Головуючий у 1 інстанції - Ковальов В.М.
Суддя-доповідач - Шаптала Н.К.
31 серпня 2010 року справа №2а-32/10/1201
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді: Шаптали Н.К.
суддів апеляційного суду: Горбенко К.П.
Попов В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Алчевського міського суду Луганськоі області від 05 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Алчевської міської ради про визнання рішення про визначення виконавця послуг з теплопостачання від 05.08.2008 року №652 незаконним та його скасування колегія суддів,-
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Алчевської міської ради про визнання рішення про визначення виконавця послуг з теплопостачання від 05.08.2008 року №652 незаконним та його скасування.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення відповідача від 05.08.2008 року №652 про визначення виконавця послуг з теплопостачання в особі Комунального теплопостачального підприємства «Алчевськтеплокомуненерго» не відповідає Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді з огляду на порушення процедури призначення, наявності договірних відносин між КТП «Алчевськтеплокомуненерго» ( надалі КТП «АТКЕ») та КП «Алчевське жилищно-експлуатаційне обґєднання» (надалі КП «АЖЕО») від 06.04.2006 року, відсутності впливу КТП «АТКЕ» на внутрішньобудинкові мережі, які обслуговуються КП «АЖЕО».
Постановою Алчевського міського суду Луганської області від 05 лютого 2010 року в позовних вимогах ОСОБА_3 до виконавчого комітету Алчевської міської ради про визнання рішення про визначення виконавця послуг з теплопостачання від 05.08.2008 року №652 незаконним та його скасування відмовлено.
ОСОБА_3 вважає рішення незаконним та прийнятим без достатнього з'ясування всіх обставин у справи, їх аналізу, і тому таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права та неправильним його застосуванням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, та направити справу на новий розгляд до Алчевського міського суду.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначав,що судом порушено п.3 ст. 171 КАСУ, яка передбачає обов'язок суду у випадку відкриття провадження по адміністративній справі по оскарженню нормативно-правового акту зобов”язати відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, у якому цей акт був чи повинен бути офіційно оприлюднений, а також зазначив,що судом не досліджено, на яких правових засадах повинен укладатися такий договір і існує він в дійсності чи ні.
Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи за апеляційною скаргою, вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.
До такого висновку колегія прийшла з огляду на наступне:
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовґязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб що передбачений Конституцією та Законами України.
Згідно ч.3 ст.140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом,як безпосередньо,так і через органі місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Відповідно до ч.1ст.143 Конституції України територіальні громади села,селища,міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють,реорганізують ті ліквідують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення,віднесені законом до їхньої компетенції.
Статтею 1 Закону України “Про місцеве самоврядування ” визначене, що виконавчі органи рад- органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими,селищними,міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Статтею 5 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначена система місцевого самоврядування,яка включає: територіальну громаду; сільську,селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської,селищної,міської ради;районні та обласні ради,що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл,селищ,міст;органи самоорганізації населення.
У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть створюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.
В розумінні статті 30 зазначеного Закону виконавчим комітетом сільських, селищних,міських рад надані владні управлінські функції у сфері житлово-комунального господарства відповідної територіальної громади.
Як вбачається з матеріалів справи, які спростовують доводи апеляційної скарги в частині того,що судом не були досліджені такі обставин як - на яких правових засадах повинен укладатися договір між КП “АЖЕО” і КТП “АТКЕ”, існує він в дійсності чи ні, хто фактично надає послуги з теплопостачання населенню і які правовідносини існують між підприємствами, то слід зауважити, що відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пункту 2 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року №02-5/35 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних і інших органів” і пунктом 1 Листа Вищого господарського суду України від 24.07.2001 року №01-8/824 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних і інших органів”,акт може бути визнаний недійсним у разі його невідповідності вимогам чинного законодавства та визначеної законом компетенції органу, який прийняв цей акт.
Рішення виконкому Алчевської міської ради депутатів від 05.08.2008 року №562 (а.с.4) про визначення виконавця послуг з централізованого опалення в особі КТП «АТКЕ» відповідає вимогам ч.3 ст. 24, ст.40 Закону України «Про місцеве самоврядування України» від 21.05.1997 року №280/97-ВР із змінами та доповненнями, п. 4 ч.І ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року №1875-ІУ із змінами, п.п. 1.1.,4.1 Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді, який затверджено наказом Держжитлокомунгоспу України від 25.04.2005 року за №60.
Аналіз цих нормативно-правових актів свідчить про те, що виконком Алчевської міської ради в межах своїх повноважень визначив виконавцем послуг з централізованого опалення в особі КТП «АТКЕ», який є виробником цих послуг і зобовґязав укласти договір з КП «АЖЕО» з приводу обслуговування внутрішньобудинкових мереж теплопостачання.
Ствердження позивача щодо невідповідності рішення виконкому укладеному 06.04.2006 року договору між КТП «АТКЕ» та КП «АЖЕО» про забезпечення населення тепловою енергією (а.с.5-7) з посиленням на ст.ст. 27,28 Закону №1875-ІУ не заслуговує на увагу, оскільки права і обов'язки юридичних осіб з цього питання, а також, застосування конкурсних засад при наданні житлово-комунальних послуг та укладенні договорів, порядок проведення конкурсу при укладенні договорів на надання житлово-комунальних послуг знаходиться за межами змісту позовних вимог і з'ясовуються на підставі господарської діяльності між юридичними особами, а процедуру проведення
конкурсу визначає орган місцевого самоврядування і ці питання оскаржуються суб'єктами проведення конкурсу. Крім того, цей договір укладено раніше оскаржуваного рішення виконкому.
Крім того, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції порушено п.3 ст. 171 КАСУ , яка передбачає обов'язок суду у випадку відкриття провадження по адміністративній справі по оскарженню нормативно-правового акту зобов'язати відповідача опублікувати оголошення про це у виданні,у якому цей акт був чи повинен був офіційно оприлюднений, а також зазначає, що у справі відсутні дані, які б свідчили про виконання вище вказаних зобов'язань суду бо оголошення не було опубліковано, ні сім днів до судового розгляду справи, ні пізніше.
Колегія суддів не погоджується з доводами скарги і зазначає, що даною статтею встановлюються особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно -правових актів, зокрема, в ній визначено, які саме нормативно-правові акти можна оскаржити в порядку адміністративного судочинства, коло осіб, які можуть звернутися до адміністративного суду з такими вимогами. З Рішення Конституційного Суду України від 27.12.2001 року у справі про Укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22.07.1991 року, вбачається, що ознаками нормативності правових актів є невизначеність дії у часі та неодноразовість їх застосування.
Згідно з Порядком подання на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України нормативно-правових актів на проведення їх державної реєстрації, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 року №34/5, нормативно-правовий акт-офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.
Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 01.06.2010 року №781/11/13-10 також зазначає, що юридична наука визначає, що нормативно-правові акти- це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки , норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування. Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти, які стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовчий характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата-конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.
Органи місцевого самоврядування згідно ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в межах своїх повноважень приймають нормативні та інші акти у формі рішень. Крім того, відповідно до положень ч.2 ст. 171 КАС України, оскарженню підлягають нормативно-правові акти, право на їх оскарження мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин,у яких буде застосовано цей акт.
Позивач же не обґрунтував і не надав доказів, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, прийнятим оскарженим рішенням ради.
Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що оскаржуване рішення виконавчого комітету не містить норм права- формально визначених, загальнообов'язкових правил поведінки, має персоніфікований характер, оскільки рішення виконавчого комітету від 05.08.2008 року № 652 адресовано певному колу суб'єктів, зазначеним у ньому (КТП “АТКЕ”, КП “АЖЕО”, голова правління ОСК “Союз”), рішення не розраховане на багаторазове застосування.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення виконавчого комітету від 05.08.2008 року № 652 не є нормативно-правовим актом, а тому положення ч.3 ст. 171 КАС України не підлягають застосуванню при розгляді справи за даним позовом.
За таких обставин, враховуючи наведені норми законів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до виконавчого комітету Алчевської міської ради про визнання рішення про визначення виконавця послуг з теплопостачання від 05.08.2008 року №652 незаконним та його скасування, та вважає, що постанова суду першої інстанції винесена законно та обґрунтовано, апеляційна скарга позивача, не грунтується на законі та не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія;-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Постанову Алчевського міського суду Луганськоі області від 05 лютого 2010 року, якою було відмовлено ОСОБА_3 у позовних вимогах до Виконавчого комітету Алчевської міської ради депутатів про визнання рішення “Про визначення виконавця послуг з теплопостачання” від 05.08.2008 року №652 незаконним та його скасування - залишити без змін.
Ухвала апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий: Н.К.Шаптала
Судді К.П.Горбенко
В.В.Попов