21 жовтня 2010 р. № 11/578
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя : Першиков Є.В.,
судді: Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.
розглянувши матеріали касаційної скаргиКомунального підприємства по будівництву і експлуатації паркінгів, гаражів, автостоянок для автотранспорту "Автопарк-Сервіс" Святошинського району міста Києва
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.06.2010р.
у справі
господарського суду№ 11/578
міста Києва
за позовомКомунального підприємства по будівництву і експлуатації паркінгів, гаражів, автостоянок для автотранспорту "Автопарк-Сервіс" Святошинського району міста Києва
до1)Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Парк-Сервіс Плюс"
третя особаКиївська міська рада
про
за участю представників сторін:
позивача -
відповідача 1 -
відповідача 2 -
третьої особи -визнання недійсним договору
пр. Філон В.І. -дов. № 58/1-1 від 05.01.2010р.
пр. Аньол В.М. -дов. б/н від 02.12.2009р.
не з'явився
пр. Гунько А.Б. -дов. №225-КР-1059 від 15.10.2010р.
Розпорядженням №02.03-10/738 від 08.10.2010р. змінено склад колегії суддів у справі №11/578, призначеної до розгляду у складі: головуючий суддя -Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Полянський А.Г. утворено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя -Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.
В грудні 2009 року Комунальне підприємство по будівництву і експлуатації паркінгів, гаражів, автостоянок для автотранспорту "Автопарк-Сервіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (відповідач - 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Парк-Сервіс Плюс" (відповідач -2 ) про визнання недійсним договору № 162-Н, укладеного між відповідачами від 30.10.2009 р..
Заявою від 02.02.2010 року позивач збільшив позовні вимоги та просив суд також виселити відповідача-2 із займаної земельної ділянки в м. Києві по проспекту Палладіна, 23-А у Святошинському районі міста Києва.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачі уклади спірний договір на експлуатацію фіксованих місць для паркування автотранспортних засобів за адресою: м. Київ, проспект Палладіна, 23-а на земельній ділянці, яку використовує у своїй господарській діяльності позивач, чим порушуються права останнього, та порушенням відповідачами ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України щодо відповідності змісту спірного правочину ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України, оскільки відповідач - 1 фактично без відповідного рішення ради передав в оренду земельну ділянку по вул. Палладіна, 23-а відповідачу-2, та порушенням прав позивача, наданих розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 28.03.2003 № 521.
Рішенням господарського суду міста Києва від 02.03.2010р. (суддя Смирнова Ю.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2010р. (головуючий суддя Корсак В.А., судді Авдеєв П.В., Коршун Н.М.) позов Комунального підприємства по будівництву і експлуатації паркінгів, гаражів, автостоянок для автотранспорту "Автопарк-Сервіс" залишено без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Комунальне підприємство по будівництву і експлуатації паркінгів, гаражів, автостоянок для автотранспорту "Автопарк-Сервіс" звернулось з касаційною скаргою №58/59 від 20.07.2010р. до Вищого господарського суду України, в якій посилається на неповне встановлення судами всіх обставин справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а саме порушення вимог ст. 203 Цивільного кодексу України при укладанні договору оренди земельної ділянки між відповідачами.
Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін та третьої осіби, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 30.10.2009 року між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Парк-Сервіс Плюс" (відповідач-2), укладено договір № 162-Н, відповідно до умов якого відповідач -1 надає відповідачу-2 право на експлуатацію 255 фіксованих місць для паркування автотранспортних засобів за адресою: Святошинський район, проспект Палладіна, 23-А.
Строк дії договору погоджений сторонами в п. 5.2 Договору, в якому зазначено, що останній діє до 31.12.2010 року.
Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради.
Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлено Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі".
Відповідно до ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом
Частиною 5 вищезазначеної статті визначено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Стверджуючи про наявність у позивача права користування земельною ділянкою, він посилається на розпорядження Київської міської державної адміністрації від 28.03.2003 № 521 "Про надання дозволу Комунальному підприємству "Автопарк -Сервіс" Святошинського району м. Києва на будівництво автостоянки по проспекту Палладіна, 23", а також витяг з технічної документації Головного управління земельних ресурсів Київської міської ради на земельну ділянку по проспекту Палладіна, 23, який виданий позивачу, та технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування, виготовлений у 2003 році.
Зважаючи на зміст вищезазначених правових норм вбачається, що подані позивачем документи не можуть бути прийняті судом як допустимі докази в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження права користування земельною ділянкою по проспекту Палладіна, 23-а, оскільки відповідно до положень ст. 126 Земельного кодексу України документами, що посвідчують право на земельну ділянку є акти на право власності або постійного користування, або договір оренди.
Позивач не надав докази того, що Київська міська рада приймала відповідне рішення про надання позивачу спірної земельної ділянки в постійне або тимчасове користування (у власність). Документи, що посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою позивача за адресою: м. Київ, проспект Палладіна, 23-А в Головному управлінні земельних ресурсів Київської міської ради не зареєстровані.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 11.06.2001 № 1158 "Про затвердження Переліку платних місць паркування транспортних засобів у м. Києві" затверджено Перелік місць платного відстою транспортних засобів у м. Києві, відведених для експлуатації єдиним оператором, яким у місті Києві є Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс". До Переліку включено земельну ділянку по проспекту Палладіна, 23-А.
Рішення Київської міської ради №1051/1051 від 25.12.2008р., №930/1591 від 26.06.2007р. станом на день прийняття рішення у даній справі, є чинними, і відповідно до положень ст. 144 Конституції України є обов'язковими до виконання.
Враховуючи те, що Правилами передбачено здійснення організації та експлуатації місць платного паркування транспортних засобів лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір, відповідач -2, на підставі рішень Київської міської ради №1051/1051, №930/1591, уклав з відповідачем спірний договір.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). (ч. З ст. 215 Цивільного кодексу України).
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Зважаючи на те, що спірний договір, укладено з дотриманням вимог чинного законодавства та відповідач-1, укладаючи оспорюваний правочин, діяв в межах прав, наданих органом, уповноваженим розпоряджатися землями м. Києва, твердження позивача про невідповідність спірного договору законодавству є безпідставним.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача -2 звільнити земельну ділянку по проспекту Палладіна, 23-1, суди попередніх інстанцій встановили, що вони також не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Пунктом 1 статті 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам, яким не є позивач.
Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Комунального підприємства по будівництву і експлуатації паркінгів, гаражів, автостоянок для автотранспорту "Автопарк-Сервіс", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судом першої та апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.
Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Комунального підприємства по будівництву і експлуатації паркінгів, гаражів, автостоянок для автотранспорту "Автопарк-Сервіс" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2010р. у справі № 11/578 залишити без змін.
Головуючий Є. Першиков
Судді Т. Данилова
І. Ходаківська