24 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 757/14909/22-ц
провадження № 61-10275св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (Акціонерне товариство «Сенс Банк» після перейменування),
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Цвєтков Глєб Олександрович, на постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило визнати недійсним односторонній правочин, оформлений заявою ОСОБА_1 від 24 травня 2022 року про припинення зобов'язань на суму 54 624 453,51 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку статті 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 27 травня 2022 року на адресу АТ «Альфа-Банк» надійшла заява ОСОБА_1 від 24 травня 2022 року про припинення зобов'язань на суму 54 624 453,51 грн шляхом зарахування зустрiчних однорідних вимог в порядку статті 601 ЦК України.
У заяві ОСОБА_1 вказував на те, що станом на 24 травня 2022 року існує грошова вимога АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 на суму 54 624 453,51 грн за постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року, у справі № 757/30497/15-ц.
Вказував, що станом на 24 травня 2022 року, на думку відповідача, iснує безспірна грошова вимога ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» на загальну суму 81 390 439,53 грн, яка, на думку відповідача, складається із: зобов'язання з повернення вартості предмета іпотеки за іпотечним договором від 21 березня 2008 року № 02-10/978 за постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/17649/13-ц та за статтями 1212, 1213 ЦК України на суму 28 827 334,76 грн; 3 % річних, нарахованих відповідачем за статтею 625 ЦК України з 01 червня 2013 року до 24 травня 2022 року на суму 7 766 793,54 грн; зобов'язання з повернення вартості предмета іпотеки за іпотечним договором від 18 жовтня 2007 року № 02-10/3541 за постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 757/14247/13-ц та за статтями 1212, 1213 ЦК України на суму 35 288 679,20 грн; 3 % річних, нарахованих відповідачем за статтею 625 ЦК України з 01 червня 2013 року до 24 травня 2022 року на суму 9 507 632,03 грн.
Зазначав, що відповідач вважає, що вказані вимоги сторін є зустрічними однорідними та безспірними, а тому, на його думку, наявні підстави для застосування механізму, передбаченого статтею 601 ЦК України, та проведення зарахування заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Альфа-Банк» на суму 54 624 453,51 грн та сплати АТ «Альфа-Банк» перед ОСОБА_1 за наслідками такого зарахування 26 765 986,02 грн.
Вказував, що відповідач реалізував його право на витребування нерухомого майна (предметів іпотек) у їх власників, обов'язок АТ «Альфа-Банк» перед відповідачем у сплаті йому грошового зобов'язання відсутній.
Позивач вважав, що односторонній правочин, оформлений заявою ОСОБА_1 від 24 травня 2022 року про припинення зобов'язань на суму 54 624 453,51 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку статті 601 ЦК України повинен бути визнаний судом недійсним, оскільки АТ «Альфа-Банк» не має перед ОСОБА_1 грошових зобов'язань, а зміст одностороннього правочину - спірної заяви відповідача суперечить статті 601 ЦК України, у зв'язку із відсутністю зустрічних однорідних вимог та відсутності безспірності таких вимог.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів те, що односторонній правочин у вигляді заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить статті 601 ЦК України у зв'язку із відсутністю зустрічних однорідних вимог та безспірності таких вимог. Доводи представника позивача, викладені у позовній заяві, не стосуються зарахування зустрічних однорідних вимог та не спростовують правомірності одностороннього правочину, а також не доводять того, які права позивача будуть відновлені у випадку визнання судом спірного одностороннього правочину недійсним.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк», яке змінило назву на АТ «Сенс Банк», задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним односторонній правочин, оформлений заявою ОСОБА_1 від 24 травня 2022 року, про припинення зобов'язань на суму 54 624 453,51 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку статті 601 ЦК України. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 202,50 грн.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що позивач заперечував наявність у нього грошового зобов'язання перед відповідачем, що вказує на відсутність безспірності заявлених однорідних вимог, та, як наслідок, свідчить про відсутність всіх необхідних умов, передбачених статтею 601 ЦК України для здійснення такого зарахування. Зважаючи на те, що грошові вимоги відповідача до позивача на суму 81 390 439,53 грн, які є предметом за заявою від 24 травня 2022 року, є неоднорідними та спірними, з огляду на існування між сторонами спору щодо наявності та розміру відповідного зобов'язання, апеляційний суд дійшов висновку, що правочин, оформлений відповідачем заявою від 24 травня 2022 року про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, не відповідає вимогам статті 601 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним, як такого, що вчинений з недодержанням вимог частини першої статті 203 ЦК України.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Цвєтков Г. О., засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2022 року. Касаційна скарга містить також клопотання про зупинення виконання дії постанови Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме неврахування правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України):
від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц та № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц (про те, що суд апеляційної інстанції вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом не може вийти за межі заявлених позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову);
від 30 жовтня 2018 року у справі № 914/3217/16, від 29 грудня 2021 року у справі № 826/17678/15 (якими визначені правила припинення зобов'язання, що підтримуються нормами права, які регулюють умови та порядок зарахування зустрічних однорідних безспірних вимог, а також щодо однорідності вимог, яке розповсюджується на їх правову природу, але не стосується питання природи виникнення такої вимоги та питання допуску зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав);
від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (про презумпцію правомірності правочину);
від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11 (щодо визначення матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню);
від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/13271/18, від 26 травня 2022 року у справі № 915/940/18 (щодо правомірності правових наслідків для набувача, який збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, та застосування до аналогічних правовідносин положень статті 1212 ЦК України про повернення такого неправомірно набутого майна дійсному власнику, який має належний правовий титул на таке майно);
від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18 (щодо підстав, умов та наслідків застосування положень статті 1212 ЦК України);
від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (якщо об'єкти нерухомого майна не можна витребувати від особи, яка незаконно ними заволоділа (якщо вони відчужені добросовісному набувачу), то колишній власник має право вимагати відшкодування вартості майна. Такий висновок є правомірним до застосування до аналогічних правовідносин відповідно до положень статті 1213 ЦК України);
від 22 січня 2021 року у справі № 910/11116/19 (про те, що умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором);
від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною);
від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (про безспірність вимог).
Також заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки здійснив розгляд справи без участі представника відповідача у справі (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Окрім цього, заявник у касаційній скарзі вказує, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог як передбачений законом односторонній правочин визнається належним та не потребує погодження особи, якій вона спрямована. За умови непогодження, ця особа може лише оскаржити в судовому порядку таку дію, як і будь-який інший правочин. Зустрічна однорідна заборгованість сторін цієї справи один перед одним є дійсною, виникла на підставі договорів і судових рішень, що є остаточними, набули сили закону та є обов'язковими до виконання. Наявні у сторін взаємні зустрічні зобов'язання підлягають виконанню у єдиній валюті та визначені відповідним розміром грошових коштів: у розмірі 54 624 453,51 грн (відповідача перед позивачем) та у розмірі 81 390 439,53 грн (позивача перед відповідачем). Натомість апеляційний суд без дослідження будь-яких доказів, вийшовши за межі справи, фактично встановив відсутність заборгованості позивача перед відповідачем, чим порушив майнові права відповідача, визначені у статті 41 Конституції України, та процесуальні норми, передбачені ЦПК України. Позивач на сьогодні не спроможний виконати рішення судів та повернути в натурі належну ОСОБА_1 нерухомість через те, що ця нерухомість в частині квартири та земельної ділянки відчужена третім особам і не повернута у власність відповідача, а в частині житлового будинку, що був розташований на земельній ділянці, - знищена позивачем. Водночас в силу приписів статей 1212, 1213 ЦК України у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно, потерпілому відшкодовується вартість такого майна, відповідно, у грошову виразі. Окрім цього, згідно з нормами статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми за весь час прострочення, тобто за період з 01 червня 2013 року до теперішнього часу. Відповідно, загальна заборгованість банку (боржника) перед ОСОБА_1 (кредитором) станом на 24 травня 2022 року склала загальну суму у розмірі 81 390 439,53 грн. Висновок апеляційного суду про оспорюваність підстав визнавати грошові вимоги ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» суперечить статті 1213 ЦК України. Апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що у разі, якщо підстави набуття позивачем майна відповідачем скасовані остаточними рішеннями Верховного Суду, факт такого набуття майна визнано неправомірним, та набуте неправомірним шляхом майно підлягає поверненню дійсному власнику за приписами закону (стаття 1212 ЦК України). Навіть сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною, оскільки спірність заборгованості, з урахуванням положень чинного законодавства, визначається не за суб'єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї. Таким чином, помилковими є висновки апеляційного суду про те, що факт відсутності звернення кредитора до суду є підставою для визнання заборгованості спірною.
У серпні 2023 року до Верховного Суду від АТ «Сенс Банк» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому позивач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки вона є законною.
У серпні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Цвєтков Г. О., надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій відповідач повідомив, що детальний розрахунок, як доказ щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, буде надано суду з огляду на кількість витраченого представником відповідача часу на ведення цієї справи та результату розгляду цієї справи на користь відповідача (загальний гонорар успіху) та в строки, передбачені частиною восьмою статті 141 ЦПК України, з урахуванням умов договору про надання правової допомоги.
У вересні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Цвєтков Г. О., надійшли додаткові пояснення у справі, які за своєю суттю є відповіддю на відзив, з клопотанням про поновлення процесуального строку на їх подання та долучення до матеріалів справи додатків до цих пояснень (документальні докази неможливості проведення фактичної реєстрації права власності відповідача на нерухоме майно, на яких будує свою захисну позицію позивач, заперечуючи право на захист порушених прав відповідача).
Клопотання обґрунтовано тим, що адвокат Цвєтков Г. О. з часу повномасштабної російської агресії є добровольцем територіальної оборони Козинської об'єднаної територіальної громади Обухівського району Київської області, підпорядковується розпорядженням Обухівської районної військової адміністрації та за гнучким графіком залучений до чергувань та патрулювань в Обухівському районі Київської області, в зв'язку з чим періодично має обмежені в часі та в доступі до електронних засобів та інтернет-зв'язку можливості для здійснення своєї адвокатської діяльності, що обумовило неможливість адвоката вчасно підготувати ці додаткові пояснення.
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).
Клопотання представника відповідача підлягає задоволенню, оскільки відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду, а аналіз клопотання представника відповідача свідчить, що строк на подання додаткових пояснень, які за своєю суттю є відповіддю на відзив, пропущений з поважних причин, тому суд продовжує його.
Водночас суд касаційної інстанції, з огляду на статтю 400 ЦПК України, не має повноважень досліджувати та надавати правову оцінку доданим до відзиву позивача на касаційну скаргу та додатковим поясненням відповідача матеріалам (додаткам), що не були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій, та здійснює розгляд справи за наявними у справі матеріалами.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Погрібний С. О., Ступак О. В.
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2023 року відкрито касаційне оскарження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 757/14909/22-ц із Печерського районного суду м. Києва, відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про зупинення виконання дії постанови Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 757/14909/22-ц.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 09 квітня 2024 року № 521/0/226-24 на підставі службової записки судді-доповідача Гулейкова І. Ю. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 09 квітня 2024 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанційвстановили, що 18 жовтня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 02-10/3541 на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 18 жовтня 2007 року № 10-29/4439.
Відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору від 18 жовтня 2007 року № 02-10/3541 іпотекодавець передає в іпотеку іптотекодержателю, як забезпечення позичальником зобов'язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 18 жовтня 2007 року № 10-29/4439, таке нерухоме майно: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, загальною площею 0,0820 га, за цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 1.2 іпотечного договору від 18 жовтня 2007 року № 02-10/3541 заставна вартість предмета іпотеки складає 781 887,32 доларів США.
На забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_2 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 21 березня 2008 року № 10-29/5889 між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір від 21 березня 2008 року № 02-10/978.
Відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору від 21 березня 2008 року № 02-10/978 іпотекодавець передає в іпотеку іптотекодержателю, як забезпечення позичальником зобов'язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 21 березня 2008 року № 10-29/5889, нерухоме майно, а саме: п'ятикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
Згідно з пунктом 1.2 іпотечного договору від 21 березня 2008 року № 02-10/978 заставна вартість вказаної квартири складає 924 593,14 євро.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року у справі № 761/17649/13-ц позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено, в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 21 березня 2008 року № 10-29/5889 у розмірі 8 650 000,00 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на п'ятикімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
11 березня 2014 року заочне рішення першої інстанції у справі № 761/17649/13-ц набрало законної сили та 17 березня 2014 року виконано шляхом реєстрації за банком у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на квартиру АДРЕСА_4 , та в подальшому здійснено її відчуження.
Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 лютого 2017 року, яким скасовано заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/17649/13-ц та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, залишено без змін.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, встановлено, що квартира, яка була предметом іпотечного договору від 21 березня 2008 року № 02-10/978, належить на праві власності ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти».
ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із віндикаційним позовом до ТОВ «КУА «Будівельні проекти» про витребування п'ятикімнатної квартири АДРЕСА_3 , з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.
Розгляд справи № 761/41606/19 триває, остаточне рішення не прийнято.
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 липня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року у справі № 757/14247/13-ц, позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено, в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 18 жовтня 2007 року № 10-29/4439 у розмірі 9 617 000,00 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на земельну ділянку, загальною площею 0,0820 га, за цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, розташованої в АДРЕСА_1 , та житловий будинок, який знаходиться на земельній ділянці, загальною площею 75,3 кв. м, житловою площею 33 кв. м.
Заочне рішення у справі № 757/14247/13-ц набрало законної сили і 03 березня 2014 року виконано шляхом реєстрації за банком в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності та в подальшому здійснено відчуження.
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власниками земельної ділянки є Компанія «Анжіндо Лімітед» та ОСОБА_3 .
Постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 757/14247/13-ц скасовано заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 липня 2013 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року у справі № 757/14247/13-ц та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог банку відмовлено.
ОСОБА_1 звернувся з віндикаційним позовом до Компанії «Анджіндо Лімітед» та ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та відновлення становища, що існувало до порушення права.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 757/61314/18-ц позов ОСОБА_1 задоволено. Витребувано у Компанії «Анджіндо Лімітед» та ОСОБА_3 у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,0820 га, за цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, розташовану в АДРЕСА_1 , та житловий будинок, який знаходиться на земельній ділянці, загальною площею 75,3 кв. м, житловою площею 33,0 кв. м.
27 травня 2022 року на адресу АТ «Альфа-Банк» надійшла заява ОСОБА_1 від 24 травня 2022 року про припинення зобов'язань на суму 54 624 453,51 грн шляхом зарахування зустрiчних однорідних вимог в порядку статті 601 ЦК України.
У цій заяві відповідач вказував на те, що станом на 24 травня 2022 року існує грошова вимога АТ «Альфа-Банк до ОСОБА_1 на загальну суму 54 624 453,51 грн згідно з постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 757/30497/15-ц. Крім того, станом на 24 травня 2022 року iснує безспірна грошова вимога ОСОБА_1 до АТ «Альфа Банк» на загальну суму 81 390 439,53 грн за низкою судових рішень - постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/17649/13-ц, постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 757/14247/13-ц.
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Відповідно до частин першої та другої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом.
Згідно зі статтею 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї зі сторін.
Недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено статтею 602 ЦК України, відповідно до положень якої не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.
Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).
Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 914/3217/16 (провадження № 12-176гс18).
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої та пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до частин третьої, п'ятої статті 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом частин першої-третьої та п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
ОСОБА_1 має заборгованість перед АТ «Альфа-Банк» у розмірі 54 624 453,51 грн, що установлено судами у межах справи № 757/30497/15-ц.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України):
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
За змістом статті 184 ЦК України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.
Так, позивач має зобов'язання перед банком щодо сплати кредитної заборгованості у гривнях, тобто сплати грошових коштів.
Натомість судовими рішеннями у справах № 761/17649/13-ц (предметом позову було звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності) та № 757/14247/13-ц (предметом позову було звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на майно), на які посилався ОСОБА_1 в обґрунтування наявності взаємної однорідної безспірної заборгованості із відповідачем, відсутнє зобов'язання банку сплатити на користь позивача будь-які кошти.
Із наведеного випливає, що односторонній правочин - заява ОСОБА_1 від 24 травня 2022 року про припинення його зобов'язань на користь позивача (сплати заборгованості за договорами кредитної лінії) шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (зобов'язань АТ «Альфа-Банк» на підставі судових рішень) суперечить актам чинного законодавства, що свідчить про обґрунтованість позову та правильність висновків суду апеляційної інстанції.
Оскільки зустрічні вимоги ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» не є однорідними, тому зарахування таких зустрічних вимог за відповідним одностороннім правочином не відповідає статті 601 ЦК України, доводи касаційної скарги із цього приводу не підтвердились.
З огляду на неоднорідність вимог, доводи касаційної скарги про їх безспірність відхиляються, оскільки така кваліфікуюча ознака як безспірність вимог неможлива без установлення їх однорідності.
Доводи касаційної скарги про вихід апеляційним судом за межі позовних вимог спростовуються матеріалами справи та змістом оскаржуваної постанови, тому не приймаються.
Наведені у касаційній скарзі аргументи щодо наявності станом на 24 травня 2022 року загальної безспірної заборгованості позивача перед ОСОБА_1 у розмірі 81 390 439,53 грн зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку відповідача, підтверджує необґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції здійснив розгляд справи без участі представника відповідача, відхиляються, оскільки згідно з частиною другою статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
21 березня 2023 року розгляд справи було відкладено апеляційним судом на підставі клопотання довіреної особи відповідача - ОСОБА_4 від 13 березня 2023 року (клопотання: а. с. 32-33 т. 2) на 25 квітня 2023 року (протокол судового засідання: а. с. 51-52 т. 2). Матеріали справи містять відзив на апеляційну скаргу від 23 березня 2023 року, поданий адвокатом Цвєтковим Г. О. (а. с. 72-82 т. 2). 25 квітня 2023 року справу знято з розгляду апеляційним судом у зв'язку з тим, що головуючий суддя Борисова О. В. та суддя Левенець Б. Б., який входить до складу колегії, перебувають у відпустці (довідка: а. с. 93 т. 2). Водночас адвокат Цвєтков Г. О. надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи на цю дату (а. с. 86, 90 т. 2). 18 травня 2023 року адвокат Цвєтков Г. О. ознайомився з матеріалами справи (розписка на заяві: а. с. 95 т. 2). 23 травня 2023 року справу знято з розгляду апеляційним судом у зв'язку з перебуванням судді Левенця Б. Б., який входить до складу колегії, у службовому відрядженні (довідка: а. с. 97 т. 2). Адвокат Цвєтков Г. О. був належним чином повідомлений про призначене наступне судове засідання 06 червня 2023 року у суді апеляційної інстанції, про що свідчить його клопотання про відкладення розгляду справи від 05 червня 2023 року (клопотання: а. с. 101 т. 2), розглянуте судом апеляційної інстанції (протокол судового засідання: а. с. 105-107 т. 2).
Таким чином, адвокат Цвєтков Г. О. як представник відповідача був обізнаний про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, проте був ініціатором відкладення розгляду справи, у нього було достатньо часу для надання додаткових пояснень у справі чи доказів, які не були подані до суду першої інстанції з виняткових причин, сторона відповідача реалізувала свої процесуальні права шляхом викладення своєї позиції у відзиві на апеляційну скаргу, що відповідає принципу змагальності на стадії апеляційного перегляду справи, у касаційній скарзі він не пояснює, які саме додаткові процесуальні документи та пояснення, що є важливими для об'єктивного розгляду справи, він мав намір подати особисто, та чому не зробив це у суді першої інстанції. Окрім цього, за довіреністю від ОСОБА_1 (а. с. 34-39 т. 2) він був не єдиним представником відповідача. Отже, немає підстав вважати, що право відповідача на судовий захист було порушено.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до положень ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися безпосередньо в оцінку доказів, оскільки він не здійснює новий розгляд справи. Велика Палата Верховного Суду зазначала подібне, наприклад, у своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
Фактично аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив усі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за статтею 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.
Незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).
Посилання заявника на загальні висновки у постановах у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 914/3217/16, від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11, від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц та № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/13271/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, від 22 січня 2021 року у справі № 910/11116/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18,від 29 грудня 2021 року у справі № 826/17678/15, від 26 травня 2022 року у справі № 915/940/18 щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваної постанови, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.
На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).
Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що апеляційний суд ухвалив судове рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази із урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваної постанови, зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням про задоволення позову.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувана постанова відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд, на підставі статті 410 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Цвєтков Глєб Олександрович, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець