09 травня 2024 року
м. Київ
справа № 405/6738/23
провадження № 61-1668св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у складі колегії суддів Голованя А. М., Карпенка О. Л., Письменного О. А.,
Описова частина
Короткий зміст вимог заяви про забезпечення позову
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просив припинити право власності ОСОБА_4 на 1/20 частку, ОСОБА_3 на 3/40 частки, ОСОБА_1 на 3/40 частки у праві власності на квартиру
АДРЕСА_1 , а також визнати за ним право власності на 1/5 частку зазначеної квартири.
Разом з позовом ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на належну відповідачам ОСОБА_1 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .
Заяву про забезпечення позову мотивовано тим, що у разі відчуження спірної квартири відбудеться зміна власника майна, у зв'язку з чим можливість захисту порушеного права позивача на частку у квартирі буде ускладнена, оскільки доведеться оспорювати в судовому порядку відповідний договір купівлі-продажу квартири, що потребуватиме значного часу та докладання додаткових зусиль для відновлення порушеного права.
У зв'язку з тим, що частки співвласників квартири в натурі не поділено, ОСОБА_1 вважав наявними правові підстави для накладення арешту на всю квартиру як цілісний об'єкт, а не лише на 1/5 частку, на яку претендує позивач. На думку позивача, такий спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, а також не є обтяжливим для відповідачів, оскільки не позбавить їх можливості користування всією квартирою.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20 вересня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Вжито заходи забезпечення позову у справі шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 , право приватної спільної часткової власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами існує спір майнового характеру про визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 1/5 частку квартири АДРЕСА_1 , з припиненням права власності відповідачів на 1/20 та по 3/40 часток спірної квартири відповідно.
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які мають зареєстроване право приватної спільної часткової власності на зазначену квартиру, до остаточного розгляду справи судом та ухвалення рішення по суті спору можуть розпорядитися належним їм майном, відчуживши зазначену квартиру на користь третіх осіб, що в свою чергу, може свідчити про можливе порушення законних прав та інтересів позивача.
З огляду на зазначене, на думку суду першої інстанції, невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20 вересня 2023 року скасовано.
Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпеченні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, апеляційний суд керувався тим, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі, зазначати обставини, які свідчать про те, що невжиття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а також підтвердити такі обставини належними й допустимими доказами. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені.
У свою чергу, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що відповідачами вчиняються дії на відчуження спірної квартири, а заявником не надано належних і допустимих доказів на підтвердження об'єктивного існування ризиків утруднення виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
22 січня 2024 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 149 ЦПК України, відповідно до якої забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи співмірність заходу забезпечення із заявленими вимогами, збалансованість інтересів сторін та не досліджувати при цьому обґрунтованість самого позову. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах
від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22, від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20, що не було враховано апеляційним судом.
Суд апеляційної інстанції повно та всебічно не дослідив обставин у справі, що підтверджують необхідність вжиття заходів забезпечення позову, зокрема оголошення про продаж спірної квартири в мережі Інтернет.
У березні 2024 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін як таку, що прийнята з дотриманням норм процесуального права.
Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів у розумінні закону на підтвердження існування загрози невиконання чи утруднення виконання судового рішення по суті спору у випадку задоволення позову. Крім того, спірні правовідносини сторін вже неодноразово були предметом судового розгляду різних інстанцій (справа № 405/8534/16, справа № 405/1468/18, справа
№ 405/3889/20, справа № 405/3993/17), у яких зроблено висновок про те, що позивач ОСОБА_1 не має жодних правових підстав для набуття права власності на спірну квартиру, у зв'язку з чим його виселено без надання іншого житлового приміщення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У березні 2024 року справа № 405/6738/23 надійшла до Верховного Суду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями
від 23 квітня 2024 року на підставі розпорядження Верховного Суду
№ 582/0/226-24 справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що предметом позову у справі є вимога майнового характеру, а саме визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/5 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло, виданого Кіровоградською міською радою 13 лютого 2009 року, квартиру
АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 та членам її сім'ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в рівних частках. Квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОКП «Кіровоградське ООБТІ» № 22272796 від 25 березня 2009 року право приватної спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності зареєстровано за ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , номер запису 62830, в книзі № 176.
19 червня 2013 року приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Лебедєвою Н. А. за реєстровим номером № 152 посвідчено договір дарування 1/4 частки спірної квартири від імені
ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у рівних частках.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - залишенню без змін, оскільки її прийнято з додержанням норм процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою, другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов може забезпечуватися, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також забороною вчиняти певні дії.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Таким чином, забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Процесуальний закон передбачає право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову, а суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі
№ 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «…під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.
У справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
в якому просив припинити право власності ОСОБА_4 на 1/20 частку, ОСОБА_3 на 3/40 частки, ОСОБА_1 на 3/40 частки у праві власності на квартиру
АДРЕСА_1 , а також визнати за ним право власності на 1/5 частку зазначеної квартири.
Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на належну відповідачам
ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 квартиру
АДРЕСА_1 .
Заяву про забезпечення позову мотивовано тим, що у разі відчуження спірної квартири відбудеться зміна власника майна, у зв'язку з чим можливість захисту порушеного права позивача на частку у квартирі буде ускладнена, оскільки доведеться оспорювати в судовому порядку відповідний договір купівлі-продажу квартири, що потребуватиме значного часу та докладання додаткових зусиль для відновлення порушеного права.
У зв'язку з тим, що частки співвласників квартири в натурі не поділено, ОСОБА_1 вважав наявними правові підстави для накладення арешту на всю квартиру як цілісний об'єкт, а не лише на 1/5 частку, на яку претендує позивач.
Перевіривши викладені заявником обставини, виходячи з положень статті 151 ЦПК України, апеляційний суд установив, що заявником належним чином не обґрунтовано підстави застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на квартиру, не надано доказів існування реальної загрози утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, відсутні будь-які встановлені обставини, які б свідчили про те, що відповідачами може бути відчужено спірну квартиру, у зв'язку з чим апеляційний суд зробив висновок про відсутність підстав для забезпечення позову.
Колегія суддів із зазначеним висновком апеляційного суду погоджується та зазначає, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтовані та підтверджені доводи учасника справи, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, - ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
До заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 не надав жодних доказів того, що відповідачами вживаються заходи щодо відчуження спірної квартири, а саме лише посилання в заяві на наявність у відповідачів зазначеного наміру без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для накладення арешту та становитиме надмірне втручання у право власності відповідачів без відповідного правового обґрунтування. Крім того, предметом позову ОСОБА_1 є визнання за ним права власності на 1/5 частку квартири
АДРЕСА_1 .
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційний суд, з'ясувавши обсяг позовних вимог, відповідність заходу забезпечення позову, який просить застосувати позивач, заявленим позовним вимогам, а також оцінивши співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду, дійшов обґрунтованого висновку, що заходи забезпечення позову, обрані позивачем, є неспівмірними із вимогами позовної заяви та позивачем заявлено недостатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення заявленого позову.
Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 149 ЦПК України не знайшли свого підтвердження, а тому колегією суддів відхиляються.
Висновки Верховного Суду, сформульовані у постановах від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22, від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18,
від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки у вказаних справах та справі, яка переглядається, судами встановлені різні фактичні обставини.
Питання необхідності вжиття заходів забезпечення позову, їх обґрунтованість та співмірність із заявленими вимогами, збалансованість інтересів сторін, є предметом дослідження, виходячи з конкретно встановлених обставин справи, а тому не може бути формального чи уніфікованого підходу. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно не дослідив обставин у справі, що підтверджують необхідність вжиття заходів забезпечення позову, зводяться до незгоди з висновками суду по суті вирішення заяви про забезпечення позову, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та обґрунтовано ним спростовані. Разом із тим Верховний Суд наголошує, що суд касаційної інстанції є судом, повноважним здійснювати перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, не наділений повноваженнями встановлювати обставини, що не були попередньо встановлені судами зазначених інстанцій, що позбавляє цей суд права здійснювати перевірку та переоцінку доказів, що були досліджені та оцінені попередньо.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення
в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду при вирішенні спірного процесуального питання, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, заявнику було надано вичерпну та вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин в процесуальному сенсі, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,
а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Судді І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк