Головуючий у 1 інстанції - Папазова Г.П., Савченко С.В., Чучко В.М.
Суддя-доповідач - Нікулін О.А.
03 вересня 2010 року справа №2а-10702/10/0570
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Нікуліна О.А.
суддів Радіонової О.О., Жаботинської С.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2010 року по справі № 2а-10702/10/0570 за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації, Кабінету міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення заборгованості,-
У квітні 2010 року позивач звернувся з адміністративним позовом до відповідачів про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення заборгованості.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2010 року по справі № 2а-10702/10/0570 у задоволенні позову ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення заборгованості було відмовлено.
З постановою суду першої інстанції не погодився позивач та звернувся з апеляційною скаргою на неї, в якій зазначено, що суд в обґрунтування свого твердження про втрату чинності нормативно-правових актів, які порушували право на належну оплату праці саме 19.08.2009 року на ч.3.ст. 254 КАС України. Дана норма КАСУ передбачає час набрання законної сили рішенням суду після закінчення апеляційного розгляду справи, та ніяким чином не розповсюджується на набрання чи втрату чинності нормативно-правовими актами. Те ж саме стосується і застосування ст. 152 Конституції України, бо визнання правового акту у судовому порядку незаконним та визнання Конституційним судом України нормативного акту неконституційним це не тотожні поняття, тому ст. 152 Конституції України не повинна застосовуватися при розгляді справи в порядку адміністративного судочинства. Припустившись вказаних помилок, суд прийняв рішення, яке не може вважатися законним та обґрунтованим. Таким чином, апелянт вважає, що має право на заробітну плату, яка повинна була йому розраховуватися з відповідної мінімальної заробітної плати, та на стягнення недонарахованної заробітної плати за період з грудня 2007 року до 15 квітня 2009 року в сумі 45659,51 грн., вважає, що постанова підлягає скасуванню.
Сторони у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
ОСОБА_2 Указом Президента України від 20.01.2003 р. призначений на посаду судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області.
Рішенням кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Донецького апеляційного округу від 10.08.2006 р. позивачу присвоєний четвертий кваліфікаційний клас судді.
Заробітна плата позивача обчислювалася, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі законів України про Державний бюджет України на 2007-2009 роки.
Відповідно до розрахункових листків на отримання заробітної плати позивачем, вказане призвело до недоотримання ним за період з грудня 2007 р. по грудень 2009 р. заробітної плати в розмірі 45 659,51 грн.
Статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосудця, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян визначає Закон України «Про статус суддів».
Проблемою даного спору є правомірність дій відповідачів щодо проведення перерахунку посадового окладу позивача у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно Конституцією України та законами України, якими гарантовано незалежність і недоторканість суддів (частина перша статті 126 Конституції України). А згідно з частиною першою статті 130 Основного Закону, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Закон України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Відповідно до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
Суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.
Згідно із додатком вказаної постанови осадовий оклад судді місцевого загального суду встановлено у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 затверджено зміни що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено п. 4-1 наступного змісту: установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 21.12.2005 року «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати згідно з постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, від 03 вересня 2005 року № 865, та іншими нормативно - правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.
Виходячи з системного аналізу законодавства про статус суддів і судоустрій в Україні, в розумінні ч.1 ст. 130 Конституції України вбачається, що складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обов'язок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Невід'ємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (ст.ст. 42-45 Закону України «Про статус суддів»). А тому невиплата, або зменшення розміру заробітної плати, свідчить про скасування, або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та порушенням конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.
Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (пункт 7 ст. 14 Закону України «Про судоустрій України», частина 3 ст. 3 Закону України «Про статус суддів»). Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати, пов'язана з діяльністю центральних органів виконавчої влади: Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державної судовою адміністрацією України, Державного казначейством України та судом в якому працює суддя.
Відповідно до ч. 1 ст.8, ч.2 ст.19 Конституції України та ч. 1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року (справа №2/174), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року (справа № 22-а-26751/08), в адміністративній справі за позовом особи до Кабінету Міністрів України, треті особи - Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України, про визнання незаконними та скасування актів, визнані незаконними постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів».
Як вбачається зі змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01.06.2005 визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів», зміні підлягали й посадові оклади решти суддів судів України. Проте, лише постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці суддів» та згідно з додатком 4 до неї, встановлено тільки з 01.01.2006 року посадовий оклад судді загального місцевого суду у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат.
Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 року, якою визнана незаконною постанова Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865», з подальшим доповненням пунктом 41, що встановлювала розміри посадових окладів суддів відповідно до розміну мінімальної заробітної плати - 332 гривні, із забороною в подальшому здійснювати перерахунок при підвищенні мінімальної заробітної плати, набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку, що відповідає положенням ч. 3 ст. 254 КАС України.
Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Такий висновок суду ґрунтується на системному аналізі положень ст. 152 Конституції України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правові акти, якими, зокрема, є і постанови Кабінету Міністрів України, розповсюджують свою дію на невизначене коло осіб, тому, ототожнення часу втрати чинності нормативно-правовим актом з часом його прийняття ставить під сумнів правомірність дій не лише державних органів, а і невизначеного кола осіб, на яких розповсюджував свою дію вказаний нормативно-правовий акт.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року не вирішено питання щодо повороту виконання судового рішення, тобто Постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» та пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року.
КАС України встановлює обов'язковість судового рішення як одного з основних положень адміністративного процесу і закріплює його значення як принципу адміністративного судочинства, адже виконання судового рішення є кінцевою метою судового захисту особи.
Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, Конституції та законів України, як право на судовий захист.
Невиплата суддям місцевих загальних судів заробітної плати, розрахованої з посадового окладу, встановленого у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року є звуженням їх права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов'язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні ст. 6 Конституції України.
Як вбачається із копії трудової книжки ОСОБА_2, згідно з Указом Президента України від 06.04.2009 року № 224/2009 його звільнено з 15.04.2009 року з посади судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області.
Суд правильно вважав, що оскільки встановлено, що посадовий оклад суддів місцевих загальних судів підлягає перерахуванню з 19 серпня 2009 року, а на цей час позивач вже не працював на посаді судді, підстав для перерахунку його посадового окладу немає та відмовив у задоволенні позову.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався норм матеріального та процесуального права під час вирішення справи, тобто відсутні підстави для скасування або зміни судового рішення.
Керуючись ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2010 року по справі № 2а-10702/10/0570- залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2010 року по справі № 2а-10702/10/0570 - залишити без змін.
Ухвала за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через 5 днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого Адміністративного суду України протягом 20 днів з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Головуючий О.А.Нікулін
Судді О.О.Радіонова
С.В.Жаботинська