Головуючий у 1 інстанції - Ковальова Т.І.
Суддя-доповідач - Міронова Г.М.
08 вересня 2010 року справа №2а-1696/10/1270
зала судових засідань № 7 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Яманко В.Г., Юрко І.В., за участю секретаря - Чеплигіна П.І., за участю представника позивача Сімейка А.М. - за довіреністю від 10.08.2010 року, представника відповідача - Лиманюка М.А. - діє на підставі довіреності від 12.01.2010 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02 червня 2010 року у адміністративній справі № 2а-1696/10/1270 за позовом комунального підприємства «Сєвєродонецьккомунсервіс» до державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень,
У березні 2010 року комунальне підприємство «Сєвєродонецьккомунсервіс» (надалі - КП «Сєвєродонецьккомунсервіс») звернулося до суду із вищевказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що трьома окремими податковими повідомленням-рішенням від 09.12.2008 року № 0023101600/0, № 0023091600/0, № 0023081600/0 на підставі акту перевірки № 2464/16-03327983 від 21.11.2008 р. за затримку, відповідно, на 30, 90 і 145 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість застосовано штрафні санкції, відповідно у розмірі 10%, що складає 4031,79 грн., у розмірі 20%, що складає 68 839,90 грн. та у розмірі 50%, що складає 100792,74 грн. Позивач вважає дані податкові повідомлення-рішення незаконними та невідповідними до висновків, викладених в акті перевірки, оскільки підприємство сплачувало поточні платежі із визначенням їх призначення, а податковий орган спрямовував ці платежі на погашення попередньої заборгованості в порядку календарної черговості, що привело до безпідставного визначення підприємству зазначених вище сум штрафу.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 02 червня 2010 року позов було задоволено повністю.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, податковий орган подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права.
Представник відповідача в судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги, проти чого заперечував представник позивача. Сторони надали відповідні пояснення.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі - залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
Доводом апеляційної скарги є посилання податкового органу на порушення позивачем строків звернення до суду за захистом порушених прав.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що намагання підприємства вирішити спірне питання в досудовому порядку є поважною причину пропуску такого строку.
Правовою підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем визначені норми підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181 (надалі - Закон № 2181), згідно якого у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф при затримці понад 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, у розмірі пьятидесяти відсотків такої суми.
Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України “Про Національний банк України” від 20.05.99 № 679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.
Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.04 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.
Отже, для того, щоб визначити порядок спрямування сплачених платником податків до бюджету коштів у погашення тих чи інших податкових зобов'язань орган державної влади повинний мати на це відповідні повноваження, які були б прямо передбачені Законом або іншим нормативно - правовим актом, тобто колегія суддів звертає увагу на те, що у податкового органу, на момент прийнятого спірного повідомлення - рішення, відсутні такі повноваження на визначення податкових зобов'язань (боргу), у погашення яких спрямовуються сплачені платником податків кошти.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що у зв'язку з відсутністю у відповідача повноважень перешкоджати праву платника податків самостійно розпоряджатися належними йому коштами при виборі податкових зобов'язань, які погашаються зарахування коштів іншим чином, ніж це зазначено позивачем (окрім випадків з розподілом пені) у відповідних платіжних документах, не відповідає вимогам діючого законодавства.
При цьому відповідач в обґрунтування законності власних дій посилається на п.7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у відповідності з яким податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Колегія суддів не може погодитися з таким доводом апеляційної скарги з огляду на системний аналіз наведених вище нормативно-правових актів і з урахуванням матеріалів справи.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Позивач, сплачуючи грошові кошти в установлений законом строк та визначаючи напрямок його сплати, реалізує своє право власника грошових коштів, оскільки Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Законом України «Про державну податкову службу в Україні» не встановлено право органу державної податкової служби змінювати напрямок платежу, тобто обмеження на реалізацію конституційного права на розпорядження своєю власністю (як елементу права власності).
Обмеження стосовно реалізації права власника на розпорядження його власністю встановлені у Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-III.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7. статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.
Крім того, зазначеною нормою взагалі не визначений суб'єкт, який повинен здійснювати погашення податкового боргу попередньо погашенню податкових зобов'язань. Хоча з урахуванням приписів Конституції України та Цивільного кодексу України таке право і як кореспондуюча норма-обов'язок, належить саме позивачу.
Право державного органу повинно бути визначено саме Законом.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що згідно статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. За частинами 1, 2, 6, 7 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Стаття 321 Цивільного кодексу України встановила, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу, а саме: у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Частинами 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Згідно частини 7 статті 66 Господарського кодексу України держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.
Колегія суддів зазначає, що наведені норми мають загальний характер та приводяться як засіб гарантії держави щодо захисту законних інтересів господарюючих суб'єктів від незаконних дій органів державної влади та захисту права власності, а не з точки зору регулювання відносин між податковим органом та платником податків.
Одним із доводів апеляційної скарги було посилання та ту обставину, що судове засідання відбито в протоколі судового засідання без технічного фіксування процесу. Колегія суддів погоджується з наявністю такого порушення, але воно не призвело до неправильного вирішення справи.
На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що судове рішення першої інстанції постановлено хоча і з частковим порушення норм процесуального права, але відповідає вимогам матеріального права і не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі. Судом першої інстанції ретельно перевірено доводи сторін, дано їм вірну оцінку, постанова суду є законною і обґрунтованою, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для скасування постановленого у справі судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області - залишити без задоволення.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02 червня 2010 року у справі 2а-1696/10/1270 за позовом комунального підприємства «Сєвєродонецьккомунсервіс» до державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції - Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Повний текст виготовлено 09 вересні 2010 року.
Головуючий суддя: Г.М.Міронова
Судді: І.В.Юрко
В.Г.Яманко
< Результати розгляду апеляційної скарги по суті (мотивувальна та резолютивна частина судового рішення) (АДМ) >