Головуючий у 1 інстанції - Абдукадирова К.Е.
Суддя-доповідач - Міронова Г.М.
01 вересня 2010 року справа №2а-11317/10/0570
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Яманко В.Г., Юрко І.В., за участю секретаря: Зеленохата С.В., за участю представника відповідача: Церковної Т.А. - яка діє за довіреністю від, розглянувши апеляційну скаргу Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2010 року у справі № 2а-11317/10/0570 за позовом Державного підприємства «Добропіллявугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління комунальних котелень» до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Добропільської об'єднаної податкової інспекції № 0001051540/0 від 14 квітня 2010 року - сума штрафу 423 грн. 27 коп.; № 0001491540/0 від 14 квітня 2010 року - сума штрафу 619 грн. 52 коп.; № 0001481540/0 від 14 квітня 2010 року - сума штрафу 65 грн. 56 коп.; № 0001471540/0 від 14 квітня 2010 року - сума штрафу 16 грн. 39 коп.; № 0001461540/0 від 14 квітня 2010 року - сума штрафу 177 грн. 85 коп.; № 0001451540/0 від 14 квітня 2010 року - сума штрафу 201 грн. 44 коп.; № 0001441540/0 від 14 квітня 2010 року - сума штрафу 62 грн. 57 коп.; № 0001501540/0 від 14 квітня 2010 року - сума штрафу 5483 грн. 98 коп.; № 0001081540/0 від 14 квітня 2010 року - сума штрафу 4223 грн. 92 коп.; № 0001031540/0 від 14 квітня 2010 року - сума штрафу 1297 грн. 23 коп.; № 0001041540/0 від 14 квітня 2010 року - сума штрафу 870 грн. 46 коп.; № 0001021540/0 від 14 квітня 2010 року - сума штрафу 1,81 грн..; № 0001521540/0 від 15 квітня 2010 року- сума штрафу 12841 грн. 00 коп.
У квітні 2010 року позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2010 року позов було задоволено повністю.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача наполягав на задоволенні апеляційної скарги, представник позивача до суду не з'явився, був повідомлений належним чином.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено наступне.
2 квітня 2010 року відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка питань своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань з земельного податку юридичних осіб, комунального податку, збору за забруднення навколишнього природного середовища, збору за спеціальне водокористування за період з 20 лютого 2006 року по 2 лютого 2010 року, за результатами якої складено акт № 277/15-1/34093124 від 02.04.2010 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 14 квітня 2010 року № 0001051540/0, якою застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 423 грн. 27 коп. за затримку на 25 - 29 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання і: земельного податку з юридичних осіб; № 0001491540/0, яким застосовані штрафи (фінансові) санкції у розмірі 619 грн. 52 коп. за затримку на 107 - 151 календарних днії граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб; № 0001471540/0, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 16 грн. 39 коп. за затримку на 21 календарний день граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб; № 0001481540/0, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 65 грн. 56 коп. за затримку на 52 - 82 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб; № 0001451540/0, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 201 грн. 44 коп. за затримку на 52 - 82 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб; № 0001461540/0, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 177 грн. 85 коп. за затримку на 112 - 138 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб; № 0001501540/0, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5483 грн. 98 коп. за затримку на 91 - 151 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб; № 0001441540/0, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 62 грн. 57 коп. за затримку на 20 - 21 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб; № 0001081540/0, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4223 грн. 92 коп. за затримку на 35 - 88 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб; № 0001031540/0, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1297 грн. 23 коп. за затримку на 4 - 26 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання із збору за спеціальне водокористування; № 0001041540/0, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 870 грн. 46 коп. за затримку на 31 - 55 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання із збору за спеціальне водокористування; № 0001021540/0, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн. 81 коп. за затримку на 14 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання із комунального податку; від 15 квітня 2010 року № 0001521540/0, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 12841 грн. 00 коп. за затримку на 113 - 963 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання із збору за забруднення навколишнього природного середовища.
Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів відзначає, що апеляційна скарга взагалі не містить доводів як таких. Судове рішення апелянтом ніяк не аналізується і ніяких аргументів на користь податкового органу в скарзі не наводиться. У апеляційній скарзі є цитування нормативно-правових актів, перелічення спірних податкових сум і посилання на відповідність акту перевірки прийнятим оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням. З яких підстав апелянт не погоджується з висновками суду із апеляційної скарги не вбачається.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів погоджується із застосуванням судом першої інстанції приписів Законів України «Про податкову службу в Україні», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Правовою підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем визначені норми підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181, згідно якого у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф при затримці понад 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, у розмірі п'ятидесяти відсотків такої суми.
Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 даного Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України “Про Національний банк України” від 20.05.99 № 679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.
Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.04 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Положення п.7.7 Закону України від 21.12.2000р. № 2181- III «Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами» не дають права податковим органам направляти (обліковувати на особових рахунках) сплачені суми податкових зобов'язань в рахунок погашення раніше створеного податкового боргу (в рахунок календарної черговості), тобто змінювати період, за який сплачується податкове зобов'язання.
Отже, для того, щоб визначити порядок спрямування сплачених платником податків до бюджету коштів у погашення тих чи інших податкових зобов'язань орган державної влади повинний мати на це відповідні повноваження, які були б прямо передбачені Законом або іншим нормативно - правовим актом. Тобто, колегія суддів звертає увагу на те, що у податкового органу на момент прийнятого спірних повідомлень - рішень, відсутні такі повноваження на визначення податкових зобов'язань (боргу), у погашення яких спрямовуються сплачені платником податків кошти.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що у зв'язку з відсутністю у відповідача повноважень перешкоджати праву платника податків самостійно розпоряджатися належними йому коштами при виборі податкових зобов'язань, які погашаються зарахування коштів іншим чином, ніж це зазначено позивачем (окрім випадків з розподілом пені) у відповідних платіжних документах, не відповідає вимогам діючого законодавства.
При цьому, відповідач в обґрунтування законності власних дій посилається на п.7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у відповідності з яким податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Колегія суддів не може погодитися з таким доводом апеляційної скарги з огляду на системний аналіз наведених вище нормативно-правових актів і з урахуванням матеріалів справи.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Позивач, сплачуючи грошові кошти в установлений законом строк та визначаючи напрямок його сплати, реалізує своє право власника грошових коштів, оскільки Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Законом України «Про державну податкову службу в Україні» не встановлено право органу державної податкової служби змінювати напрямок платежу, тобто обмеження на реалізацію конституційного права на розпорядження своєю власністю (як елементу права власності).
Обмеження стосовно реалізації права власника на розпорядження його власністю встановлені у Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-III.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7. статті 7 Закону № 2181-III, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону № 2181-III слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.
Крім того, зазначеною нормою взагалі не визначений суб'єкт, який повинен здійснювати погашення податкового боргу попередньо погашенню податкових зобов'язань. Хоча з урахуванням приписів Конституції України та Цивільного кодексу України таке право і, як кореспондуюча норма-обов'язок, належить саме позивачу.
Право державного органу повинно бути визначено саме Законом.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що згідно статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. За частинами 1, 2, 6, 7 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Стаття 321 Цивільного кодексу України встановила, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу, а саме: у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Частинами 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Згідно частини 7 статті 66 Господарського кодексу України держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.
Колегія суддів зазначає, що наведені норми мають загальний характер та приводяться як засіб гарантії держави щодо захисту законних інтересів господарюючих суб'єктів від незаконних дій органів державної влади та захисту права власності, а не з точки зору регулювання відносин між податковим органом та платником податків.
Відповідно до приписів ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом апеляційної інстанції відповідно до ст.ст. 69, 190 Кодексу адміністративного судочинства України було надіслано судовий запит позивачу у справі, де останнього було зобов'язано надати наступні документи: належним чином завірені копії платіжних доручень чи інших документів, що підтверджують своєчасну сплату відокремленим підрозділом ДП «Добропіллявугілля» «Управління комунальних котелень» земельного податку протягом 2009 року; копії платіжних доручень чи інших документів, що підтверджують своєчасну сплату відокремленим підрозділом ДП «Добропіллявугілля» «Управління комунальних котелень» збору за забруднення навколишнього природного середовища протягом 2009 року; копії платіжних доручень чи інших документів, що підтверджують своєчасну сплату відокремленим підрозділом ДП «Добропіллявугілля» «Управління комунальних котелень» збору за спеціальне водокористування протягом 2009 року; копії платіжних доручень чи інших документів, що підтверджують своєчасну сплату відокремленим підрозділом ДП «Добропіллявугілля» «Управління комунальних котелень» комунального податку протягом 2009 року; копії податкових декларацій наданих до Добропольскої ОДПІ відокремленим підрозділом ДП «Добропіллявугілля» «Управління комунальних котелень» за якими було розраховано суми зі сплати комунального податку, земельного податку збору за спеціальне водокористування та збору за забруднення навколишнього природного середовища протягом 2009 року.
31.08.2010 року (вх. .№ 16007 від 31.08.2010 року) на адресу Донецького апеляційного адміністративного суду було надіслано вищезазначені документи, з яких, зокрема, вбачається, що дійсно відповідач, перерозподіляючи самостійно, без врахування призначення платежу, перераховані позивачем грошові кошти, якими останній має право вільно користуватися, здійснюючи підприємницьку діяльність, фактично порушив право позивача на власність, яке гарантується та охороняється вищенаведеними нормами Конституції України, Цивільного та Господарського кодексів України.
Крім того, колегія суддів вважає доречним зазначити наступне.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 8 липня 2008 року у справі № 2-а-10040/08 позов Добропільської ОДПІ до Державного підприємства «Добропіллявугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління комунальних котелень» задоволено у повному обсязі, а саме: стягнуто податкової заборгованості в розмірі 894327,32 грн. - основний платіж, 1050,48 грн. - штрафні санкції, 11287,83 грн. - пеня. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06.10.2008 року розстрочено виконання судового рішення на три роки: до 20.09.2013 року.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 3 вересня 2008 року у справі № 2-а-14967/08 позов Добропільської ОДПІ до Державного підприємства «Добропіллявугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління комунальних котелень» про стягнення заборгованості задоволено частково на суму 431655,04 грн. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2008 року вказане судове рішення було залишено без змін. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27.02.2009 року виконання судового рішення було розстрочено на 120 місяців
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2009 року у справі № 2-а-10818/08 позов Добропільської ОДПІ до Державного підприємства «Добропіллявугілля» про стягнення податкового боргу задоволено частково на суму у розмірі 258169,10 грн. В стягненні іншої частини заборгованості у розмірі 620477,43 грн. було відмовлено. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2010 року судове рішення у зазначеній справі залишено без змін.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду у справі № 2-а-16184/09/0570 від 25 листопада 2009 року позов Добропільської ОДПІ до Державного підприємства «Добропіллявугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління комунальних котелень» про стягнення заборгованості було задоволено повністю на суму 949240,66 грн. і виконання судового рішення було відстрочено до 1 грудня 2014 року.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2010 року у справі № 2а-16573/09/0570 за позовом Добропільської ОДПІ до Державного підприємства «Добропіллявугілля» про стягнення заборгованості у сумі 70591, 84 грн. позов було задоволено повністю.
Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом застосовано штрафні (фінансові) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням № 0001521540/0 від 15 квітня 2010 року за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання із збору за забруднення навколишнього природного середовища, визначеного податковим розрахунком № 21845 від 29 січня 2007 року на суму 1485602 грн. 18 коп. на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1. статті 17 Закону №2181.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій, оскільки податковим органом вже була нарахована штрафна санкція на податковий розрахунок № 22239 від 8 грудня 2006 року. Цей податковий розрахунок увійшов до суми позовних вимог Добропільської об'єднаної податкової інспекцій до Державного підприємства «Добропіллявугілля» у справі № 2а-10818/0/0570 про стягнення податкового боргу. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2009 року у справі № 2а-10818/08/0570 позов податкового органу задоволено частково, податкова заборгованість по даному податковому розрахунку № 22239 від 8 грудня 2006 року стягнута в сумі 66 323 грн. 07 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Крім того, колегія суддів не може не погодитись із судом першої інстанції стосовно того, що штрафна санкція на цей розрахунок нарахована відповідачем в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, що діяв з 4 травня 2005 року по 22 червня 2006 року, введеного ухвалою Господарського суду Донецької області «Про порушення справи про банкрутство» №5/796 від 4 травня 2005 року, якою зупинено виконання боржником грошових зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів, строк виконання яких настав до введення мораторію), зупинено заходи, спрямовані на забезпечення цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів.
Згідно пункту 4 статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Щодо нарахування відповідачем штрафних санкцій на уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань із земельного податку, наданих позивачем, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 7 Закону № 2181 передбачений вичерпний перелік джерел самостійної сплати податкового зобов'язання або погашення податкового боргу. Зменшення податкового боргу шляхом подання уточнюючого розрахунку, яким платником податків зменшується сума податкового зобов'язання, Законом № 2181 не передбачено. Пунктом 5.1 ст.5 зазначеного Закону, платнику надано право на подачу уточнюючої декларації за певний період. Таким чином, зазначає колегія суддів, у даному випадку відбулася зміна суми податкових зобов'язань, а не погашення сум податкового боргу. Отже, уточнюючі податкові розрахунки збору за забруднення навколишнього природного середовища не є сплатою і, відповідно, штрафні санкції нараховані відповідачем безпідставно.
Стосовно нарахування відповідачем штрафних санкцій з комунального податку на документ № 6 від 16 січня 2009 року, колегія суддів вважає доречним насамперед визначити терміни: «податкова декларація» та «податкове зобов'язання».
Отже, відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Згідно п.1.11 ст. 1 даного Закону, податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).
Статтею 5 Закону № 2181 визначено порядок узгодження податкових зобов'язань. Так, узгодженням податкового зобов'язання, відповідно до пункту 5.1. статті 5 цього Закону, є самостійне визначення податкового зобов'язання у податковій декларації - з дня подання такої податкової декларації або апеляційне узгодження податкового зобов'язання, відповідно до пункту 5.2. статті 5 Закону - у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.
Отже, оскільки відповідачем як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції не надано доказів того, що документ № 6 від 16 січня 2009 року є документом, що містить податкові зобов'язання, узгоджені у встановленому Законом № 2181 порядку, а застосування штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.7. пункту 17.1. статті 17 Закону № 2181 можливе лише за порушення строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, колегія суддів зазначає, що нарахування штрафних санкцій на невизначений документ не є можливим.
Колегія суддів зазначає, що згідно приписів ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна надати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Однак в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскаржень рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Оскільки таких справ найбільше з-поміж інших справ, то фактично загальним є правило про те, що тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, системний аналіз вищенаведених нормативно-правових актів свідчить про необґрунтованість доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів зазначає, що рішення суб'єктом владних повноважень повинні прийматися з дотриманням принципів, передбачених ч. 3 ст. 9 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу на той факт, що у даній нормі закону закріплено загальні критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Таким чином, оскаржувані рішення прийняті відповідачем всупереч Закону та за межами повноважень, наданих йому чинним законодавством України.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку, що судом першої інстанції у повному обсязі встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись, ст. 2, ст. 160, ст. 167, 195, 196, 197, п. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2010 року у справі № 2а-11317/10/0570 за позовом Державного підприємства «Добропіллявугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління комунальних котелень» до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Повний текст виготовлено 07 вересня 2010 року.
Головуючий суддя: Г.М.Міронова
Судді: В.Г.Яманко
І.В.Юрко