20 жовтня 2010 р. № 5020-9/031
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоКравчука Г.А.,
суддів:Мачульського Г.М., Муравйова О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства
"Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча"
на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 20.07.2010 р.
у справі№ 5020-9/031
господарського судум. Севастополя
за позовомВідкритого акціонерного товариства
"Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча"
доПриватного підприємства "Агиса"
простягнення 21 059,33 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача:Команов В.В., дов. № 09/2522 від 16.07.2010 р.;
відповідача:- не з'явились;
У березні 2010 р. Відкрите акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" (далі -Товариство) звернулось до господарського суду м. Севастополя з позовною заявою, у якій просило стягнути на його користь з Приватного підприємства "Агиса" (далі -Підприємство) 21059,33 грн.
Позовні вимоги Товариство, посилаючись на норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, обґрунтовувало тим, що Підприємство, в порушення умов укладеного між ними договору № 739 від 23.01.2007 р., не виконало зобов'язань з оплати плати за користування вагонами, нарахованої у зв'язку з наявністю у поставленому на виконання вказаного договору металобрухті сміття у кількості більше однієї тонни у вагоні.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 01.06.2010 р. (суддя Рибіна С.А.) у задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.07.2010 р. (колегія суддів: Волков К.В., Гоголь Ю.М., Черткова І.В.) рішення господарського суду м. Севастополя від 01.06.2010 р. залишено без змін.
Вказані рішення та постанова мотивовані тим, що умовами договору № 739 від 23.01.2007 р. передбачався обов'язок Підприємства зараховувати плату за користування вагонами, щодо якої виник спір, як передплату за наступні поставки товару, а не сплачувати її Товариству грошовими коштами.
Публічне акціонерне товариств "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" (далі -Комбінат), яке є зміненою назвою Товариства, що було підтверджено документами, наданими його представником для огляду колегії суддів Вищого господарського суду України у судовому засіданні 20.10.2010 р., звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.07.2010 р. і рішення господарського суду м. Севастополя від 01.06.2010 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. Викладені у касаційній скарзі вимоги Комбінат обґрунтовує посиланням на обставини справи, ст. 693 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 43, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України.
Підприємство скористалось правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Комбінату, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.07.2010 р. -без змін. Викладені у відзиві вимоги Підприємство обґрунтовує тим, що доводи Комбінату, наведені у касаційній скарзі, є безпідставними.
За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 11.10.2010 р. розгляд касаційної скарги здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: Кравчука Г.А. -головуючого, суддів Мачульського Г.М. та Муравйова О.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Комбінату не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:
- між Товариством та Підприємством було укладено договір № 739 від 23.01.2007 р., відповідно до умов якого Підприємство зобов'язалось поставити, а Товариство -прийняти та оплатити товар (металобрухт;
- п. 4.1.2 договору № 739 від 23.01.2007 р. передбачалось, що при поставці товару за наявності у вагоні більше однієї тонни сміття Товариство пред'являє Підприємству рахунок на оплату за користування вагоном за тарифами Укрзалізниці, які діють на момент закінчення вивантаження, на дану суму нараховується податок на додану вартість, а сума пред'явлених санкцій є передплатою за наступні поставки товару;
- у період з березня по червень 2007 р. на адресу Товариства надійшли вагони з металобрухтом, у яких кількість сміття перевищувала одну тонну, у зв'язку з чим Товариство, виходячи з п. 4.1.2 договору № 739 від 23.01.2007 р., розрахувало плату за користування цими вагонами, розмір якої склав 21 059,33 грн.;
- Товариство надіслало на адресу Підприємства претензію № 09/1-2/5-1, у якій просило сплатити на його користь 21 059,33 грн., проте вказана претензія була залишена Підприємством без задоволення.
Частина перша ст. 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Ст. ст. 525 та 526 Цивільного кодексу України встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, вимога Товариства про стягнення на його користь з Підприємства 21 059,33 грн. плати за користування вагонами є необґрунтованою, оскільки як вбачається з п. 4.1.2 договору № 739 від 23.01.2007 р., зміст якого наведено вище, Товариство та Підприємство досягли згоди про те, що відповідна плата не підлягає відшкодуванню, а зараховується як передплата за наступні поставки металобрухту, про що правильно зазначили господарські суди попередніх інстанцій.
Комбінат у касаційній скарзі посилається на те, що господарськими судами першої та другої інстанції не було застосовано ст. 693 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
З вказаної норми Цивільного кодексу України випливає, що покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати виключно у випадку, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати, не передав товар у встановлений строк.
Між тим, місцевим та апеляційним господарськими судами не встановлено та матеріали справи не містять доказів того, що Підприємство відмовлялось на виконання умов договору № 739 від 23.01.2007 р. передати Товариству товар (металобрухт) на суму у розмірі 21 059,33 грн., зараховану на підставі п. 4.1.2 цього договору як передоплата.
Згідно з частиною першою ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.07.2010 р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Комбінату не спростовують висновків господарського суду другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.07.2010 р. у справі № 5020-9/031 господарського суду м. Севастополя -без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя О.В. Муравйов