21 жовтня 2010 р. № 19/250-09
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів: Грейц К.В. - головуючого,
Бакуліної С.В.,
Глос О.І.,
розглянувши касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Кюне і Нагель"
на постанову від 23.07.2010
Київського міжобласного апеляційного господарського суду
у справі господарського суду Київської області № 19/250-09
за позовом
3-тя особа Дочірнього підприємства "Кюне і Нагель"
ТОВ "Даталюкс Дистрибьюшн"
до
3-тя особа ФОП ОСОБА_4
ПП ОСОБА_8
про стягнення 109138,12 грн.,
за участю представників:
позивача -
третьої особи -
відповідача -
третьої особи - ОСОБА_6
не зЧявилися
ОСОБА_7
не зЧявилися
Рішенням господарського суду Київської області від 08.04.2010 у справі № 19/250-09 (суддя Карпечкін Т.П.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.07.2010 (колегія суддів у складі головуючого судді Майданевича А.Г., суддів Гаврилюка О.М., Мальченко А.О.), відмовлено в позові Дочірнього підприємства "Кюне і Нагель" (далі -позивач) до ФОП ОСОБА_4 (далі -відповідач), за участю третіх осіб без самостійних вимог ТОВ "Даталюкс Дистрибьюшн" (на стороні позивача) та Приватного підприємця ОСОБА_8 (на стороні відповідача), про стягнення 109138,12 грн. за неналежне виконання разового договору перевезення № 20-8502-811-091 від 18.11.2008.
Позивач, не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Київської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального, зокрема, ст. ст. 526, 527, 528, 611, 618, 909, 924, 925, 929, 932 ЦК України, ст. 225 ГК України та ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
У відзиві на касаційну скаргу відповідач проти її задоволення заперечив, вважаючи, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки відповідач не приймав вантаж і не здійснював його перевезення, оскільки не має ліцензії на надання таких послуг.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні та постанові попередніх судових інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 08.10.2007 між позивачем (експедитор) та ТОВ "Даталюкс Дистрибьюшн" (клієнт) укладено договір транспортного експедирування № КН-513РС, за умовами якого клієнт доручає, а експедитор бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок клієнта надавати йому транспортно-експедиційне обслуговування та інші послуги, пов'язані з перевезенням вантажів автомобільним транспортом по території України відповідно до узгоджених сторонами заявок (п. 2.1 договору); експедитор має право для виконання доручення клієнта здійснювати добір перевізників, агентів, інших третіх осіб, укладати з ними угоди від свого імені та за рахунок клієнта (п. 3.1.1 договору).
На виконання цього договору і заявки клієнта № 20-8502-811-091 від 17.11.2008, позивачем 18.11.2008 укладено з відповідачем разовий договір № 20-8502-811-091, за умовами якого позивач (замовник) та відповідач (перевізник) погодили перевезення вантажу (оргтехніки) автотранспортом по маршруту Київ-Запоріжжя, вантажовідправник - ТОВ "Даталюкс", строк доставки вантажу - 19.11.2008, перевізник несе повну матеріальну відповідальність за вантаж.
Відповідач, в свою чергу, для виконання умов разового договору № 20-8502-811-091 та здійснення перевезення вантажу залучив підприємця ОСОБА_8, який має ліцензію на надання послуг з перевезення вантажів автотранспортом, шляхом укладення з ним як з субперевізником договору-заявки від 18.11.2008, виступивши в цьому договорі замовником- експедитором.
За товарно-транспортною накладною 02АБИ № 841388 від 18.11.2008, автомобіль НОМЕР_1, автопідприємство - відповідач, замовник -позивач, вантажовідправник - ТОВ "Даталюкс Дистрибьюшн", останній передав, а водій-експедитор ОСОБА_9 прийняв для перевезення вантаж у кількості 327 місць, втім, доставив вантаж в кількості 270 коробок, про що в ТТН вчинено відповідні записи.
При прийнятті товару з транспортного засобу НОМЕР_1 комісія в складі: керівника складу, комплектувальників та водія-експедитора ОСОБА_9 виявила недостачу товару на суму 109138,12 грн., про що складено акт недостачі товару від 19.11.2008.
23.04.2009 позивач платіжним дорученням № 3241-1 від 23.04.2009 перерахував ТОВ "Даталюкс Дистрибьюшн" у відшкодування вартості втраченого товару суму 109138,12 грн., в зв'язку з чим і на підставі умов разового договору № 20-8502-811-091 від 18.11.2008 вимагає стягнення зазначеної суми з відповідача.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність позивачем вини відповідача, причинно-наслідкового зв'язку та кількості втраченого вантажу, оскільки з товарно-транспортної накладної 02 АБИ № 841388 від 18.11.2008 не вбачається вид пакування і відповідно в чому проведено відлік кількості відвантажених місць (327), натомість, при прийманні вказано не кількість місць, а коробок (270), отже, недостача, за підрахунком суду, складає 57 коробок, втім, згідно внутрішньої накладної № 14412 не вистачає товару у кількості 67 штук, а за актом недостачі від 19.11.2008 не вистачає товару у кількості 87 штук, що унеможливлює встановити фактичну кількість товару, якого не вистачає.
Втім, колегія суддів вважає висновок судів попередніх інстанцій таким, що не ґрунтується на повно встановлених фактичних обставинах, які мають значення для правильного вирішення справи.
За загальним правилом статей 528, 618, 902 Цивільного кодексу України боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено виконання його обов'язків, якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.
Відповідно до ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі,яка має право на одержання вантажу (одержувачеві).
Згідно ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організовувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Статтею 932 Цивільного кодексу України передбачено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб і у такому разі експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Згідно ч. 3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.
Таким чином, збитки, що можуть бути завдані клієнтові невиконанням або неналежним виконанням обов'язків експедитора іншими, залученими ним особами (безпосередніми виконавцями), підлягають стягненню з експедитора, а він, в свою чергу, може звернутись з відповідними вимогами про відшкодування до осіб, на яких було покладено виконання обов'язків, в порядку регресу.
Аналогічно вирішується питання відповідальності перевізника, що переклав виконання власного договірного обов'язку на іншу особу -субперевізника (безпосереднього виконавця), який, між тим, не стає суб'єктом основного зобов'язання з перевезення та не несе безпосередньо перед замовником жодних зобов'язань, а його зобов'язання виникають перед первісним виконавцем договору (перевізником) з укладеного з ним договору.
Таким чином, відповідач як перевізник, що переклав виконання договору перевезення вантажу на іншу особу, залучивши до виконання своїх обов'язків ПП ОСОБА_8, не вибув з правовідносин перевезення-експедирування, як він вважає, а несе відповідальність перед позивачем за порушення основного зобов'язання - разового договору перевезення від 18.11.2008 №20-8502-811-091 в повному обсязі, оскільки за умовами цього договору саме він несе повну матеріальну відповідальність за вантаж.
Суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули, дійсних правовідносин між сторонами за справою не визначили і дійшли передчасного висновку про відсутність підстав покладення відповідальності на відповідача, а щодо розміру відповідальності, вдались до власного підрахунку кількості втраченого товару, ототожнивши кількість прийнятих до перевезення місць з кількістю отриманих коробок і штук товару, якого не вистачає, при цьому, не врахували, що позивач свої вимоги обґрунтовував, окрім іншого, актом недостачі товару від 19.11.2008, підписаним водієм-експедитором субперевізника ПП ОСОБА_8 -ОСОБА_9, згідно якого недостача становить суму 109138,12 грн. Крім того, залучивши до участі у справі вантажовідправника - ТОВ "Даталюкс Дистрибьюшн", судами не враховані його пояснення по суті спору, зокрема, щодо пакування товару і визначення кількості місць, переданих водієві ОСОБА_9 для перевезення, що підтверджується внутрішньою накладною № 14412 та замовленням №1326903 з підписами останнього.
Втім, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, зазначений акт недостачі та надані третьою особою пояснення з документами на його підтвердження не були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій і їм не надано належної правової оцінки як доказам у справі.
Оскільки згідно ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.07.2010 та рішення господарського суду Київської області від 08.04.2010 у справі № 19/250-09 підлягають скасуванню з направлення справи на новий розгляд.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України,-
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Кюне і Нагель" задовольнити.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.07.2010 та рішення господарського суду Київської області від 08.04.2010 скасувати.
Справу № 19/250-09 направити на новий розгляд до господарського суду Київської області.
Головуючий суддя К.В. Грейц
Судді С.В. Бакуліна
О.І. Глос