарги захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої, вирок суду залишено без зміни.
Відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень і встановлених судом першої інстанції обставин, ОСОБА_5 визнано винуватою та засуджено за те, що вона, 24 квітня 2023 року приблизно об 11:07, знаходячись у магазині ТОВ "АТБ-маркет", який за адресою: м. Харків, проспект Розторгуївський, 2, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, вчинила закінчений замах на таємне викрадення майна із цього магазину на загальну суму 598 гривень.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 порушує питання про перегляд оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої ОСОБА_5 через суворість та просить їх змінити в частині призначеного покарання, застосувавши положення ст. 69 КК України та зменшити розмір остаточного покарання за сукупністю вироків до 3 років позбавлення волі.
В обґрунтування своїх вимог захисник вказує, що з огляду на наявність обставин, що пом'якшують покарання засудженій, суд першої інстанції призначив ОСОБА_5 , на її думку, суворе покарання, необґрунтовано не застосувавши до засудженої більш м'яке, ніж передбачено законом. Вважає, що суд апеляційної інстанції належно не перевірив доводів її апеляційної скарги, не дослідив та не надав оцінки всім обставинам, що характеризують особу засуджену, які, на її думку, могли бути підставами для застосування положень ст. 69 КК України і не призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження, з наведених у ній мотивів з огляду на таке.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості у вчиненні злочину, за який засуджено ОСОБА_5 та кваліфікація дій останньої за ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 185 КК України, як закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка) вчинене повторно, в умовах воєнного стану, у касаційній скарзі захисником не оспорюються.
Відповідно до загальних засад, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другоюстатті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтею 69цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 69 КК України (в редакції Закону № 2839-IX від 13.12.2022), за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Як убачається із змісту вироку, при застосуванні до ОСОБА_5 заходу примусу, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, класифікується як тяжке, обставини справи, відношення до скоєного, те, що остання має на утриманні малолітню дитину, відсутність обставин, що обтяжують покарання та наявність обставин, які пом'якшують: повне визнання винуватості та щире каяття. Водночас суд врахував, що засуджена раніше судима за корисливий злочин та вчинила вказане кримінальне правопорушення, до повного відбуття покарання за попереднім вироком, тому дійшов висновку про необхідність призначення засудженій мінімального покарання у межах передбачених санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, не знайшовши підстав для застосування ст. 69 КК України і призначив остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України із врахуванням положень ч. 4 цієї статті Кодексу.
Не погоджуючись із вироком, у частині призначеного покарання, захисник ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу та, відповідно до змісту ухвали, просила суд апеляційної інстанції змінити вирок в частині призначеного покарання, застосувавши положення ст. 69 КК України і призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки і остаточне, за сукупністю вироків, у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 дійшов висновку, що її доводи про можливість застосування до засудженої вказаних вимог є безпідставними. Відхиляючи доводи захисника апеляційний суд зазначив, що обираючи розмір покарання, передбачений ч. 4 ст. 185 із застосуванням ч. 3 ст. 68 КК України, суд першої інстанції врахував обставини, що пом'якшають покарання засудженій, зокрема ті, на які посилався захисник в апеляційній скарзі, однак, оскільки, засуджена раніше притягувалась до кримінальної відповідальності за умисний корисливий злочин та належних висновків для себе не зробила і вчинила цей злочин до повного відбуття покарання за попереднім вироком через кілька днів після ухвалення попереднього вироку, підстав для зміни вироку шляхом пом'якшення і призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України суд не знайшов та погодився із покаранням призначеним на підставі ст. 71 КК України.
Згідно з положеннями ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Ухвала Харківського апеляційного суду від 31 січня 2024 року відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Доводи наведені захисником ОСОБА_4 у касаційній скарзі, які за своїм змістом є аналогічними доводам її апеляційної скарги про застосування ст. 69 КК України, колегія суддів вважає безпідставними.
Покарання призначене ОСОБА_5 вироком суду, яке залишене апеляційним судом без зміни, є законним, справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженої і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Отже зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження захиснику ОСОБА_4 необхідно відмовити.
Керуючись вимогами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 липня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 31 січня 2024 року щодо останньої.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_6