П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/34390/23
Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Турецької І.О.,
Шеметенко Л.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
У грудні 2023р. ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до НОМЕР_1 Прикордонного загону (ВЧ НОМЕР_2 ), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону ВЧ НОМЕР_2 ) щодо не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, збільшену до 100 000грн. передбачену Постановою КМУ №168, з січня 2023р.;
- зобов'язати НОМЕР_1 Прикордонний загін (ВЧ НОМЕР_2 ) здійснити виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, збільшеної до 100 000грн., передбаченої Постановою КМУ №168, з січня 2023р.;
- зобов'язати НОМЕР_1 Прикордонний загін (ВЧ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою КМУ від 21.02.2001р. №159.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він призваний до військової служби до лав ЗСУ та займає посаду старшого сержанта в НОМЕР_1 прикордонному загоні (ВЧ НОМЕР_2 ).
Позивач з січня 2023р. перебував в оперативному підпорядкуванні (у відрядженні) та брав участь у бойових діях, на підставі бойового наказу Адміністрації державної прикордонної служби України, проте за цей час йому не нарахована додаткова винагорода відповідно до Постанови №168 в розмірі 100 000грн. за безпосередню участь в бойових діях та відповідних заходах.
Не погодившись із такими діями прикордонного загону, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2024р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що належних та допустимих доказів на підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях або залучення його до здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у районах проведення воєнних (бойових) дій у період з січня 2023 року, як наказів про направлення позивача для проходження військової служби в зоні бойових дій, довідки про перебування позивача в зоні бойових дій позивачем не надано.
Сам по собі факт виконання позивачем службових обов'язків на території м. Херсон Херсонської міської територіальної громади під час дії воєнного стану не створює для відповідача обов'язку нарахування збільшеної додаткової винагороди, оскільки підставою для її виплати є документальне підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що відповідно до службового посвідчення серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 призваний до військової служби до лав ЗСУ та займає посаду старшого сержанта в НОМЕР_1 прикордонному загоні (ВЧ НОМЕР_2 ) та виконує конституційний обов'язок щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України.
Позивач зазначив, що з січня 2023 року перебував в оперативному підпорядкуванні (у відрядженні) та брав участь у бойових діях, на підставі бойового наказу Адміністрації державної прикордонної служби України, проте за цей час йому не нарахована додаткова винагорода відповідно до Постанови №168.
Позивач вважає, що невиплата відповідачем збільшеної додаткової винагороди 100 000 грн., відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 є протиправною, а тому він звернувся до суду із даним позовом.
Перевіряючи правомірність та законність дій ВЧ НОМЕР_2 у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційних скарг, судова колегія виходить з наступного.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У частині 2 ст.9 цього Закону установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно абзацу 1 ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та їх розміри визначені Постановою КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704.
Абзацом 2 ч.4 ст.9 Закону № 2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 7.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197 (далі - Порядок №260).
Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України постановлено ввести в Україні воєнний стан.
Цього ж дня (24.02.2022р.) Указом Президента України від 24.02.2022р. №69/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідно до п.4 Указу Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України [зобов'язаний] невідкладно: 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Згідно з п.6 Указу Президента України від 24.02.2022р. №69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України [доручено] забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
На виконання цих указів Кабінет Міністрів України видав постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168, якою, серед іншого, передбачив на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди.
Відповідно до п.1 Постанови №168 (у редакції чинній з 18.10.2022р.) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах..
У цій постанові Кабінет Міністрів України визначив перелік військовослужбовців за видами військових формувань, на яких поширено дію цієї постанови, та розмір вищевказаної додаткової винагороди.
Водночас реалізація цитованих приписів указаної постанови вимагала визначення порядку та умов виплати такої додаткової винагороди, виходячи з того, що формулювання «а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів … в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах» є нечітким та породжує істотні труднощі у його правозастосуванні, що, насамперед, пов'язано із застосуванням сполучника «або», який має розділовий характер.
У постанові від 22.11.2023р. у справі №520/690/23 Верховний Суд констатував, що «текстуальний виклад цієї частини пункту 1 Постанови №168 має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав».
Конкретизація умов, визначених цитованим положенням пункту 1 Постанови №168, залежить від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець, у зв'язку з чим подальшими змінами, внесеними Постановою від 7.07.2022р. №793 (застосовується з 24.02.2022р.), Постанова №168 доповнена пунктом 2-1, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».
Наказом МВС України №36 від 26.01.2023р. затверджено порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Порядок №36).
Пунктом першим зазначеного порядку встановлено, що він визначає механізм виплати на період дії воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - військовослужбовці) додаткової винагороди, передбаченої п.1 Постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Підпунктом 2 п.3 Порядку №36 встановлено, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода виплачується у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень, військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора у період здійснення зазначених заходів, у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах.
До безпосередньої участі в бойових діях або заходах належать виконання військовослужбовцем у районах ведення воєнних (бойових) дій:
1) бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань органом (підрозділом, у тому числі зведеним) Державної прикордонної служби України (далі - Держприкордонслужба) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно;
2) бойових (спеціальних) завдань з усебічного забезпечення органів (підрозділів) Держприкордонслужби, угруповань військ, інших складових сил оборони згідно з бойовим розпорядженням в умовах вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником;
3) бойових завдань з охорони об'єктів під час нанесення по них вогневого ураження противником, відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення їх у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою за умови безпосереднього вогневого контакту з противником;
4) бойових (спеціальних) завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) в умовах безпосереднього зіткнення або взаємного вогневого контакту з противником;
5) бойових (спеціальних) завдань з виявлення та вогневого ураження повітряних цілей;
6) польотів, ведення повітряного бою, а також заходів з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту згідно з бойовими розпорядженнями;
7) бойових (спеціальних) завдань у складі екіпажу корабля, катера, судна забезпечення Держприкордонслужби в морській та річковій акваторіях, поєднаних з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником, а також виконання бойових завдань з пошуку (тралення) та знешкодження (знищення) мін, вибухонебезпечних предметів;
8) бойових (спеціальних) завдань у складі відділів прикордонної служби, прикордонної застави, прикордонної комендатури, прикордонної комендатури швидкого реагування в умовах вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником (пункт 3 Порядку №36).
Відповідно до п.4 Порядку №36 документами, що підтверджують безпосередню участь військовослужбовців у воєнних (бойових) діях або заходах, є:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (службово-бойових дій, вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал, журнал ведення оперативної обстановки) або бойове донесення, або постова відомість під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад, чи копії або витяги з них;
рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу (групи, загону, екіпажу) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військового звання, прізвища, власного імені та по батькові (за наявності), а також кількості днів участі військовослужбовців у бойових діях або заходах.
Відтак, судова колегія приходить до висновку, що підставою для виплати є документи, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях.
Разом з тим, відповідно до абз.28 ч.1 ст.1 ЗУ «Про оборону України» від 6.12.1991р. №1932-ХІІ «район воєнних (бойових) дій» - визначено рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.
Відповідно до наказів Головнокомандувача Збройних Сил України «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» від 2.02.2023р. №26, від 14.02.2023р. №35, від 1.03.2023р. №52, від 1.04.2023р. №89, від 1.05.2023р. №111, від 1.06.2023р. №147 чітко визначені райони ведення бойових дій в період з 1.01.2023р. по 31.05.2023р. до яких не входить жоден з районі або територіальних громад Херсонської або Миколаївської області, які були б розташовані на Правому березі річки Дніпро, а відповідними районами визначаються виключно райони лівобережжя Херсонщини.
Як вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_1 ніс службу в межах м.Херсон, Херсонської міської територіальної громади, яка не була віднесена до районів ведення воєнних (бойових) дій з 1.01.2023р..
Посилання апелянта на те, що він ніс службу в районах активних бойових дій, а саме: окупованого лівого берега Херсонщини, перебував у мікрорайоні «Острів Корабел», який є частиною Карантинного острова, понизу Дніпра, частково у межах м.Херсон, який в свою чергу віднесений до зони бойових дій судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки вони не підтвердженні жодними належними та достатніми доказами.
Разом із апеляційною скаргою ОСОБА_1 , надав відповідь на запит Начальника штабу - заступника командувача угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №2/314 від 28.01.2023р., в якому вказано що НОМЕР_4 прикордонний загін (в/ч НОМЕР_2 ) перебував у оперативному підпорядкуванні ОУВ «Херсон» та з 19.11.2022р. по 29.01.2024р. брав безпосередню участь у бойових діях.
Надаючи оцінку вказаному доказу, судова колегія вважає, що вказана відповідь не є підтвердженням безпосередньої участі у бойових діях саме ОСОБА_1 , а тому не може вважатись належною підставою для виплати йому спірної додаткової винагороди у розмірі 100 000грн..
Разом з тим, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно довідки №173 від 13.09.2023р. ОСОБА_1 у період з січня 2023р. по червень 2023р. виплачувалась додаткова винагорода, передбачена Постановою КМУ №168 від 28.02.2022р. в розмірі 30 000грн..
При цьому, в січні 2023р. ОСОБА_1 отримав за грудень 2022р. збільшено до 100 000грн. додаткову винагороду, оскільки в грудні 2022р. м.Херсон, де позивач перебував на службі, було віднесено до районів ведення воєнних (бойових) дій.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на Наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022р. №309, яким затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, однак судова колегія вважає вказане посилання безпідставним та необґрунтованим, оскільки вказаний наказ не стосується порядку виплати додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022р..
З огляду на викладене, судова колегія вважає погоджується із висновком суду першої інстанції, що сам по собі факт виконання позивачем службових обов'язків на території м.Херсон Херсонської міської територіальної громади під час дії воєнного стану не створює для відповідача обов'язку нарахування збільшеної додаткової винагороди, оскільки підставою для її виплати є документальне підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.
У контексті оцінки доводів апеляційних скарг, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В доводах апеляційних скарг апелянти посилаються на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скаргах доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2023р. залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: І.О. Турецька
Л.П. Шеметенко