Справа: № 2а-5722/10/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Літвин О.Т.
Суддя-доповідач: Зайцев М. П.
Іменем України
"19" жовтня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді Зайцева М.П.
суддів: Собківа Я.М., Усенка В.Г.
при секретарі Губа О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої заробітної плати,
ОСОБА_2, звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про визнання дій протиправними та стягнення заборгованості по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню за період з 01 листопада 2009 року по 30 червня 2010 року.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 липня 2010 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо непогашення заборгованості перед суддею Хаюком Сергієм Миколайовичем по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню, що виникла у зв'язку із застосуванням п.4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 "Про оплату праці суддів" за період з 01 листопада 2009 року по 30 червня 2010 року. Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 64934,50 грн. недоотриманої заробітної плати, 50887,15 грн. недоотриманого щомісячного грошового утримання та 1053,86 грн. компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01 листопада 2009 року по 30 червня 2010 року, а всього стягнути 116875,51 грн. Зобов'язано Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів".
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач по справі -Державна судова адміністрація України подала апеляційну скаргу, у якій просила суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність прийнятої постанови, порушення судом 1-ої інстанції норм процесуального та матеріального права.
У судове засідання сторони не з'явилися, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь в справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляції наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ч.1 п.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів апеляційної інстанції зважає на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач працює суддею Житомирського окружного адміністративного суду.
У відповідності до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про статус суддів»від 15 грудня 1992 року № 2862-XII (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), Держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів.
Пунктом 1 ст. 11 вказаного Закону встановлено, що незалежність суддів забезпечується матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу.
03 вересня 2005 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 865 «Про оплату праці судів», якою було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6. Посадові оклади, передбачені цією постановою, встановлювались виходячи з кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
31 грудня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1310, якою доповнив постанову № 865 від 03.09.2005 року пунктом 4-1 такого змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати - 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться».
Заробітна плата виплачувалась позивачу з урахуванням положень постанови КМ України № 1310.
Однак, прийняття зазначених змін до постанови Кабінету Міністрів № 865 було визнано постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року протиправним та скасовано. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року постанова суду першої інстанції по вказаній справі залишена без змін. Зазначені судові рішення залишені без змін судом касаційної інстанції.
У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, колегія суддів відзначає вірним висновок суду першої інстанції, що нарахування позивачу у подальшому заробітної плати виходячи із розміру мінімальної заробітної плати у 332 грн. є протиправним та порушує його права.
У час спірних правовідносин розмір мінімальної заробітної плати визначався таким нормативно-правовими актами: Законами України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», «Про Державний бюджет України на 2010 рік»встановлювались розміри мінімальної заробітної плати: з 1 січня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати 605 гривень, з 1 квітня 2009 року - 625 грн., з 1 липня 2009 року - 630 грн, з 1 жовтня 2009 року - 650 грн., з 1 грудня 2009 року - 669 грн. на місяць.
Крім того, судом встановлено, що позивач одержує щомісячне грошове утримання працюючого судді, яке передбачено ст. 44 Закону України «Про статус суддів».
Оскільки щомісячне грошове утримання працюючого судді нараховується із сум щомісячної заробітної плати, яка не відповідала вимогам постанови КМ України № 865 від 03.09.2005 року, то заборгованість виникла і по щомісячному грошовому утриманню.
Статтею 34 Закону України «Про оплату праці»передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати.
Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року № 1427, компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 01.01.1998 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення»встановлено, що починаючи з березня 2003 року індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у п. 3 цього Порядку), щомісячне грошове утримання, що виплачується замість пенсії; оплата праці найманих працівників підприємств. Установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за період з 01 листопада 2009 року по 30 червня 2010 року по недоотриманій заробітній платі становить 64934,50 грн., по щомісячному грошовому утриманню - 50887,15 грн., та по компенсації втрати частини грошових доходів 1053,86 грн., а всього розмір заборгованості становить 116875,51 грн., що підтверджується висновком аудитора, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України», ст. ст. 120, 126 цього Закону та Положення про Державну судову адміністрацію України, остання з 1 січня 2003 року є головним розпорядником бюджетних асигнувань, які передбачені на утримання судової влади, а Державне казначейство України, відповідно до ст. 48 Бюджетного Кодексу України та п. 1 ч. 4 Положення про Державне казначейство України, здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів, тому вони є належними відповідачами по справі.
Крім того, Законами України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»та «Про Державний бюджет України на 2010 рік»Державній судовій адміністрації України встановлювались відповідні бюджетні призначення за програмою «Виконання рішень судів на користь суддів».
Разом із тим, посилання апелянта -Міністерства фінансів України на те, що вони не розробляють проект закону про Державний бюджет України, а головним розпорядником коштів передбачених у Державному бюджеті на утримання суддів загальної юрисдикції є Державна судова адміністрація України, в зв'язку з чим вимоги позивача щодо визнання неправомірною бездіяльності Міністерства фінансів України та зобов'язання профінансувати заробітну плату та грошове утримання є безпідставними, колегією суддів не беруться до уваги, оскільки відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 року № 1837, Мінфін у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням.
Згідно з даним Положенням Міністерство фінансів України, зокрема, забезпечує підготовку проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; розроблення в установленому порядку проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, прогнозних показників зведеного бюджету України, організацію роботи, пов'язаної із складенням та виконанням Державного бюджету України, координацію діяльності учасників бюджетного процесу.
Відповідно до положень ст. 32 Бюджетного кодексу України проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів України. Міністр фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів, згідно ст. 35 Бюджетного кодексу України організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України.
Мінфін відповідно до покладених на нього завдань і повноважень на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабміну.
Таким чином, Міністерством фінансів України при формуванні проектів Державних бюджетів на 2009-2010 роки не було враховано відповідність бюджетних запитів ДСА України вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року.
Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30 липня 2010 року по справі № 2-а-5722/10/0670 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлений 22 жовтня 2010 року.