19 жовтня 2010 р. № 28/331 (05-5-28/23669)
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:Овечкін В.Е.
Чернов Є.В.
Цвігун В.Л.
за участю представників:
ТОВ "Лан-Україна"
ТОВ "Симпатик"
розглянув касаційну скаргу Мовчан А.О. за дов. від 26.12.2009 р.
Толкачова М.В. за дов. від 17.09.2010 р.
ТОВ "Лан-Україна"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду
від 30 червня 2010 року
у справі№ 28/331 господарського суду м. Києва
за позовомТОВ "Лан-Україна"
до ТОВ "Симпатик"
простягнення заборгованості
Рішенням господарського суду м. Києва від 30.03.2010 р. (суддя О.Копитова) позов про стягнення заборгованості задоволено частково.
Суд дійшов висновку, що оскільки рішенням господарського суду м. Києва від 16.03.2009 р. у справі № 37/13 встановлено обставини порушення відповідачем зобов'язання, тому вимоги про стягнення річних та інфляційних обґрунтовані з огляду на норми ст. 625 ЦК України.
При цьому суд зазначив, що нарахування річних та інфляційних правомірне лише щодо суми заборгованості, а не суми пені, інфляційних та річних, що стягнуті за рішенням суду, тому вимоги позову підлягають задоволенню за розрахунком суду.
Щодо вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами, то оскільки такі законодавством не встановлені, а сторонами в договорі не передбачені, тому задоволенню не підлягають.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2010 р. (судді: М.Новіков, Л.Зубець, А.Мартюк) рішення господарського суду м. Києва від 30.03.2010 р. залишено без зміни.
Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, позов задовольнити повністю.
Скаржник зазначає про порушення вимог ст. 625 ЦК України, оскільки висновок суду про неможливість нарахування річних та інфляційних на суму пені, річних та інфляційних, тобто на всю суму, що стягнута за судовим рішенням, не вірний; порушено ст. 1214 ЦК України, оскільки вимоги про стягнення процентів за користування грошовими коштами відповідають ст. 536 ЦК України.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Господарськими судами встановлено, що відповідач порушив умови договору, про що свідчить рішення господарського суду м. Києва від 16.03.2009 р. у справі № 37/13.
Водночас, за нормою ст. 611 ЦК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суди попередніх інстанцій, посилаючись на вказані норми чинного законодавства та встановлені обставини справи дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача річних та інфляційних.
При цьому, суд правомірно дійшов висновку, що річні та інфляційні можуть нараховуватися лише на суму грошового зобов'язання, а не на суму штрафних санкцій, стягнутих за рішенням суду, оскільки останні не є сумою боргу в розумінні ст. 625 ЦК України.
Оскільки законодавством розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлений, тому правильним є висновок суду щодо відмови стягнути процент за користування грошовими коштами, оскільки розмір процентів повинен обумовлюватися договором як випливає з норми ст. 536 ЦК України, що в спірному випадку не встановлено.
Згідно ст.ст.111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи скаржника не доводять неправильного застосування судом норм ст.ст. 526, 536, 625 ЦК України щодо встановлених обставин справи, ґрунтуються на невірному розумінні зазначених норм права та суті зобов'язальних правовідносин, тому на правильність правових висновків господарського суду не впливають.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2010 р. та рішення господарського суду м. Києва від 30.03.2010 р. у справі № 28/331 господарського суду м. Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу -без задоволення.
Головуючий В.Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун