Головуючий у 1 інстанції - Козаченко А.В.
Суддя-доповідач - Ястребова Л.В.
02 вересня 2010 року справа №2а-9083/10/0570
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів :
головуючого судді: Ястребової Л.В.
суддів: Колеснік Г.А., Ляшенка Д.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального Управління державної судової адміністрації в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2010 року по адміністративній справі № 2а-9083/10/0570 за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління державної судової адміністрації в Донецькій області, Міністерства фінансів України, третя особа - Державного казначейства України - про визнання бездіяльність незаконною та зобов»язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Міністерства фінансів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне казначейство України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2010 року позов задоволено частково.
Визнана протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 заробітної плати з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” та Закону України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” за період з 19 серпня 2009 року по березень 2010 року включно.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 едоотриманої заробітної плати з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” та Закону України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” за період з 19 серпня 2009 року по березень 2010 року включно із врахуванням фактично отриманих сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Відповідач-Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області - не погодився з постановою суду першої інстанції і в апеляційній скарзі просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Скаргу обґрунтували тим, що ТУ ДСА не є належним відповідачем по даному позову. Схеми посадових окладів суддям всіх рівнів встановлювались Кабінетом Міністрів України. Відповідно до Закону “ Про судоустрій” Державна судова Адміністрація забезпечує діяльність судів загальної юрисдикції. Територіальні управління отримують кошти від ДСА і виконують функції розпорядників певних бюджетних коштів і фінансують суди на підставі кошторисів і помісячних розписів видатків у межах річної суми видатків,передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, в порядку, встановленому Бюджетним Кодексом України.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах апеляційної скарги, вивчивши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення таким, що підлягає зміні з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 працює суддею Торезького міського суду Донецької області з 25 січня 2005 року, що підтверджується наказом №32-к
Її заробітна плата обчислювалася, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі законів України про Державний бюджет України на 2007-2010 роки.
Закон України “Про статус суддів”№ 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року (далі -Закон № 2862-ХІІ) визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно Конституцією України та законами України, якими гарантовано незалежність і недоторканість суддів (частина перша статті 126 Конституції України). А згідно з частиною першою статті 130 Основного Закону, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Зазначені функції держави, в межах визначених відповідними нормативними актами, покладені на Державну судову адміністрацію України, яка здійснює такі повноваження через територіальні управління державної судової адміністрації, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України.
Відповідно до ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до ст. 44 Закону № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 01.01.2006) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
За змістом Закону України “Про статус суддів”, заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок. Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому не виконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.
Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (ст.3 Закону № 108/95-ВР від 24.03.1995р.), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абз.2 ст. 9 Закону № 108/95-ВР), до якої не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
З врахуванням статусу позивача - судді міського суду, як професійного судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (ч. 1 ст. 130 Конституції України, ст. 3 Закону № 2862-ХІІ ), держава взяла на себе обов'язок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (ч. 3 ст. 22 Конституції України). При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.
Позивач є професійним суддею міського суду і наділена державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.
Як вбачається зі змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 № 514 “Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України”, посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01.06.2005 визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України “Про статус суддів”, на законодавчому рівні підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів судів України. Але на час звернення позивача до суду такі норми Законами не встановлювались.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 “Про оплату праці суддів” затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.
Відповідно до п. 5 Постанова КМУ № 865 від 03.09.2005 набрала законної сили з 1 січня 2006 року.
Розміри посадових окладів керівників та суддів місцевих загальних судів викладено у додатку 6 вказаної Постанови та залежать від груп міст.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 614 “Деякі питання віднесення областей та міст до груп за оплатою праці”Донецьку область за оплатою праці віднесено до групи “поза групою”.
Таким чином, відповідно до додатку 6 до Постанови КМУ № 865 з 01.01.2006 посадовий оклад судді міського суду Донецької області становить 8 розмірів мінімальних заробітних плат.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 затверджено зміни що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено п. 4-1 наступного змісту: “Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться”.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1243 “Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів”в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865”та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”.
Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 встановлено, що Кабінет Міністрів України, в порушення п. 14 ст. 92 Конституції України, вийшов за межі своєї компетенції та перебрав на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів, поставивши в залежність виплату заробітної плати суддям від розмірів мінімальної заробітної плати, з одночасною забороною їх перерахування, чим допустився обмеження гарантій незалежності і недоторканості суддів.
Невід'ємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (ст.ст. 42-45 Закону України “Про статус суддів”). А тому невиплата, або зменшення розміру заробітної плати, свідчить про скасування, або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та порушенням конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.
Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (пункт 7 ст. 14 Закону України “Про судоустрій України”від 07.02.2002р. № 3018-ІІІ, частина 3 ст. 3 Закону № 2862-ХІІ). Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати, пов'язана з діяльністю центральних органів виконавчої влади: Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Державною судовою адміністрацією України, Державним казначейством України та судом в якому працює суддя.
Конституція України зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі закону, тобто у своїй діяльності повинні приймати такі рішення, які не суперечать чинному законодавству, а їх управлінські функції не повинні виходити за межі закону. Зокрема, Конституція України встановлює для суб'єкта владних повноважень спосіб діяльності, передбачений Конституцією та законами України, а також визначає сферу його компетенції, тобто яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень, які повинні спиратися тільки на компетенційні права і обов'язки, а тому використовувати у своїй діяльності тільки ті засоби, форми і прийоми, які передбачені законом. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах повноважень визначених і встановлених у законодавчих актах.
Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку, (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009) що відповідає положенням ч. 3 ст. 254 КАС України, є обов'язковою для виконання.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 не вирішено питання щодо повороту виконання судового рішення, тобто Постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 “Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів”в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005р. № 865”та пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 856 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року.
З моменту втрати чинності пункту 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”, яке мало місце 19 серпня 2009 року, відповідачі Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України та територіальне управління державної судової адміністрації в Донецькій області зобов'язані були застосовувати Постанову № 865 в первісній редакції.
Статтею 55 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 № 835-VI передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на 1 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн.
Відповідно до Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646-VI "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати", який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становить 744 грн., а з 1 січня 2010 року встановлено на рівні 869 гривень.
Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад позивача починаючи з 19 серпня 2009 року.
В той же час колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції хоча і були долучені до справи відповідачі в особі Міністерства фінансів України та Державного казначейства України, але відносно їх бездіяльності не були зроблені відповідні висновки .
Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача -Територіального управління державної судової адміністрації в Донецькій області про те, що рішення не ухвалене відносно інших відповідачів, то скарга в цій частині підлягає частковому задоволенню.
Поряд з тим, що ТУ ДСА також є належним відповідачем за даним позовом, суд безпідставно не визнав неправомірної бездіяльності і в діях інших відповідачів.
Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України в період підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.
Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України (стаття 111 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до п.1 Положення про Міністерство фінансів, затвердженого Указом Президента № 1081/99 від 26 серпня 1999 року, Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України.
Мінфін України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.
Згідно з пунктом 2 Положення № 1081 Мінфін України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.
У межах своїх повноважень Мінфін України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Визнання незаконним пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865”та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”в частині встановлення розміру посадового окладу суддям, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні є підставою для збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.
Згідно з Указом Президента № 182 від 03.03.2003, Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14, згідно якого Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.
На підставі ст.130 Конституції України та статті 118 Закону України “Про судоустрій України”забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.
Статтею 126 Закону України “Про судоустрій України”встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Статтею 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01.01.2003 року -Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.
Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у зв'язку з визнанням судом незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. №1243 “Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів”в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865” та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”.
В порушення вимог ст.ст. 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу (п.11 ч.1ст.7 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, від 21.12.2005, № 1232 , якою затверджено "Положення про Державне казначейство України", Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пунтку 3. основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.
Згідно зі статтею 9.1. Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.
Не здійснення перерахунку коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу у реалізації позивачу його права, яка обумовлена юридичною значущістю та негативними наслідками для заявника, оскільки не надає і не визнає за собою суб'єктивного права позивача на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.
Таким чином, приймаючи до уваги, що обов'язковість рішень суду є конституційною засадою судочинства, передбаченою Конституцією України та відтвореною у нормах Кодексу адміністративного судочинства України, в порушення вимог ст. 129 Конституції України та ст.ст.7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України, Міністерством фінансів України, Державним Казначейством України не було своєчасно здійснено відповідного перерахунку посадового окладу та грошового забезпечення позивачу, оскільки нарахування заробітної плати та грошового утримання здійснювалось на підставі скасованого пункту Постанови Кабінету Міністрів України № 865.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що судом неповно встановлені обставини справи та невірно застосовані норми матеріального та процесуального права в частині бездіяльності інших відповідачів.правовідносин.
Виходячи з обов'язків Державного казначейства України вбачається його обов'язок перерахувати на рахунок Державної судової адміністрації України належні позивачу кошти із Державного бюджету. За загальної бездіяльності Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України,Державного Казначейства України та ТУ ДСА в Донецькій області , які не прийняли відповідних дій щодо перерахунку заробітної плати позивача та сплаті їх, вказані суб,єкти владних повноважень повинні вчинити певні дії по виплаті належної заробітної плати позивачу.
Колегія суддів дійшла до висновку, що судом першої інстанції не в повному обсязі встановлені обставини справи та постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права. Тому рішення суду підлягає зміні.
Керуючись статями 198,201 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд , -
Апеляційну скаргу Територіального Управління Державної Судової адміністрації України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2010 року у справі № 2а-9083/10/0570 -задовольнити частково.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2010 року -змінити.
Визнати неправомірною бездіяльність Державної Судової адміністрації України у неподанні до Міністерства фінансів України відповідних належних бюджетних запитів щодо заробітної плати, Міністерства фінансів України - по невключенню до державного бюджету України коштів на перерахунок заробітної плати судді Арапіній Наталії Євгеніївні.
Зобов,язати Міністерство фінансів України виділити кошти Державній судовій адміністрації України для перерахунку заробітної плати ОСОБА_2, а Державну судову Адміністрацію - передати грошові кошти для перерахунку зарплати до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, а Державне Казначейство України - сплатити кошти виділені для перерахунку заробітної плати ОСОБА_2.
В іншій частині постанову суду -залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя Л.В.Ястребова
Судді Г.А.Колеснік
Д.В.Ляшенко