Головуючий у 1 інстанції - Міщенко Г.А.
Суддя-доповідач - Арабей Т.Г.
03 вересня 2010 року справа №2а-1452/10/0508
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Арабей Т.Г.
суддів Геращенка І.В., Губської Л.В.
при секретарі судового засідання Тімченко М.Ю.
за участю:
прокурора: Демидової М.В.
представника позивача: Михайлюченка Ю.Л.
представника відповідача: Височина Є.В., за довіреністю
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прокуратури м. Донецька на постанову Ворошиловського районного суду м. Донецька від 05 лютого 2010 року у справі № 2а-1452/10/0508 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпульс" до Донецької міської ради про бездіяльності незаконною, визнання права на отримання в оренду земельної ділянки,-
Постановою Ворошиловського районного суду м. Донецька від 05 лютого 2010 року у справі № 2а-1452/10/0508 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПУЛЬС» до Донецької міської ради задоволені, в наслідок чого визнана бездіяльність Донецької міської ради щодо оформлення технічної документації та не надання позивачу земельної ділянки незаконною, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМПУЛЬС»право на набуття земельної ділянки в оренду орієнтованою площею 0,0060 га по вулиці Щетиніна у Пролетарському районі м. Донецька для будівництва магазину непродовольчих товарів в порядку, передбаченому ст. 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент звернення позивача з заявою про надання земельної ділянки на адресу Донецької міської ради.
Прокурором міста Донецька подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовної заяви відмовити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.
В апеляційній скарзі вказується на те, що частинами 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України, у тому числі в редакціях, що діяли до 01.01.2008 року, встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, що є його виключною компетенцією, відповідно до вимог Конституції України та Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", прийнятого на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки, а не на підставі рішення суду. Фактично у позивача який звернувся з відповідною заявою, виникло лише право на розгляд радою порушеного у заяві питання.
Прокурор у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та підтримав рішення суду першої інстанції.
Представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанову суду першої інстанції необхідно скасувати з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ст.1 Закону України «Про прокуратуру», прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами місцевого самоврядування, тобто в обов'язки прокурора входить ознайомлення з рішенням вказаних органів незалежно від здійснення будь-яких перевірок, будь-якими органами.
Оскільки відповідач у справі рішення суду не оскаржував, прокуратурою вбачаються підстави для його оскарження, адже питання надання у користування земельних ділянок безпосередньо зачіпає інтереси держави, оскільки, як передбачено ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. У зв'язку з цим прокурор має на меті захист порушених інтересів держави, яка в особі її вищого законодавчого органу - Верховної ради України, делегувала органам місцевого самоврядування право розпоряджатись землями в межах населених пунктів.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач у 2007 році звернувся до Донецького міського голови з клопотанням надати в оренду земельну ділянку по вулиці Щетиніна в Пролетарському районі м. Донецька для будівництва магазину непродовольчих товарів.
Після погодження зазначеного клопотання Донецьким міським головою питання щодо надання позивачу земельної ділянки в оренду було передано на розгляд до постійно діючої комісії з питань вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів.
Депутатська комісія 21.06.2007 р. надала листа, яким позивача було повідомлено про необхідність розроблення і погодження містобудівного обґрунтування.
Суд першої інстанції вважає дії відповідача такими, що не ґрунтуються на законі оскільки відповідач мотивує свої дії приписами ст. 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі" щодо придбання права оренди земельних ділянок здійснюється виключно на аукціонах, однак такий висновок суду є помилковим з наступних підстав.
Відповідно до Конституції України систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України “Про місцеве самоврядування”, відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 та ст. 33 якого до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить розпорядження землями територіальної громади.
Аналогічне право закріплено п. “а” ст. 12 Земельного кодексу України від 25.10.2001р.
Відповідно до ст. 116 та 125 цього Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Тобто, відповідач у спірних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень, на якого Конституцією та Законами України покладені обов'язки щодо передання у власність, надання в постійне користування та оренду, продаж, викуп земельних ділянок, припинення права користування та права власності на ці земельні ділянки, а також узгодження місць розташування об'єктів на земельних ділянках.
Частинами 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України, у тому числі в редакціях, що діяли до 01.01.2008 року, встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно зі статтею 123 Земельного Кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.
Отже передача в оренду земельних ділянок здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування, що є його виключною компетенцією, відповідно до вимог Конституції України та Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", та за проектом відведення, а тому колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що чинне законодавство України, не передбачає надання в оренду земельних ділянок на підставі рішення суду без розроблення такого проекту.
Як встановив суд, відповідачем не приймалось рішень щодо надання позивачу земельної ділянки в оренду, проект її відведення не затверджувався і, відповідно, позивач не набув права її оренди у спосіб та в порядку, передбаченими законодавством України. Відповідачем не приймались також і рішення про відмову в наданні в оренду земельної ділянки.
Колегія суддів вважає, що визнавши за позивачем право на отримання в оренду певної земельної ділянки, фактично підмінив відповідний орган місцевого самоврядування і порушив вимоги статті 11 Цивільного кодексу України та статей 26 і 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", в частині додержання законності та реалізації права власності на землю, чим, відповідно, зачіпаються інтереси держави.
Тобто, єдиними та виключними підставами укладення договору оренди земельної ділянки, які передбачені діючим законодавством України, є рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або результати аукціону.
За таких підстав апеляційний адміністративний суд вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята при невірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України "Про місцеве самоврядування", ст.ст. 2, 9, 11, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Прокуратури м. Донецька на постанову Ворошиловського районного суду м. Донецька від 05 лютого 2010 року у справі № 2а-1452/10/0508 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпульс" до Донецької міської ради про бездіяльності незаконною, визнання права на отримання в оренду земельної ділянки - задовольнити.
Постанову від 05 лютого 2010 року у справі № 2а-1452/10/0508 скасувати.
У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпульс" до Донецької міської ради про бездіяльності незаконною, визнання права на отримання в оренду земельної ділянки-відмовити.
Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 03 вересня 2010р. Постанова у повному обсязі складена 03 вересня 2010 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий Т.Г.Арабей
Судді І.В.Геращенко
Л.В.Губська