20 жовтня 2010 р. № 14/156
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дунаєвської Н.Г. -головуючого,
Владимиренко С.В.,
Мележик Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 15 липня 2010 року у справі № 14/156 Господарського суду Луганської області за позовом Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль", Луганська область, до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, Луганська область, про стягнення 7 718,63 грн.,
представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце проведення засідання повідомлені належним чином,
У квітні 2010 року позивач -ДП "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" пред'явив у господарському суді позов до відповідача -ФОП ОСОБА_4 про стягнення 7 718,63 грн.
Вказував, що на підставі укладеного між ним (постачальником) та ФОП ОСОБА_4 (споживачем) договору про постачання теплової енергії в гарячій воді № 295 від 22 грудня 2003 року, в період з жовтня 2009 року по лютий 2010 року здійснив поставку відповідачу теплової енергії в гарячій воді на суму 3 720,19 грн.
Посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині оплати поставленої теплової енергії в гарячій воді за вказаний період, позивач просив стягнути з відповідача 3 720,19 грн. основного боргу, 3 720,19 грн. пені, 245,53 грн. інфляційних, 32,72 грн. річних та судові витрати.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 20 травня 2010 року (суддя Лісовицький Є.А.), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 15 липня 2010 року (колегія суддів у складі: Єжової С.С. -головуючого, Бойченка К.І., Журавльової Л.І.), позов задоволено.
Постановлено стягнути з ФОП ОСОБА_4 на користь ДП "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" 3 720,19 грн. основного боргу, 3 720,19 грн. пені, 245,53 грн. інфляційних, 32,72 грн. річних та судові витрати.
Судові акти мотивовані порушенням відповідачем договірного зобов'язання в частині оплати спожитої теплової енергії в гарячій воді за спірний період, що є підставою до покладення на нього обов'язку по сплаті боргу, пені, інфляційних та річних.
У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції ч. 1 Перехідних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а також на те, що договірних правовідносин між ним та позивачем в спірному періоді не існувало, просить скасувати постановлені у справі судові акти та постановити нове рішення про відмову в позові.
Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів знаходить за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 22.12.03 між сторонами у справі було укладено договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 295, згідно умов якого постачальник (позивач) зобов'язався постачати споживачу (відповідачу) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач -здійснювати оплату отриманої теплової енергії в гарячій воді в порядку та строки, передбачені договором.
Пунктами 6.2, 6.6 договору передбачений обов'язок відповідача оплатити отримані послуги на підставі рахунків позивача не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Згідно ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судами встановлено та матеріалами справи підтверджується, що в період з жовтня 2009 року по лютий 2010 року позивач здійснив поставку відповідачу теплової енергії в гарячій воді на суму 3 720,19 грн.
Водночас судами встановлено, що позивач 20.11.09 звернувся до відповідача з претензією № 26-04-1475 про сплату боргу за отриману теплову енергію в сумі 3 720,19 грн., яка залишилась відповідачем без відповіді та без задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляці за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення боргу, інфляційних та річних, суди попередніх інстанцій правильно встановили та виходили з того, що позивач належним чином виконав свої договірні зобов'язання, проте відповідач, в порушення умов договору, не розрахувався за отриману теплову енергію за жовтень 2009 року -лютий 2010 року, тим самим заборгувавши позивачу 3 720,19 грн. основного боргу на який останнім правомірно нараховано інфляційні та річні.
Крім того, п. 7.2.3 договору сторони погодили, що в разі несвоєчасного здійснення розрахунків за теплову енергію споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі 1 % належної до сплати суми за кожен день прострочення.
В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Таким чином, судами попередніх інстанцій обгрунтовано задоволено вимогу про стягнення з відповідача пені за порушення ним грошового зобов'язання.
Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.
Щодо посилань відповідача на те, що 01 січня 2006 року договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 295 втратив чинність у зв'язку з неприведенням його у відповідність Закону України "Про житлово-комунальні послуги", необхідно зазначити наступне.
Згідно ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).
Дані положення закону узгоджуються з п.п. 10.1, 10.2 договору, якими строк його дії визначено до 22.12.05 та зазначено про те, що він вважається щорічно пролонгованим, якщо за місяць до закінчення строку його дії не надійде заява однієї із сторін про припинення його дії.
Приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В порушення зазначеному, відповідачем належними та допустимими доказами не доведено припинення дії договору, тому посилання касаційної скарги на ту обставину, що договірних правовідносин між ним та позивачем в спірному періоді не існувало, слід залишити поза увагою суду.
Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.
Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 1117 ГПК України, не входить до повноважень суду касаційної інстанції.
Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 15 липня 2010 року у справі № 14/156 залишити без змін.
Головуючий суддя: Н.Г.Дунаєвська
Судді: С.В. Владимиренко
Н.І. Мележик