16 вересня 2010 р. № 40/74
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:Першикова Є.В.,
суддів:Данилової Т.Б.,
Полянського А.Г.,
розглянула
касаційну скаргу спільного українсько-бельгійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Велес" (далі -Товариство)
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від09.06.10
у справі№ 40/74
господарського судуміста Києва
за позовомТовариства
доРегіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі -Фонд),
державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" (далі -Підприємство),
третя особа:Головне управління Державного казначейства України у місті Києві (далі -Казначейство),
провизнання недійсним пункту додаткового договору та повернення грошових коштів.
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:Сукач Н.С. (керівник; довідка Держкомстату № 2188 від 22.10.07);
- відповідачів:Фонду:
Конта М.П. (за дов. № 60 від 30.06.10);
Підприємства:
Кальчев Л.В. (за дов. № 2385 від 30.12.09);
- третьої особи:Субота О.В. (за дов. № 05-04/4-58 від 11.01.10).
Ухвалою від 19.08.10 колегії суддів у складі головуючого -Першикова Є.В., суддів -Коробенка Г.П., Жаботиної Г.В. касаційна скарга Товариства б/н від 08.07.10 була прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 16.09.10.
У зв'язку з виходом судді Данилової Т.Б. з відпустки та зайнятістю суддів Коробенка Г.П., Жаботиної Г.В., розпорядженням від 06.09.10 заступника Голови Вищого господарського суду України для касаційного перегляду справ, призначених до розгляду у судовому засіданні на 16.09.10 колегією суддів у складі головуючого - Першикова Є.В., суддів -Коробенка Г.П., Жаботиної Г.В., створено колегію суддів у складі: головуючий -Першиков Є.В., судді -Данилова Т.Б., Полянський А.Г. яка переглядає справу по суті.
Про вказані обставини присутніх представників сторін повідомлено на початку судового засідання. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу по суті, не заявлено.
Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 16.09.10 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 08.04.10 господарського суду міста Києва (суддя Пукшин Л.Г.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою від 09.06.10 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Новікова М.М., суддів -Мартюк А.І., Лосєва А.М.) апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, а рішення від 08.04.10 господарського суду міста Києва -без змін.
Вказані судові рішення мотивовані тим, що при укладенні додаткової угоди, якою було внесено, зокрема, зміни щодо орендної плати, сторонами було дотримано норми чинного законодавства, а тому підстав для визнання її недійсною немає. Разом з тим, суди вказали, що посилання Товариства на постанову Кабінету Міністрів України від 25.03.09 № 316 якою тимчасово, з 14.04.09 знижено орендні ставки, не можуть бути враховані з огляду на те, що така ставка була знижена саме щодо чинних договорів, а строк дії спірного договору, укладеного між сторонами, сплив 29.04.09.
Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 08.04.10 господарського суду міста Києва та постанову від 09.06.10 Київського апеляційного господарського суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п. 12 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786.
Казначейство у своєму відзиві на касаційну скаргу щодо доводів та вимог скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу Підприємця залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення -без змін.
Присутні у судовому засіданні 16.09.10 представники Фонду та Підприємства також щодо доводів та вимог касаційної скарги заперечували.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 09.06.05 між Фондом (Орендодавець) та Товариством (Орендар) було укладено договір №1840 оренди нерухомого майна (далі -Договір), що належить до державної власності, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно площею 53,88 м2, розміщене за адресою: м.Київ, вул.Алма-Атинська, 74, яке знаходиться на балансі Підприємства (Балансоутримувач), а вартість якого за експертною оцінкою станом на 30.11.04 становить 106 625,00 грн. При цьому, встановлено, що вказане майно було передано в оренду з метою розміщення офісу.
Судами враховано, що згідно п. 2.1 Договору Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна.
Також, місцевим та апеляційним судами встановлено, що згідно п. 3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 04.10.95 № 786, та була змінена за згодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду державного майна та комунального майна", і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) -травень 2005 року: 1 586,40 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди -червень 2005 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за червень місяць 2005 року.
Разом з тим, судами взято до уваги, що за змістом п. 3.2 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Водночас, попередніми судовими інстанціями враховано, що у п. 3.3 Договору сторони погодили, що перерахування здійснюються Орендарем самостійно до 10 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 70% орендної плати перераховується орендарем до державного бюджету; 30% орендної плати перераховуються орендарем на розрахунковий рахунок Балансоутримувача.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до п. 3.4 Договору розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін в разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих тарифів, та в інших випадках передбачених чинним законодавством.
Також, встановлено, що у п. 10.1 Договору строк його дії визначено у 11 місяців: з 09.06.05 до 09.05.06 включно.
При цьому, встановлено, що згідно п. 10.3 Договору зміни і доповнення або розірвання цього Договору допускаються за взаємної згоди сторін та погодження Балансоутримувача. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.
Крім того, попередніми судовими інстанціями встановлено, що у п. 10.5 Договору сторони погодили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця та за умови його погодження з балансоутримувачем, Договір вважається продовженим на той самий період і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього Договору.
Матеріалами справи підтверджено, що 09.06.05 сторони підписали акт приймання-передачі майна в оренду.
Разом з тим, вирішуючи спір по суті місцевий та апеляційний суди взяли до уваги, що 31.05.06 сторони уклали додатковий договір № 1, яким продовжили термін дії Договору та визначили, що кожне наступне продовження терміну дії Договору здійснюється з урахуванням п. 1 цього додаткового договору, за наявності письмової згоди Балансоутримувача та оформлюється письмово, шляхом підписання сторонами додаткового договору.
На підставі наданих сторонами доказів у справі судами встановлено, що 06.02.07 сторони уклали додатковий договір № 1 до Договору, яким абз.1 п. 3.1 розділу 3 Договору викладено в наступній редакції: "Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1846, і становить без ПДВ за перший (базовий) місяць розрахунку -січень 2007 року: 36 846,34 грн.".
Також, встановлено, що згідно п. 3 вказаного додаткового договору абз. 3 п. 3.1 розділу 3 Договору викладено в наступній редакції: "Орендна плата за січень 2007 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за січень 2007 року".
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що листами № 30-04/6805 від 30.08.07 та № 30-04/6517 від 15.08.08 Фонд звертався до Товариства про продовження терміну дії договору оренди на наступний термін відповідно до п. 10.5 Договору, залишаючи незмінними всі умови Договору, а листом № 30-04/19142 від 08.12.09 Фонд повідомив Товариство про закінчення строку дії Договору з 29.04.09. При цьому, встановлено, що у листі № 30-04/19142 Фонд зазначив про те, що Товариство має право взяти участь у конкурсі на отримання права на оренду вказаного державного нерухомого майна, а продовження користування раніше орендованим майном можливе за умови визначення його переможцем конкурсу на отримання права оренди і підписання нового договору оренди на умовах, визначених конкурсом.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За змістом ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Статтею 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1846 від 27.12.06 сторони уклали додатковий договір № 1 від 06.02.07 до договору оренди № 1840 від 09.06.05, який є невід'ємною частиною основного договору оренди, тому в розрахунку орендної плати за перший (базовий місяць) оренди -січень 2007 року орендну ставку застосовано не до вартості об'єкта за експертною оцінкою, а до договірної суми оренди.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.09 № 316 "Деякі питання оплати орендної плати державного майна", яка набрала чинності з 14.04.09, було запроваджено тимчасове зниження орендних ставок за оренду нерухомого майна, визначених у додатку 2 до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786, крім ставок, визначених пунктами 1 -3 зазначеного додатку, які застосовуються в розмірі 45% встановленого обсягу.
Пунктом 2 зазначеної постанови орендна ставка у розмірі 45% встановленого обсягу застосовується саме до чинних договорів оренди, а тому є правомірним висновок попередніх судових інстанцій про те, що у даному випадку у Підприємства відсутні правові підстави для застосування зменшеної орендної ставки.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями та підтверджується матеріалами справи, при укладенні додаткового договору від 06.02.07 сторонами були додержані вимоги чинного законодавства щодо дотримання процедури укладення додаткових угод до договору оренди нерухомого державного майна, що належить до державної власності, дане зобов'язання відповідає вимогам закону, вчинено з метою, яка не суперечить інтересам держави і суспільства, та укладено учасниками господарських правовідносин, що мають спеціальну правосуб'єктність, а отже у суду відсутні підстави для визнання п. 2 оскарженого додаткового договору недійсним та внесення змін до вказаного договору.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Товариством в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
З огляду на те, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Касаційну скаргу спільного українсько-бельгійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Велес" б/н від 08.07.10 залишити без задоволення.
Постанову від 09.06.10 Київського апеляційного господарського суду справі № 40/74 господарського суду міста Києва залишити без змін.
Головуючий Є.Першиков
судді:Т.Данилова
А.Полянський