Ухвала
16 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 522/21055/19
провадження № 61-2062ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Державного реєстратора управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Тащі Яни Георгіївни, державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондара Олексія Миколайовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування реєстрації декларації, визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію,
9 лютого 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року, повний текст якої складено 9 січня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року; касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.
Заявнику необхідно було подати до Верховного Суду докази, що підтверджують поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження; виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, зазначивши у ній відомості щодо наявності або відсутності електронного кабінету та підстави касаційного оскарження, надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи; докази сплати судового збору у розмірі 6 147,20 грн.
Заявнику роз'яснено, що якщо у встановлений судом строк не буде подано доказів, що підтверджують поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження, це є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження.
Також роз'яснено, що у разі невиконання у встановлений судом строк інших вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною і буде повернута заявнику.
Копія ухвали Верховного Суду від 23 лютого 2024 року направлялася рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення на адресу, зазначену ОСОБА_1 у касаційній скарзі.
Копію ухвали суду від 23 лютого 2024 року ОСОБА_1 отримала 9 березня 2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
27 березня 2024 року до Верховного Суду на виконання вимог ухвали суду
від 23 лютого 2024 року від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, до якої додано виправлену касаційну скаргу, її копії, докази, що підтверджують поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та докази сплати судового збору у розмірі 6 147,20 грн. Вказані процесуальні документи заявником направлено засобами поштового зв'язку 19 березня 2024 року.
Проте касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої
статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої
статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено висновок щодо застосування норми права, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржених судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний
пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана на усунення недоліків, не відповідає зазначеним вимогам закону.
Заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою.
Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у ній підстав касаційного оскарження судових рішень.
Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_1 не зазначено відповідних відомостей щодо наявності або відсутності у неї електронного кабінету.
Відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Оскільки заявником недоліки касаційної скарги усунено частково, вказане свідчить про невиконання вимог ухвали, щоперешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою і є підставою для визнання касаційної скарги неподаною та повернення її заявнику.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 30 листопада 2023 року вважати неподаною і повернути заявнику.
Заявнику надіслати копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами, іншим учасникам справи надіслати копію ухвали.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Карпенко